Співвідношення підприємницького права з іншими галузями права

Підприємницьке право — комплексна підгалузь. З кожної класичної галузі підприємницьке право запозичає відповідні правові норми, що прямо або опосередковано регулюють відно­сини, які складаються у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

У складі підприємницького права переважають норми адмі­ністративного і цивільного права. До норм адміністративного права, предметом регулювання якого є, зокрема, відносини у сфері управління, належать, наприклад, норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяль­ності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо. Норми цивільного права регулюють майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що складаються в про­цесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладан­ня договорів, визначення їх сторін, момент виникнення право і дієздатності та інші питання.

Підприємницьке право також становлять норми фінансово­го (регулювання відносин, що складаються у зв'язку зі сплатою податків та інших зборів за наслідками підприємницької діяль­ності), земельного (регулювання відносин, що складаються у зв'язку з оформленням прав на земельну ділянку для зайняття підприємницькою діяльністю) права. Норми сімейного права стають частиною підприємницького при розподілі майна суб'єкта підприємницької діяльності, створеного в шлюбі, між подружжям, а житлового — у разі купівлі або використання придбаного на інших підставах жилого приміщення для зайнят­тя підприємницькою діяльністю.

Нарешті, цілим блоком підприємницького права є норми відповідних галузей права, що встановлюють відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності (наприклад, фінансову — фінансове, майнову — цивільне право), а також відповідальність засновників таких суб'єктів або їх посадових осіб (криміналь­ну — кримінальне, адміністративну — адміністративне право).

У теорії зазвичай ставиться питання про співвідношення підприємницького права із суміжними галузями господарсько-

го та комерційного права. Різниця полягає в обсягах відносин, що становлять предмет їх правового регулювання.

Предметом правового регулювання господарського права є здебільшого відносини, що складаються у процесі виробництва (виготовлення) продукції, надання послуг, виконання робіт як виробничого, так і допоміжного, невиробничого характеру з метою задоволення всього спектру потреб суспільства, тобто під час здійснення господарської діяльності. Крім того, госпо­дарська діяльність може провадитися юридичними особами не­залежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності, а також фізичними особами — суб'єктами підпри­ємницької діяльності, як з метою, так і без мети отримання прибутку.

Предметом правового регулювання підприємницького права є підприємницька діяльність, що визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська ді­яльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підпри­ємцями) з метою досягнення економічних і соціальних резуль­татів та одержання прибутку. Тобто вона є специфічним видом господарської діяльності, яка здійснюється від імені підприєм­ця, під його майнову відповідальність, на його власний ризик, обов'язковою ознакою якої є отримання прибутку.

Комерційна діяльність, в свою чергу, є елементом підприєм­ницької діяльності. Вона обмежується відносинами, які мають місце під час реалізації вже готової продукції, доведення її до споживача, і стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, планування нових обсягів продаж, експортно-імпортних опера­цій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та ін.

3. Джерела підприємницького права Джерелами підприємницького права є нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері зайняття підприємниць­кою діяльністю.

Джерела підприємницького права за ознакою юридичної си­ли нормативно-правових актів мають 4 рівня:

1) конституційне регулювання відносин у сфері підприєм­
ництва;

2) міжнародно-правове регулювання;

3) регулювання відповідних відносин на основі кодифікова­
них нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших ак­
тів, що мають силу закону;

4) регулювання підприємницьких відносин підзаконними нормативними актами¹.

1. Конституційне регулювання відносин у сфері підприєм­
ництва здійснюється на основі Конституції України — акта, що
має найвищу юридичну силу. Вона, зокрема, встановлює за­
гальні принципи здійснення підприємницької діяльності, заз­
начаючи у ст. 42, що кожен має право на підприємницьку ді­
яльність, яка не заборонена законом.

2. Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно-пра­
вове регулювання підприємницької діяльності, містяться в між­
народних договорах України, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України. При цьому під міжнародним дого­
вором України розуміється договір, укладений у письмовій
формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародно­
го права, який регулюється міжнародним правом, незалежно
від того, міститься договір в одному чи кількох пов'язаних між
собою документах, і незалежно від його конкретного наймену­
вання (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

3. Основним джерелом права у правовій державі є закони.
Базовим нормативним актом у сфері підприємництва, що

має силу закону, є ГК. Саме він визначає основні засади госпо­дарювання в Україні, містить загальні положення щодо госпо­дарських зобов'язань, відповідальності за порушення у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання тощо, тобто регулює господарські від­носини, що виникають у процесі організації та здійснення гос­подарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Кодекс містить і положення щодо суб'єктів господарюван­ня — фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові фор­ми останніх, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господар­ської (в тому числі підприємницької) діяльності. Крім ГК, нор­мативну базу щодо організаційно-правових форм суб'єктів під­приємницької діяльності становлять закони України від 19 ве­ресня 1991 р. «Про господарські товариства», від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство», від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство». Відноси­ни кооперації додатково врегульовані законами України від

Див.: Підприємницьке право України / За ред. Р.Б. Шишки. — Харків, 2000. — С. 56.

10 квітня 1992 р. «Про споживчу кооперацію», від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію», від 10 липня 2003 р. «Про кооперацію».

Специфічну групу становлять нормативно-правові акти, що регулюють порядок легалізації (легітимації) суб'єктів підприєм­ницької діяльності до яких насамперед належать закони Украї­ни від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», від 19 грудня 1995 р. «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етило­вого, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюно­вих виробів», від 23 березня 1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та ін.

Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) найваж­ливіша, після ГК, роль у сфері правового регулювання підпри­ємницької діяльності належить ЦК. Регулюючи особисті не-майнові та майнові відносини (цивільні відносини) відповід­них учасників, він встановлює загальні положення щодо фі­зичних осіб, в тому числі тих, що мають статус суб'єктів під­приємницької діяльності, щодо юридичних осіб та їх організа-ційно-правових форм, щодо угод (правочинів) та інституту представництва, норми зобов'язального права та щодо недого-вірних зобов'язань.

