Показники використання основних фондів

Показники використання ОФ поділяються на:

1. Загальні:

а) фондовіддача, яка показує, скільки продукції припадає на
1 грн ОФ:

Ф_в = Q/S, де S – середньорічна вартість ОФ;

S = (1/2S_п + S₂ + S₃ + … + S₁₂ + 1/2S_к.р.)/12, де S_п – вартість ОФ на 1.01. S₂ – вартість на 1.02. S₁₂ – вартість на 1.12. S_к.р. – вартість на 31.12.

б) фондоємність:

Ф_є = 1/Ф_в.

в) фондоозброєність:

Ф_оз=S/Ч, де Ч – чисельність працівників.

економіки вони можуть бути базою для визначення окремих стратегій ціноутворення.

Метод «витрати плюс прибуток». Цей метод використовується у вітчизняній економіці при виконанні державних замовлень (науково-дослідних розробок, космічних програм, будівництві, військово-промислового комплексу), коли необхідні витрати передбачити важко.

В умовах адміністративно-командної економіки цей метод був основним, в ринковій економіці сфера його використання дещо обмежена.

Метод полягає в тому, що до витрат додається фіксований розмір норми прибутку.

При цьому ціна на товар (Ц) визначається за формулою: Ц = С + Р(С + А), де С – фактичні витрати виробництва;

Р – середня норма прибутку на ринку, у відсотках (встановлюється до загальної суми витрат);

А – витрати, пов’язані з реалізацією товару та адміністративні витрати.

Труднощі виникають саме у визначенні розміру прибутку. Він залежить від галузі, видів товарів або послуг, характеристики підприємства (форми власності, технології, новизни товару). Як правило, беруть середній рівень прибутку в галузі. Щоб визначити витрати виробництва, розраховують граничні витрати.

Метод має як позитивні, так і негативні сторони. Він зручний, якщо не доводиться коригувати ціни, оскільки початкова ціна може перевищувати ціну, яку підприємство встановить у майбутньому.

Це дозволить йому за короткий час відшкодувати великі початкові витрати. Зі збільшенням обсягів реалізації товарів собівартість продукції та її ціна можуть знижуватись. Крім того, зі збільшенням обсягів реалізації поступово оптимізуються канали збуту, зменшується кінцева ціна. При застосуванні цього методу конкуренція в галузі зводиться до мінімуму.

Цей метод можуть використовувати підприємства – монополісти (тип цінової політики «ціновий лідер»); підприємства, що виготовляють зовсім нову, оригінальну продукцію (тип цінової політики, «знімання вершків»); підприємства, що виготовляють продукцію з обмеженим державою рівнем рентабельності.

Метод мінімальних витрат. Цей метод застосовують тоді, коли підприємство прагне вийти на ринок або збільшити на ньому власну питому вагу. Він полягає в тому, що підприємство розраховує ціну, виходячи з мінімальних витрат і без планування прибутку.

Горлачук В. В., Яненкова І. Г.

Економіка підприємства

 

куплену у виробників. Вона складається з оптової ціни підприємства і посередницької надбавки. Остання включає витрати і прибуток посередника і ПДВ, що нараховується на оптову відпускну ціну підприємства, збільшену на витрати і прибуток посередника.

Четвертим, завершальним видом ціни за даною ознакою виступає роздрібна ціна, яка складається з оптово-посередницької ціни і торгової надбавки, що включає витрати і прибуток торгівлі і ПДВ, нарахований на оптово-посередницьку ціну, збільшену на прибуток і витрати торгівлі. Роздрібна ціна – це ціна реалізації продукції споживачам.

Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.

Ринкові умови господарювання вимагають впорядкування системи ціноутворення. Вона повинна відповідати законам ринкової економіки.

Підприємствам у цих умовах надані широкі можливості у формуванні цін на товари, послуги тощо. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі.

Ринкові відносини вимагають переходу до нових методів формування цін, що ґрунтуються на законах ринку. Вибір методів ціноутворення залежить від прийнятої маркетингової стратегії, а також від таких факторів, як: вид і характеристика товару (ступінь новизни, можливість заміни іншими товарами), ринкова кон’юнктура, стан підприємства в галузі.

Досвід держав з розвиненою економікою свідчить, що стратегія ціноутворення в умовах ринку може ґрунтуватися на трьох основних підходах – на витратних методах, попиті споживачів і конкуренції.

Кожний з підходів містить конкретні методи ціноутворення. Розглянемо найбільш поширені з них.

Суть витратних методів ціноутворення полягає в розрахунку ціни, виходячи із суми власних витрат підприємства.

Загальна методика розрахунку ціни витратними методами полягає в наступному: визначається собівартість продукції, тобто матеріальні витрати, витрати на оплату праці працівників, соціальні відрахування, амортизацію тощо. До цих витрат додаються загальноцехові, загальнозаводські витрати й розмір чистого прибутку, який прагне отримати підприємство, а також податки та обов’язкові відрахування, що не ввійшли до собівартості. На основі порівняння розрахованої ціни з ринковою, визначають доцільність виробництва певного товару.

Витратні методи визначення ціни застосовуються здебільшого в умовах командно-централізованої економіки. В умовах ринкової