Склад адміністративного проступку

КУпАП не дає визначення поняття складу адміністративного правопорушення (проступку). Разом із тим, у п. 1 ст. 247 КУпАП зазначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Теоретична категорія «склад адміністративного правопорушення» вченими визначається як сукупність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяння (дію чи бездіяльність) як адміністративний проступок. В юридичній літературі зустрічаються розбіжності стосовно структури складу адміністративного проступку.

Так, одні вчені у структурі складу адміністративного проступку виділяють елементи складу (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона) та ознаки, що характеризують ці елементи^[43].

Інші вчені зазначають, що до складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які притаманні об’єкту, об’єктивній і суб’єктивній сторонам та суб’єкту проступку^[44].

Ми поділяємо точку зору, згідно якої розглядати об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону в якості елементів складу адміністративного проступку є термінологічно не точним, так як всі вони не мають елементарності, оскільки включають в себе ряд інших компонентів (наприклад, вина, мета, мотив є елементами суб’єктивної сторони проступку).

Тому, склад адміністративного проступку – це система обов’язкових об’єктивних і суб’єктивних елементів діяння, конструйованих по чотирьом підсистемам (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона), ознаки яких передбачені в диспозиціях норм законодавства, що встановлює адміністративну відповідальність ^[45].

Зупинимося на характеристиці кожної з зазначених підсистем.

1) Об’єкт – це те, на що спрямоване посягання.

Об’єктом адміністративного проступку визнаються суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, які охороняються адміністративними санкціями.

Залежно від ступеня уза­гальнення, рівня абстрагування розрізняють загальний, родовий, видовий і безпосередній об’єкти проступків.

Загальним об’єктом адміністративних проступків є суспільні відноси­ни, що мають дві ознаки:

-по-перше, вони регулюються різними галузями права;

- по-друге, охороняються адміністративними санкціями.

Родовий об’єкт – це однорідна група суспільних відносин, що є невід’ємною і самостійною частиною загального об’єкта, тобто самостійною частиною якогось цілого. Розподіл цього цілого (загального об’єкта) на частини (родові об’єкти) може проводитися за різними критеріями:

- по-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від то­го, якою галуззю права вони регулюються. Отже, можна говорити про адміністративні, земельні, трудові, цивільні та інші правовідносини як ро­дові об’єкти проступків;

- по-друге, як критерій класифікації можна використовувати структу­ру соціально-господарського комплексу. За цією ознакою можна виділи­ти такі родові об’єкти, як відносини в сільському господарстві, промис­ловості, на транспорті тощо;

- по-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням цього критерію розрізняють такі родові об’єкти, як власність, громадський порядок, громадська безпека, здоров’я населення, порядок управління.

При кодифікації адміністративного законодавства для класифікації всього масиву складів адміністративних правопорушень (Особлива частина розділу II КУпАП) законодавець застосував другий і третій крите­рії.

Видовий об’єкт – це різновид родового об’єкта. Видовий об’єкт утворюють спільні для ряду проступків суспільні відносини. Вони виступа­ють відокремленою і досить самостійною частиною родового об’єкта. Видовий об’єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, прав споживачів тощо.

Безпосередній об’єкт. Адміністративний проступок завдає шкоди конкретним суспільним відносинам, що охороняються адміністративною санкцією. Саме ці відносини є безпосереднім об’єктом проступку. Наприклад, при дрібному розкраданні держаного майна – це відносини щодо оперативного управління певним об’єктом державної власності; при перевищенні швидкості – громадська безпека на певній дорозі.

2) Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це зовнішній прояв суспільно небезпечного посягання на об’єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій.

Об’єктивну сторону характеризують такі ознаки:

а) діяння (дія або бездіяльність);

б) шкідливі наслідки проступку;

в) причинний зв’язок між діянням і суспільно шкідливими наслідками.

Це обов’язкові ознаки адміністративного проступку. Поряд з ними існують необов’язкові (факультативні) ознаки об’єктивної сторони адміністративного проступку – місце, спосіб, час, засоби, обставини скоєння проступку.

Діяння – це дія або бездіяльність, вольові поступки.

Дія – це активна поведінка особи. Переважна кількість адміністративних проступків вчиняється з допомогою відповідних дій (дрібна крадіжка, дрібне хуліганство та ін.).

Бездіяльність – пасивна поведінка особи, невиконання нею відповідних обов’язків, що покладаються на неї відповідними правовими та іншим нормативними актами.

Шкідливі наслідки адміністративного проступку – це ті негативні зміни, які настають, завдаються об’єкту посягання – суспільним відносинам, що охороняються.

Причинний зв’язок між діянням і суспільно шкідливими наслідками, що настали, встановлюється лише в проступках з матеріальним складом. Причина – це необхідна умова виникнення наслідків, без цієї умови виникнення даного наслідку неможливе. Вона повинна в часі передувати наслідку і – головне – має цей наслідок викликати.

Кваліфікуюче значення інших елементів об’єктивної сторони, наприклад, місце (громадське, невстановлене, заборонене), засоби вчинення правопорушення (транспортні засоби, гральні приладдя) зумовлено безпосередньо у гіпотезах Особливої частини КУпАП.

