Поняття адміністративного проступку

Загальне поняття адміністративного правопорушення дає ст. 9 КУпАП, яка розкриває його матеріальний зміст, юридичну природу, соціальну сутність, а також визначає важливі ознаки.

Адміністративним правопорушенням (про­ступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

На думку багатьох вчених, ототожнення законодавцем термінів «адміністративне правопорушення» і «адміністративний проступок» є застарілим і суперечить загальним досягненням юридичної науки. Поділяючи точку зору багатьох науковців, згідно якої адміністративне правопорушення означає порушення будь-якої адміністративно-правової норми, незалежно від того, чи передбачено за це відповідальність, а адміністративний проступок слід розглядати як різновид адміністративного правопорушення, за який встановлено адміністративну відповідальність^[39], ми будемо застосовувати терміни «адміністративне правопорушення» та «адміністративний проступок» як синоніми, оскільки таку позицію зафіксовано законодавцем.

Адміністративне правопорушення (проступок) характеризується низкою ознак. Так, В.К. Колпаков, ознаки адміністративного проступку поділяє на апостеріорні (емпіричні) та апріорні (теоретичні).

Апостеріорні ознаки адміністративного проступку фіксуються в законі і їх нормативне закріплення є орієнтиром для попередньої кваліфікації адміністративного правопорушення^[40]. Відповідно до ст. 9 КУпАП такими ознаками є: діяння, протиправність, винність, караність, об’єкт посягання.

1) Діяння. Діяння буває двох видів. Це або дія або бездіяльність.

Дія – це, наприклад, дрібне хуліган­ство (ст. 173); знищення межових знаків (ст. 56); пошкодження зелених насаджень (ст. 153); випуск у продаж нестандартної продукції (ст. 168). Бездіяльність – невиконання вимог екологічної безпеки (ст. 91¹); недодержання державних стандартів (ст. 96); ухилення від реєстрації вогнепальної зброї (ст. 192).

Звідси випливає, що думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають і не можуть бути адміністративним проступком.

2) Протиправність, тобто заборона адміністративно-правовими нормами відповідного діяння як такого, що завдає шкоди чи загрожує небезпекою. Сутність протиправності полягає в тому, що конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням (проступком), якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.

3) Винність. Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до свого діяння і його наслідків. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, що мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності). Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина виявляється у формі самовпевненості чи недбалості.

4) Адміністративна караність. Караність означає, що за вчинення конкретного порушення адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Це дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, які не спричинюють застосування адміністративних стягнень.

Так, правила користування засобами морського транспорту досить великі й містять значну кількість приписів, які зобов’язують особу вчинювати чи не вчинювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих правил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановлених місцях на судні) спричинює накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КУпАП).

5) Об’єкт посягання. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Конкретні об’єкти, посягання, які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41–212 Особливої частини КУпАП.

При характеристиці цих ознак у науковій та навчальній літературі суттєвих розбіжностей не виникає. Проте, між вченими вже давно ведеться суперечка стосовно того, яким діянням є адміністративний проступок: суспільно небезпечним або шкідливим (суспільно шкідливим)^[41].

Прихильники точки зору, згідно якої всім правопорушенням наявна ознака суспільної небезпеки, виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. Тобто, суспільна небезпека – це ознака, яка властива як злочинам, так і адміністративним, цивільним, дисциплінарним правопорушенням і відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Науковці, які є прихильниками оцінки адміністративного правопорушення як явища суспільно шкідливого, зазначають, що суспільна небезпека властива тільки злочинам, а адміністративні проступки – діяння лише шкідливі.

У розв’язанні даної проблеми ми поділяємо точку зору, згідно якої суспільну небезпеку і суспільну шкоду в контексті дослідження ознак адміністративного проступку необхідно розглядати у діалектичному співвідношенні з урахуванням сучасних досягнень юридичних, філософських, соціологічних та інших наук^[42].

Так, В.К. Колпаков аналізуючи ст. ст. 2 і 11 Кримінального кодексу України та ст. ст. 10 і 11 КУпАП в яких йдеться про суспільно шкідливі наслідки діяння, ст. 269 КУпАП, де фіксується, що шкода може бути моральною, фізичною, майновою, приходить до висновку, що суспільна шкідливість адміністративного проступку є його апостеріорною ознакою, яка разом з іншими апостеріорними ознаками, що зафіксовані в ст. 9 КУпАП, створює підстави для адміністративного розслідування, а суспільна небезпека характеризує головний компонент об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення (ст. 247 КУпАП) – діяння, і є апріорною ознакою адміністративного правопорушення. Якщо шкідливість проступку встановлюється за об’єктивними ознаками, то висновок про суспільну небезпечність діяння ґрунтується на всіх суб’єктивних і об’єктивних чинниках, які утворюють теоретичну категорію «склад адміністративного правопорушення».