Абдомінальний стрес. Принципи ухвалення рішення при лікуванні дітей з гострими захворюваннями живота

На думку цілого ряду дослідників, під час захворювань хірургічного профілю, травм і операцій під впливом ушкоджуючих факторів відбуваються істотні зрушення в організмі, які з відомим наближенням можуть бути названі стресом або його крайнім проявом - шоком. Відомо кілька визначень стресу, однак найбільш удале, на наш погляд, належить Г.Сел'є, де стрес представляється як відповідна неспецифічна реакція організму незалежно від виду і сили ушкоджуючого фактора. При цьому послідовники Г.Сел'є розділяють стрес на "загальний" і "місцевий". Із клінічної точки зору виділення різних типів адаптаційних реакцій нераціонально. Відомо, що нозологічну сутність хвороби визначає етіологічний (ушкоджуючий) фактор - виходить, і легкі і важкі зміни в організмі супроводжуються стресом. Відповідно до термінології загального адаптаційного синдрому, залежно від сили стресора, розвиваються стрес-норма, дістрес, шок. При цьому виникають як загальні, так і місцеві адаптаційні реакції, які визначаються "крапкою прикладення" патологічного процесу, у цьому випадку - це черевна порожнина. Залежно від тяжкості перебігу захворювання переважають або місцеві реакції (інакше діагностика гострого апендициту, кишкової непрохідності, травматичного ушкодження органів черевної порожнини і т.д. була б неможлива), або загальні. Зрозуміло, що при дії дуже сильного, екстремального подразника переважають загальні реакції, які вуалюють місцеві прояви. У цьому випадку превалювання загальних адаптаційних реакцій може розвиватися двома шляхами. Перший з них відповідає несприятливому плину захворювання, наприклад - розвитку ранньої спайкової кишкової непрохідності у хворого, оперованого із приводу апендикулярного перитоніту, що супроводжується вираженою інтоксикацією, циркуляторними розладами, серцево-судинною та дихальною недостатністю, тобто шоком. Другий шлях - це блискавичний розвиток первинного травматичного колапсу, який виникає за дуже короткий час при дії надзвичайно сильного стресора. Клінічні приклади - комбінований розрив печінки і селезінки з вираженою внутрішньочеревною кровотечею або неспроможність кишкового анастомозу на 4-6 добу післяопераційного періоду, який до цього перебігав "благополучно". Таким чином, у дітей з гострими хірургічними процесами живота виникають як місцеві, так і загальні неспецифічні адаптаційні реакції, клінічні прояви яких залежать від сполучення таких моментів, як етіологічний фактор, місце, сила та тривалість його дії, конкретних екзогенних і ендогенних умов, які визначають індивідуальну реактивність організму. От чому виникає необхідність виділення такої клінічної форми загального адаптаційного синдрому, як абдомінальний стрес, що обґрунтовано специфічністю патологічних процесів, які мають єдину локалізацію (крапку прикладення) - черевну порожнину. Укажемо, що використання терміна "абдомінальний стрес" обумовлено чисто практичними міркуваннями і це не більше, ніж скорочення, що вказує на конкретну ситуацію, при якій розвивається неспецифічна відповідна реакція організму дитини. У клінічній практиці така інтеграція гострих внутрішньочеревних процесів допомагає виробити нові підходи до оцінки тяжкості стану хворих, прогнозувати перебіг і результат захворювання, спеціалізувати та індивідуалізувати лікування, а також оцінити його ефективність.

Підіб'ємо підсумок. У дітей з гострими хірургічними захворюваннями органів живота виникають загальні і місцеві неспецифічні адаптаційні реакції, сполучення яких можна позначити як абдомінальний стрес. Клінічні варіації відбиття абдомінального стресу залежать від етіологічного фактора, місця, сили та тривалості його дії, конкретних екзогенних і ендогенних умов, що визначають індивідуальну реактивність дитини. На початкових етапах розвитку патологічного процесу, залежно від етіологічного фактора, адаптаційні реакції мають нозологічну конфігурацію. Еволюція термінальної стадії гострих процесів черевної порожнини та первинний травматичний колапс нозологічної конфігурації не мають.