Поняття, предмет, метод, принципи адміністративного права

 

Існує досить багато визначень адміністративного права, що містяться в навчальній і науковій літературі. Кожне визначення відображає найважливіші, на думку їхніх авторів, ознаки адміністративного права й у цьому змісті єсправедливими, проте багатьма дослідниками не відображена у наведених дефініціях належність адміністративного права до права публічного.

Виходячи із соціального при­значення адміністративного права, найбільш точно сучасне поняття адміністративного права характеризує визначення, згідно з яким «адміністративне право – це галузь права, засобами якої (норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб’єктів, способи реалізації норм) формуються публічно-управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно-управлінська діяльність» ^[34] .

Адміністративне право – найбільш об’ємна, мобільна, нестабільна й одна з найскладніших юридичних галузей. Немає такої галузі державного чи громадського життя, яке б не регулювалося адміністративним правом. Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій, їхній вплив постійно відчувають на собі конкретні люди.

Норми адміністративного права охороняють відносини, що складаються під впливом цивільної, трудової, сімейної й інших галузей права.

Вся правова система поділяється на галузі, що класифікуються за трьома головними групами:

1) профілюючі (первинні, фундаментальні, самостійні) – конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право та їх процесуальні аналоги;

2) спеціальні –земельне, фінансове, трудове, сімейне, кримінально-виконавче;

3) комплексні –господарське, сільськогосподарське, природоохорон­не, житлове, морське право тощо.

До профілюючих належать галузі, які концентрують у собі головні й вихідні у системі права юридичні режими, первинні юридичні засоби. Внаслідок цього вони утворюють юридичне ядро, юридичну основу змісту всіх галузей права. Правові режими інших галузей ґрунтуються саме на цих вихідних юридичних режимах. Адміністративне право також належить до категорії фундаментальних, у зв’язку з чим значно підвищується його роль як особливого інструмента в кардинальній перебудові всієї системи державної виконавчої влади в умовах адміністративної реформи.

Предметом адміністративного права є суспільні відносини, що формуються:

1) у ході державного управління економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами, а також реалізації повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та деяким іншим недержавним інституціям;

2) у ході діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам різноманітних адміністративних (управлінських) послуг;

3) у процесі внутрішньої організації та діяльності апаратів усіх державних органів, адміністрацій державних підприємств, установ та організацій, а також у зв’язку з проходженням державної служби або служби в органах місцевого самоврядування;

4) у зв’язку з реалізацією юрисдикції адміністративних судів і поновлення порушених прав громадян та інших суб’єктів адміністративного права;

5) у ході застосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративну відповідальність, щодо фізичних і юридичних осіб.

Отже, предмет адміністративного права становлять суспільні відносини, що формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку.

Метод адміністративного права – це сукупність зафіксованих у нормах цієї галузі прийомів (засобів) впливу на суспільні відносини, що складають її предмет, застосування яких дозволяє створити належні умови для реалізації і захисту прав громадян, нормального функціонування громадянського суспільства й держави.

Первинними для всього права загалом є імперативний та диспозитивний методи:

- імперативний метод (метод субординації) – характеризується тим, що регулювання згори вниз здійснюється на владно-розпорядчих засадах;

- диспозитивний метод (метод координації) – характерний для регулювання знизу вгору, на його процес впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються.

В адміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обом загальним методам правового регулювання – імперативному та диспозитивному. Для адміністративного права характерні наступні методи правового регулювання:

- метод влади – підпорядкування або метод прямого розпорядництва – означає, що одна сторона управлінських відносин юридично владна, а друга – підвладна;

- метод рекомендацій – рекомендації суб’єкта управління здобувають правову силу за умови прийняття її іншими учасниками управління;

- метод узгодження – він регулює відносини між учасниками, що не знаходяться між собою в підпорядкуванні;

- метод рівності – означає, що суб’єкти, які знаходяться на одному рівні державного механізму, здійснюють спільні дії у формі адміністративного договору.

Суть методів адміністративного права полягає в наступному:

- встановлення певного порядку дій – припис до дії за відповідних умов і належним чином, передбаченими відповідною адміністративно-правовою нормою;

- заборона певних дій під страхом застосування відповідних юридичних засобів впливу;

- надання можливості вибору одного з передбачених адміністративно-правовою нормою варіантів належної поведінки;

- надання можливості чинити або не чинити дії, передбачені адміністративно-правовою нормою у визначених нею умовах.

Принципи адміністративного права – це основні ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями і механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Виділяють загальні і спеціальні (спеціально-галузеві) принципи адміністративного права.

Загальні принципи – закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До них можна віднести:

- принцип законності (слід розглядати як утвердження верховенства вимог і положень Конституції та законів України в ході адміністративно-правового регулювання суспільних відносин);

- принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина (випливає з положень ст. З Конституції України і зумовлює такий характер взаємовідносин людини і держави, за якого остання повинна спрямовувати свою діяльність на втілення в життя конституційних прав і свобод громадян);

- принцип рівності громадян перед законом (виявляється в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Всі громадяни мають рівні права й обов’язки у сфері адміністративно-правових відносин);

- принцип демократизму нормотворчості й реалізації права (виявляється в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників брати участь у формуванні правової політики, в управлінні справами держави);

- принцип взаємної відповідальності держави і людини (означає, що держава і особа пов’язані взаємно кореспондуючими правами і обов’язками. Порушення однією із сторін своїх адміністративно-правових обов’язків тягне за собою юридичну відповідальність);

- принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною (виявляється у вимозі шанобливого ставлення представників держави до людської гідності).

До спеціально-галузевих принципів, на думку Ю.П. Битяка, можна віднести: служіння державної адміністрації суспільству й людині; обмеженість втручання адміністрації в громадянське й особисте життя людини; повнота прав і свобод громадян у адміністративно-правовій сфері; визначення мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади та ін.

Варто зауважити, що вичерпний перелік цих принципів в українській адміністративно-правовій науці ще не сформувався. Ця проблема вимагає подальших наукових досліджень, які сприятимуть глибшому розумінню та постійному вдосконаленню галузі адміністративного права^[35].

Функції адміністративного права:

- правовиконавча – є юридичною формою реалізації виконавчої влади;

- правотворча – наділяє суб’єктів виконавчої влади повноваженнями з адміністративної нормотворчості;

- організаційна – визначається організаційним характером управлінської діяльності, що постійно «підтримується» нормами адміністративного права;

- правоохоронна – забезпечує додержання встановленого у сфері публічного управління правового режиму та захист законних інтересів і прав усіх учасників регульованих управлінських відносин.