Зем. ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів, багатоквартирних житлових будинків

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи діють на підставі Закону України «Про кооперацію», норм ЦК та ГК України, власних статутів.

Земельні ділянки зазначеним кооперативам надаються за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель державної або комунальної власності безоплатно у власність або в оренду. При цьому розмір таких земельних ділянок чинним законодавством не встановлено та повинен визначатися відповідно до затвердженої містобудівної документації. Поняття містобудівної документації визначено в коментарі, наданому до ст. 39 ЗК України.

Звертаємо увагу, що суб’єктами для отримання у власність або в оренду земельних ділянок відповідно до коментованої статті виступають власне житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи, як юридичні особи, а не кожний окремо член такого кооперативу.

В той же час, слід зазначити, що порядок набуття житлово-будівельними та гаражно-будівельними кооперативами, та і загалом юридичними особами, земельних ділянок шляхом безоплатної приватизації ЗК України не встановлено та не визначено повноважень органів влади щодо вирішення даного питання, що викликає значні суперечності щодо реалізації ч. 1 коментованої статті.

Ч. 2 коментованої статті передбачено, що житлово-будівельні кооперативи та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод.

Особливості набуття земельних ділянок у власність шляхом укладення цивільно-правових договорів визначено Главою 20 ЗК України (див. коментар до статей Глави 20 ЗК України).

 

78 Проблеми правового режиму земельних ділянок під поселеннями за межами населених пунктів.

Відповідно до ст.38 ЗКУ, до земель житлової та громадської забудови відносяться земельні ділянки лише в межах населених пунктів, відповідно, норми законодавства про дану категорію земель не поширюються на земельні ділянки під поселеннями за межами населених пунктів. Між тим, житлові будинки можуть знаходитися і поза межами населених пунктів на землях, наданих для садівництва (ст.35 ЗКУ), ведення особистого селянського (ст.6 ЗУ «Про особисте селянське господарство») або фермерського господарства (ст.ст.5, 13, 14, 16 та ін. ЗУ «Про фермерське господарство»); на землях рекреаційного призначення (ст.51 ЗКУ), землях транспорту (приміщення для проживання стрілочників, бакенників), оборони тощо. Фактично сьогодні закон не регламентує розміщення службового житла на різних категоріях земель.

Правовий режим земель поселень за межами населених пунктів має чимало прогалин, що призводить до численних зловживань (створення поселень на землях ПЗФ, водного фонду тощо під виглядом об’єктів рекреаційного призначення). При заповненні існуючих прогалин доцільно використати історичний досвід (положення ЗК УРСР 1970 р.) та відповідні норми законодавства зарубіжних країн, насамперед, РФ (Містобудівний кодекс, ЗК).

У будь-якому разі, норму-дефініцію ст.38 ЗКУ не можна тлумачити як заборону розміщувати житлові будинки за межами населених пунктів. На жаль, таке тлумачення на практиці трапляється.

 

Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Глава 7 ЗК

ст. 61 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

ст. З ЗУ "Про природно-заповідний фонд України"

До 1990 р. землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призна­чення, землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення розглядалися як "землі спеціального призначення" разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Навіть до цього часу правовий режим всіх перерахованих земель має досить багато спільного: встановлення зон з особливими умовами землекористування, нормування розмірів земельних ділянок та ін.

У ЗКУ УРСР 1990 р. землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення були об'єднані в одну окрему категорію земель. Чинний ЗКУ вперше визнав ці землі різними категоріями земель.

Поняття: «це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.»

Визначальним у понятті земель природно-заповідного фонду є формальний критерій: якими б цінними не були ділянки суші і водного простору з природоохоронного, екологічного, наукового, естетичного, рекреаційного боку тощо, лише ті з ними є об'єктами природно-заповідного фонду, яким надано відповідного статусу. І навпаки, ділянки, які вочевидь не мають істотної цінності, проте оголошені об'єктами природно-заповідного фонду, відповідний статус мають.

Склад земель ПЗФ

Відповідно до ст.44 ЗКУ, «До складу земель природно-заповідного фонду входять природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).»

Особливості правового режиму земель ПЗФ:

1. особливості, що безпосередньо випливають із режиму об’єкта ПЗФ. Встановлена заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об’єктів ПЗФ; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується (зокр., див. ст.ст.7,9 та ін. ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»);

2. деякі об’єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність (див. ст.4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», а також положення ст.ст.83,84 ЗКУ). Але це правило поширюється не на всі землі ПЗФ;

3. встановлений особливий порядок оголошення територій об’єктами ПЗФ (ст.ст.51-55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»);

4. передбачене внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення (напр., відповідно до ст.18 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» територія біосферного заповідника поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів). Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об’єкти ПЗФ;

5. передбачене влаштування навколо об’єктів ПЗФ охоронних зон. Розмір охоронних зон визначається ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень» та ін. нормативними документами;

6. встановлений пільговий режим оподаткування земель ПЗФ земельним податком: відповідно до пп.282.1.1 ст.282 ПКУ, майже всі об’єкти ПЗФ звільняються від оподаткування;

7. за порушення правового режиму земель ПЗФ встановлена підвищена відповідальність: у ККУ передбачена кримінальна відповідальність за ст.252 «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду», вчинення злочину на території ПЗФ є кваліфікуючою ознакою складу злочину «Порушення правил охорони або використання надр» (ст.240 ККУ) та конститутивною ознакою складів злочину «Незаконна порубка лісу» (ст.246) та «Незаконне полювання» (ст.248). Встановлена також адміністративна відповідальність за порушення режиму об’єктів ПЗФ – див. ст.91 «Порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду» КУпАП. Ст.65 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» встановлює особливості застосування цивільної відповідальності – шкода стягується на основі кадастрово-екологічної оцінки та спеціальних такс. П.276.2 ст.276 ПКУ встановлює підвищені ставки земельного податку у разі використання земель ПЗФ не за безпосереднім призначенням.