Вади розвитку верхніх сечових шляхів

В основу морфологічної класифікації Е.І.Гімпельсона покладений принцип ембріофетального морфогенезу. Найбільший практичний інтерес представляє класифікація по А.Я.Пителю і Н.А.Лопаткіну:

Аномалії нирок і сечоводів

Аномалії кількості:

- аплазія

- гіпоплазія

- третя, додаткова нирка

- подвоєна нирка

Аномалії положення:

- дистопія гомолатеральна (поперекова, здухвинна, тазова)

- дистопія гетеролатеральна - перехресна (без зрощення, зі зрощенням)

Аномалії взаємини двох нирок:

- симетричні (підковообразна, галетообразна нирка)

- асиметричні (L-образна, S-образна нирка)

Аномалії структури:

А. Полікістоз нирки:

1. Інфантільний (тип 1, аутосомно-рецесивний).

2. Ювенільний (аутосомно-рецесивний).

3. Дорослий (тип аутосомно-домінантний).

Б. Мультикістоз нирки:

1. Мультикістозна дисплазія тип 2.

2. Мультилокулярна кіста (доброякісна кістозна нефрома, кіста Вильмса, полікістозна нефрома).

В. Медулярна кіста:

1. Медулярна губчаста нирка.

2. Медулярна кістозна хвороба (ювенільний нефрофтіз).

Г. Солітарна кіста:

1. Проста кіста.

2. Гідрокалікоз, мискова кіста, дивертикул чашечки.

Д. Змішані кісти (кортикальні):

1. Хвороба Conrad, синдром Zellweger, трисомія, синдром Turner.

2. Туберкульозний склероз.

Вроджений гідронефроз

Аномалії сечоводів:

- подвоєнні, множинні сечоводи

- розщеплений сечовід

- ретрокавальний сечовід

- аномалії сечовідних усть

- дивертикули сечоводів

- уретероцеле

- ахалазія сечоводу, мегауретер, гідроуретеронефроз

Аномалії розвитку сечового міхура:

- агенезія сечового міхура

- вроджений дивертикул сечового міхура

- екстрофія сечового міхура

- вроджена гіпертрофія детрузора

- нейрогений сечовий міхур

Вади розвитку урахусу:

- повний (неповний) сечова нориця пупка

- кіста урахусу

- хибний дивертикул (урахусу) сечового міхура

Вроджена патологія міхурово-уретерального сегменту

Вади розвитку уретри:

- гіпоспадія

- епіспадія

- клапан задньої уретри

- вроджений дивертикул уретри

- гіпертрофія насінного горбка

- вроджені звуження уретри

Аномалії положення яєчка

 

Специфічних симптомів, що характеризують більшість вад, а також гідронефротичну трансформацію, практично не існує. Клінічні прояви залежать від рівня обструкції (обструктивні уропатії) чи ступеня кістозних змін, схоронності паренхіми нирки, її рубцевих змін, від приєднання пієлонефриту, циститу, нефропатії, СКХ і її ускладнень. Має також значення патологія тазових органів (сечового міхура, товстої кишки, внутрішніх полових органів у жінок і передміхурової залози в чоловіків), що часто сполучаються між собою і можуть обумовлювати розвиток ГТ нирок. Загальними симптомами, характерними для гідронефротичної трансформації, є: відставання у фізичному розвитку, схуднення, відсутність апетиту, нездужання.

Пієлонефрит дуже часто приєднується до обструктивних нефропатій і кістозам. При цьому різко змінюється плин патологічного процесу. Клініка пієлонефриту залежить від віку дитини: для дітей раннього віку (до 3 років) характерний загальний прояв патології, який можна розділити на синдроми:

Гастроінтестінальний синдром - відсутність апетиту аж до анорексії, нудота, блювота, метеоризм, частий рідкий стілець, диспепсія з явищами ексикозу.

Больовий синдром - болі носять нелокалізований характер, відзначаються по всьому животі, дитина турбується "сукає ніжками", що часто зв'язано з актом сечовипускання (занепокоєння під час, перед чи після сечовипускання), а це вказує на зв'язок із захворюванням сечовивідної системи.

Жовтяничний синдром - посилення в немовлят фізіологічної жовтяниці, що зв'язано з інтоксикацією і недостатньою регуляцією білірубінового обміну в печінці, при цьому відзначається збільшення печінки і селезінки.

