Конституційні права, свободи та обов’язки людини та громадянина в Україні

 

Питання про права і свободи громадянина є складовою частиною проблем фактичного становища особи в суспільстві й державі.

Правовий статус – це юридично закріплене становище особи в державі і суспільстві. Є кілька видів правового статусу: 1) загальний або конституційний, статус людини і громадянина; 2) спеціальний або родовий, статус окремих категорій громадян; 3) індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан тощо; 4) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством; 5) галузеві правові статуси (адміністративно-процесуальний, кримінально-процесуальний тощо).

Загальний правовий статус – це статус особи як громадянина держави, члена суспільства.

Спеціальний, або родовий статус відображає особливості становища окремих категорій громадян (наприклад, студентів, військовослужбовців, пенсіонерів, вузівських працівників, учителів, фермерів, селян, робітників, учасників війн тощо).

Індивідуальний статус фіксує конкретику окремої особи (стать, вік, сімейний стан, виконувану роботу тощо). Цей статус рухомий, динамічний, він змінюється разом зі змінами, які відбуваються з особою в процесі її життєдіяльності.

Структуру конституційного статусу особи в Україні як інтегративного поняття утворюють такі елементи: 1) громадянство; 2) правосуб’єктність, яка включає в себе правоздатність і дієздатність; 3) основні права, свободи, законні інтереси і обов’язки; 4) правові принципи; 5) гарантії правового статусу, серед яких особливе значення має юридична відповідальність. Основу правового статусу особи складають її права, свободи, законні інтереси і обов’язки.

Конституційні права і свободи – це закріплені Конституцією України і гарантовані державою можливості, які дають кожній людині і громадянину вільно і самостійно обрати вид і міру своєї поведінки, користуватися наданими йому соціальними благами як в особистих, так і загальних інтересах.

Конституційний обов’язок – це встановлена державою в інтересах всіх членів суспільства і закріплена в Конституції необхідність, що встановлює кожному громадянину відповідний вид і міру поведінки і відповідальність за належне його виконання.

Конституційно-правовий статус особи в Україні на сучасному етапі характеризується рядом ознак:

1) під правовий статус особи підводиться сучасна законодавча база: прийняті Конституція України, закони про громадянство, про Конституційний Суд України, про політичні партії, про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інші закони та нормативно-правові акти, які безпосередньо пов’язані з визначенням прав людини і громадянина в політико-правовій сфері;

2) завдяки Конституції, і насамперед ст. 3, закладена нова концепція взаємовідносин людини і громадянина з пріоритетом прав особи, оскільки «держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження прав і свобод людини є головним обов’язком держави»;

3) конституційний статус людини і громадянина на сьогодні базується на принципах плюралістичної демократії, основи якої закладено в ст.15 Конституції, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності», що «жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова»;

4) Конституція (ст.19) встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких людина не може бути примушена робити те, що не передбачено законодавством. Конституція виходить з того, що держава повинна бути гарантом не тільки прав і свобод людини і громадянина, як це випливає зі змісту частини другої ст. 3 Конституції, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання в життя і діяльність особи та примусового впливу на неї.

Одним з важливих елементів конституційно-правового статусу особи в Україні є його принципи, тобто засади, на основі яких здійснюються права, свободи та обов’язки особи і визначається місце особи в державі та суспільстві.

Такими принципами є:

1) належність людині основних і свобод від народження і їх відчужуванність;

2) відповідність правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які на сьогодні склалися в міжнародному співтоваристві;

3) поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами інших осіб, держави і суспільства;

4) загальність конституційних прав, свобод і обов’язків;

5) юридична рівність громадян України, їх рівноправність;

6) гарантованість конституційного статусу особи;

7) заборона незаконного обмеження конституційних прав і свобод громадян України;

8) принцип єдності прав і обов’язків;

9) гуманістична спрямованість основ правового статусу особи;

10) загальнодоступність основних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційні права, свободи і обов’язки, закріплені в Основному Законі України, являють собою цілісну систему, яка забезпечує гідний конституційно-правовий статус особи.

