Державне регулювання розвитком туризму в Україні



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державне регулювання розвитком туризму в Україні



 

Ключові слова та поняття

захист споживача туристичних послуг, туристичний бізнес, туристична політика держави, туристична стратегія і тактика, економічна ефективність туризму, туристичні асоціативні об 'єднання, сертифікація туристичних підприємств, регулювання на державному рівні

Туризм як соціально-економічне явище все більше набирає всіх ознак самостійної галузі національної економіки. По-перше, його суб'єктами є досить однорідні за призначенням і технологією виробництва товарів і послуг підприємства (туристичні бази, готелі, фірми, транспорт, зв'язок тощо). По-друге, поступово вдосконалюється система управління туризмом, логічним завершенням якої сьогодні є Державна туристична адміністрація України. І, по-третє, незважаючи на значну диверсифікацію, у туристичній індустрії створюється однорідна за цільовим призначенням продукція.

Визначаючи наявність значного рекреаційно-туристичного потенціалу в Україні та наявність всіх ознак самостійної галузі національної економіки, актуальною є постановка питання про необхідність вироблення чіткої державної політики в сфері і впровадження дійових механізмів її реалізації.

Регулювання розвитку туристичної індустрії на державному рівні необхідне з метою:

Ø збільшення валового національного доходу від рекреаційно-туристичної діяльності;

Ø захисту споживача туристичних послуг;

Ø організація рекреаційно-туристичної діяльності у цивілізованих рамках;

Ø збереження і охорона рекреаційно-туристичних ресурсів.

Збільшення валового національного доходу за рахунок туризму регулюється податковим законодавством України, яке повинно передбачати відповідні важелі заохочення розвитку туристичної індустрії.

Поповнення місцевих бюджетів за рахунок рекреаційно-туристичної діяльності досягається додатковими місцевими податками, зборами і платежами в межах діючого законодавства (туристичний податок, курортний та готельний збори тощо).

Захист споживача туристичних послуг на державному рівні здійснюється для фізичних осіб (громадян) у межах Закону України "Про захист прав споживачів", а також у судовому порядку, а юридичних (підприємств, організацій, закладів та фірм) - у судовому порядку через арбітражний суд.

Для отримання максимальної вигоди від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним з видів соціально-економічної політики держави.

Таким чином, туристична політика держави - це сукупність форм, методів та напрямків впливу держави на функціонування туристичної індустрії для досягнення конкретних цілей збереження та розвитку соціального-економічного комплексу. До основних напрямків туристичної політики України відносяться:

1) захист прав подорожуючих;

2) захист інтересів виробників вітчизняного туристичного продукту;

3) всіляка підтримка внутрішнього та в'їзного туризму, що може проявлятися у формі:

а) прямих інвестицій у формування туристичної інфраструктури,

б) наукового та рекламно-інформаційного забезпечення просування національного туристичного продукту на світовому ринку,

в) податкових та митних пільг, стимулюючих надходження інвестицій.

Державна туристична політика базується на відповідній стратегії і тактиці.

Туристична стратегія - це розробка загальної концепції розвитку і цільових програм, для реалізації яких необхідний час і значні фінансові ресурси.

Туристична тактика - це конкретні дії і прийоми досягнення поставленої мети у конкретно визначених умовах.

Основна мета концепції полягає у створенні сучасної високоефективної і конкурентоспроможної туристичної індустрії, яка забезпечить широкі можливості для обслуговування українських та зарубіжних громадян, а також значний вклад у розвиток соціальної економіки. Для практичної реалізації цієї цілі пропонується перелік заходів (туристична тактика), до яких можна віднести: створення нормативно-правової бази розвитку туризму, що відповідає міжнародній практиці; формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму і залучення інвестицій у цю галузь; введення жорсткої системи сертифікації і ліцензування туристичної діяльності тощо. Таким чином, кожна держава, яка розвиває туризм, намагається досягти від його функціонування максимальної економічної ефективності. Економічна ефективність туризму - це отримання економічного ефекту від організації туристичної діяльності у масштабі держави, туристичного обслуговування населення регіону, виробничо-обслуговуючого функціонування туристичної індустрії.

Організація рекреаційно-туристичної діяльності у правових рамках регулюється:

- нормативно-правовими актами реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;

- законодавчими актами про сертифікацію туристичних підприємств та ліцензуванням туристичної діяльності;

- податковим законодавством.

