Особливості засновницького договору про створення юридичної особи

Законодавство окремо не визначає поняття та ознаки зас­новницького договору, а також порядок його укладання, зміни та припинення. В теорії засновницький договір визначається як консенсуальний цивільно-правовий договір, що регулює відно­сини між засновниками у процесі створення та діяльності юри­дичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності¹.

Засновницький договір укладається, якщо засновників під­приємства два чи більше, і є рішення про його створення. Ця теза знаходить підтвердження у ГК. Так, згідно із ч. 5 ст. 63 ГК корпоративні підприємства, до яких належать «коопера­тивні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб», утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), яким і є засновницький договір.

Ці положення ГК слід розглядати як загальні, що застосову­ються тоді, якщо вони відповідають положенням спеціальних нормативних актів.

На сьогодні дискусійним є питання щодо обов'язковості ук­ладання засновницького договору засновниками господарських товариств, зокрема, акціонерних товариств, товариств з обме­женою і додатковою відповідальністю. Адже за змістом ст. 4 За­кону «Про господарські товариства» акціонерне товариство, то-

¹ Див.: Підприємницьке право України / За ред. Р.Б. Шишки. — Харків, 2000. — С. 81.

вариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідаль­ністю створюються і діють на підставі засновницького договору і статуту, повне і командитне товариство — лише засновниць­кого договору. Разом з тим ст. 82 ГК встановлює, що установ­чим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір, а акціонерного товариства, товарис­тва з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю — лише статут. Тобто відповідно до ГК, на відміну від Закону «Про господарські товариства», обов'язкової наявності у акціонерних товариств, товариств з обмеженою від­повідальністю і товариств з додатковою відповідальністю зас­новницького договору не передбачено.

Певним чином ситуацію прояснює ЦК, який поряд з термі­ном «засновницький договір» запроваджує категорію «договір про заснування товариства».

Так, якщо товариство з обмеженою відповідальністю засно­вується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначи­ти взаємовідносини між собою щодо створення товариства ук­ладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування това­риства з обмеженою відповідальністю не є установчим доку­ментом. Подання цього договору при державній реєстрації то­вариства не є обов'язковим. Подібні положення передбачають­ся ЦК щодо товариства з додатковою відповідальністю і акціо­нерного товариства.

Різниця між засновницьким договором і договором про зас­нування полягає не в їх умовах, які фактично є однаковими для обох видів договорів, а в тому, що засновницький договір є ус­тановчим документом товариства, а договір про заснування та­ким не вважається. Наслідком цього, як можна було побачити вище, є обов'язковість подання засновницького договору як ус­тановчого документа при державній реєстрації повного та ко­мандитного товариств і, відповідно, необов'язковість подання договору про заснування акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відпові­дальністю як внутрішнього документа, що регулює відносини між їх засновниками (учасниками).

Законодавець шляхом розмежування засновницьких догово­рів і договорів про заснування товариств відповідних видів під-

креслює різницю у правовому статусі засновників (учасників) «товариств осіб», до яких належать повні та командитні това­риства, та «товариств капіталів» — акціонерних товариств, то­вариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Адже, на відміну від останніх, в яких засновники (учасники) можуть і не брати безпосередньої участі в діяльності товариства, обме­жуючись вирішенням організаційних питань на загальних збо­рах і доручаючи здійснення оиеративно-господарської діяль­ності найманим представникам виконавчого органу управлін­ня, учасники повного і командитного товариств «здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність» в обов'язково­му порядку. Оскільки учасники таких товариств безпосередньо виходять на ринок, детальна правова регламентація відносин між ними з приводу як організації, так і функціонування това­риств має принципове значення. Дія засновницького договору після державної реєстрації (створення) відповідної юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності¹.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що договір для того, щоб вважатися засновницьким і, відповідно, установчим документом, повинен не просто регулювати відносини між зас­новниками (учасниками) корпоративної юридичної особи з приводу її створення і функціонування. Правовий статус цієї юридичної особи повинен обумовлювати обов'язкову особисту спільну участь її засновників в діяльності, що нею здійснюєть­ся. Саме це характерно для повних та командитних товариств, а також для фермерських господарств. Інакше договір, що ук­ладається між засновниками (учасниками) з приводу створення юридичної особи, наділення її майном тощо, є договором про заснування і установчим документом не вважається.

Засновницький договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації повного та командитного това­риств. Він є консенсуальним і набуває чинності з моменту до­сягнення його сторонами згоди зі всіх істотних умов.