Притримання як захід забезпечення виконання господарських зобов'язань

Згідно зі ст. 594 ЦК кредитор, який правомірно володіє річ­чю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній бор­жником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Так, відповідно до ст. 163 Кодексу торговельного мореплавства України під час прийому вантажу одержувач зобов'язаний відшкодувати витрати, зробле­ні перевізником за рахунок вантажу, внести плату за простій

судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено в коноса­менті або іншому документі, на підставі якого перевозився ван­таж, а у випадку загальної аварії — внести аварійний внесок або надати належне забезпечення. Перевізник може не видавати (іншими словами, притримати) вантаж до сплати зазначених сум або надання забезпечення.

Стаття 856 ЦК передбачає, що якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядни­кові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, за­лишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника. При цьому до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї — бор­жник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кре­дитора.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кре­дитора, набула третя особа.

Право на притримання виникає при одночасному існуванні таких умов:

— має бути предмет притримання — річ, що належить бор­
жнику і яку кредитор повинен передати першому або вказаній
ним особі;

— має існувати зобов'язання, згідно з яким боржник зо­
бов'язується оплатити вартість самої речі або відшкодувати
пов'язані з нею витрати та інші збитки;

— зобов'язання боржником не виконане в строк¹.

Слід зауважити, що на притримання як на захід забезпе­чення виконання зобов'язань поширюються загальні вимоги ст. 547 ЦК щодо вчинення угоди із забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі. Тому якщо застереження про притримання відсутнє в основному договорі або якщо відсутня угода про притримання, викладена у формі окремо­го документа, притримання речі кредитором буде неправо­мірним.

¹ Див Рогач О Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань // Під­приємництво, господарство і право — 2003 — № 12. — С 32

Відповідно до ст. 595 ЦК кредитор, який притримує річ у се­бе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Він від­повідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Ризик випадкового знищення або випад­кового пошкодження притриманої речі також несе кредитор, якщо інше не встановлено законом. Кредитор не має права ко­ристуватися річчю, яку він притримує у себе.

Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольня­ються з її вартості відповідно до положень ст. 591 ЦК щодо ре­алізації предмета застави.

Відповідальність за порушення договірних зобов'язань

Загальні положення щодо відповідальності за порушення госпо­дарсько-договірних зобов'язань

Згідно зі ст. 216 ГК учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушни­ків господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаче­них законодавством та договором. Господарськими санкціями у свою чергу визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для ньо­го настають несприятливі економічні та (або) правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господар­ських санкцій:

— відшкодування збитків;

— штрафні санкції;

— оперативно-господарські санкції.

Відшкодування збитків

Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою сто­роною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належно­го виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

— вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна,
визначена відповідно до вимог законодавства;

— додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим

суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених ма­теріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслі­док порушення зобов'язання другою стороною;

— неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторо­
на, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належ­
ного виконання зобов'язання другою стороною;

— матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках,
передбачених законом.

Штрафні санкції

Штрафними санкціями визнаються господаррькі санкції у вигляді неустойки, яку учасник господарських відносин зо­бов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного вико­нання господарського зобов'язання.