На проступки поширюються загальні правила розмежування триваючого і продовжуваного правопорушення.

Триваюче правопорушення – пов’язане з довгостроковим і безперервним невиконанням обов’язків, що передбачені у нормах права (наприклад, проживання без реєстрації, порушення правил військового обліку тощо).

Продовжуване правопорушення – це ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово, із загальною метою, формою вини, тими ж суб’єктами, засобами дії і в своїй сукупності становлять єдине правопорушення (заняття проституцією, порушення правил адміністративного нагляду тощо).

3) Суб’єктами адміністративного правопорушення можуть бути осудні (деліктоздатні) фізичні та юридичні особи, що скоїли ті чи інші адміністративні правопорушення.

Фізичні особи в такій якості – це осудніособи, що досягли на момент вчинення правопорушення 16-річного віку, – громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Юридичні особи в такій якості – це різні деліктоздатні організації незалежно від форм власності, що підлягають адміністративній юрисдикції України.

Серед загальних суб’єктів виділяють й так звані спеціальні суб’єкти (ті, яким властиві певні особливості щодо вчинення тих чи інших правопорушень, або які не несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах). До них можна віднести:

- іноземців;

- посадових осіб;

- неповнолітніх;

- військовослужбовців, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового та начальницького складів органів внутрішніх справ, а також інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів;

- батьків або осіб, які їх замінюють;

- державних службовців;

- окремих спеціалістів;

- інших осіб залежно від специфіки їхніх професійних та трудових обов’язків, стану здоров’я тощо (це водії, експерти, перекладачі, інваліди та ін.).

4) Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення характеризує внутрішнє (психічне) відношення суб’єкта правопорушення до скоєного ним діяння та його негативних наслідків.

У ст. 9 КУпАП прямо зафіксовано, що адміністративний проступок – діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні вини означає відсутність у ньому суб’єктивної сторони і складу правопорушення взагалі.

Під виною правопорушника розуміють його негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян.

Вина – поняття родове, вона охоплює дві можливі форми стану пси­хіки, що осуджується: умисел і необережність.

Умисел. Згідно зі ст. 10 КУпАП, проступок визнається умисним, як­що особа, яка його вчинила:

а) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала
його шкідливі наслідки; бажала настання цих наслідків;

б) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала
його шкідливі наслідки; свідомо допускала настання цих наслідків.

Таким чином, закон називає два елементи умислу:

- по-перше, прямий (dolus directus), коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків;

- по-друге, непрямий (dolus indirectus), коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Необережність. У ст. 11 КУпАП дано визначення необережності.

У ній говориться, що проступок визнається необережним, якщо особа, яка його вчинила:

а) передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення;

б) не передбачала настання таких наслідків, хоч повинна була і могла
їх передбачити.

Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, легкодумство, недбалість, неощадливість, необдуманість і т. ін.

Опис психічної діяльності за необережної форми вини, сформульований у КУпАП, запозичено з кримінального законодавства (ст. 25 КК).

У кримінальному праві розрізняють два види необережної вини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

За аналогією можна розрізняти два види необережної вини і в адміністративному праві – легковажну самовпевненість і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

Недбалість полягає в тому, що винний не передбачав шкідливих наслідків, але був зобов’язаний і міг їх передбачити.

З тексту ст. 11 КУпАП видно, що поняття необережності пов’язуєть­ся законодавцем із психічним ставленням до шкідливих наслідків.

Будучи придатним для матеріальних складів проступків, таке визна­чення необережності не цілком підходить для формальних складів.

Якщо при виконанні формальних складів умисел характеризується як навмисність дій, то необережність можна розуміти як відсутність на­лежної обачності, недбалість.

Факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу адміністративного проступку визнають його мету і мотив.

Мета розуміється як уявний образ результату, до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.

Мотивом є те, що спонукає до дій. Це суб’єктивна реакція особи на об’єктивну реальність. Стан суб’єкта, який викликає його активність. До мотивів відносять потреби та інстинкти, потяги, нахили, емоції, установки та ідеали. Таке розуміння мотиву правопорушення дає підстави знайти мотивацію навіть у так званих «немотивованих проступках».

Психічний стан правопорушника значно більший, об’ємніший за своїм змістом порівняно з тими компонентами, що включені до суб’єктивної сторони складу, і становлять зміст умислу, необережності, мети.

У психіці винної особи в період підготовки і вчинення адміністративного проступку істотне місце посідають настрій і емоції, спонукання, різного роду переживання.

Ці явища не включаються до конструктивних ознак складів, але у ряді випадків мають юридичне значення. Так, здійснення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу важких особистих чи сімейних обставин визнається обставинами, що пом’якшують відповідальність (п. З ст. 34 КУпАП)^[46].

Види складів адміністративних правопорушень. Склади адміністративних правопорушень поділяються залежно від:

- ступеня суспільної небезпеки – на основні і кваліфіковані;

- характеру шкоди – на матеріальні і формальні;

- суб’єкта проступку – на особисті і службові (посадові);

- структури – на однозначні й альтернативні;

- особливості конструкції – на описові і бланкетні (відсильні).