Менінгеальний синдром - виникає на тлі гіпертермії. При цьому відзначається анорексія, блювота, судорожні посмикування м'язів, позитивні менігеальні симптоми.

Серцево-судинний синдром - мармуровість шкірних покривів, тахікардія, зміна серцевих тонів.

Усі синдроми взаємозалежні між собою. При цьому буває дуже складно поставити діагноз, зв'язаний із захворюванням нирок у клінічній практиці. На патологію нирок указують: порушення акта сечовипускання, що часто випереджають клініку розвитку ниркової патології, занепокоєння, зв'язане з актом сечовипускання (дизурія): набряклість обличчя, загальні набряки: наявність змін в аналізах сечі (сечовий синдром - лейкоцитурія, бактеріурія й ін.). А.І.Гнатюк виділяє наступні синдроми при пієлонефриті:

- синдром загальної інтоксикації;

- шлунково-кишковий синдром;

- урологічний больовий синдром;

- дизурічний синдром;

- сечовий синдром.

Клінічні прояви патологічного процесу нирок і сечоводів залежать від гостроти і типу плину пієлонефриту: гострий чи хронічний, латентний чи хвилеподібний, а також від періоду ремісії чи загострення.

Окремо варто виділити гострий гнійний пієлонефрит (абсцес, карбункул, апостематоз нирки), при якому відзначається дуже важкий стан хворого: гектична лихоманка, озноби, нудота, блювота, різка локальна хворобливість у підребер'ї і попереку, що не проходять від консервативного лікування. ГТ нирок, особливо з двох сторін може супроводжуватися ХНН, що виявляється утомою, стомлюваністю, головним болем втратою апетиту, нудотою, поліурією, ніктурією, полідіпсією, пастозністю обличчя, болями в кістах і суглобах, сухістю, блідістю і сверблячкою шкіри, м'язовими судорогами, парестезією, затримкою росту, підвищенням залишкового азоту, сечовини, креатиніну крові, анемією. Нейрогенні порушення функції тазових органів (сечовий міхур і дистальний відділ товстої кишки), що характерно для дітей раннього віку з "відносною морфо-функціональною незрілістю" чи для старших дітей із затримкою процесів дозрівання виявляються по-різному: при гіпермоторних порушеннях функцій сечового міхура відзначається гіпертонія, гіперрефлексія, що виявляється імперативними іноді помилковими позивами на сечовипускання, частим сечовипусканням малими порціями, нетриманням сечі, цисталгія. При гіпомоторних порушеннях відзначається ослаблення позиву на сечовипускання великими порціями, утруднене сечовипускання.

Методи обстеження дітей з уродженими вадами сечових шляхів. В даний час діагностика патології нирок і сечовивідних шляхів запізнюється в дітей на 2-8 років, а іноді уроджені вади розвитку виявляються тільки в дорослих хворих. У поліклініках відсутній належний обсяг дослідження хворих і повне обстеження можна проводити тільки в спец. стаціонарах, але умістити усіх хворих вони не в змозі, тобто апаратура знаходиться в стаціонарі, а хворі в поліклініці. Існує розрив взаємозв'язку, що не дозволяє рано виявляти патологію. Є необхідність наблизити спец. допомогу до хворих, здійснюючи повний обсяг обстеження в поліклініці. Послідовність дослідження визначатися індивідуально, але схема наступна:

- суб'єктивна симптоматика і збір анамнезу (правило Маріон - пальпується пухлина в черевній порожнині чи порожнині тазу – пам'ятай про вади нирки);

- лабораторні дослідження;

- дослідження функції нирок;

- ультразвукові методи діагностики;

- рентгенурологічне дослідження;

- інструментальні методи обстеження;

- радіоізотопні методи діагностики;

- ангіологічне дослідження;

- біопсія нирки;

- патологоанатомічне дослідження.