Збереження і охорона рекреаційно-туристичних ресурсів регулюється на законодавчому рівні згідно з діючими законами України в цій галузі. Прийняття Закону України "Про власність" обумовило появу на ринку туристичної індустрії величезної кількості суб'єктів туристичної діяльності з різними формами власності. Нові туристичні формування, що масово виникали в 1992-1994 pp., в основному орієнтувались на відправку туристів за кордон, а це в тих умовах приносило їм відповідну вигоду. Але великого впливу на туристичному ринку вони не досягли, і з спадом активності населення, зменшенням його доходів, прийняттям більш суворих митних правил їх діяльність поступово стала скорочуватись. У кінці 1994 pp. простежується чітка тенденція до зменшення учасників туристичного бізнесу, і на ринку залишились ті новоутворені структури, які зуміли адаптуватись до законів туристичної діяльності, витримали конкуренцію, зберегли хорошу репутацію серед зарубіжних партнерів, розширили асортимент і якість товарів та послуг.

Відповідні зміни відбувалися і в структурі таких туристичних організацій, як "Інтурист", "Супутник", системи профспілок тощо. Втративши жорстку державну опіку, ці організації відносно швидко адаптувались до нових умов діяльності шляхом роздержавлення та акціонування туристичних об'єктів. Логічним завершенням цього процесу стало об'єднання низових структур в асоціації. Внаслідок цього сформувалось декілька крупних туристичних об'єднань ("Інтурист-Україна", "Аскотур", "Укрпрофтур", "Укрінтур", "БММТ Супутник" і деякі інші), які мають свої регіональні структури і які сьогодні є провідними на ринку туристичних послуг.

За відсутності координації діяльності численних туристичних організацій і єдиних підходів до стратегії розвитку туристичної індустрії в Україні останній стає неможливим. Виходячи з цього, для реалізації державної політики в галузі туристичної індустрії і регулювання туристичної діяльності була створена Державна туристична адміністрація України, яка є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України, і на яку покладено відповідальність за подальший розвиток туризму.

Основними завданнями Державної туристичної адміністрації України є:

- забезпечення розвитку внутрішнього та іноземного туризму; визначення перспектив і напрямків розвитку туризму, вимог до його рівня і обсягів; формування і розміщення державних контрактів і замовлень;

- участь у формуванні та реалізації державної політики у галузі іноземного та внутрішнього туризму, розвитку його матеріально-технічної і соціальної бази;

- підготовка та раціональне використання кадрів для сфери туризму;

- координація діяльності міністерств, відомств і організацій з питань, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням іноземних та українських туристів, а також організацією туристських поїздок за кордон;

- участь у зовнішньоекономічній діяльності у галузі туризму, залучення іноземних інвестицій, представлення за дорученням Кабінету Міністрів України інтересів держави з питань туризму в міжнародних організаціях, укладання в установленому порядку міжнародних договорів.

Держтурадміністрація відповідно до покладених на неї завдань:

1) аналізує стан справ у сфері туризму, прогнозує його розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства, держави;

2) розробляє нормативно-правову основу функціонування туризму, бере участь у розробці проектів загальнодержавних програм у частині, що стосується туризму, здійснює експертизу проектів відомчих та інших рішень з питань туризму;

3) прогнозує та впорядковує мережу підвідомчих туристичних підприємств і організацій; розробляє і в установленому порядку відкриває нові туристичні маршрути;

4) забезпечує виконання підвідомчими підприємствами й організаціями державних замовлень і контрактів;

5) контролює виконання підприємствами й організаціями незалежно від підпорядкування та форм власності обов'язкових правил прийому і обслуговування туристів в Україні;

6) здійснює заходи, спрямовані на забезпечення безпеки туристів;

7) організовує проведення інформаційно-екскурсійної роботи, вивчає та узагальнює її практику; організовує проведення методичних семінарів, конференцій та інших заходів з обміну досвідом роботи;

8) розробляє маршрути, тури, нові високоприбуткові види туризму, пропагандує серед зарубіжної громадськості поїздки в Україну;

9) готує та видає методичні посібники та довідники з інформаційно-екскурсійної роботи, рекламні проспекти, буклети, плакати тощо, бере участь у міжнародних ярмарках і виставках;

10) забезпечує розробку й затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації і титульних списків на будівництво та реконструкцію готелів, мотелів, кемпінгів, ресторанів та інших об'єктів туризму;

