Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння

 

Захищаючи свої інтереси чи інтереси суспільства, усуваючи небезпеку, яка загрожує людині затримуючи злочинця, громадяни, службові особи здійснюють дії, які зовні подібні до певних злочинних діянь. Але через ті чи інші обставини вони не є суспільно небезпечними, протиправними. Більш того, визнаються правомірними і суспільно корисними. До обставин, які виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння законодавець відносить:

· необхідну оборону;

· крайню необхідність;

· затримання особі, яка вчинила злочин;

· фізичний або психічний примус;

· виконання наказу або розпорядження;

· діяння, пов’язане з ризиком;

· виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Обставини, що виключають злочинність діяння, – це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами, зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Необхідною обороною, як зазначено у ч. 1 ст. 36 КК України, є дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення межі необхідної оборони.

Шкода, завдана у стані необхідної оборони, може виражатися у спричиненні особі, яка посягає тілесних ушкоджень, насильницькому позбавленню її свободи пересування і навіть – життя.

Шкода, яка завдається тому, хто посягає, повинна бути необхідною, тобто такою, що здатна відвернути або припинити посягання. Шкода, яка завдається при необхідній обороні повинна бути достатньою, тобто такою, щоб негайно відвернути чи припинити посягання.

У законі також зазначається, що при відвернені чи припиненні посягання не повинно бути допущено перевищення меж необхідної оборони.

Умови правомірності необхідної оборони:

· посягання повинно бути за своїми об’єктивними рисами суспільно небезпечним. Посягання, яка припиняється чи відвертається, може бути пов’язане із застосуванням нападником фізичної сили, зброї, різних пристроїв, використанням тварин.

· посягання повинно бути явним, тобто таким, що вже розпочалося чи безпосередньо його загроза є настільки очевидною, що правоохоронювані інтереси та права поставлені в безпосередню небезпеку.

· посягання має бути реальним, дійсно існуючим, а не в уяві того, хто захищався. Йдеться про такі випадки, коли особа помилково вважає, що здійснюється посягання і, захищаючись від уявного нападу завдає шкоду. Така поведінка називається уявною обороною.

Захист від посягання може бути здійснено шляхом завдання шкоди лише особі, яка посягає. Захист при здійсненні необхідної оборони завжди є активним і пов’язаний з різноманітними формами завдання шкоди тому, хто посягає: завдання ударів, завдання тілесних пошкоджень, обмеження волі, пошкодження майна,позбавлення життя.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України. Тобто йдеться про ті випадки, коли особа, перебуваючи у стані необхідної оборони і відвертаючи суспільно небезпечне посягання, умисно завдає тому, хто нападає шкоду, яка в даній конкретній обстановці не була необхідною. При цьому особа, яка захищалась усвідомлює, що посягання може бути відвернуто без заподіяння тяжких наслідків, але обирає саме такий засіб захисту, який призводить до них. Тобто особа, яка захищається, усвідомлює суспільну небезпечність своїх діянь, передбачає, що в результаті їх може настати смерть або тяжкі тілесні ушкодження і бажає, щоб такі наслідки настали.

Уявною обороною визнаються дії пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припустила наявність такого посягання.

Якщо особа, перебуваючи у стані мнимої оборони, з урахуванням конкретних обставин, не повинна була і не могла усвідомлювати відсутність реального посягання, а заподіяна нею шкода не перевищувала тієї, яка була б допустимою в умовах реального посягання, її дії повинні розглядатись як вчинені без вини і прирівнюватись до необхідної оборони.

У ч. 1 ст. 38 КК зазначено, що не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Затримання особи, яка вчинила злочин, може не лише у випадку вчинення закінченого злочину, а й на стадії готування чи замаху на злочин. Затримання особи, яка вчинила злочин, і завдання їй при цьому шкоди є правомірним лише за певних підстав і умов. Підставою затримання особи є вчинення нею очевидного злочинного посягання як закінченого, так і готування чи замаху на нього і намір втекти, щоб ухилитися від відповідальності. Затримання проводиться з метою доставлення особи, яка вчинила злочин відповідним органам влади. Право на затримання злочинця виникає з моменту готування чи замаху на злочинне посягання, зберігається воно під час вчинення посягання, а також безпосередньо після його вчинення. Завдання при затриманні шкоди особи, яка вчинила злочин, не самоціль, а захід який необхідно застосувати, щоб затримати і передати її органам влади. Тобто шкода при затриманні завдається вимушено.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КК України перевищення заходів при затриманні особи, яка вчинила злочин, визнається умисне заподіяння їй тяжкої шкоди, що не відповідає небезпеці посягання або обстановці затримання особи.

Крайня необхідність означає такий стан особи, коли вона може усунути небезпеку, що загрожує законним правам і інтересам інших осіб суспільству, державі, тільки шляхом вчинення певних дій, які зовні подібні до того чи іншого злочину. Ч. 1 ст. 39 КК України зазначає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Перевищенням меж крайньої необхідності, згідно із ч. 2 ст. 39 КК, є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною ніж відвернута шкода.

Небезпека при крайній необхідності повинна бути наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує або вже завдає шкоду законним інтересам.

Небезпека повинна бути дійсною, тобто існуючою, реальною, а не в уяві особи.

Ще однією умовою правомірності крайньої необхідності є те, що в даній обстановці усунути небезпеку іншими засобами не було можливості. Тобто, завдання шкоди повинно бути єдиним засобом врятування від загрожуючої небезпеки.

Закон не визначає межі заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності, але висновок про це можна зробити, виходячи з аналізу ч. 2 ст. 39 КК України, яка визнає перевищення меж крайньої необхідності умисне заподіяння шкоди більш значної, ніж відвернута.

Відмінність між необхідною обороною і крайньою необхідністю полягає у тому, що:

· підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання з боку іншої особи, а підставою крайньої необхідності є небезпека, яку утворюють різні джерела: стихійні сили природи, напад тварин, технічні процеси тощо;

· при необхідній обороні шкода повинна бути лише тому, хто посягає, при крайній необхідності шкода завдається законним інтересам третіх осіб;

· при необхідній обороні завдання шкоди тому, хто посягає, є одним із кількох можливих засобів уникнути посягання, а при крайній необхідності завдання шкоди є єдиним засобом уникнення небезпеки;

· при необхідній обороні шкода заподіяна тому, хто посягає, повинна відповідати небезпеці посягання і обстановці захисту, при крайній необхідності шкода буде правомірною лише, якщо вона була меншою за шкоду відвернуту;

· перевищення меж необхідної оборони тягне відповідальність лише у випадках передбачених статтями 118, 124 КК України, а за перевищення меж крайньої необхідності відповідальність настає за загальними правилами;

· завдання шкоди при необхідній обороні не тягне за собою такого правового наслідку, як відшкодування її, а при крайній необхідності заподіяна шкода відповідно до ст. 455 Цивільного кодексу України підлягає відшкодуванню.