Класифікація прав і свобод людини і громадянина можлива на основі відповідних критеріїв: 1) залежно від суб’єктів вони поділяються на права і свободи людини і права і свободи громадянина. Обсяг прав у громадян більший, аніж у не громадян; 2)залежно від виду суб’єкта вони поділяються на індивідуальні і колективні; 3) за генезисом – на природні (природжені) і похідні (сформульовані в законах, в міжнародних пактах); 4) за характером утворення – на основні (конституційні) і доповнюючі (конкретизуючі); 5) за черговістю їх включення до конституцій - на права першого, другого та третього поколінь; 6) за ступенем їх абсолютизації поділяються на такі, що підлягають обмеженню, і такі, що не підлягають обмеженню; 7) за змістом – на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні і культурні.

Особисті (громадянські) права і свободи є основою правового статусу особи і до них належать права на: рівність перед законом; на життя; повагу честі і гідності; вільний розвиток індивідуальності; гідне існування; недоторканість особистості; свободу; недоторканність житла; безпеку; вільне пересування та вибір місця проживання; свободу світогляду; захист своїх та чужих прав та свобод; на захист свого та оточуючих життя і здоров’я від протиправних посягань; на охорону законом особистого та подружнього життя; вільний вступ до шлюбу; на тайну листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень; право на розвиток національної самобутності; право на судовий захист та оскарження.

Політичні права і свободи – це права, які належать людині як членну політичного співтовариства, коли він виступає насамперед як громадянин держави.

Ці права і свободи пов’язанні з участю в суспільному житті; в управлінні державою.

В Україні політичні права належать переважно громадянам, хоча деякими з них (наприклад, свобода об’єднуватись в неполітичні організації, право направляти колективні чи індивідуальні звернення) можуть користуватись також іноземці і особи без громадянства. Щодо політичних прав правосуб’єктність у повному обсязі настає з 18 років. Політичні права можуть реалізуватися людиною та громадянином як індивідуально, так і колективно. Наприклад, тільки колективним є право на збори, мітинги, об’єднання у політичні партії та громадські організації, які одноособово здійснити неможливо. Закріплені в Конституції України політичні права і свободи відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, які передбаченні у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. і Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. та інших міжнародно-правових актах. Регламентація політичних прав і свобод здійснюється у відповідних законодавчих актах, насамперед у законах про вибори, про всеукраїнські та місцеві референдуми, про політичні партії в Україні.

До політичних прав і свобод належать: право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення.

Економічні, соціальні і культурні права – це права пов’язані з діяльністю людини в громадській сфері, й соціальними відносинами з суспільством, державою, колективами, іншими людьми, з діяльністю у сфері культури і духовного життя.

До основних економічних, соціальних і культурних прав належать: право володіти, розпоряджатися і користуватися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; на працю; на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; право на відпочинок; на соціальний захист; на житло; на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї; на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичні страхування на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на освіту; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Всі ці права і свободи є тісно взаємопов’язаними.

Конституційні гарантії – це передбачені Основним Законом України засоби, методи і механізми, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії конституційних прав особи поділяються на економічні, політичні та юридичні.

Політичні гарантії – це політика держави, спрямована на створення умов для всебічного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Юридичні гарантії прав закріплені у Конституції, яка встановлює, що: права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55); кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); кожному гарантується право знати свої права і обов’язки (ст. 57); закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58); кожен має право на правову допомогу (ст. 59); ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і теж саме правопорушення (ст. 61); особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62); особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63).

Органами, які мають суттєві повноваження по забезпеченню прав і свобод людини і громадянина в Україні, є Президент України, Кабінет Міністрів, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, суди загальної юрисдикції, органи прокуратури, Конституційний Суд України, місцеві державні адміністрації.

Обов’язки – складова частина правового статусу особи.

Конституція України виходить із принципу рівності обов’язків, що випливає із. ст. 24 щодо рівності прав і свобод. В Україні проживає чимало осіб, які не є громадянами нашої держави. Конституція не звільняє їх від деяких обов’язків (поважати Конституцію і закони України, сплачувати податки, оберігати природу).

Обов’язок додержуватися Конституції і законів України є одним із найважливіших обов’язків людини і громадянина. Він встановлений ст. 68 Основного Закону.

Обов’язок захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів встановлений ст. 65 Конституції України.

Обов’язок не заподіювати шкоди природі і відшкодовувати завдані їй збитки встановлений ст. 66 Конституції України.

Обов’язок охорони культурної спадщини передбачений ст. 66 Конституції України.