11) укладає договори на будівництво готелів, мотелів, кемпінгів, ресторанів та інших об'єктів для обслуговування туристів і здійснює фінансування їх будівництва;

12) забезпечує формування ринку туристичних послуг, сприяє створенню нових комерційних і виробничих структур, створює банки на комерційній основі в установленому порядку;

13) контролює рівень зовнішньоторговельних цін на послуги та роботи в туристичних підприємствах та організаціях системи Держадміністрації, бере участь у розробці, погодженні й сприяє реалізації тарифних та інших угод щодо регулювання експорту та імпорту туристичних послуг;

14) розробляє і погоджує у встановленому порядку системи заходів щодо збереження державної, службової та комерційної таємниці;

15) веде облік іноземних компаній, які співпрацюють з партнерами в Україні з питань туристичної діяльності, аналізує ефективність комерційної роботи туристичних підприємств системи Держадміністрації на міжнародному ринку;

16) бере участь у формуванні та розміщенні у встановленому порядку державних замовлень та контрактів на послуги, роботи з розвитку інфраструктури туризму, готує пропозиції щодо їх фінансування та матеріально-технічного забезпечення; здійснюєконтроль за використанням державних фінансових і матеріальних ресурсів, що виділяються на розвиток туризму;

17) здійснює сертифікацію готелів, мотелів, ресторанів та інших об'єктів туризму, їх паспортизацію, у тому числі присвоєння розрядів, класності, стандартизацію послуг, що надаються туристам; з метою надання туристичних послуг на рівні міжнародних стандартів, здійснює облік підприємств і організацій, що займаються туристичною діяльністю;

18) вносить пропозиції про створення сприятливих умов для розвитку туризму через спрощення візових, митних та прикордонних режимів;

19) узгоджує з Міністерством транспорту питання транспортного обслуговування туристів, бронювання місць на залізничному, авіаційному, автомобільному, морському та річковому транспорті, здійснює контроль за культурою обслуговування туристів на транспорті і вносить пропозиції щодо його вдосконалення і розширення;

20) організовує контроль за ефективним використанням і технічним станом споруд туристичного призначення (готелів, ресторанів, автобаз тощо), дотриманням норм і правил безпеки на підприємствах та в організаціях, що входять до сфери управління Держадміністрації;

21) здійснює управління майном, що є у загальнодержавній власності підприємств, установ і організацій з туризму, що входять до сфери її управління; приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджує їх статути (положення), контролює їх дотримання та приймає рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень); укладає і розриває контракти з керівниками підприємств, установ та організацій; здійснює контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами та організаціями державного майна; здійснює інші функції щодо управління майном, передбачені законодавством;

22) організовує у своїй сфері управління бухгалтерський облік і звітність, контрольно-ревізійну роботу;

23) вивчає попит на фахівців індустрії туризму, організовує підвищення кваліфікації керівного складу, підготовку спеціалістів з туризму, здійснює контроль за рівнем кваліфікації обслуговуючого персоналу готелів, ресторанів, автопідприємств тощо;

24) здійснює рекламну та видавничу діяльність, у встановленому порядку засновує газети, журнали, інші засоби масової інформації;

25) забезпечує реалізацію міжнародних договорів України у галузі туристичного співробітництва;

26) забезпечує участь України в міжнародних туристичних організаціях;

27) здійснює формування, керівництво і координацію діяльності туристичних представництв, агентств за кордоном.

Реалізація широкого кола завдань Держтурадміністрації спирається на взаємодію з місцевими органами влади і проводиться через систему Генеральних агентств Держадміністрації України, які створені у 23 обласних центрах України за активною участю Управління з туризму і маркетингу, Управління інформації та реклами Держадміністрації України.

Держадміністрація здійснює виконання покладених на неї завдань безпосередньо, а також через підприємства, об'єднання й організації з туризму, що перебувають у сфері управління даного органу.

