Економічне прогнозування діяльності підприємства

СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА

Планування – це процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення. Воно об’єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однакову спрямованість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно вико-ристовувати наявні ресурси, комплексно, якісно і швидко вирішувати різноманітні завдання управління.

Система планів – це сукупність конкретних завдань по ціле-спрямованому економічному управлінню, що забезпечує пропорційний і ефективний розвиток підприємства.

Фінансове планування – це один з елементів діяльності, пов’язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народно-госпо-дарського планування. Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і пере-розподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов’язкові збори в цільові фонди та ін. Фінансовий план – це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Особливість фінансових планів полягає в тому, що вони складаються виключно в грошовій формі.

Принципи фінансового планування:

– наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основіпевних методик, з урахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір оптимального з них;

Теорія ресурсної залежності

Основні положення теорії ресурсної залежності розроблені Джеральдом Саланчіком (Gerald Salancik), а також уже згаданими Джеффрі Пфеффер і Говардом Олдріч. У якійсь мірі цю теорію можна вважати подальшим розвитком концепції екології популяцій, але в напрямі більшої активності та раціональності підприємств. У своїх роботах вони сформулювали основні положення теорії ресурсної залежності, що зводяться до наступного:

1. Жодне підприємство не може створити всі необхідні їй ресурси і зробити себе самодостатнім. Тому воно бере їх із зовнішнього середовища.

2. Суть взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем (підприємствами) – прагнення знизити ресурсну залежність від інших і підвищити їх залежність від себе. Ступінь залежності підприємства від інших визначається важливістю потрібного ресурсу, монополією іншого підприємства на контрольований ресурс і здатністю підприємства, що контролює ресурс, розпоряджатися ним.

3. Баланс підприємства із зовнішнім середовищем досягається через свідому адаптацію до її змін і активний вплив менеджерів на зовнішнє середовище.

На відміну від популяційно-екологічної концепції, теорія ресурсної залежності припускає, що підприємство саме визначає адекватну стратегію взаємодії з іншими підприємствами та впливу на них, спрямовану на зниження залежності від інших і підвищення передбачуваності зовнішнього середовища.

МЕХАНІСТИЧНА (БЮРОКРАТИЧНА) МОДЕЛЬ

Моделювання широко використовується в теорії і практиці менеджменту. В організаційній теорії моделювання отримало значне поширення через значну різноманітність підприємств і теоретико-методологічних та прикладних організаційних концепцій. Оскільки підприємства – це складні та суперечливі утворення, адекватно представити їх спільність не дозволяє жодна сучасна концепція чи теорія. Тому Моделювання, формалізуючи процес виокремлення низки змінних, дозволяє зрозуміти складності підприємств і, певною мірою, передбачати вірогідні зміни в їх діяльності.

Термін «модель» означає спрощений, позбавлений ряду харак-теристик «аналог-замінювач» реального об’єкту (чи ситуації), який за визначених умов відтворює властивості цього об’єкту чи ситуації.

Горлачук В. В., Яненкова І. Г.

Економіка підприємства

 

соціологів Г. Олдріча (Howard Aldrich), Дж. Пфеффер (Jeffrey Pfeffer), Дж. Фрімена (John Freeman) і М. Ханна (Michael Hannan). Головним джерелом виникнення цієї теорії послужила класична праця американського соціоеколога А. Хоулі (Amos Hawley) «Екологія людини» Hawley A. Human Ecology. N.Y.: Ronald Press, 1950. Хоча деякі автори протиставляють його системного підходу, але він, швидше, доповнює його, дозволяючи по-іншому поглянути на функціонування організаційної системи в мінливих умовах зовнішнього середовища. Тут же коротко, в декількох положеннях, охарактеризуємо суть екологічного підходу в теорії організації. У центрі уваги організаційної теорії знаходяться не окремі особи та підприємства, а близькі за профілем (виробляючих продуктів або послуг) групи підприємств – популяції, як підсистеми організаційної екосистеми. Популяції живуть і взаємодіють майже за законами живого світу, в процесі розвитку-еволюції групуються в екологічних нішах, кожна ніша характеризується «своїми» ресурсами, споживачами, партнерами, конкурентами, регуляторами.

Зовнішнє середовище є сферою, де підприємства співпрацюють і конкурують за обмежені ресурси, і воно відіграє по відношенню до підприємства детермінуючу (зумовлює і обмежує) роль. Підприємства та їх оточення, таким чином, становлять єдину екосистему.

Основний принцип взаємовідносин підприємства із зовнішнім середовищем – ізоморфізм. Принцип ізоморфізму свідчить, що обов’язкова умова виживання та ефективного розвитку підприємства – вироблення організаційних форм і структур, ізоморфні (подібних, адекватних) тієї екологічної ніші, в якій вона знаходиться. Відповідно, різноманітність організаційних форм зумовлена різноманітністю організаційних середовищ – екологічних ніш. При цьому підприємство, щоб забезпечити ізоморфність, повинно не тільки адекватно пристосовуватися до оточення, а й активно впливати на нього. Підприємства, що ведуть себе реактивно, не адаптуючись до мінливих умов, припинять своє існування, а підприємства, що ведуть себе проактивно, і у яких добре розвинені адаптаційні процеси і структури, виживуть. Іншими словами, конкуренція зумовлена не стільки властивостями самої організації, скільки властивостями зовнішнього середовища.

Менеджери можуть впливати на здатність організації до виживання лише незначною мірою (в короткостроковій і середньостроковій перспективі). З іншого боку, менеджери можуть і повинні докладати зусиль для забезпечення адаптації шляхом ізоморфної діяльності по зміні стратегій, структур і дій організації.

– єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;

– безперервність, яка означає взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

– стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.

Фінансові плани (баланси доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі) складаються окремими підприємствами; на рівні міністерств, відомств, державних комітетів, державних цільових фондів; у розрізі окремих територій (місцеві бюджети), а також на рівні країни в цілому (Державний бюджет України, зведений бюджет, зведений баланс фінансових ресурсів).

За тривалістю дії розрізняють:

1) перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік);

2) поточні (на 1 рік);

3) оперативні (на квартал, місяць).

ЕТАПИ ТА МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ

Процес планування складається із взаємозалежних етапів, здій-нюється спільно керівництвом підприємства і співробітниками маркетингових служб.

Етапи планування:

1) аналіз стратегічних проблем;

2) прогноз майбутніх результатів діяльності;

3) визначення завдань;

4) вибір оптимального варіанта розвитку;

5) виконання складених планів;

6) розробка планів, що забезпечують удосконалення методів і процедур;

7) мобілізація людських і фінансових ресурсів фірми.
Планування завжди орієнтується на дані попередніх років з метою

визначення розвитку підприємства в перспективі. Тому надійність планування залежить від точності фактичних показників минулих років.

Сучасний темп зміни і розширення знань є настільки великим, що стратегічне планування являється єдиним засобом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Воно забезпечує вищому керівництву засіб створення плану на тривалий термін. Стратегічне планування дає також основу для ухвалення рішення. Знання того, чого організація хоче досягти, допомагає уточнити найбільш доцільні шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при ухваленні рішення. Приймаючи обґрунтовані і систе-

Горлачук В. В., Яненкова І. Г.

Економіка підприємства

 

матизовані планові рішення, керівництво знижує ризик прийняття неправильного рішення через помилкову або недостовірну інформацію про можливості підприємства або про зовнішню ситуацію. Планування, оскільки воно слугує для формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної цілі всередині організації.

Метод планування – це сукупність прийомів і способів вивчення економічних процесів і розробки планових завдань стратегії під-приємства. Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою низки методів (табл. 9).

Таблиця 9

Класифікація методів планування

 

Класифікаційні ознаки	Методи планування
Вихідна позиція для розробки плану	-ресурсний (за можливостями) - цільовий (за потребами)
Принципи визначення планових показників	-екстраполяційні - інтерполяційні
Спосіб розрахунку планових показників	-спробно-статистичний (пересічних показників) -чинниковий - нормативний
Узгодженість ресурсів і потреб	-балансовий - матричний
Варіантність розроблювальних планів	-одноваріантний (інтуїтивний) -поліваріантний - економіко-математичної оптимізації
Спосіб виконання розрахункових операцій	-ручний -механізований - автоматизований
Форма подання планових показників	-табличний -лінійно-графічний - логіко-структурний (мережевий)

Ресурсний метод планування базується на врахуванні ринкових умов господарювання та наявних ресурсів.

Цільовий метод базується на визначенні потреб ринку в тих чи інших видах товарів, змін споживчого попиту насичення на товари і послуги, і використовується в умовах конкурентної боротьби між підприємствами.

Метод екстраполяції на основі динаміки показників минулих років, розробляються припущення, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану будуть збережені в майбутньому. Цей метод використовується на підприємствах, що мають стабільні показники діяльності.

Інтерполятивний метод передбачає зворотній рух – від встановленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з

претендувати на універсалізм. І, тим не менше, нижче ми розглянемо деякі з найбільш популярних сучасних організаційних концепцій.

Ситуаційна концепція

Засновники ситуаційного підходу в менеджменті, вперше звернули увагу на зовнішнє оточення підприємства як на динамічну, складну і гетерогенну систему. Англійські дослідники Том Бернс і Джеральд Сталкер американські вчені Пол Лоуренс і Джей Лорш сформулювали головні положення ситуаційної теорії:

1. Зовнішнє середовище виступає по-різному щодо різних частин підприємства. Фрагменти зовнішнього середовища мають різну рухливість і складність, і їх вплив на організацію носить ситуаційний характер.

2. Взаємодія підприємства із зовнішнім середовищем трактується як нестійка рівновага і еквілібрічний баланс, з чого випливає, що стандартні процедури, жорсткі правила, інструкції слабо застосовні в умовах високої невизначеності управлінських ситуацій.

3. Кожна підсистема або підрозділ підприємства по-своєму реагує на одні й ті ж самі зовнішні впливи в залежності від виду діяльності, технології, структури і факторів зовнішнього середовища. Управління в цьому випадку полягає в пошуку оптимальних моделей взаємодії кожної підсистеми з її фрагментом оточення та внесення адекватних змін у їх діяльність – відповідно до конкретних ситуацій.

Згідно з ситуаційним підходом сучасне підприємство трактується як складна, комплексна і багаторівнева система, що складається з підсистем, що забезпечують вирішення різнорідних задач. Ці підсистеми розглядаються як досить автономні і виконують різнотипну діяльність, що контактують зі своїм фрагментом зовнішнього середовища і спираються на певний тип професіоналів і технологію. Для кожної з них характерні свої закономірності функціонування. При цьому структура підприємства, стан його підсистем, способи досягання цілей вважалися залежними від стану і типу фрагментів середовища, з якими вони взаємодіяли. Акцент робиться на свідому зміну структури і властивостей підприємства у відповідь на вимоги зовнішнього середовища.