З урахуванням теорії розвитку патології, запропонованої академіком Саркісовим Д.М. (1979), ранні клінічні "непрямі ознаки" патології, що дозволяють нам виділити "групу ризику", насправді є пізніми ознаками патології. На початку в органі (нирка, сечовивідні шляхи) з'являється патологічне вогнище. Воно може існувати з народження, як вада ембріонального розвитку зародка. Організм використовує всі захисні сили для ліквідації цього вогнища. У ранній стадії це практично нічим не виявляється. Потім, коли захисні сили організму слабшають, організм програє бій, починають з'являтися перші видимі симптоми патології, але це вже процес далеко зайшов. З метою виявлення ранніх вогнищ патології чи причин, що сприяють її виникненню, доцільно використовувати УЗД для профілактичних оглядів. "Скринінг-діагностика" уродженої патології в плоду є найбільш перспективним напрямком ранньої діагностики в урології, але дотепер не знайшло досить широкого застосування, тому що немає тісного взаємозв'язку між акушерами-гінекологами, урологами, нефрологами.

Ультразвукове обстеження. Нирки, миска, примисковий сегмент оглядається в положенні дитини на животі при подовжнім і поперечному скануванні в поперекових областях. Сечовий міхур, пузирно-сечовідний сегмент, сечовід н/3, простата оглядаються в положенні лежачи на спині. Насамперед, при дослідженні звертається увага на наявність гідронефротичної трансформації; гідронефроз, гідрокалікоз, симптом Фрейля, симптом нижньої чашечки, розширення центрального комплексу чи паренхіми нирки, мегаполікалікоз, полікістоз, солітарна кіста, губчата нирка й ін.; на зміну розмірів нирок (зменшений чи збільшений); на зміну контуру, поверхні нирок (рубцеві втягнення й ін.); на зміну щільності паренхіми нирок (різний ступінь ущільнення, на деформацію ЧМК: розширення, роздробленість, подовжнє чи поперечне розщеплення комплексу й ін.); на наявність конкрементів, кристалів солей у сечових шляхах і нирках; на зміну положення (дистопію, ротацію, підвищену рухливість нирок); на розширення верхньої та нижньої третини сечоводу і на звуження примискового його відділу, на зіяння устя сечоводу і ЛМС; на збільшення обсягу сечового міхура (при відсутності позиву на сечовипускання), нейрогенний сечовий міхур; на наявність об'ємних утворень; на зміни стінки сечового міхура, уретероцеле, камені сечового міхура; на наявність "калових каменів", що деформують сечовий міхур, що характерно для запору.

Метод ультрасонографічної діагностики не залежить від функції нирки, тому не вимагає введення яких-небудь контрастних речовин. Обстеження проводиться при повному заповненні сечового міхура і повторно після сечовипускання. УЗД можна проводити багаторазово для спостереження плоду і дітей різних вікових груп. Це обстеження повинне бути першим, з якого варто починати діагностику уроджених вадів нирок і сечових шляхів. У практиці клінічне значення мають лінійні розміри нирок довжина, ширина і товщина. Крім цього визначають обсяг нирки, значення якого дозволяє виявити мінімальні відхилення в розмірах нирки при патологічних станах, що зменшують обсяг паренхіми. У нормі різниця в розмірах між лівою і правою нирками може досягати 2 см. Обсяг нирки розраховується по формулі (Funk K., Sіegel M.):

V = 0,523 х А х В х С, де А-довжина нирки, В-ширина, С-товщина

Відхилення від стандартів може складати до 1 см. При цьому довжина і ширина нирки краще корелюється з ростом дитини, а товщина нирки з віком. Крім позначених розмірів, важливе клінічне значення для уточнення стадії вади нирки чи сечових шляхів і тактики лікування має визначення товщини паренхіми нирки.

Коштовним методом диференціальної діагностики між органічною і функціональною обструкцією сечових шляхів є оцінка стану внутрішньониркової гемодинаміки за допомогою допплерівського УЗД. Найбільш інформативної є методика визначення індексу резистентності ІР внутрішньониркових артерій (J.Platt, 1989). Вибір ІР для оцінки ступеня порушення внутрішньониркового кровообігу обумовлене тим, що зменшення кровообігу приводить до росту резистентності внутрішньониркових артерій. Ці зміни виявляються збільшенням амплітуди допплерівських хвиль у залежності від ступеня порушення уродинаміки верхніх сечових шляхів. Відповідно для цього ІР визначають по формулі запропонованій тими ж авторами:

максимальна систолічна швидкість - мінімальна діастолічна швидкість

ІР = ------------------------------------------------------------------------------------------------

максимальна систолічна швидкість

Допплерівське УЗД з визначеним ІР проводиться:

а) при повному сечовому міхурі;

б) при порожньому сечовому міхурі;

в) при навантаженні лазіксом 1мг на кг маси тіла.