Як показує практика, створення єдиного державного органу управління в індустрії туризму в цілому себе виправдовує. Організаційні структури управління розвитком туризму на регіональному та місцевому рівнях фактично сформовані. Створено декілька крупних акціонерних товариств та організацій з різним відомчим підпорядкуванням і формами власності. Наприклад, Західноукраїнська туристична асоціація (ЗУТА), засновниками і членами якої є генеральні агентства туризму в Закарпатській, Волинській, Рівненській, Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій областях. Асоціація створена з метою об'єднання зусиль і ресурсів та координації дій з питань вироблення стратегії розвитку туризму в західному регіоні України. Але для того, щоб туристична індустрія України як в цілому в державі, так і в окремих регіонах зайняла чільне місце в економічному зростанні, необхідно вирішити на державному рівні ряд таких першочергових завдань:

· створити службу обліку й охорони туристичних ресурсів (складання карт туристичних ресурсів кожної області, оцінка їх у балах, визначення першочерговості їх освоєння, розробка системи заходів щодо охорони природних ресурсів і відновленню пам'ятників культури);

· створити службу визначення попиту та реклами (особливості географічного положення, природних умов, унікальність культурної спадщини тощо обумовлюють необхідність визначення попиту і рекламування у кожному конкретному регіоні);

· розробити програми розвитку індустрії туризму кожної області та планів капітального будівництва й інвестування;

· вирішити питання підготовки туристичних кадрів (курси, технікуми, коледжі, інститути, університети) та управління підприємствами готельного господарства, харчування, виробництва;

· скоординувати роботу туристичних організацій з транспортними агентствами, культурними установами;

· підприємства індустрії туризму повинні відраховувати частину прибутку в місцеві бюджети на формування інфраструктури та благоустрою району;

· провести оцінку економічної ефективності туризму та рекреаційну оцінку територій;

· визначити найсприятливіші для розвитку туризму і лікування території;

· розробити класифікацію місць відпочинку за ступенем значущості, природними умовами, функціональними ознаками;

· розробити методи обгрунтування норм одночасного навантаження на різні природні комплекси.

 

Питання для самоперевірки

1. В чому полягає необхідність державного регулювання розвитку туристичної індустрії в Україні?

2. Поясніть поняття "туристична політика держави". Для чого розробляється туристична політика держави?

3. Назвіть основні напрями туристичної політики України.

4. Розкрийте зміст понять "туристична стратегія" і "туристична тактика".

5. Що таке економічна ефективність туризму? За допомогою яких заходів досягається економічна ефективність туризму?

6. Який орган виконавчої влади регулює туристичну діяльність України? Його основні завдання та функції.

7. Як, на Вашу думку, впливає регулювання курсу обміну валют на туристичний ринок?

8. Як впливають на розвиток туристичної індустрії економічні та соціальні негаразди.

9. Назвіть першочергові завдання, які необхідно вирішувати на державному рівні.

 

§ 1.6. Досвід організації туризму в зарубіжних країнах

 

Ключові слова та поняття

міжнародний туризм, туристичні зв'язки, "невидимий експорт", засіб нагромадження, надходження від іноземного туризму

Швидке зростання туристичного руху в останні роки, його комплексний характер і все більший вплив на різні сторони життя сучасного суспільства зумовлюють необхідність вивчення та узагальнення складних і різноманітних процесів туризму в зарубіжних країнах. Світовий досвід розвитку туризму цікавий для нас, безумовно, у всіх відношеннях: починаючи з організації обслуговування і закінчуючи питаннями економічної ефективності. Це дасть можливість використати в Україні всі сучасні форми розвитку туристичної індустрії за кордоном, адаптуючи їх з урахуванням історичних, соціально-економічних, культурних та природно-географічних умов нашої держави.

Сьогодні можна стверджувати, що туризм є однією з форм міжнародних економічних відносин, історія розвитку яких починається ще за часів А.Сміта і Д.Рікардо. Центральне місце тут належить теорії порівняльних витрат, яка в тій чи іншій формі лежить в основі багатьох сучасних теорій міжнародних економічних відносин. А. Сміт, намагаючись обгрунтувати вигідність світової торгівлі, писав: "Якщо якась чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром по більш дешевій ціні, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купляти його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, прикладеної у тій галузі, в якій ми володіємо деякими перевагами" [91, 333].

