Випадки заборони займатися підприємницькою діяльністю фізичним особам

Право здійснювати підприємницьку діяльність, яку не забо­ронено законом та, відповідно, набувати статусу громадянина-підприємця має фізична особа з повною цивільною дієздатніс­тю. Але досягнення певного віку (реєстрація шлюбу, народжен­ня дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у осо­би повної цивільної дієздатності.

Крім випадків обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керу­вати ними; особи, яка зловживає спиртними напоями, нарко­тичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом

зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36) або визнання її недієздатною, якщо вона внаслідок хро­нічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК), на обсяг дієздатності і, відповідно, на можливість набути статусу суб'єк­та підприємницької діяльності впливають й інші чинники, зок­рема вид трудової діяльності фізичної особи.

Так, не допускається зайняття підприємницькою діяльністю, зокрема, посадовими особами органів державної податкової служби (ч. 4 ст. 15 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.), прокурорами і слідчими прокуратури (ч. 5 ст. 46 Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокурату­ру»), військовослужбовцями (абз. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України від 20 грудня 1991 р. «Про соціальний і правовий захист військо­вослужбовців та членів їх сімей»), нотаріусами (ч. 2 ст. З Зако­ну України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат»), державними службовцями (п. «б» ч. 1 ст. 5 Закону України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією»), відповідними посадовими особами органів місцевого самоврядування (див., зокрема, ч. 4 ст. 12, ч. 2 ст. 50, ч. З ст. 55 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні») тощо.

Нарешті, відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів Ук­раїни від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяль­ності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за учас­тю державних підприємств» керівникам, заступникам керівни­ків державних підприємств, установ і організацій, їх структур­них підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняєть­ся безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

Підприємства як суб'єкти підприємницької діяльності: загальна характеристика та класифікація

Поняття підприємства

Підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задово­лення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та інши­ми законами.

Характеристика підприємства

1. Підприємство є самостійним суб'єктом права. Самостій­
ність підприємства, як і будь-якого іншого суб'єкта підприєм­
ницької діяльності, означає його комерційну свободу.

Згідно з ч. 2 ст. 67 ГК підприємства вільні у виборі предме­та договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Во­ни мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено за­коном. Також підприємства самостійно здійснюють зовнішньо­економічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 68 ГК).

2. Підприємство є суб'єктом господарювання, тобто за зміс­
том ч. 1 ст. 55 ГК — учасником господарських відносин, який
здійснює господарську (підприємницьку) діяльність, реалізую-
чи господарську компетенцію (сукупність господарських прав
та обов'язків), має відокремлене майно і несе відповідальність
за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків,
передбачених законодавством.

Однією з найважливіших ознак підприємства є самостій­ність відповідальності за своїми зобов'язаннями усім належ­ним йому майном (частини 1, 2 ст. 96 ЦК, ч. 2 ст. 219 ГК). Учасник (засновник) підприємства не відповідає за зобов'язан­нями підприємства, а підприємство не відповідає за зо­бов'язаннями його учасника (засновника), крім випадків, вста­новлених установчими документами (наприклад, щодо това­риств з додатковою відповідальністю, а також повних та ко-мандитних товариств) та законом (наприклад, щодо казенних підприємств — ст. 77 ГК).

3. Підприємство створюється компетентним органом дер­
жавної влади, органом місцевого самоврядування або іншими
суб'єктами. ГК підкреслює, що, зважаючи на існування в Ук­
раїні трьох форм власності — державної, комунальної й при­
ватної, підприємства створюються відповідними органами,
особами, уповноваженими управляти такою власністю. Цим
зумовлена і наступна класифікація підприємств, про що
йдеться далі.

4. Метою створення підприємства є задоволення суспільних
та особистих потреб.

У вузькому розумінні метою створення кожного підприємст­ва є задоволення особистих потреб його засновників та найма­них ними працівників. Це стає можливим у разі досягнення прибутковості в роботі. Проте крім особистих потреб громадян у достатньому рівні заробітної плати, існують і суспільні потре­би (соціальні, з отримання освіти, лікування, у наукових роз­робках у всіх сферах буття, якісній роботі органів влади, в тому числі правоохоронних структур), без задоволення яких не може нормально функціонувати підприємство будь-якої форми влас­ності. Ці потреби задовольняються за рахунок оподаткування прибутку підприємства.

5. Мета, для якої створюється підприємство, досягається
шляхом здійснення ним систематичної господарської діяль­
ності, а саме — виробничої, науково-дослідної, торговельної
та ін.

6. Згідно з ч. З ст. 62 ГК підприємство, якщо законом не
встановлено інше, діє на основі статуту. Для окремих видів
підприємств спеціальним законодавством встановлені винят­
ки з цього загального правила (наприклад, за ст. 4 Закону
«Про господарські товариства» (статті 120, 134 ЦК) повне і
командитне товариства, незважаючи на те, що вони є видами
підприємств, діють на підставі засновницького договору, а не
статуту).

7. Згідно з ч. 7 ст. 67 ГК підприємство є юридичною особою,
має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в уста­
новах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікацій­
ним кодом. Відповідно до визначення юридичної особи, що
міститься у ст. 80 ЦК, нею вважається організація, створена і
зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяєть­
ся цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позива­
чем та відповідачем у суді.

8. Згідно з ч. 2 ст. 62 ГК підприємства можуть створюватись,
зокрема, для отримання прибутку. Прибуток визначено у ст. З
Закону України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування при­
бутку підприємств» (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), за
якою прибуток визначається шляхом зменшення суми скориго-
ваного валового доходу звітного періоду на суму валових витрат
та суму амортизаційних відрахувань.

Класифікація підприємств

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Укра­їні можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, що діє на основі приватної влас­
ності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

— підприємство, що діє на основі колективної власності
(підприємство колективної власності);

— комунальне підприємство, що діє на основі комунальної
власності територіальної громади;

— державне підприємство, що діє на основі державної влас­
ності;

— підприємство, засноване на змішаній формі власності (на
базі об'єднання майна різних форм власності).