Тема 1. Теорія підприємницького права

Тема 1. Теорія підприємницького права

План

Поняття підприємницького права як самостійної галузі права

Предмет і методи підприємницького права

Джерела підприємницького права

Поняття підприємницьких правовідносин та їх структура

1.5. Поняття підприємницької діяльності (підприємництва) як змісту підприємницьких правовідносин та її ознаки.

Обмеження та заборона підприємницької діяльності, їх правові підстави

1.7.

 

Основні терміни і поняття: підприємницьке право, предмет підприємницького права, методи підприємницького права, джерела підприємницького права, господарське законодавство, підприємницькі правовідносини, суб’єкти підприємницької діяльності, об’єкти підприємницьких правовідносин, зміст підприємницьких правовідносин, юридичний факт як елемент підприємницьких правовідносин, підприємницька діяльність (підприємництво), ознаки підприємництва – ініціативність і самостійність підприємця, системність і ризиковий характер, цільова спрямованість на отримання прибутку, самостійна юридична відповідальність.

 

Види джерел підприємницького права за юридичною силою

1. Конституція України ^[1]

Конституція України є головним джерелом підприємницького права, положення якої безпосередньо та опосередковано регулюють підприємницькі відносини.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це означає, що конституційні права та свободи підприємців є такими, що діють безпосередньо. Саме вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Кодифіковані нормативно-правові акти (кодекси)

2.1. Господарський кодекс України ^[2]

Господарський кодекс України є базовим нормативним актом у сфері підприємництва. Саме цей нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні, містить загальні положення щодо господарських зобов'язань, відповідальності за порушення у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання тощо, тобто регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Кодекс містить і положення щодо суб'єктів господарювання – фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської (у тому числі підприємницької) діяльності.

Він складається з дев’яти розділів:

І – основні засади господарської діяльності;

II – суб'єкти господарювання;

III – майнова основа господарювання;

IV – господарські зобов'язання;

V – відповідальність за правопорушення у сфері господарювання;

VI – особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання;

VII – зовнішньоекономічна діяльність;

VIII – спеціальні режими господарювання;

IX – прикінцеві положення.

Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) найважливіша, після ГК України, роль у сфері правового регулювання підприємницької діяльності належить ЦК України.

Закони України

Багатоманітність господарського життя, велика кількість підприємницьких відносин та суб’єктів господарювання породжує наявність великої кількості законів, які фіксують норми підприємницького права.

Підзаконні-нормативно правові акти

Відповідну роль в регулюванні підприємницької діяльності відіграють підзаконні акти.

Укази Президента України

4.2. Постанови Кабінету Міністрів України

Самостійність

Ця ознака розкривається в таких положеннях ГК:

· по-перше, підприємці мають право без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ч. 1. ст. 43 ГК). Це положення конкретизується в принципах підприємницької діяльності, сформульованих у ст. 44 ГК;

· по-друге, підприємницька діяльність може здійснюватися тільки безпосередньо (самостійно) самим суб’єктом, який має відповідний обсяг підприємницької правосуб’єктності;

· по-третє, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, передбачених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України).

· по-четверте, незаконне втручання та перешкоджання підприємницькій діяльності суб’єктів підприємництва з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняється (ч. 5 ст. 19 ГК). Тобто в цьому контексті ознака «самостійність» передбачає, що втручання органів державної влади в підприємницьку діяльність можливе лише в законодавчо визначених межах.

2) Ініціативність

Ця ознака передбачає, що держава встановлює право, а не обов’язок на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України)^[10]. Тобто, будь-яка фізична особа, яка відповідає вимогам ст. 50 ЦК^[11], може проявити ініціативу і зайнятися незабороненими видами підприємницької діяльності. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до заняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним у процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).

3) Систематичність

Згідно із цією ознакою епізодична чи одинична діяльність не може вважатися підприємницькою, у той час як регулярна, професійна, постійно повторювана діяльність є такою.

4) Ризиковість

Ця ознака передбачає, що зорієнтована на отримання прибутку підприємницька діяльність може призвести і до зворотних наслідків, а саме до отримання збитків і в найгіршому випадку – до банкрутства.

Це пояснюється тим, що підприємницьке середовище є зоною підвищених підприємницьких ризиків, зумовлених, наприклад:

а) економічними кризами, потрясіннями, невизначеністю, що впливають на ринок;

б) неефективною державною політикою у сфері регулювання підприємницької діяльності;

в) недосконалим господарським законодавством;

г) зміною демографічної ситуації та бажань і потреб споживачів;

д) підвищенням рівня конкуренції тощо.

Ризик в різноманітних проявах постійно супроводжує підприємця. Це може бути:

● ризик випадкової загибелі майна;

● комерційний ризик (можливість невиконання умов договору чи іншої угоди);

● економічний ризик (можливість зниження платоспроможності населення);

● ціновий ризик (можливість підвищення закупівельних цін на сировину);

● процентний ризик (можливість непередбаченої зміни процентної ставки на фінансовому ринку);

● податковий та митний ризик (уведення нових податкових платежів та митних зборів);

● валютний ризик (можливість різкої зміни курсу гривні до вільно конвертованих валют);

● інфляційний ризик (можливість знецінення реальної вартості капіталу підприємств);

● інвестиційний ризик (можливість виникнення непередбачених фінансових утрат у процесі інвестиційної діяльності);

● ризик неплатоспроможності тощо.

5) Цільова спрямованість на досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку

Ця ознака передбачає, що максимізація прибутку є основною, але не єдиною метою діяльності підприємця. Підприємницька діяльність також спрямована на досягнення соціально-економічних результатів.

Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків тощо.

Тобто ця ознака дає змогу стверджувати, що, незважаючи на спрямованість підприємницької діяльності на отримання прибутку, сам по собі факт його неотримання не може служити підставою для виключення такої діяльності із числа підприємницької. Отже, визначальною є саме наявність мети одержання прибутку, а не її досягнення на будь-якому етапі цієї діяльності.

 

Список рекомендованої літератури до теми 1

Нормативно-правові акти

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18–22. – Ст. 144.

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40 – 44. – Ст. 356.

4. Кодекс про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Ст. 1122

5. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради – 2001. – № 25-26. – Ст.131

6. Податковий кодекс України // Офіційний вісник України. – 2010. – № 92. – Ст. 3248.

 

Електронний ресурс

http://www.rada.gov.ua

^[1]Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

^[2] Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18-22. – Ст. 144.

^[3] Там само. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.

^[4] Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.

^[5] Там само – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.

^[6] Офіційний вісник України. – 2010. – № 92. – Ст. 3248.

^[7] Відомості Верховної Ради України. – 1993. –№ 25. – Ст. 274.

^[8] Там само. – 1995. –№ 47- 52. – Ст. 349.

^[9] Там само. – 1995. – № 24. – Ст.189.

^[10] Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст.141.

^[11] Там само. – 2003. – №.– 40–44. – Ст. 356.

Тема 1. Теорія підприємницького права

План