Значно далі в розв'язанні цього питання пішов Д.Рікардо. Розробляючи вчення про зовнішню торгівлю, він мав на увазі не тільки вирішення проблеми у теоретичному плані, а й виконання суто практичного завдання. Своїми теоретичними висновками він намагався довести необхідність ведення вільної торгівлі, не пов'язаної з будь-якими обмеженнями, в умовах якої, на його думку, всі країни отримають більшу вигоду від розвитку зовнішньої торгівлі. Суть теорії Д.Рікардо полягає в тому, що кожна країна отримує "вигоду" від розвитку зовнішньої торгівлі, використовуючи різницю у витратах виробництва окремих товарів і послуг в різних країнах. Д.Рікардо доповнив теорію А.Сміта положенням про відносну перевагу у витратах, яке полягає в доцільності спеціалізації країни на виробництві тієї продукції чи тих послуг, де вона має найбільші переваги у витратах. На думку Д.Рікардо, для країни невигідно розвивати ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж по продукції чи послугах найбільш продуктивної галузі у даній країні.

У цій теорії є раціональне зерно. Справді, країні вигідно продавати ті чи інші послуги, національні витрати виробництва яких відносно менші, ніж по іншим товарам та послугам, і купувати товари й послуги, витрати виробництва яких у даній країні відносно вищі.

Кардинальні зміни в житті суспільства, викликані бурхливим науково-технічним та соціально-економічним прогресом у 20-му столітті, суттєво трансформували теоретичне осмислення розвитку міжнародних економічних відносин. Ці зміни, в першу чергу, стосуються соціального статусу людини, оскільки підвищується рівень її життя, скоротився робочий час і збільшився вільний, розширився освітній рівень, зросли психологічні навантаження на людський організм, більш інтенсивними стали умови праці та ритм життя, погіршився стан природного середовища і т.п. У зазначених умовах у людей відбувається природна трансформація цінностей, що проявляється у потребі відпочинку, спілкування з природою, розвитку духовності і т.д. Ці потреби виступають на одному рівні з матеріальними благами. З цих позицій швидко зростає роль і вага рекреаційної діяльності, як складної виробничої галузі специфічних товарів та послуг, які покликані задовольняти відповідні духовні і матеріальні потреби людей.

Відбувається подальше зміцнення всебічного співробітництва країн Європи та Америки, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. У результаті цих процесів розширюються і поглиблюються туристичні зв'язки - активна форма спілкування людей. У свою чергу, неухильно зростає вплив міжнародного туризму на світове господарство і міжнародні відносини.

Туристичні зв'язки у міждержавних відносинах набувають все більшої ваги, а надходження від міжнародного туризму вже сьогодні становлять одну з найбільш значних частин "невидимого експорту". Подорожі до інших країн, на різні континенти стали для мільйонів осіб популярним способом проведення вільного часу. Міжнародний туризм став найпотужнішою світовою галуззю промисловості: в експорті він посідає третє місце після енергетики та машинобудування.

У багатьох країнах і регіонах туризм вже сьогодні є основним джерелом прибутків, а за чисельністю працівників індустрія туризму стала найбільшою у світі. У ній зайнято понад 140 мільйонів чоловік, тобто кожний 14-й працюючий.

Надходження з туристичних подорожей у світовому масштабі становлять понад 500 мільярдів доларів США. Найбільші прибутки отримують країни Західної Європи та США.

Незважаючи на збройні конфлікти у різних частинах світу, розвиток туризму триває, а Європа залишається континентом, який відвідує найбільше туристів, - 280 мільйонів чоловік тільки у минулому році.

Половина світових надходжень з туризму припадає власне на Європу. Підраховано, що до 2002 року туризм стане в Західній Європі найбільшою, з огляду на обіг, галуззю економіки, а щорічні надходження становитимуть більш як 400 мільярдів доларів США. Серед п'яти найбільш відвідуваних країн світу першою є Франція, далі США, Іспанія, Італія, Австрія.

Іноземний туризм часто виступає як стабілізатор у платіжному балансі окремих країн.

Так, в Австрії надходження від іноземного туризму дозволяють цій країні щорічно покривати приблизно 80% дефіциту платіжного балансу по розрахункам за товари та послуги. В Італії надходження від іноземного туризму збільшують позитивне сальдо платіжного балансу на 120-130%. У Швейцарії надходження валюти від іноземного туризму займають за своїми розмірами трете місце після доходів країни від експорту продукції машинобудівної, хімічної та фармацевтичної промисловості. В Ірландії прибуток від туризму в 1999 році склав 3,5 млрд. дол. США, з них 1,8 млрд. дол. надійшло до державного бюджету у вигляді податків та акцизних зборів.

Валютні надходження від міжнародного туризму дозволяють створити резерви іноземної валюти, щоб потім обміняти її на світовому ринку на інші необхідні товари та послуги.

