Кримінальна відповідальність та її види

 

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. Суб’єктами кримінальних правовідносин є особа (злочинець) і держава в особі органів дізнання, слідства, прокуратури, суду.

Об’єктом таких відносин є особисті, майнові, інші блага особі, що вчинила злочин. Кримінально-правові відносини існують до моменту погашення чи зняття судимості (ст. 89 КК України).

Отже, кримінальна відповідальність – це відповідальність за суспільно небезпечне, винне, передбачене Кримінальним кодексом діяння, вчинене суб’єктом злочину, до якого за це застосовується покарання, що визначається судом у обвинувальному вироку і, відбуваючи це покарання, винний зазнає відповідних обмежень.

Кримінальна відповідальність може бути реалізована у такий спосіб:

· засудженням винної особи, вираженим у обвинувальному вироку, яке не пов’язане з призначенням покарання (ч. 4 ст. 74 КК України).

· засудженням винної особи, до конкретної міри покарання, від відбування якого звільняється з випробуванням (ч. 1ст. 75 КК України).

· найбільш поширена форма реалізації кримінальної відповідальності – це відбування призначеного судом покарання.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК України).

 

Поняття та ознаки злочину

 

Відповідно до ст. 11 КК України злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність) вчинене суб’єктом злочину. Правовий аналіз ст. 11 КК України свідчить, що злочин це – діяння, тобто дія (активна поведінка) або бездіяльність (пасивна поведінка). Це – вольовий вчинок особи, тому думки та погляди, які не знайшли вираження в діянні, не є злочином. І, нарешті, конкретному діянню передує свідомість особи та її волевиявлення.

Ознаки злочину:

· суспільна небезпечність – це матеріальна ознака злочину, яка свідчить про можливість заподіяння шкоди відносинам, які склалися у суспільстві. Вчиненому особою правопорушенню оцінку дають державні органи;

· протиправність – означає передбачення злочину у кримінальному законі. Якщо діяння є суспільно небезпечними, але закон не передбачає його як злочин, то особа не несе за нього кримінальну відповідальність. Суспільна небезпечність і протиправність діяння нерозривно пов’язана між собою: відсутність суспільної небезпечності виключає протиправність дії чи бездіяльності.

· винність – це така ознака, яка характеризує внутрішній зміст злочину. Вина – це психічне ставлення особи до дії або бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності;

· карність – можливість застосування за злочини покарання, які передбачені у санкціях статей Особливої частини КК України. Карність нерозривно пов’язана з суспільною небезпечністю і протиправністю діяння. Кримінальне законодавство допускає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності і від покарання (статті 44–49 КК України).

Склад злочину

 

Склад злочину – це сукупність закріплених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин.

Склад злочину є юридичним поняттям про злочин певного виду і об’єднує в собі його типові,універсальні ознаки.

Загальне поняття складу злочину має важливе науково-пізнавальне значення, є теоретичною основою для розкриття змісту конкретних складів злочину, дозволяє здійснювати їх наукову класифікацію. Воно дозволяє визначити відсутність у діянні особи конкретного складу злочину, тобто служить теоретичною базою кваліфікації діяння.

Елементи складу злочину

І. Суб’єкт злочину – це, як зазначено у ст. 18 КК України фізична, осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може настати кримінальна відповідальність.

У ст. 18 КК України зазначено, що суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може настати кримінальна відповідальність.

Отже, суб’єкт злочину характеризується такими трьома ознаками:

· суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина;

· суб’єктом злочину може бути лише осудна особа, осудність – як здатність особи усвідомлювати свої дії чи бездіяльність і керувати ними;

· суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого настає кримінальна відповідальність. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років – це загальний вік кримінальної відповідальності. За окремі злочини, кримінальна відповідальність настає з 14 років.

Закон передбачає також поняття спеціального суб’єкта – фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. У ст. 364–368, 370 КК України зазначено, що суб’єктом цих злочинів може бути лише службова особа.

Осудність – це юридична передумова вини і кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин. Згідно з ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. На відміну від стану осудності, стан неосудності характеризується нездатністю особи усвідомлювати свої діяння або керувати ними, а також, і викликає її кримінальну відповідальність за вчинене діяння.

Закон вказує на два критерії з’ясування стану неосудності:

· медичний (біологічний) – характеризується наявністю в особи одного з чотирьох названих у законі (ч. 2 ст. 19 КК) захворювань: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки.

· юридичний критерій – характеризується інтелектуальною та вольовою ознаками. Для наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із двох ознак.

Ст. 20 КК України вперше в кримінальному законодавстві визначає поняття обмеженої осудності як особливого стану особи, який повинен враховуватись судом при призначенні покарань.

Обмежено осудною – визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не біла здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

ІІ. Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, її ознаками є вина, мотив, і мета злочину. Ст. 23 КК України дає визначення вини як психічного ставлення особи до вчиненого діяння, передбаченого КК, та його наслідків, вираження у формі умислу чи необережності.

Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину.

Вина – це обов’язкова ознака суб’єктивної сторони, характеризує іі зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності. Поняття вини визначено у ст. 23 КК України як психічне ставлення особи до вчиненої дії або бездіяльності, передбаченої КК, та наслідків у формі умислу чи необережності. У свою чергу умисел поділяється на такі види: прямий і непрямий, а необережність – на злочинну самовпевненість та злочинну необачність.

Ступінь вини – це оцінююча категорія, яка визначається об’єктивними обставинами вчиненого злочину, спрямованістю психічного ставлення до діяння, мотивом, метою злочину, його наслідком, характером і розміром шкоди, обставинами, що впливають на характер відповідальності, та іншими обставинами, що характеризують особу, яка вчинила злочин. Вина у вчиненні злочину існує об’єктивно.

Як зазначено у ст. 24 КК України, умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямий є умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Непрямим є умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК України).