Середній показник ІР у дітей без клініко-рентгенологічних ознак обструкції сечових шляхів дорівнює 0,62±0,01. В умовах хронічної обструкції сечоводів ниркова гемодинаміка випробує зміни, що характеризуються зростанням резистентності внутрішньониркових артеріальних гілок, що виявляється зростанням рівня ІР більше, ніж 0,70. Цей рівень чітко корелює з інтраопераційними даними: вірогідність хворих оперованих при гідронефрозі складає 100%, а в цілому в групі вірогідність складає 83%. У хворих, оперованих по-приводу обструктивного мегауретеру, вірогідність методу також складає 100%, а в групі в цілому 82%. Значення індексу резистентності ІР у хворих з обструктивними уропатіями складають: гідронефроз - 0,73-0,75, обструктивний мегауретер - 0,74-0,76.

Не перебільшуючи значення цього методу варто визнати, що допплерівська сонографія дає можливість кількісно оцінювати зміни внутрішньониркової гемодинаміки в дітей з обструктивними поразками і є додатковим методом, за допомогою якого можна довести наявність органічної чи неорганічної обструкції верхніх сечових шляхів у комплексі загальноприйнятих методів її оцінки, а також провести післяопераційний моніторинг без застосування променевих методів обстеження. Оцінка стану сечового міхура за допомогою УЗД проводиться винятково при його повному наповненні, що дозволяє виявити всі його відділи, стінки, внутриміхурові включення. Для визначення об’єму залишкової сечі роблять повторне обстеження після сечовипускання (J.Volpe, 1987).

V = (А х В х С) + 40,0

А - ширина сечового міхура

В – передньо-задній розмір

С - товщина (верхньо-нижній розмір)

40,0-коефициент

Одним із критеріїв норми чи патології сечового міхура є товщина його стінки (S.Jeguіr, O.Roussean, 1987). При цьому товщина стінки в хлопчиків трохи менше ніж у дівчинок (2,08 і 2,18). У залежності від ступеня наповнення сечового міхура товщина стінки його змінюється від 1 до 3 мм. Використовуючи ці показники, можна з впевненістю оцінювати ступінь порушення скорочувальної здатності сечового міхура при різних станах.

Рентгенологічні обстеження. Серед діагностичних методів при уродженій патології сечових шляхів основне місце займає екскреторна урографія і її модифікації. Цей метод дає можливість оцінити рентгеноанатомічний і функціональний стан нирок і верхніх сечових шляхів, контролювати динаміку цих станів у процесі консервативного і післяопераційного лікування. Правильне використання різних модифікацій екскреторної урографії дає можливість істотно розширити обсяг об'єктивної інформації при уроджених вадах верхніх сечових шляхів. У зв'язку з тим, що в дітей із ВПВМП завжди є той чи інший ступінь порушення функції нирок, методика проведення ЕУГ має свої особливості, що стосуються якості рентгенконтрастної речовини, його дози, послідовності часу виконання. Крім цього, у залежності від мети обстеження ЕУГ виконується після стимулюючої (діуретичної) проби, при порожньому чи повному сечовому міхурі. У якості рентгенконтрастної речовини використовуються трьохатомні препарати: 60% розчин верографіну, 76% розчин урографіну, розчин уротрасту і нові речовини, в основу яких покладені неіонізовані йодисті препарати: ультравіст і омніпаг. Вони рідше викликають ускладнення і більш чітко візуалізують сечові шляхи. Доза рентгенконтрастної речовини залежить від віку дитини, маси тіла, ступеня порушення функції нирок. При відсутності хронічної ниркової недостатності необхідно вводити максимально припустиму дозу. Так, наприклад, при використанні ультравісту-300 оптимальні дози наступні: немовлята - 4 мл на кг маси тіла; в дітей до року - 3 мл на кг маси тіла; у дітей до 3років - 1,5 мл на кг маси тіла; у дітей після 3-х - 1,0 мл на кг маси тіла.

