Зони та смуги особливого правового режиму на землях водного фонду.

Характерною рисою правового режиму земель водного фонду є встановлення на окремих земельних ділянках зон і смуг з особливим режимом використання й охорони. Це передбачено як у земельному, так і водному законодавстві. У ЗК і ВК виді­лено водоохоронні зони (ст. 87 ВК); прибережні захисні смуги (ст. 60 ЗК і ст. 88 ВК); смуги відведення (ст. 63 ЗК і ст. 91 ВК); берегові смуги водних шляхів (ст. 64 ЗК і ст. 92 ВК); зони санітарної охорони (ст. 93 ВК).

Прибережним захисним смугам присвячено ст. 60 ЗКУ:

«1. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

2. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

3. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.»

Проблема. На сьогодні у правозастосовчій практиці трапляються випадки неоднозначного тлумачення ч. 3 ст. 60 ЗКУ. Проблема виникла через нечіткість формулювань закону: чи стосується правило про визначення прибережних захисних смуг не «автоматично» (як передбачає ч. 2 ст. 60), а за проектами землеустрою, згадане у першій половині речення, земель населених пунктів, згаданих у другій. На наш погляд, відповідь на це питання має бути безумовно позитивною: при «автоматичному» встановленні прибережних захисних смуг врахування містобудівної документації, яке вимагається щодо земель населених пунктів, є однозначно неможливим, тож прибережні захисні смуги у населених пунктах мають встановлюватися за проектами землеустрою. Такий самий підхід закріплений у ст. 88 ВКУ; врешті решт, він випливає зі здорового глузду.

Правовий режим прибережних захисних смуг встановлений ст.ст. 61, 62 ЗКУ, ст.ст. 89-90 ВКУ. Наводимо зміст ч. 2 ст. 61 ЗКУ:

«2. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.»

Положення, що стосуються смуг відведення, вміщені у ст. 63 ЗКУ:

«1. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.

2. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.

Проблема. Спірним є питання щодо того, чи дозволене в межах смуг відведення будівництва виробничих приміщень. Ч. 3 ст. 91 ВКУ передбачає таку можливість, а відповідна норма ЗКУ (ст. 63) - ні. На наш погляд, будівництво виробничих споруд у смузі відведення можливе, проте лише у випадку, коли воно потрібне «[д]ля забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель» (ч. 1 ст. 63 ЗКУ, ч. 1 ст. 91 ВКУ).

Береговим смугам водних шляхів присвячена ст. 64 ЗКУ:

«1. На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

2. Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.»

Правовий режим водоохоронних зон визначається ст. 87 ВКУ. Згідно із ч. ч. 2-4 ВКУ,

«Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.»

Водоохоронні зони

За буквальним змістом закону, лише частина (в межах прибережних захисних смуг) водоохоронних зон входить до складу земель водного фонду. Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЗКУ,

«2. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.»

 

87. Юр. особливості використання "штучно створених" зем. ділянок.

З прийняттям Закону України «Про морські порти України» врегульовано правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності в морських портах України, що сприятиме модернізації існуючих та будівництву нових потужностей у морських портах та залученню значних приватних інвестицій. Це в свою чергу додатково впливає на необхідність збільшення території морських портів, що може відбуватись за рахунок штучно створених земельних ділянок на водних об'єктах та земельних ділянок, які відведені в установленому законодавством порядку для розміщення, обслуговування та будівництва об'єктів портової інфраструктури, підприємств.

Відповідно до ч. 1, ст. 1 цього закону:

17) штучно створена земельна ділянка - земельна ділянка, створена (намита, насипана, створена із застосуванням інших технологій) в межах акваторії морського порту;

Ст. 24 цього закону вказує на правовий режим земель морського порту.

1. Земельні ділянки в межах території морських портів можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

2. Штучно створені земельні ділянки перебувають у державній власності та можуть надаватися у користування, у тому числі в довгострокову оренду. Штучно створені земельні ділянки належать до земель водного фонду.

Однак, не дивлячись на те, що в законодавстві використовується поняття «штучно створені земельні ділянки», порядок їх створення та використання на законодавчому рівні не врегульований, внаслідок чого практична реалізації процесу створення та використання таких земельних ділянок неможлива. Це в свою чергу обмежує можливість розвитку портової інфраструктури.

Існує проект Закону України "Про штучно створені земельні ділянки на водних об’єктах в межах акваторії морських портів".

88. Землі спеціального призначення: проблеми класифікації та подвійність правового режиму.

Відповідно до ч.1 ст.65 ЗКУ,

«1. Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.»

Дана категорія земель поділяється на ряд видів земель в залежності від мети їх надання, використання земель здійснюється для задоволення великої кількості різноманітних цілей, перелік яких у законодавстві на сьогодні не є вичерпним. Усі види вказаних земель характеризуються тим, що вони використовуються для спеціальних цілей несільськогосподарського характер.

Земельні ділянки, що належать до даної категорії земель, характеризуються різноманітним цільовим призначенням та правовим режимом. Між тим, на підставі законодавства у правовій доктрині¹ прийнято виділяти загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (земель «спеціального несільськогосподарського призначення»). Зокр.:

· всі земельні ділянки даної категорії земель мають спеціальне несільськогосподарське призначення, що дало підстави у спеціальній літературі називати дану категорію земель скорочено землями спеціального несільськогосподарського призначення;

· розміри відповідних ділянок часто визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку норм (для типових об’єктів – залізниць, автомобільних доріг, ліній електропередач, аеродромів, трубопроводів тощо) або затверджених у встановленому порядку проектів (для нетипових об’єктів – промислових підприємств тощо), які, проте, також розробляються відповідно до певних норм. Це дозволяє виділити таку ознаку земель спеціального несільськогосподарського призначення, як нормування розмірів відповідних ділянок;

· здійснюється внутрішнє та зовнішнє зонування земельних ділянок спеціального несільськогосподарського призначення. Так, навколо потенційно шкідливих об’єктів встановлюються санітарно-захисні зони, де забороняється житлове будівництво та проживання населення, навколо потенційно вразливих об’єктів – охоронні зони тощо (див. тему «Обмеження та обтяження прав на землю»);

· у певних випадках території, що призначаються для спеціальних несільськогосподарських потреб, взагалі можуть не відводитися як окремі земельні ділянки. Йдеться, напр., про земельні ділянки, призначені для розміщення деяких лінійних об’єктів (ліній зв’язку, електропередач, підземних трубопроводів). Хоча окрема земельна ділянка для розміщення такого об’єкту не відводиться, у зв’язку із розміщенням об’єкту режим відповідної території зазнає істотних змін, зокр., встановлюється охоронна, санітарно-захисна зона. Може бути встановлено земельний сервітут;

Подвійність правового режиму проявляється в тому, що певні землі можуть належати до двох категорій одночасно. Наприклад:

1. До земель оборони входять землі лісового та водного фонду, землі сільськогосподарського призначення тощо (дуже поширена ситуація);

2. До земель житлової і громадської забудови входять землі промисловості

(до 2001 р, це були землі населених пунктів (всі землі в межах населених пунктів). Але тут законодавець був непослідовний, бо виділив її за територіальним критерієм, а не за призначенням) тощо.

Проблема. Чинне земельне законодавство спеціально не регулює співвідношення між режимами різних категорій земель, крім випадків оподаткування земельних ділянок земельним податком (ч. 2 ст. 6 Закону України “Про плату за землю”).