Структура підприємницьких правовідносин

За теорією права, структура правовідносин – основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення публічних і приватних інтересів на основі суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Будь-які правовідносини мають свою структуру, не є винятком і підприємницькі правовідносини, які також складаються з суб’єктів, об’єктів, змісту та юридичного факту.

Ι. Суб’єкти – це юридичні та фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність і зареєстровані згідно з законом як суб’єкти підприємництва.

ΙΙ. Об’єкти – це речі матеріального світу та духовні блага, заради отримання яких суб’єкти підприємницьких правовідносин здійснюють підприємницьку діяльність.

До них належать:

· речі матеріального світу, у тому числі гроші, цінні папери тощо;

· надання послуг та виконання робіт;

· нематеріальні блага, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності (фірмова назва, товарний знак, комерційна таємниця).

Але ці об’єкти і відповідно відносини, які виникають з приводу них, є, як правило, додатковими, а основними відносинами є ті, у які вступають суб’єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

ΙΙΙ. Змістом підприємницьких правовідносин, як і в будь-яких інших правовідносинах, є юридичні права й обов’язки учасників, які реалізуються шляхом здійснення ними підприємницької діяльності.

ΙV. Юридичний факт – підстава для виникнення, зміни та припинення підприємницьких правовідносин. Підприємницькі правовідносини можуть породжувати як факти-дії, так і факти-події:

● факти-дії правомірного характеру (укладання підприємницького договору, акт управління державного органу) і неправомірного характеру (прострочення боржника, кредитора що породжує господарсько-правову відповідальність і, як наслідок, застосування господарсько-правових санкцій);

● факти-події (наприклад: невиконання зобов’язань у зв’язку з дією непереборної сили звільняє зобов’язану сторону від обов’язку відшкодувати збитки і т. д).

1.5. Поняття підприємницької діяльності (підприємництва) як змісту підприємницьких правовідносин та її ознаки

Базовим поняттям підприємницького права є підприємницька діяльність, оскільки саме вона є змістом підприємницьких відносин.

Підприємницька діяльність є різновидом господарської діяльності, у свою чергу, згідно з підпунктом 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність – діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Поняття «підприємництво» як економіко-правовий термін на початку XVIII ст. увів французький економіст Річард Кантільйон. В підприємництві він вбачав особливу економічну функцію, виконання якої завжди супроводжує ризик. А взагалі історія підприємництва починається із середніх віків, коли з’явилися купці і зародилися товарно-грошові відносини.

У чинному законодавстві України поняття підприємництва відображено в ст. 42 ГК, згідно з якою підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ознаки підприємницької діяльності

Самостійність

Ця ознака розкривається в таких положеннях ГК:

· по-перше, підприємці мають право без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ч. 1. ст. 43 ГК). Це положення конкретизується в принципах підприємницької діяльності, сформульованих у ст. 44 ГК;

· по-друге, підприємницька діяльність може здійснюватися тільки безпосередньо (самостійно) самим суб’єктом, який має відповідний обсяг підприємницької правосуб’єктності;

· по-третє, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, передбачених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК України).

· по-четверте, незаконне втручання та перешкоджання підприємницькій діяльності суб’єктів підприємництва з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняється (ч. 5 ст. 19 ГК). Тобто в цьому контексті ознака «самостійність» передбачає, що втручання органів державної влади в підприємницьку діяльність можливе лише в законодавчо визначених межах.

2) Ініціативність

Ця ознака передбачає, що держава встановлює право, а не обов’язок на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України)^[10]. Тобто, будь-яка фізична особа, яка відповідає вимогам ст. 50 ЦК^[11], може проявити ініціативу і зайнятися незабороненими видами підприємницької діяльності. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до заняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за договором, укладеним у процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).

3) Систематичність

Згідно із цією ознакою епізодична чи одинична діяльність не може вважатися підприємницькою, у той час як регулярна, професійна, постійно повторювана діяльність є такою.

4) Ризиковість

Ця ознака передбачає, що зорієнтована на отримання прибутку підприємницька діяльність може призвести і до зворотних наслідків, а саме до отримання збитків і в найгіршому випадку – до банкрутства.

Це пояснюється тим, що підприємницьке середовище є зоною підвищених підприємницьких ризиків, зумовлених, наприклад:

а) економічними кризами, потрясіннями, невизначеністю, що впливають на ринок;

б) неефективною державною політикою у сфері регулювання підприємницької діяльності;

в) недосконалим господарським законодавством;

г) зміною демографічної ситуації та бажань і потреб споживачів;

д) підвищенням рівня конкуренції тощо.

Ризик в різноманітних проявах постійно супроводжує підприємця. Це може бути:

● ризик випадкової загибелі майна;

● комерційний ризик (можливість невиконання умов договору чи іншої угоди);

● економічний ризик (можливість зниження платоспроможності населення);

● ціновий ризик (можливість підвищення закупівельних цін на сировину);

● процентний ризик (можливість непередбаченої зміни процентної ставки на фінансовому ринку);

● податковий та митний ризик (уведення нових податкових платежів та митних зборів);

● валютний ризик (можливість різкої зміни курсу гривні до вільно конвертованих валют);

● інфляційний ризик (можливість знецінення реальної вартості капіталу підприємств);

● інвестиційний ризик (можливість виникнення непередбачених фінансових утрат у процесі інвестиційної діяльності);

● ризик неплатоспроможності тощо.

5) Цільова спрямованість на досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку

Ця ознака передбачає, що максимізація прибутку є основною, але не єдиною метою діяльності підприємця. Підприємницька діяльність також спрямована на досягнення соціально-економічних результатів.

Серед економічних результатів найбільш принциповими є утворення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, значна активізація міжнародних економічних стосунків тощо.

Тобто ця ознака дає змогу стверджувати, що, незважаючи на спрямованість підприємницької діяльності на отримання прибутку, сам по собі факт його неотримання не може служити підставою для виключення такої діяльності із числа підприємницької. Отже, визначальною є саме наявність мети одержання прибутку, а не її досягнення на будь-якому етапі цієї діяльності.