Наступним умовою максимальної візуалізації ВМП є правильний вибір послідовності часу виконання рентген дослідження після в/в введення розчину контрастної речовини. Орієнтиром у виборі служить функціональний стан нирок, про яке можна судити на основі даних першої урограми, при цьому, з огляду на, що заповнення порожнинної системи нирок відбувається на 5-6 хв. у дітей старшого віку і на 3-5 хв. у дітей молодшого віку: повна евакуація контрастної речовини настає на 40 хв. Якщо на урограмі виявляється зниження функції нирок, про що свідчить недостатнє контрастування сечових шляхів чи повна відсутність контрасту в порожнинах сечових шляхів, що випливає, рентген варто виконувати на 45, 60, 90, 120 хвилинах.

Визначене диференційно-діагностичне значення при визначенні наявності органічної чи функціональної обструкції на рівні мисково-сечовідного чи сечовідно-міхурового сегментів має фармакологічна діурезна проба з лазіксом. Вибір лазікса для проведення діурезної видільної урографії обумовлений механізмом дії цього фармакологічного препарату, що гнітить реабсорбцію натрію з канальців і збільшує діурез, за рахунок чого збільшується гідродинамічний ефект. Одночасно властиво лазіксу інгібіторна дія на натрієво-калієву АТФ-азу активує діяльність кальцієвої АТФ-ази, що стимулює скорочувальну діяльність гладких м'язів сечоводу.

При затримці рентгенконтрастної речовини в збірній системі і сечоводах до 1 години при спорожненому сечовому міхурі в/в лазікс уводять з розрахунку 0,5 мг на кг маси тіла і виконується повторна урограма через 10-15 хвилин після введення лазікса. Проба вважається позитивної і свідчить про функціональну обструкцію сечових шляхів, якщо після введення лазікса відбулося спорожнювання сечових шляхів від контрасту, негативної і вказує на наявність органічної обструкції, якщо після введення діуретика не відбулося істотного спорожнювання сечових шляхів від контрастної речовини.

Для визначення впливу дисфункції сечового міхура на уродинаміку верхніх сечових шляхів видільну урографію виконують при заповненому і спорожненому сечовому міхурі. Затримка контрастної речовини у верхніх сечових шляхах при заповненому сечовому міхурі вказує на істотний негативний вплив сечового міхура на уродинаміку сечоводів.

Інфузійно-крапельна урографія. Даний вид урографії показаний при обстеженні дітей до 1року і значному зниженні концентраційної і видільної функцій нирок, компенсованої ниркової недостатності. Під незначним зниженням функції нирок варто розуміти зниження тільки концентраційної здатності нирки, що і виявляється помірної гіпостенурією. Значним зниженням функції нирки вважають компенсовану ниркову недостатність з вираженої гіпоізостенуріей і підвищенням рівня креатиніна (більше 0,12 ммоль/л) Для поводження інфузійно-крапельної урографії рентгенконтрастну речовину розбавляють 5% розчином глюкози до 25% концентрації, вибір дози цієї речовини повинний призначатися з урахуванням віку, ваги, функціонального стану нирки (5-1,0 мл/кг). Швидкість уведення до 3-х років 120-150 крапель у хв., тривалість - 5-7 хв., у старших дітей швидкість – 100 крап/хв, тривалість 7-10 хв. При підозрі на двосторонній гідронефроз чи уретерогідронефроз і зменшенні товщини паренхіми нирок до 3-6 мм швидкість уведення речовини зменшується до 70-80 крапель у хвилину, а тривалість збільшується до 18-30 хвилин. У цієї категорії хворих доцільно в/в попереднє введення глюкозо-новокаїновой суміші (10 мл 20% розчину глюкози і 10 мл 0,25% розчину новокаїну) для підготовки судинного русла для введення рентгенконтрастної речовини, посилення клубочкової фільтрації і попередження виникнення алергійних реакцій. Варто мати на увазі, що в нормі сечоводи контрастуються фрагментами, що обумовлено їхньою цистоїдною будівлею. "Туге заповнення" сечоводу по всій його довжині свідчить про порушення уродинаміки. Якщо узяти до уваги залежність ступеня розширення верхніх сечових шляхів від ступеня порушення уродинаміки, то можливо кількісна характеристика зміни уродинаміки до і після лікування.

