Поняття майна у сфері господарювання та джерела його формування

Поняття та загальна класифікація майна суб'єктів господарю­вання

Майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визна­чення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єк­тів господарювання та відображаються в їх балансі або врахову­ються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у про­цесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності на­лежать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основними фондами виробничого і невиробничого призна­чення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнан­ня, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, мало­цінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше май­но виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші

у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визна­ються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між осо­бою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як пра­вило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а та­кож можливість передачі грошових та інших прав, що виплива­ють з цих документів, іншим особам.

Джерела формування майна суб'єктів господарювання

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

— грошові та матеріальні внески засновників;

— доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

— доходи від цінних паперів;

— капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

— надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єк­
тів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших
суб'єктів;

— кредити банків та інших кредиторів;

— безоплатні та благодійні внески, пожертвування організа­
цій і громадян;

— інші джерела, не заборонені законом.

Грошові зобов'язання у підприємницькій діяльності

Поняття грошового зобов'язання

Грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правово­го договору та на інших підставах, передбачених законодавс­твом України.

Характеристика грошового зобов'язання

1. До грошових зобов'язань належать зобов'язання із випла­ти певної грошової суми боржником кредитору. Зобов'язання щодо передачі боржником кредитору інших, крім грошей, ма­теріальних цінностей, виконання робіт або надання послуг гро­шовими не є.

2. Підставами для виплати відповідних сум за грошовими зо­
бов'язаннями є цивільно-правовий договір або інші підстави,
передбачені законодавством України. Зважаючи на викладену
вище ознаку, цивільно-правовий договір у такому разі повинен
бути оплатним і опосередковуватися рухом відповідних грошо­
вих коштів.

До інших підстав виникнення грошових зобов'язань нале­жать, зокрема, трудові договори, за якими виплачується забор­гованість із заробітної плати працівникам боржника, а також сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету.

3. Грошові зобов'язання, що виникають внаслідок цивільно-
правових договірних відносин кредитора та боржника, характе­
ризуються встановленням законодавством відповідальності за
несвоєчасне їх виконання. Так, Законом «Про відповідальність
за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено,
що платники грошових коштів сплачують на користь одержува­
чів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що вста­
новлюється за згодою сторін. При цьому розмір пені обчислю­
ється від суми простроченого платежу та не може перевищува­
ти подвійної облікової ставки Національного банку України,
що діяла у період, за який сплачується пеня. Ці положення не
поширюються на порядок нарахування та сплати пені, штраф­
них та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, по­
даткового кредиту та інших платежів до бюджетів і позабюджет­
них фондів, а також на відносини, що стосуються відповідаль­
ності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

87. Правова охорона знаків для товарів і послуг Знаком для товарів і послуг є позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і пос­луг інших осіб.

Об'єктами правової охорони можуть бути такі знаки для то­варів і послуг:

— словесні у вигляді слів або сполучень літер;

— зображувальні у вигляді графічних композицій будь-яких
форм на площині;

— об'ємні у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах;

— комбінації вищезазначених позначень.

Знаки для товарів і послуг можуть бути виконані у будь-яко­му кольорі чи поєднанні кольорів. Знак також може бути зву­ковим, світловим, а також кольором чи поєднанням кольорів тощо.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить пуб­лічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охо­рони.

Не можуть одержати правову охорону позначення, які зоб­ражують або імітують:

— державні герби, прапори та інші державні символи (емб­
леми);

— офіційні назви держав;

— емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних
міжурядових організацій;

— офіційні контрольні, гарантійні та пробірні* клейма, пе­
чатки;

— нагороди та інші відзнаки.

Не можуть одержати правову охорону також позначення, які:

— звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули
такої внаслідок їх використання;

— складаються лише з позначень, що є загальновживаними
як позначення товарів і послуг певного виду;

— складаються лише з позначень чи даних, що є описовими
при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або
у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кіль­
кість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, міс­
це і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

— є оманливими або такими, що можуть ввести в оману що­
до товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає
послугу;

— складаються лише з позначень, що є загальновживаними
символами і термінами;

— відображають лише форму, що зумовлена природним ста­
ном товару чи необхідністю отримання технічного результату
або яка надає товару істотної цінності.

Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є то­тожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із:

— знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєс­
трацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або спо­
ріднених з ними товарів і послуг;

— знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без ре­
єстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є
Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими;

— фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і нале­
жать іншим особам, які одержали право на них до дати подан-

Бзом 161

ня до Установи заявки щодо таких само або споріднених з ни­ми товарів і послуг;

— кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у то­
му числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються від­
повідно до Закону України від 16 червня 1999 р. «Про охорону
прав на зазначення походження товарів»;

— знаками відповідності (сертифікаційними знаками), заре­
єстрованими у встановленому порядку.

Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють:

— промислові зразки, права на які належать в Україні іншим
особам;

— назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва
або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без
згоди власників авторського права або їх правонаступників;

— прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети
і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, що вида­ється Державним департаментом інтелектуальної власності. Право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники.

Свідоцтво надає його власнику право, зокрема, використо­вувати знак, яким вважається:

— нанесення його на будь-який товар, для якого знак заре­
єстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску,
пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріп­
лений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначе­
ним нанесенням знака з метою пропонування для продажу,
пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та
експорт (вивезення);

— застосування його під час пропонування та надання будь-
якої послуги, для якої знак зареєстровано;

— застосування його в діловій документації чи в рекламі та
в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено законом:

— зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві това­
рів і послуг;

— зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, спорідне­
них з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого викорис­
тання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари
чи надає послуги;

— позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно
наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого
використання ці позначення і знак можна сплутати;

— позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно
товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо
внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо
особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначен­
ня і знак можна сплутати.

Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або стасовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору^ крім випадків, коли передача може стати причиною введення в оману спожи­вача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє то­вар чи надає послугу. Також власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання зна­ка на підставі ліцензійного договору.