1) Основні і кваліфіковані склади. Визнаючи те чи інше діяння адміністративним правопорушенням і встановлюючи за його вчинення санкцію, законодавець враховує, що ступінь суспільної небезпеки однотипних проступків може бути різний. Так, порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів характеризується більшою громадською небезпекою, якщо при цьому виникла аварійна обстановка (ст. 123).

Внаслідок цієї обставини законодавець у ряді випадків конструює кілька складів адміністративних проступків, належних до одного типу діянь. Такі склади різняться ступенем громадської небезпеки. На більш високий ступінь небезпеки вказують додаткові ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими.

Таким чином, ознаки можуть бути основними, тобто такими, що мають місце в кожному випадку вчинення проступку, і кваліфікуючими, тобто такими, що доповнюють основні.

Основні ознаки утворюють так званий основний склад. Якщо необхідно законодавець доповнює склад кваліфікуючими ознаками, за наявності яких діяння може кваліфікуватися за статтею, що передбачає суворіше покарання. Склади з такими ознаками називають кваліфікованими.

Частіше в КУпАП трапляються такі кваліфікуючі ознаки, як повторність (статті 130, 154, 164⁴, 181¹, 186³, 187 та ін.), наявність або можливість настання шкідливих наслідків (статті 127, 128¹ та ін.), стан сп’яніння (ст. 127 та ін.), аварійна ситуація (статті 123, 127, 128¹ та ін.), учинення діяння посадовою особою (статті 73, 74, 75, 76, 77, 195²), грубе порушення правил (статті 85 і 108).

2) Матеріальні і формальні склади. До матеріальних належать склади, у яких:

а) міститься така ознака, як настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння. Наприклад, пошкодження лісу стічними водами, що спричинило його усихання (ст. 72), знищення лісу внаслідок необережного поводження з вогнем (ст. 77), дрібне викрадення чужого майна (ст. 51);

б) описується дія, що обов’язково спричиняє шкідливі наслідки, хоч останні законом і не названі: самовільне користування надрами (ст. 47); перевищення лімітів використання природних ресурсів (ст. 91²); марнотратне витрачання паливно-енергетичних ресурсів (ст. 98).

До формальних (термін умовний) належать склади, в яких немає ознаки настання шкідливих матеріальних наслідків. Наприклад, прожи­вання за недійсним паспортом (ст. 197), неявка за викликом у військо­вий комісаріат (статті 210, 211¹), прийняття паспорта в заставу (ст. 201).

Завершуючи характеристику матеріальних і формальних складів адміністративних правопорушень, зазначимо, що в кримінальному праві в ці поняття вкладається дещо інший зміст. Під матеріальними складами тут розуміють ті, в яких момент закінчення злочину пов’язується з настанням суспільне небезпечних наслідків (за вбивство особа притягується лише в тому випадку, якщо в результаті його дій настала будь-чия смерть); під формальними – ті, за яких настання суспільне небезпечних наслідків не є ознакою, тобто для визнання злочину з таким складом достатньо встановити, що вчинене діяння, заборонене законом. До таких злочинів належить, наприклад, незаконне носіння вогнепальної зброї^[47].

3) Особисті і службові склади. Склади адміністративних правопорушень поділяються на особисті і службові (посадові) залежно від того, хто є суб’єктом проступку – просто громадянин чи посадова особа. Для посадового проступку характерно, що протиправне діяння має бути вчинене через дію по службі. Посадові особи, як зазначено в ст. 14 КУпАП, підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням установле­них правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов’язків.

4) Однозначні й альтернативні склади. Однозначні склади описують ознаки одного діяння у межах однієї статті нормативного акта. Наприклад, торгівля з рук у невстановлених місцях (ст. 160), дрібне хуліганство (ст. 173), доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (ст. 180), заняття проституцією (ст. 181¹).

Альтернативні склади описують кілька дій у межах однієї статті нормативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Наприклад, ст. 53 КУпАП установлює відповідальність за використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень.

Проступком буде і невиконання природоохоронного режиму використання земель чи тільки введення в дію об’єктів, які негативно впливають на стан земель, і порушення всіх зазначених правил разом.

Таким чином, якщо однозначний склад називає ті єдині ознаки, сукупність яких його утворює, то в альтернативному є кілька варіантів ознак.

5) Описові і бланкетиі (відсильні). Описові склади цілком розкривають зміст і сутність діяння, що визнається адміністративним правопорушенням. Наприклад, дрібне хуліганство (ст. 173), розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на виробництві (ст. 179), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), умисне зіпсуття паспорта чи втрата його з необережності (ст. 198).

Бланкетні склади вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах. Наприклад, порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), порушення правил торгівлі спиртними напоями (ст. 156).

Крім зазначених, в основу класифікації складів адміністративних правопорушень можуть бути покладені й інші критерії. За такою ознакою суб’єктивної сторони як форми вини, проступки можна поділити на навмисні та необережні, а за ознакою мотиву поведінки – на корисливі та некорисливі тощо.