Обов’язок набуття повної загальної середньої освіти, встановлений ст. 53 Конституції України, означає обов’язок кожного мати таку освіту. Обов’язок поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні права і свободи, закріплений у ст. 68 Конституції України.

Обов’язок піклуватися про дітей та непрацездатних батьків передбачено ст. 51 Конституції України.

Обов’язок сплачувати податки і збори закріплений у ст.67 Конституції України.

 

Громадянство України

 

Громадянство в Україні регулюється Конституцією країни, Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. і прийнятими відповідно до них законодавчими актами України.

Громадянство України має такі суттєві ознаки:

- право на громадянство є невід'ємним правом людини – громадянин України не може бути позбавлений громадянства, права змінити громадянство, не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі;

- в Україні існує єдине громадянство, тобто заборонено одній особі перебувати одночасно в громадянстві України та в громадянстві будь-якої іншої держави;

- усі громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття ними громадянства України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом;

- Україна гарантує піклування і захист своїм громадянам, які перебувають поза її межами;

- проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не припиняє його громадянства України;

- громадяни України не можуть бути видані іноземній державі.

Громадянами України є:

1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно мешкали на території України;

2. особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) постійно мешкали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, і які не є громадянами інших держав;

3. особи, які народилися або постійно проживали в Україні, також їхні нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 р. проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до встановленого в законі строку подали заяву про визначення своєї належності до громадянства України;

4. особи, які набули відповідно до Закону України «Про громадянство України».

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства України;

4) внаслідок поновлення у громадянстві України;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими законом. Дитина, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. За різного громадянства батьків, один з яких на момент народження дитини був громадянином України, вона є громадянином України, однак, якщо обидва батьки жили за межами України, громадянство дитини, яка народилася за її межами, визначається через письмову згоду батьків. Законодавство України виключає можливість будь-якої переваги громадянства батька, на відміну від законодавства Великобританії, Німеччини та деяких інших країн.

Умовами прийняття до громадянства є:

1) визнання і виконання Конституції і законів України;

2) неперебування в іноземному громадянстві або зобов’язання припинити іноземне громадянство;

3) безперервне проживання на законних підставах в Україні протягом останніх п’яти років. Це правило не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України строком понад два роки та постійно проживання в Україні на законних підставах;

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні;

5) володіння українською мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі глухі, німі);

6) наявність законних джерел існування. Це не стосується осіб, яким надано статус біженця.

До громадянства України не приймаються особи, які:

1) вчинили злочини проти людства або здійснювали геноцид;

2) засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину до зняття або погашення судимості;

3) вчинили злочин на території іншої держави, який визнано законодавством України тяжким.

Особа, яка раніше перебувала у громадянстві України може бути поновлена за її клопотанням у громадянстві України за наявності всіх умов для прийняття громадянства України, крім вимоги безперервного проживання на законних підставах в Україні протягом останніх п’яти років.

Громадянство України припиняється з таких підстав:

1) вихід із громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) підстави, передбачені міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України.

Вихід із громадянства України здійснюється за клопотанням особи, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон. Вихід із громадянства допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Вихід із громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопочеться про вихід із громадянства, в Україні притягнуто як обвинувачену в кримінальній справі або стосовно якої Україні є обвинувальний висновок суду.

Втрата громадянства України має місце:

1) якщо громадянин України добровільно набув громадянство іншої держави;

2) внаслідок вступу особи на військову службу, у службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів України;

3) якщо громадянство України набуто внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Згідно зі ст. 106 Конституції України та ст. 22 Закону України «Про громадянство України» вирішення питань про громадянство України віднесено до компетенції Президента України.

У вирішенні питань громадянства Президент України:

1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і Закону України «Про громадянство» про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;

2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства:

1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв і подань;

2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;

3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження:

1) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

2) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

3) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України відповідними особами;

4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у визначених законодавством випадках;

5) виконують рішення Президента України з питань громадянства;

6) видають особам, які набули громадянства України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України;

7) вилучають в осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;

8) ведуть облік осіб, які набули громадянства України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз на півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють аналогічні повноваження, що передбачені законодавством України, відносно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.

Дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок і строки розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства, можуть бути оскаржені у судовому й адміністративному порядку.

Особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ України у встановленому законом порядку до суду.

Посадові та службові особи, які порушили законодавство України, несуть відповідальність у порядку, передбаченому законами України.