Захист прав третейськими судами. Міжнародний комерційний арбітраж

Згідно зі ст. 1 Закону України від 11 травня 2004 р. «Про тре­тейські суди» третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням за-

інтересованих фізичних та (або) юридичних осіб для вирішен­ня спорів, що виникають із цивільних та господарських право­відносин.

Юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з ци­вільних чи господарських правовідносин, крім випадків, перед­бачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третей­ського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка може бути укладена у вигляді третейського застереження в до­говорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Також спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що ви­никають із цивільних та господарських правовідносин, за ви­нятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-
правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, ро­
зірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із
задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин,
крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (до­
говорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи
визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади,
орган місцевого самоврядування, державна установа чи органі­
зація, казенне підприємство;

7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирі­
шенню виключно судами загальної юрисдикції або Конститу­
ційним Судом України;

8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом
України.

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третей­ський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпе­чення виконання рішення третейського суду.

Специфічним різновидом третейського розгляду спорів, що виникають у сфері міжнародної торгівлі, є міжнародний номер-

ційний арбітраж. Цей інститут врегульований не Законом «Про третейські суди», а Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж».

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

— спори з договірних та інших цивільно-правових відносин,
що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших
видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне під­
приємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;

— спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжна­
родних об'єднань та організацій, створених на території Украї­
ни, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з
іншими суб'єктами права України.

Третейський суд вирішує спір згідно з тими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положен­ня права або системи права будь-якої держави має тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права ці­єї держави, а не до її колізійних норм. В разі відсутності якої-небудь вказівки сторін третейський суд застосовує право, ви­значене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосов­ними.

Арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і виконується при по­данні до компетентного суду письмового клопотання.

Господарсько-правова відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності

Учасники господарських відносин несуть господарсько-пра­вову відповідальність за правопорушення у сфері господарю­вання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК, іншими за­конами та договорами.

Господарські санкції визначаються як заходи впливу на пра­вопорушника у сфері господарювання, в результаті застосуван­ня яких для нього настають несприятливі економічні та (або) правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у вста­новленому законом порядку за ініціативою учасників господар­ських відносин, а адміністративно-господарські санкції — упов­новаженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Види господарських санкцій

У сфері господарювання застосовуються такі види господар­ських санкцій:

— відшкодування збитків;
—- штрафні санкції;

— оперативно-господарські санкції;

—- адміністративно-господарські санкції.

Відшкодування збитків. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені ви­моги щодо здійснення господарської діяльності повинен від­шкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні ін­тереси якого порушено. Під збитками розуміють витрати, по­несені управненою стороною, втрата або пошкодження її май­на, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або до­держання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Штрафні санкції. Штрафними визнаються господарські сан­кції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зо­бов'язання.

Оперативно-господарські санкції. Оперативно-господарськи­ми санкціями є заходи оперативного впливу на правопорушни­ка з метою припинення або запобігання повторенню порушень зобов'язання, що застосовуються самими сторонами зо­бов'язання в односторонньому порядку. У господарських дого­ворах сторони можуть передбачати застосування таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання
управненою стороною із звільненням її від відповідальності за
це у разі порушення зобов'язання другою стороною; відмова від
оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або
достроково виконано боржником без згоди другої сторони;
відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт
внаслідок прострочення виставлення акредитива платником,
припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття
подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою сто­
роною, або повернення в односторонньому порядку виконано­
го кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника

в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну про­дукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє
додаткових гарантій належного виконання зобов'язань сторо­
ною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продук­
ції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату
продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якос­
ті тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських від­
носин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Адміністративно-господарські санкції. Адміністративно-гос­подарськими санкціями є заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопору­шення суб'єкта господарювання та ліквідацію наслідків пору­шення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Вони можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у вигляді:

1) вилучення прибутку (доходу);

2) накладання адміністративно-господарського штрафу;

3) стягнення зборів (обов'язкових платежів);

4) зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарю­
вання;

5) застосування антидемпінгових заходів;

6) припинення експортно-імпортних операцій; застосування
індивідуального режиму ліцензування;

7) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом
господарювання певних видів господарської діяльності;

8) анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом
господарювання окремих видів господарської діяльності;

9) обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарю­
вання;

10) скасування державної реєстрації та ліквідації суб'єкта
господарювання тощо.