За своїм змістом, вина включає в себе вольовий та інтелектуальний момент.

Інтелектуальних момент умислу полягає в усвідомленні винною особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності і передбачення їх суспільно небезпечних наслідків.

Вольовий момент умислу – це бажання особи, щоб настали передбачені наслідки від вчиненого діяння, або у свідомому припущенні їх настання.

Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння може виражатись не тільки в усвідомленні їх неминучості, а й реальній можливості їх настання. У формальних злочинах, склад яких не передбачає як необхідну умову настання певних суспільно небезпечних наслідків, суттю прямого умислу є усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння і бажання його вчинити. Злочин з формальним складом можуть вчитися лише з прямим умислом.

Для прямого умислу необхідним є бажання особи, щоб настав задуманий нею злочинний наслідок (при вчинення матеріальних злочинів) і бажання вчинення злочинного діяння (коли йдеться про формальні злочини). Саме у такому бажанні знаходить вияв вольовий момент прямого умислу.

Непрямий умисел збігається з прямим за такою ознакою, як усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння.

Особа усвідомлює, що вчинена нею суспільно небезпечна дія чи бездіяльність може спричиняти певний суспільно небезпечний наслідок і тим самим передбачає причиновий зв’язок між діянням і можливим наслідком. Якщо при прямому умислі вольовий момент характеризується бажанням особи, щоб настали суспільно небезпечні наслідки, то при непрямому умислі – свідомим припущенням їх настання.

За залежною від спрямованості дії чи бездіяльності та конкретизації бажаного наслідку умисел поділяють на визначений, невизначений та альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що він спрямований на досягнення конкретного злочинного наслідку.

При невизначеному умислі особа передбачає злочинні наслідки у загальних рисах, в її уявленні наслідки чітко не визначені.

У свою чергу визначений умисел буває простим і альтернативним. При простому умислі винна особа передбачає і бажає настання лише одного конкретного злочинного результату.

Альтернативний умисел має місце тоді, коли особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання одного з кількох можливих індивідуально визначених наслідків.

Залежно від часу виникнення і умов формування розрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим,що виникає він у винної особи з початку вчинення злочину. Особа завчасно обмірковує найбільш істотні обставини вчинення злочину, підшуковує співучасників, знаряддя злочинів.

Раптовий умисел виникає зненацька і негайно реалізується, тобто у таких випадках немає розриву у часі між його виникненням і реалізацією. Він характерний для злочинів проти громадського порядку. Різновидом цього умислу є афектований умисел, який виникає у момент сильного душевного хвилювання, зумовленого впливом на винного якихось особливих обставин, найчастіше насильства чи інших неправомірних дій.

Умисні злочини відрізняються від злочинів, учинених з необережності, більшим ступенем суспільної небезпеки. Чинне кримінальне законодавство поділяє необережність на два види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 КК України необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно не безпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК України).

Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості полягає у передбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Вольовий момент злочинної самовпевненості характеризується тим, що особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків.

Злочинна недбалість відрізняється від злочинної самовпевненості, і обох видів умислу тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків.

Об’єктивний критерій злочинної недбалості означає обов’язок особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків.

Та обставина, що на особу покладено обов’язок передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бездіяльності, не є достатньою підставою для вирішення питання про її кримінальну відповідальність за настання таких наслідків. Для цього необхідно встановити, чи була у цієї особи реальна можливість передбачити наслідки свого діяння. Це і є суб’єктивний критерій, який означає,що особа могла передбачити вказані наслідки.

Злочинна недбалість має місце тоді, коли особа не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоч повинна і могла їх передбачити, тобто, коли на особі лежав обов’язок передбачити можливість настання таких наслідків і у неї була реальна можливість їх передбачити і попередити.

Якщо ж особа не повинна була та (або) не могла передбачити суспільно небезпечних наслідків свого діяння, то йдеться про заподіяння шкоди без вини (випадок).