У більшості країн Європи частка туризму у валовому національному продукті займає досить вагому частку: в Іспанії - 4,3%, у Греції - 6,4%, країнах Центральної та Східної Європи - більш як 7,0%, Республіці Кіпр - 25% тощо. У ВВП України ця частка складає менше 1%. Співвідношення між іноземними туристами і туристами, які від'їжджають з України, складає 1:10, в той час як для позитивного впливу його повинно бути 1:3.

У праці М.А.Ананьєва "Міжнародний туризм" показано, що найбільша кількість туристів у світі відвідує Європу - 74,2%, 16,7% подорожує Північною Америкою, 3,2 - Латинською Америкою, 3,4% приїздить на Близький Схід, 1,8% - в Африку, 1,7% - Азію та Австралію.

Надходження валюти у відсотках розподіляється наступним чином: у європейські країни - 62,4%, країни Північної Америки - 16,4%, Латинської Америки - 11,7%, африканські країни - 2,5%, Азію та Австралію - 4,5%, на Ближній Схід - 2,5%.

Проаналізувавши ці дані, приходимо до висновку, що частка Європи по доходах менша, ніж по відвідуванню туристів. Це пов'язано в першу чергу з поширенням тут короткочасних поїздок у сусідні країни, дещо нижчими цінами на туристичні послуги у ряді європейських країн.

Обсяг надходжень від іноземних туристів по окремих країнах представляє все більш різноманітну картину, обумовлену як різним рівнем розвитку туризму, так і великими коливаннями у розмірах надходжень з розрахунку на одного туриста.

У європейських країнах, наприклад, амплітуда цих коливань складає від 10 до 300 доларів і більше. Але для більшої повноти економічної оцінки частки міжнародного туризму для кожної країни необхідне також співставлення надходжень іноземних туристів з витратами на поїздки за кордон власних туристів. Це тим важливіше, що існує певний зв'язок між приїздом іноземних туристів і виїздом за кордон власних туристів, особливо з окремих видів туризму (наприклад, з науково-культурного обміну, спорту, професійного туризму).

У багатьох країнах світу надходження від іноземного туризму є основним джерелом отримання інвалюти. Окрім безпосередніх витрат на обслуговування, іноземні туристи витрачають кошти на придбання автомобілів, аудіо- і відеотехніки, сувенірів та інших товарів.

Позитивний вплив на національну економіку має і те, що гроші, витрачені іноземними туристами, функціонують в економіці країни як засіб обігу, як засіб нагромадження. Коли турист оплачує рахунок за готель, харчування та інші послуги, внесені ним гроші не залишаються без руху, вони використовуються для оплати цілого ряду послуг інших сфер діяльності.

Так, за даними американських спеціалістів сума, отримана, наприклад, за обслуговування у готелі, витрачається таким чином: зарплата - 35-40%, адміністративні витрати - 7-10%, комісія турагентам - 5%, ремонт на утримання - 5-7%, податки - 10-12% і т. д., а кошти, отримані від продажу харчування, ідуть на купівлю продуктів - 35-37%, зарплату - 30-35%, страхування - 3-5%, повернення грошей кредиторам - 6% та ін. [З, 119].

Процес створення і споживання послуг у більшості випадків передбачає особистий контакт виконавця послуг і їх споживача, всебічне врахування індивідуальних особливостей та запитів споживача. Саме тому процес надання послуг менше піддається механізації та автоматизації, ніж виробництво товарів.

За підрахунками американських вчених, для обслуговування кожної тисячі туристів, проживаючої в готелях будь-якого району США, необхідно 279 посад у закладах, які безпосередньо обслуговують туристів, і 107 посад у галузях, що побічно пов'язані з туризмом, а на кожну тисячу туристів, розташовану в кемпінгах - 57 посад у сфері, безпосередньо пов'язаній з наданням послуг туристам, і 32 посади у допоміжних галузях.

 

Питання для самоперевірки

1. Як в своїх теоріях відомі економісти писали про туризм?

2. Яке значення мають туристичні зв'язки у міждержавних відносинах?

3. Як іноземний туризм впливає на економіку країни?

4. В якій з країн Європи частка туризму у ВНП найвища(проаналізуйте статистичні дані за останніх 2-3роки)?

5. Чи впливає політична стабільність в державі на розвиток туристичної індустрії?

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-27; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.254.246 (0.015 с.)