4. Систему підзаконних нормативних актів очолюють укази Президента України — нормативні акти, що видаються на осно­ві Конституції і законів України. Наприклад, з метою ефектив­ного використання можливостей підприємництва для розвитку національної економіки Президентом України 3 липня 1998 р. був виданий Указ № 727/98 «Про спрощену систему оподатку­вання, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Указами також встановлюється компетенція окремих держав­них органів, в тому числі таких, що здійснюють захист прав суб'єктів підприємницької діяльності (див. Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, затверджене Указом Президента України від 25 травня 2000 р. № 721/2000).

Нормативні акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження) займають наступну сходинку в ієрархії підза­конних нормативних актів. Це означає, що їх положення по­винні відповідати положенням Конституції, міжнародних дого­ворів України, законів і актів Президента України. Зазвичай нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують,

уточнюють положення вищенаведених актів, якщо про це є від­повідне застереження в документах вищої юридичної сили.

Так, наприклад, згідно з ч. 5 ст. 10 Закону «Про ліцензуван­
ня певних видів господарської діяльності» для окремих видів
господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до зая­
ви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний
перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. На
виконання цієї вимоги 4 липня 2001 р. Кабінет Міністрів Укра­
їни постановою № 756 затвердив Перелік документів, які дода­
ються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господар­
ської діяльності. ^

Нормативні акти органів виконавчої влади — постанови, на­кази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадових осіб — приймаються на основі і на виконання Конституції, за­конів, указів Президента України та нормативних актів Кабіне­ту Міністрів України, а отже, повинні відповідати їм. Вони ма­ють велике значення як галузеві нормативні акти. Так, з метою використання єдиної методики обліку платників податків і збо­рів (обов'язкових платежів) в органах державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. № 80 була затверджена Інструкція про поря­док обліку платників податків; для посилення митного контро­лю за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання наказом Державного митного комітету Украї­ни від 31 травня 1996 р. № 237 був затверджений Порядок ве­дення обліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в мит­них органах та ін.

4. Поняття та ознаки підприємницької діяльності (підприємництва)

Поняття підприємницької діяльності (підприємництва)

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнен­ня економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Характеристика підприємницької діяльності (підприємництва)

1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами Украї­ни, на вибір підприємця (ст. 45 ГК). Також фізичні особи ма-

ють можливість зареєструватись як громадяни — суб'єкти під­приємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації.

По-друге, зважаючи на передбачений ч. 1 ст. 44 ГК принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльнос­ті, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд прий­маючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству.

2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що
зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком.
Жоден державний орган, недержавна організація, посадова осо­
ба не можуть примусити особу до зайняття підприємницькою ді­
яльністю. Проте це не означає, що особа не може бути приму­
шена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (нап­
риклад, за договором, укладеним в процесі провадження підпри­
ємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою
і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності
(наприклад, зобов'язань зі сплати податків).

3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Чітких
кількісних критеріїв систематичності (тобто скільки разів пот­
рібно зайнятися діяльністю для того, щоб вона вважалася під­
приємницькою) законодавством не встановлено. У цьому разі
можливо застосовувати Декрет Кабінету Міністрів України від
17 березня 1993 р. № 24-93 «Про податок на промисел», за
змістом ст. 1 якого систематичним вважається продаж вироб­
лених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів,
який здійснюється більше чотирьох разів протягом календар­
ного року¹.

4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це озна­
чає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розра­
хункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та
інших правил здійснення господарської діяльності підприємс­
тво та приватний підприємець самостійно несуть відповідаль­
ність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт під­
приємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і нега­
тивні наслідки підприємницької діяльності. Підтвердженням
цього є положення ЦК, що встановлюють самостійну відпові­
дальність фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльнос­
ті (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями,

¹ Див.: Аксенов И., Платонов С. Что такое предпринимательство? // Предпринима-тельство, хозяйство и право. — 1996. — № 7. — С. 3.

пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 цього Кодексу учасник (засновник) юри­дичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної осо­би, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учас­ника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає,
що, не зважаючи на свою специфіку, підприємницька діяль­
ність є складовою ширшого за обсягом поняття «господарська
діяльність».

Згідно зі ст. З ГК під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного вироб­ництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

6. Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами гос­
подарювання (підприємцями). Іншими словами, підприєм­
ницька діяльність провадиться фізичними та юридичними осо­
бами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності
у порядку, встановленому законодавством. Це означає, що під­
приємницькою діяльністю можуть займатися як юридичні, так
і фізичні особи, які набули статусу суб'єкта підприємницької
діяльності за правилами Закону «Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

7. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються еконо­
мічні й соціальні результати.

Підприємницька діяльність суттєво впливає на розвиток економіки і соціальної сфери. Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середови­ща, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків. Малий і середній бізнес дає нові робочі місця, значно стимулює підвищення кваліфіка­ції працівників, їх ініціативу і творчість, загалом сприяє вижи­ванню населення в кризові періоди. Поступове зміцнення суб'єктів підприємництва, їх прибутковість закладає додаткову фінансову базу для такої соціально корисної діяльності, як бла­годійництво та спонсорство.

8. Метою підприємницької діяльності є отримання прибут­
ку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання при­
бутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Ця ме­
та, як правило, знаходить своє відображення в установчих до­
кументах суб'єкта підприємницької діяльності і простежується,

виходячи з характеру його діяльності¹. За цією ж ознакою під­приємницька діяльність відмежовується від поняття господар­ської діяльності, в якій отримання прибутку не ставиться за ос­новну мету.