Класифікація видів інтелектуального капіталу

До інтелектуального капіталу відноситься продукт розумової, інтелектуальної праці, продукт творчих зусиль. Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, слід поділити його на окремі складові елементи з наступним групуванням за однорідними ознаками, тобто здійснити його класифікацію. Класифікацію видів інтелектуального капіталу здійснюють за різними ознаками залежно від цілі та завдань, які при цьому вирішуються (рис. 13). За формою власності інтелектуальний капітал може бути приватним, колективним та державним в залежності від суб’єкта, який володіє, користується і розпоряджується результатом інтелек-туальної творчої діяльності. В основу інтелектуального капіталу входить інтелектуальна власність як результат інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який втілений у певну об’єктивну форму та здатний до відтворення. Інтелектуальна власність визначає: кому належить результат інтелектуальної творчої діяльності, який втілений у певну об’єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо). Що стосується приватної або колективної форми власності, то мається на увазі, кому належить результат власного творчого пошуку. Що стосується державної форми інтелектуальної власності, то до неї відносять продукт інтелектуальної праці, створений на замовлення державних органів влади за рахунок бюджетних коштів.

Корпоративна трансакція пов’язана з організаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і відтворюється у формі акціонерного або пайового інтелектуального капіталу в залежності від виду корпоративної трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазі акціонерне товариство або інші види господарських товариств (товариство з обмеженою відповідальністю тощо). Вкладення інтелектуального капіталу до статутного фонду господарських товариств в обмін на корпоративні права відноситься до інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статутного фонду, тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновницького капіталу. Форма залучення інтелектуального капіталу проявляється у формі права на об’єкти промислової власності та у формі авторського та суміжного з ним права в залежності від видів об’єктів інтелектуальної власності.

Горлачук В. В., Яненкова І. Г.

Економіка підприємства

Інтелектуальний капітал

Ознаки

Види

 

Приватний інтелектуальний капітал

1-c.s" ч о И f о м 3 к.5

Форма власності

Колективний інтелектуальний капітал

Державний інтелектуальний капітал

Корпоративна трансакція

п^г Акціонерний інтелектуальний капітал Г^ Пайовий інтелектуальний капітал

К

Резидентність

Національний інтелектуальний капітал

Іноземний інтелектуальний капітал

Інтелектуальний капітал у формі права на об’єкти промислової власності

Інтелектуальний капітал у формі авторського та суміжного з ним права

Форма залучення

Інтелектуальний капітал в інших формах

За терміном знаходження у ^ Власний інтелектуаль ний капітал суб’єкта

розпорядженні суб’єкта ^господарювання

господарювання

Страховий інтелектуальний капітал

Інтелектуальний капітал: створений самим суб’єктом господарювання

Формування інтелектуального капіталу

Інтелектуальний капітал: придбаний у інших суб’єктів господарювання

К

Можливість визначення розміру вартості інтелектуального капіталу

Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається прямим (витратним) методом

\. Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається експертним методом

Рис. 13. Класифікація видів інтелектуального капіталу

За міжнародними стандартами, усі результати творчої інтелектуальної діяльності, з точки зору правової охорони, частіше поділяються на об’єкти, які охороняються правом промислової власності, і на об’єкти, які охороняються авторським правом. До промислової власності належать винаходи, корисні зразки, промислові моделі, фабричні або товарні знаки, «ноу-хау». До об’єктів, які охороняються авторським

 

%% І І

§^£ I'll

Э її Е ^м-2 к

Km *^ 3!

Э її s ^к-

Я ч -'3 «" і

^..'яі 3"Si ".2 ° к в ~ <

К s и с.а t с" о S 2.3м в н

J вуя; св^<^а «"^щ

•2" w Я Я И

 

£

 

 

 

 

fi-s к 2 о

&м ^К ^ tr

 

И

к К н К К и Я 5 8 о к U

п

 

S 5 й «3 к §■^м

э м о &,М

§ G Ч и &

G S м S

к ^м 2 и о

Fc n к S и У и и

< и S ^ч

 

 

Горлачук В. В., Яненкова І. Г.

Економіка підприємства

 

фінансово-інвестиційній, які характеризують внутрішнє середовище підприємства та формують передумови для досягнення конкурентних переваг. Кожна підсистема забезпечує конкурентоспроможність різних об’єктів - персоналу, виробництва, технології, продукції, ефективно взаємодіючи і доповнюючи дію інших підсистем.

Система забезпечення конкурентоспроможності підприємств -це сукупність послідовних дій керуючої підсистеми (підходів і методів), підсистеми забезпечення (інформаційної, наукової, правової, нормативної ресурсної), що здійснюють взаємовплив на керовану підсистему (техніко-технологічну, соціально-трудову, організаційно-економічну, фінансово-інвестиційну складові) для виконання завдання - досягнення конкурентоспроможності на ринку.

Таким чином, пропонується розглядати забезпечення конкуренто-спроможності як систему. Вплив «виходу» системи забезпечення конкурентоспроможності на «вихід» системи менеджменту робить його конкурентоспроможним, а також суттєво перетворює «вихід» операційної системи на: конкурентоздатну продукцію, конкуренто-спроможну торгову марку, збільшення: прибутку, частки ринку, обсяг продажу, задоволення інтересів усіх учасників процесу.

Методологічний рівень системи забезпечення конкурентоспро-можності включає теорію об’єктивних економічних законів, зако-номірностей і законів організації, наукові підходи та принципи їх побудови, функціонування й розвитку соціально-економічних і технічних систем, дослідження інструменту ринкових відносин - механізму конкуренції, а також взаємозв’язок трьох систем (забезпечення конкурентоспроможності, менеджменту, операційної системи).

Практичний рівень системи забезпечення конкурентоспроможності передбачає, базуючись на методологічних підходах, розроблення дійових заходів щодо досягнення або підвищення конкурентоспро-можності різних об’єктів (менеджменту, персоналу, виробництва, продукції, підприємства в цілому тощо), які, відповідно до стратегічної мети, сприяють реалізації певного рівня конкурентоспроможності підприємств конкретної галузі (рис. 17).

Ефективна система забезпечення конкурентоспроможності під-приємств промисловості повинна складатися із наступних підсистем: техніко-технологічної, соціально-трудової, організаційно-економічної, фінансово-інвестиційної, які характеризують та удосконалюють внутрішнє середовище підприємства. Кожна підсистема забезпечує конкурентоспроможність власного об’єкта (персоналу, виробництва, технології, продукції), що ефективно взаємодіють і доповнюють дію інших підсистем.

Досягнення конкурентоспроможності неможливе без розвитку співробітництва на умовах партнерства між суб’єктами ринкових відносин: науковцями, споживачами, постачальниками, потенційними конкурентами, посередниками тощо.

правом належать права на наукові, літературні, художні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо.

Інтелектуальний капітал поділяється на власний та строковий інтелектуальний капітал.

Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб’єкта господарювання, наприклад, у формі капітальних інвестицій. Що стосується строкового інтелектуального капіталу, то на балансі суб’єкта господарювання такий капітал знаходить відображення у вигляді нематеріальних активів, які в залежності від виду мають відповідний термін знаходження згідно законодавства України про охорону інтелектуальної власності. Так, наприклад, правова охорона суб’єктів інтелектуальної власності надається з певних умов на конкретно визначений строк: винахід – на 20 років, корисна модель – на 5 років, промисловий зразок – на 10 років тощо.

За ознакою формування (мобілізації) інтелектуальний капітал поділяється на створений самим суб’єктом господарювання і придбаний у інших суб’єктів господарювання.