Найбільш інформативної в діагностиці уроджених вад сечового міхура є мікційна цистоуретрографія. Перед обстеженням дитина спорожняє сечовий міхур. Катетеризується сечовий міхур. Визначають наявність чи відсутність залишкової сечі і шприцом уводять теплий 10-15% розчин рентгенконтрастної речовини. Розчин уводять доти, поки не з'являється позив на сечовипускання, після чого катетер видаляють. Об'єм уведеної контрастної речовини визначається індивідуально з урахуванням фізіологічної ємності сечового міхура (до 1 року - 30-50 мл, 1-3 роки - 50-80 мл, 4-6 років – 90-120 мл, 7-10 років - 120-150 мл, старше - 150-180 мл). Перший знімок виконується в стані спокою безпосередньо після заповнення сечового міхура. Другий - під час сечовипускання.

Мікційна цистоуретрографія є основним методом обстеження сечового міхура у дітей, тому що подає інформацію не тільки про стан сечового міхура, але і дозволяє діагностувати наявність найбільш частих патологічних станів - пузирно-сечовідного рефлюкса і різних видів обструкцій уретри. До функціональних методів рентгенологічного обстеження можна віднести метод цистографії, що виконується з застосуванням телескопії і рентгенокінематографії на апаратах з електронно-оптичним перетворювачем. При цьому можна оцінити резервуарну функцію і скорочувальну здатність сечового міхура, його шейки і сфінктера уретри, виявити транзиторний ПСР, наявність реальної чи хибної залишкової сечі. Щоб запобігти діагностичних помилок, інтервал між виконанням спадної і висхідної урографії повинний складати не менш доби.

Радіоізотопні методи обстеження. За допомогою радіоізотопних методів дослідження (ренографія, динамічна нефросцинтіграфія й ін.) можна визначати стан судинного русла нирки, інтенсивність канальцевої секреції, клубочкової фільтрації, швидкість виведення препарату з нирок і сечового міхура. Як рекомендовану речовину використовують гіпуран 131J, що вводиться в/в з розрахунку 1,8-2,5 КБК на кг маси. Після чого реєструють радіоізотопну ренограму. При виконанні радіоізотопної урофлоуметрії можна діагностувати активний ПСР.

Неінструментальні методи обстеження. Одним із простих і досить інформативних методів вивчення резервуарної функції сечового міхура є реєстрація добового ритму спонтанних сечовипускань. Вона ґрунтується на підрахуванні частоти довільних сечовипускань, тривалості інтервалів між ними, обсягом сечі, виділеному при кожнім сечовипусканні протягом 24 годин. При нейрогенному сечовому міхурі по гіперрефлекторному типі спостерігаються часті сечовипускання (8-10 разів) інтервал між який стають від 30 хв. до 1-2 годин, і малий обсяг сечі при кожнім сечовипусканні (40-90 мл). Гіпорефлекторний тип характеризується рідкими сечовипусканнями -2-3 рази, великими обсягами сечі 350-400 мл, і великими проміжками між сечовипусканнями 8-10 годин.

Урофлоуметрія - метод сумарної оцінки скорочувальної здатності сечового міхура і тиску на виході з нього шляхом графічної реєстрації змін об'ємної швидкості струму сечі при сечовипусканні. Це єдиний об'єктивний і неінвазивний метод, що широко використовується як скринінговий. Перевагою урофлоуметрії в порівнянні з іншими методами є її фізіологічність, не потребуючого інструментального втручання і введення рентгенконтрастних і ізотопних речовин. Найчастіше використовується уродинамічна система "MERKUR-4000У".

Уродинамометрія - метод кількісної оцінки уродинаміки нижніх сечових шляхів, що проводиться на основі виміру сили струменя сечі і її швидкості. Принцип роботи пристосувань для визначення сили струменя сечі лежить у наступному. Пацієнт мочиться у воронкоподібну судину, на виході з який умонтована чуттєва мембрана. Мембрана з'єднана через тензорезистор із записуючим приладом. При влученні струменя сечі на мембрану остання прогинаються і механічні коливання мембрани трансформуються в електричний сигнал, що реєструється на самописі у виді кривої уродинамограми.

