Адміністративно-правовий захист суб'єктів підприємницької діяльності

Адміністративно-правовим вважається захист, що здійсню­ється засобами державно-правового впливу із залученням спе­ціально уповноважених державних органів або вищестоящими органами виконавчої влади. Іншими словами, адміністративно-правовий захист суб'єктів підприємницької діяльності реалізу­ється:

1) шляхом звернення до органів, що мають повноваження із
захисту їх прав;

2) шляхом звернення в порядку підпорядкованості до ви­
щестоящих органів виконавчої влади (посадових осіб).

Органи, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері підприємницької діяльності і мають повноваження на проведення перевірок у відповідних галузях господарювання, також опосередковано здійснюють адміністративно-правовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької ді­яльності. «Опосередкований» захист в такому випадку може ма­ти і безпосередній характер, оскільки перевірки відповідними органами можуть відбуватися не тільки за ініціативою власне органу, а і за заявою (скаргою) заінтересована (постраждало!*) особи.

До органів, що в адміністративному порядку здійснюють за­хист прав суб'єктів підприємницької діяльності, насамперед на­лежать правоохоронні органи. Звернення до таких органів в ад-

міністративному порядку в окремих випадках має наслідком прийняття рішення судом, який розглядає відповідну справу за поданням цих органів. Відповідно відбувається комплексний захист прав суб'єктів підприємницької діяльності — за допомо­гою адміністративних і судових засобів.

Наприклад, органи внутрішніх справ (міліції) відповідно до п. 24 ст. 11 Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію» мають право вимагати від керівників підприємств, установ і ор­ганізацій пояснення за фактами порушення законодавства, пе­ревірка додержання якого віднесена до їх компетенції. Стат­тею 112 Кримінально-процесуального кодексу ^країни слідчим органів внутрішніх справ надано право провадити досудове слідство у справах про злочини, передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 205 «Фіктивне підприємництво», ст. 206 «Протидія законній господарській діяльності», ст. 219 «Доведення до банкрутства», ст. 220 «Приховування стійкої фінансової неспроможності», ст. 221 «Незаконні дії у разі банкрутства» тощо Кримінального кодексу України. Незважаючи на те, що органи внутрішніх справ розслідують відповідні злочини в адміністративному по­рядку, остаточне рішення про визнання особи винною (неви­нуватою) приймає суд.

На органи прокуратури п. 5 ст. 121 Конституції України пок­ладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадя­нина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Відповідно до наданих повноважень і за змістом ч. 5 ст. 25 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.) дії або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому за­коном порядку, зокрема до прокуратури. Відповідні дії або рі­шення можуть також оскаржуватися до суду.

Слідчі податкової міліції — спеціального підрозділу Держав­ної податкової адміністрації України по боротьбі з податкови­ми правопорушеннями — провадять досудове слідство у спра­вах про злочини, передбачені, зокрема, ст. 218 «Фіктивне бан­крутство» Кримінального кодексу України, тим самим захища­ючи кредиторів від недобросовісних боржників в особі керівни­ків суб'єктів господарської діяльності або фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.

Антимонопольний комітет України, не маючи статусу право­охоронного органу, в силу повноважень, наданих Законом Ук-

раїни від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», розглядає заяви суб'єктів підприємницької діяльнос­ті про порушення їх прав внаслідок недотримання законодавс­тва про захист економічної конкуренції або дій з ознаками не­добросовісної конкуренції.

Органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що має повноваження щодо опосередкованого захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, є Державний ко­мітет України з питань регуляторної політики та підприємниц­тва. Відповідно до Положення, затвердженого Указом Прези­дента України від 25 травня 2000 р. № 721/2000, Комітет є спе­ціально уповноваженим органом з питань державної регулятор­ної політики у сфері господарської діяльності. Державний комі­тет України з питань регуляторної політики та підприємництва здійснює захист прав суб'єктів підприємницької діяльності, по­рушених (або таких, що можуть бути порушені) внаслідок дії регуляторних нормативних актів у сфері підприємництва різної юридичної сили.

В адміністративному порядку права і законні інтереси суб'єктів підприємницької діяльності можуть бути захищені шляхом звернення в порядку підпорядкованості до вищестоя­щих органів виконавчої влади (посадових осіб) зі скаргою (зая­вою) на дії (бездіяльність) підлеглих. Звернення до вищестоя­щого органу (посадової особи) є позасудовим шляхом вирішен­ня спору і не перешкоджає наступному зверненню до судових органів незалежно від рішення цього органу. Процедура розгля­ду відповідних звернень регулюється підзаконними норматив­ними актами — інструкціями, правилами, положеннями тощо вищестоящих з тих органів, дії яких оскаржуються. Якщо такий порядок не визначений, слід керуватися загальними нормами Закону України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян».

99. Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності

Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи угоди, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону «Про нота­ріат» тим самим опосередковано сприяє фізичним та юридич­ним особам — суб'єктам підприємницької діяльності у здій­сненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснює права й обов'язки, попереджає про наслідки нотаріальних дій, що вчи-

няються для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити. Крім того, нотаріус перевіряє відповідність доку­ментів, що подаються для вчинення тієї чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнарод­ним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють осо­бу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовується обсяг цивільної дієз­датності фізичних та юридичних осіб, які беруть учаеть в угодах; у разі укладання угод представником перевіряються його повно­важення. При перевірці обсягу цивільної правоздатності юри­дичних осіб, які беруть участь в угодах, нотаріуси зобов'язані оз­найомитись з установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєс­трацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та органі­зацій України), положенням про філію та представництво юри­дичної особи, наказом юридичної особи про призначення керів­ника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нота­ріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи. У випадках, передбачених законодавством, нотаріус перевіряє наявність спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення юридичною особою окремого виду діяльності.

Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних угод вимогам закону і дійсним намірам сторін. Договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підля­гає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках — державну реєстрацію прав на це майно.

Договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У разі наявності заборо­ни договори про відчуження майна, обтяженого боргом, посвід­чуються за умови згоди кредитора на заміну боржника (переве­дення боргу).

Договори про відчуження або заставу нерухомого та рухомо­го майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після пе-

ревірки відсутності податкової застави та заставної за даними Державного реєстру застав рухомого майна. Договори про від­чуження майна (майнових прав) платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умо­ви письмової згоди відповідного податкового органу.

Отже, нотаріальне посвідчення набуття та передачі прав власності як вид захисту прав підприємців, з одного боку, ви­конує функцію запобігання порушенням прав власника, оскіль­ки учасники відносин, що випливають з права власності, нота­ріально посвідчують факт передачі прав іншому власнику, що певною мірою стримує їх можливі посягання на права нового власника. З іншого боку, нотаріальне посвідчення факту набут­тя права власності є юридичною фіксацією набуття такого пра­ва, яке лежить в основі вирішення судами (господарськими су­дами) спорів про порушення прав власності, тобто у цьому ви­падку нотаріальне посвідчення використовується при застосу­ванні іншого виду захисту — судового захисту прав власника. У цьому аспекті нотаріальний захист є невід'ємною складовою за­гальної системи захисту прав власності¹.