Адміністративно-правовий статус фізичної особи

 

Термін «фізична особа» має узагальнююче значення. Під фізичною особою в Україні розуміють громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

Зміст адміністративно-правового статусу фізичної особи, в тому числі громадянина України, становить комплекс її прав і обов’язків, закріплених нормами адміністративного права, реалізація яких забезпечуються певними гарантіями.

І. Громадяни України.

Адміністративно-правовий статус громадян є частиною їх загального правового статусу, визначеного Конституцією і законами України, зокрема Законом України «Про громадянство України», міжнародними договорами, а також іншими актами законодавства України. Правове положення громадян визначається обсягом і характером адміністративної правосуб’єктності.

Елементами правосуб’єктності є:

1) адміністративна правоздатність – здатність громадянина мати певні права, передбачені нормами адміністративного права, й виконувати покладені на нього обов’язки адміністративно-правового характеру. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється з його смертю.

Адміністративна правоздатність не може бути відчужена. Громадянин не може навіть добровільно відмовитися від своєї правоздатності, така відмова не має законної сили. І лише на основі вироку або постанови суду адміністративна правоздатність може бути обмежена при вчиненні злочину або адміністративного проступку (наприклад, позбавлення прав на управління транспортним засобом або права полювання);

2) адміністративна дієздатність – здатність громадянина своїми діями набувати та здійснювати права й обов’язки, передбачені нормами адміністративного права, а також нести відповідальність згідно з адміністративно-правовими нормами. Зміст та обсяг адміністративної дієздатності залежать від низки факторів, до яких насамперед належать:

- вік;

- стан здоров’я;

- належність до певних соціальних груп.

Так, досягши 6–7 років, громадянин має право вступити до загальноосвітньої школи. Ставши школярем, має додержуватися правил для учнів, має право користуватися шкільною бібліотекою тощо. Після досягнення 15-річного віку громадянин може бути засновником молодіжних і дитячих організацій (ст. 11 Закону України «Про об’єднання громадян»). При досягненні 16 років громадянин може притягатися до адміністративної відповідальності (ст. 16 КУпАП), зобов’язаний мати паспорт тощо.

Стан здоров’я є фактором, що виключає покладення на конкретних громадян деяких обов’язків. Так, на дійсну військову службу призиваються громадяни, стан здоров’я яких відповідає поставленим вимогам.

Належність до певних соціальних груп забезпечує громадянам додаткові права, характерні тільки для конкретної соціальної групи. Так, ветерани війни, мають право на зниження оплати за житлову площу, безкоштовне зубопротезування, безкоштовний проїзд у міському транспорті, використання чергової відпустки у зручний для них час тощо.

Сукупність конкретних прав, які особа може мати відповідно до закону, слід класифікувати на три групи:

- особисті;

- політичні;

- соціально-економічні.

Особисті права і свободи громадянина – це можливості задоволення їх особистих потреб. До особистих прав належать: право на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, свободу пересування, право вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім’ї тощо.

Політичні права і свободи громадян виражаються в їх можливостях реалізувати свої волевиявлення щодо об’єднання в політичні партії, проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, про що завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, та інші права і свободи.

Соціально-економічні права громадян також стають можливими у зв’язку з використанням норм адміністративного права. Це забезпечення можливості заняття підприємницькою діяльністю, реалізації права на працю, відпочинок, соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту і здоров’я (ст. ст. 42–49, 53 Конституції України).

Адміністративно-правові обов’язки громадян – це встановлені держа­вою і адресовані громадянам вимоги діяти в певних рамках та межах. В обов’язках закріплюється необхідне, належне ставлення громадян до: а) держави та її апарату; б) суспільства та його членів; в) власних інтересів.

За своїм змістом адміністративно-правові обов’язки поділяються на два види: обов’язок здійснювати певні дії (отримувати паспорт, спла­чувати штраф тощо); обов’язок утримуватися від певних дій, які роз­цінюються як правопорушення (не порушувати громадський порядок).

Адміністративно-правові обов’язки громадян виникають у зв’язку з юридичними фактами, закріпленими в нормах права. Найхарактерніші з них такі:

- досягнення громадянином певного віку (з 16 років виникає обов’язок отримати паспорт);

- перебування в певному місці (перебування у громадських місцях зобов’язує не порушувати громадський порядок);

- заняття певною діяльністю (громадяни, що керують автомобілем, мають додержуватися правил дорожнього руху);

- наявність у громадян деяких об’єктів особистої власності (наявність автомобіля, вогнепальної, газової зброї спричиняє обов’язок щодо їх реєстрації чи нереєстрації);

- укладання і наступне виконання громадянином громадянсько-правових угод (укладання громадянином з транспортною організацією угоди про перевезення спричиняє виникнення у останнього обов’язків щодо додержання протипожежних, санітарних та інших правил, що діють на транспорті);

- користування об’єктами державної, комунальної, суспільної власності (користування лісами, водними ресурсами тощо породжує адміністративно-правовий обов’язок додержуватися встановленого режиму користування ними).

Нині адміністративно-правовий статус громадян поступово оновлюється у зв’язку з реформуванням даної галузі права та проведенням адміністративної реформи в цілому.