Інструментальні методи обстеження. До них відносяться ретроградна і пряма цистотонометрія, реєстрація профілю уретрального тиску, електроміографія сфінктера уретри і стінки сечового міхура, цистоскопія.

Ретроградна цистотонометрія - метод оцінки резервуарної функції сечового міхура шляхом реєстрації динаміки підвищення внутриміхурового тиску під час мимовільного наповнення сечового міхура асептичним розчином (1:5000 фурацилін). Виміри поводяться за допомогою тензометричної системи фірми "ДИССА" чи уродинамічної системи МЕРКУР. Цим дослідженням визначають показники, що характеризують резервуарну функцію сечового міхура.

Пряма цистотонометрія - метод оцінки здатності сечового міхура до активного скорочення на основі транскутаної катетеризації сечового міхура і визначення внутрішньоміхурового тиску при сечовипусканні.

Електроміографія - метод графічної реєстрації біоелектричної активності м'язів, що дозволяє визначити їхній функціональний стан, активність спинальних мотонейронів і центрів нервової системи, що відповідають, шляхом відведення біоелектричних потенціалів контактними і голчастими електродами в області м'язів промежини, анального сфінктера, м'яза що виштовхує мочу, сфінктера уретри. Сучасні електронографічні апарати оснащені швидкодіючими реєстраторами, системами для електростимуляції, телемоніторами, комп'ютерами, що аналізують отриману інформацію. Основними кількісними показниками електроміографії є величина амплітуди і частоти коливання біоелектричних потенціалів.

Цистоскопія - огляд порожнини сечового міхура за допомогою цистоскопа. Розрізняють кілька видів цистоскопій: оглядова, хромоцистоскопія, маніпуляційна (катетеризація сечоводів, біопсія, електрокоагуляція, внутристіночне введення ліків). Цистоскопи в залежності від віку і статі дитини застосовуються діаметром 11-15 по шкалі Шар'єра. Ургентна цистоскопія (хромоцистоскопія) застосовують при диференційній діагностиці ниркової кольки, гострих захворювань черевної порожнини і для визначення джерела гематурії. Протипоказанням для проведення цистоскопії є наявність гострого уретриту, циститу, епідідіміта, розриву уретри, внутрішньочеревного розриву сечового міхура і його мала (менше 50 мл) ємність.

Хромоцистоскопія - роздільний метод дослідження функції верхніх сечових шляхів за допомогою в/в введення 0,4 % розчину індигокарміну. Діагностичне значення має асиметричність виділення індигокарміну і затримка його виділення з однієї зі сторін. Спостереження продовжують 15-20 хв.

Ниркова ангіографія має велике значення при обстеженні хворих з порушеннями уродинаміки верхніх сечових шляхів. Ангіографія дозволяє виявляти вади розвитку артеріальної і венозної системи нирки, що приводять до порушення її васкуляризації і до порушення відтоку сечі (" блок " на рівні чашечки, миски, сечоводу й ін.): визначити кількість функціонуючої паренхіми, її васкуляризацію, стан контрлатеральної нирки, ступінь редукції ниркового кровотоку. Чим уже просвіт ниркових артерій, чим довше і тонше галузі, тим глибше зміни в нирці. При зменшенні діаметра ниркової артерії більш ніж на 50% патологічний процес не оборотний. При редукції кровотоку більш ніж у два з половиною разу при однобічній поразці показана нефректомія.

Вади кількості нирок. Група вад зв'язана з порушенням темпу диференціації метанефрогеної бластеми. Процес диференціації не почався - нирки немає - агенезія, не доріс до її сечовід аплазія. Прискорений темп диференціації - два вогнища індукції - два сечоводи. Стрімка диференціація - дві нирки, менш стрімка - подвоєння нирки.

Аплазія нирки - уроджена відсутність однієї чи обох нирок. Зустрічається від 1:500 до 1:2500. Уроджена відсутність обох нирок не сумісна з життям. Однобічна аплазія найчастіше виявляється випадково при урологічному обстеженні з приводу підозри на захворювання нирок і сечових шляхів. Контрлатеральна нирка завжди гіпертрофована, а ниркова недостатність відсутня. Варто пам'ятати про те, що видаляти уражену нирку можна лише після того, як установлено що друга нирка функціонує. Діагноз однобічної аплазії може бути встановлений на підставі даних УЗД, екскреторної урографії, радіоренографії. Незважаючи на відносно високі компенсаторні можливості дитячого організму, згодом у єдиній нирці, що залишилася, особливо при поразці її патологічним процесом, створюється напружене положення - найчастіше розвивається пієлонефрит.

