Поняття та властивості адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складовими частинами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин.

Адміністративно-правові відносини є формою (однією із форм) існування соціальних відносин. Переважною сферою їх виникнення є сфе-ра державного управління.

Адміністративно-правові відносини конструюються у межах адміністративно-правових норм, тобто норми містять абстрактні конструкції відносин.

Адміністративно-правові відносини об'єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно-правовими нормами.

Одним із суб'єктів адміністративно-правових відносин завжди є носій владних повноважень щодо інших учасників, якими його наділя-

Адміністративно-правові норми.

Адміністративно-правові відносини об'єктивуються переважно в особливій сфері суспільного життя — сфері державного управління, як правило, у зв'язку зі здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності за обов'язкової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно-владного характеру. Ця особливість адміністративних правовідносин у сфері державного управління прямо випливає з державно-владної природи державного управління.

Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін. Проте згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення. Адміністративні правовідносини можуть виникати всупереч бажанню другої сторони. Ця особливість не випливає з тих обставин, що одна зі сторін наділена владними повноваженнями (наприклад, міністерство), а друга може їх не мати (громадянин).

У разі звернення громадянина до міністерства, останнє, незалежно від свого «бажання», зобов'язане на таке звернення відреагувати і вирішити справу громадянина.

Така сама ситуація складається і в тому разі, коли другою стороною є не громадянин, а нижчий орган управління, підприємство, установа, організація. Зрозуміло, що органи управління мають право породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись інтересами держави і завданнями, що стоять перед ними. Таким чином, адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін без згоди іншої.

Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу.

Якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу.

Джерела адміністративного права та їх систематизація.

Джерела адміністративного права – це зовнішні норми вираження адміністративно-правових норм.

Джерела адміністративного права, можна сказати, складають певну систему в якій можна виділити:

1. Конституцію України;

Кодекс про адміністративні правопорушення України (7 грудня

1984 року);

Кодекс адміністративного судочинства України (6 липня 2005

року);

4. Закони України (наприклад, “Про державну службу”, “Про звернення громадян”, “Про освіту”, “Про об’єднання громадян”, “Про боротьбу з корупцією” тощо);

5. Постанови та розпорядження Верховної Ради України;

6. Укази та розпорядження Президента України;

7. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

Накази, інструкції керівників міністерств, державних комітетів,

органів виконавчої влади зі спеціальним статусом;

9. Накази керівників державних підприємств, установ, організацій;

Нормативні акти місцевих рад та їх виконавчих органів (рішення,

розпорядження);

11. Міжурядові угоди, ратифіковані Верховною Радою України;

Акти союзного законодавства, якщо вони не суперечать Конституції та законодавству України до прийняття аналогічних документів органами України.

В Україні постійно спостерігається процес систематизації

Адміністративного законодавства.

Систематизація – це упорядкування та удосконалення нормативного матеріалу, приведення його у певну систему. Систематизація здійснюється у двох формах: інкорпорація та кодифікація.

Інкорпорація адміністративного законодавства – зовнішня обробка чинного та недіючого нормативно-правового матеріалу й розташування його в

Певному порядку. Вона здійснюється з метою поліпшення пошуку нормативного матеріалу, наукових досліджень. Проводиться інкорпорація як органами держави, так і недержавними органами. Частіше її здійснюють інститути, комісії, вчені.

Кодифікація адміністративного законодавства – перегляд нормативно-правових актів з метою усунення протиріч між ними, створення нових правових актів, створення кодифікованих актів. Для адміністративного

Законодавства характерна часткова кодифікація, оскільки протягом довгого часу кодифікації підлягали лише адміністративно-деліктні норми. Так, у 1927 р. був прийнятий Адміністративний кодекс, у 1980 р. – Основи законодавства про адміністративні правопорушення СРСР та союзних республік, у 1984 р. – Кодекс про адміністративні правопорушення, у 1991 р. – Митний кодекс України, 2002 р. – новий Митний кодекс України, 2005 році – Кодекс

Адміністративного судочинства України.

Поняття та види суб’єктів адміністративного права.

Суб'єкти адміністративного права — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних адміністративних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних прав і обов'язків, повноважень і відповідальності у сфері реалізації виконавчої влади.

До суб'єктів адміністративного права належать: громадяни України; іноземці, особи без громадянства; об'єднання громадян; органи виконавчої влади; інші державні органи з питань їх внутрішньої організації; державні службовці; органи місцевого самоврядування.

Адміністративна правосуб'єктність с однією з обов'язкових передумов адміністративних правовідносин. Вона включає адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність.

Адміністративна правоздатність — це передбачена адміністративно-правовими нормами здатність (можливість) мати суб'єктивні права і виконувати суб'єктивні обов'язки в сфері реалізації виконавчої влади. Адміністративна правоздатність виникає у суб'єктів адміністративного права з моменту їх виникнення (наприклад у фізичних осіб — з моменту народження, а у організацій (державних органів, установ, підприємств) — з моменту їх державної реєстрації. Відповідно, припинення адміністративної правоздатності настає з моменту фізичного зникнення суб'єкта (смерті фізичної особи, розформування державного органу, ліквідації підприємства чи організації).

Адміністративна дієздатність суб'єктів адміністративного права означає визнану адміністративно-правовими нормами здатність суб'єкта самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні права і обов'язки та нести відповідальність в сфері реалізації виконавчої влади.

Громадяни як суб’єкти адміністративного права.

Відповідно до Конституції України людина, її права й свободи є найвищою цінністю. Визнання, дотримання й захист прав і свобод людини й громадянина - обов'язок держави.

Конкретний обсяг прав, свобод і обов'язків громадян у сфері управління визначається рядом обставин: вік, стан здоров'я, наявність освіти тощо.

Громадяни України, реалізуючи свої права, свободи й покладені на них обов'язки в сфері управління вступають в адміністративно-правові відносини з суб'єктами адміністративного права.Права громадян діляться по ступеню можливості їхньої реалізації на абсолютні й відносні.

Абсолютні права - права, реалізація яких залежить лише від волевиявлення громадянина:

- брати участь в управлінні справами держави як безпосередньо, так і через своїх представників;

- на вступ до загальноосвітньої школи;

- на особисту недоторканність;

- звертатися особисто, а також направляти індивідуальні й колективні звернення до державних органів і органів місцевого самоврядування;

Відносні - права реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення громадян, але також від наявності фактичних можливостей для їхньої реалізації в даному місці і на даний час:

-право громадян на вступ до вищого навчального закладу

- на водіння транспортного засобу (залежить від стану здоров'я, складання іспитів).