Змішана форма вини полягає у різному психічному ставленні особи у формі умислу і необережності до самого діяння і до його суспільно небезпечних наслідків. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини:

· злочини, пов’язані з порушення тих чи інших правил, яке спричинило суспільно небезпечні наслідки;

· злочини, в яких умисне злочинне діяння спричинило два наслідки: безпосередній і віддалений.

Ряд складів злочину включають в суб’єктивну сторону як необхідну ознаку мотив і мету злочину.

Мотив злочину – це внутрішнє спонукання, яким керувалася особа вчиняючи злочин.

Мета злочину – це той уявний, результат якого прагне досягти особа вчиняючи злочин.

Мотив і мета взаємопов’язані між собою і властиві лише умисним злочинам. Мотив і мета характеризують як особу, так і ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння.

ІІІ. Об’єктом злочину – є суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність і на які посягає злочин.

В багатьох статтях Особливої частини КК України немає прямої вказівки на об’єкт злочину, але в нормах КК є посилання на окремі елементи суспільних відносин (власність, життя, здоров’я та ін.).

Ці елементи суспільних відносин (політичні, економічні, соціальні) можуть змінюватися, тому можуть зазнавати змін закони про кримінальну відповідальність: одні діяння стають суспільно небезпечними, інші перестають бути такими.

IV. Об’єктивна сторона злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Обов’язковими її ознаками є діяння, суспільно небезпечні наслідки і причинний зв’язок між ними, місце, час, спосіб, обставини вчинення злочину.

Ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину описуються в диспозиції відповідної норми Особливої частини КК і поділяються на дві групи:

· обов’язкові – дія чи бездіяльність;

· факультативні – суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діями і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, засоби вчинення злочину.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони кожного злочину є діяння, яке виражається у дії чи бездіяльності і є суспільно небезпечним та протиправним. Суспільна небезпечність злочинного діяння полягає у тому, що воно безпосередньо завдає шкоду суспільним відносинам, які охороняються законодавством, чи створює загрозу її завдання.

Злочином визначається не будь-яке, а лише передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, тобто протиправним. Під протиправністю діяння розуміють суперечність його певній правовій нормі, порушення якої карається законом.

Злочинне діяння є вольовою поведінкою, яка контролюється свідомістю.

Дія – це активна, свідома, вольова поведінка (вчинок) особи, спрямована на заподіяння шкоди.

Злочинна бездіяльність – це пасивна поведінка і полягає у не вчиненні або неналежному вчиненні певної дії, яку вона повинна була і могла вчинити у конкретній ситуації.

Під суспільно небезпечними наслідками злочину розуміють шкоду, яка завдається чи може бути завдана суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.

Суспільно небезпечні наслідки можуть виражатися у вигляді реальної шкоди і загрози заподіяння шкоди.

За своїм змістом злочину наслідки мають як матеріальних характер (смерть, крадіжка майна) так і немайновий характер (порушення прав).

Всі елементи складу злочину перебувають у тісному зв’язку, нерозривні один з одним.

 

Класифікація злочинів

 

Класифікація злочинів – це їх розподіл на групи за певними ознаками. Ст. 12 КК України запроваджуючи класифікацію, залежно від ступеня тяжкості злочину поділяє їх на злочини:

· невеликої тяжкості – є злочин, за який передбачене покарання не більше 2-х років позбавлення волі або інше, більш м’яке;

· середньої тяжкості – є злочин, за який передбачене покарання не більше 5-ти років позбавлення волі;

· тяжкі – за які передбачене покарання не більше 10-ти років позбавлення волі;

· особливо тяжкі – є злочини, за які передбачене покарання на строк понад 10 років позбавлення волі або довічне ув’язнення.

Віднесення злочину до тієї чи іншої групи впливає на можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, враховується при призначенні покарання, при умовно-достроковому звільненні від покарання, встановленні строків. погашення судимості тощо. Класифікація злочинів впливає і на побудову Особливої частини КК, на розподіл складів злочину на прості, кваліфіковані, особливо кваліфіковані та з пом’якшуючими обставинами.

 

Тема 2