Гіпоплазія нирки може бути простою чи сполучатися з дисплазією. При однобічної простої гіпоплазії нирка має нормальну гістологічну будівлю, але анатомічні її розміри зменшені. Ознак ниркової недостатності не відзначається. Якщо гіпоплазія нирки не ускладнена іншим хворобливим процесом, то поспішати з операцією не слід. При наявності (пієлонефрит, камені в нирці, гіпертонія) і безуспішності консервативної терапії показана нефректомія гіпоплазованої нирки. У випадку розвитку ниркової недостатності показані симптоматична терапія і гемодіаліз. При наростанні ниркової недостатності і безуспішності терапії необхідна трансплантація нирки.

Подвоєна нирка - це один з найчастіших вадів розвитку верхніх сечових шляхів. Воно може бути одне і двостороннім, причому подвоєння з однієї сторони спостерігається частіше. Дівчинки хворіють частіше. В анатомо-топографічному розумінні подвоєна нирка являє собою єдиний орган, що як би складається з верхнього і нижнього сегментів. Подвоєна нирка має дві миски, два сечоводи і єдину фіброзну капсулу. Верхній сегмент подвоєної нирки значно менше нижнього, миска гіпоплазована, сечовід - найчастіше впадає в миску нижнього сегмента й у сечовому міхурі мається єдине устя. Рідше це з'єднання буває на більш низькому рівні (неповне подвоєння нирки), і порівняно рідко обидва сечоводи йдуть роздільно до сечового міхура мають кожний своє устя (повне подвоєння). Подвоєння частіше супроводжується запальними захворюваннями внаслідок ембріональної неповноцінності ниркової тканини. Клінічні прояви подвоєння нирок частіше виявляється в перші 5 років життя дитини. Пізня діагностика порозумівається малою симптоматикою. Діти з подвоєною ниркою відзначають тупу чи приступоподібну біль у животі, поперековій області, іноді віддає по ходу сечоводу. Дуже частим супутником при наявності запалення в ній є субфебрильна температура. Дизуричні явища спостерігаються чаші усього в період загострення хронічного пієлонефриту. У хворих з ектопією устя сечоводу на перше місце виступає нетримання сечі при не порушеному акті сечовипускання. Зі спеціальних методів дослідження показано: УЗД, допплер, хромоцистоскопія, ЕУ, ретроградна уретеропієлографія. При цьому можуть бути виявлені ускладнення подвоєної нирки: гідронефроз, СКХ, мегауретер, ПСР, пієлонефрит. При подвоєнні нирки без ектопії сечоводу, але з ВХП, показана консервативна терапія. При безуспішності консервативної терапії методом вибору є гемінефректомія. Клінічні прояви цієї групи обумовлені симптоматикою пієлонефриту, СКХ, гідронефрозом, патологічною рухливістю, ПСР, кровотечею.

Аномалії положення.

Дистопія нирки. Ембріональна затримка нирки на незвичайному місці (тазова, здухвинна, поперекова) називається гомолатеральною дистопією нирки, при ній нирка розташовується на своїй стороні, але вище чи нижче, ніж у нормі. Перехресна дистопія зі зрощенням чи без називається гетеролатеральною дистопією, тобто одна з нирок переміщається на протилежну сторону. Дистопована нирка характеризується неповним її поворотом, миска розташовується на передній поверхні нирки, сечовід короткий і трохи ширше, ніж у нормі, що є важливим диференційно-діагностичною ознакою від придбаного нефроптозу. Особливості клінічного прояву дистопії зводяться до наявності постійної, іноді завзятого болю внизу живота. Біль частіше з'являється при розвитку інфекції чи гідронефротичній трансформації. Діагноз може бути підтверджений за допомогою УЗД, РРГ, ЕУ, ангіографії. Питання про лікування дистопованої нирки повинний зважаться строго індивідуально: методом вибору є консервативне лікування, при його не ефективності видалення дистопованої нирки.