Міжнародні транспортні перевезення

Перевезення туристів по території двох або більше держав класифікується як міжнародне, тобто перевезення за кордон - відправлення, з-за кордону - прийом.

Міжнародні туристичні перевезення здійснюються тими ж видами транспорту, що і на внутрішніх маршрутах. Рейтинг популярності транспортних засобів на міжнародних маршрутах трохи інший у порівнянні з внутрішнім туризмом, він визначається в основному вартістю, швидкістю доставки до мети поїздки і комфортабельністю транспортних засобів. Пізнавальні поїздки, в основному, реалізуються автобусним, морським, річковим і залізничним транспортом; бізнес-туризм, конгрес-тури, діловий туризм - літаками.

Специфіку організації транспортних подорожей розглянемо на прикладі автомобільних перевезень. Особливою популярністю користуються такі подорожі у Європі, де перевезення виконуються на 350 регулярних маршрутах довжиною від 200 до 5000 км.

У колишньому СРСР монопольними міжнародними перевізниками були фірми "Совтрансавто", "Інтурист", "Супутник", "Інтурбюро". На даний час тільки у Києві працює більш 30 фірм-перевізників, що спеціалізуються на міжнародному туризмі: "Інтуртранс", "Автотур-Супутник", "Артекс-94", "Автоекспо" і т.д. Вони реалізують як сезонні, так і регулярні перевезення туристів. Найпопулярнішими маршрутами є: Київ-Мінськ-Варшава-Берлін-Париж-Київ; Київ-Стамбул-Київ; Київ-Лондон-Київ; Київ-Рим-Київ та ін.

Система міжнародних перевезень охоплює:

- перевезення на регулярних маршрутах;

- на сезонних маршрутах;

- разові (замовлені) маршрути;

- обслуговування туристів, що виїжджають за кордон і приїжджають з-за кордону.

Для регулярних маршрутів обов'язковими умовами є:

- точність маршруту;

- розклад руху;

- регулярність руху;

- посадка і висадження у строго визначених пунктах.

Відкриття руху на регулярних міжнародних маршрутах регламентується двосторонніми урядовими угодами, а транзит через треті країни вимагає дозволу комітету з транспорту Європейської економічної комісії (ЄЕК).

В даних документах конкретизуються наступні положення:

- дороги, що використовуються для даних перевезень;

- види транспортних засобів;

- екологічні вимоги до транспортних засобів;

- дозвільна система в'їзду-виїзду;

- страхування цивільної відповідальності;

- податки і збори;

- прикордонний, санітарний і митний контроль;

- розрахунки і платежі;

- санкції за порушення угод.

Для спрощення договорів на міжнародні перевезення в рамках Женевської конвенції від 1 березня 1973 року прийнята "Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу". Подальші спрощення міжнародних туристичних перевезень зафіксовані в Гаазькій декларації з туризму (1989 р.) і Шенгенській угоді для членів Європейського Союзу.

Організація туристичних перевезень у рамках країн СНД регулюється угодою "Про Раду з туризму СНД", підписаною 9 вересня 1994 p., та іншими актами.

Якщо перевезення мають нерегулярний характер, то в ряді країн такі дозволи не вимагаються. Так, відповідно до двосторонньої угоди між Україною й Італією дозвіл на виконання нерегулярних перевезень туристів автобусами не потрібно в наступних випадках:

а) якщо група того самого складу перевозиться на тому самому автобусі впродовж всієї поїздки, що починається і закінчується на території тієї країни, де зареєстрований автобус, тобто в Україні;

б) якщо група пасажирів того самого складу перевозиться в тому самому автобусі в одному напрямку впродовж всієї поїздки, що починається на українській території, де зареєстрований автобус, та закінчується на території іншої країни за умови, що автобус повертається в країну, де зареєстрований, порожнім.

Дозвіл також не потрібно при заміні несправного автобуса іншим автобусом.

При виконанні перевезень водій автобуса повинен мати поіменний список пасажирів.

За відсутності вищевказаних умов повинні дотримуватися наступні правила, що регулюють нерегулярні автобусні перевезення між Італією і країнами, що не входять до складу Європейського співтовариства:

- необхідні дозволи для всіх автобусів з України, що в'їжджають порожніми або з вантажем на італійську територію для здійснення нерегулярних рейсів;

- необхідні дозволи для "човникових рейсів" як з пунктом призначення в Італії, так і транзитних; автобуси, що використовуються для таких перевезень, повинні мати як вищевказані дозволи, так і список пасажирів.

При перетинанні транспортним засобом італійської границі службам, що здійснюють контроль на границі, повинен бути пред'явлений список пасажирів у двох екземплярах, на одному з яких цими службами ставиться контрольна оцінка, що склад пасажирів при виїзді з італійської території був тим самим, що і при в'їзді.

Аналогічні вимоги існують і в інших європейських країнах. Відповідно до міжнародних угод вироблені спеціальні вимоги до рухомого складу на міжнародних маршрутах, що містять у собі:

- відповідність міжнародним стандартам з екологічної безпеки (рівневі шуму, токсичності вихлопних газів, вібраціям, шкідливим випарам тощо);

- відповідність міжнародним стандартам з маси, габаритів і навантаження на осі;

- відповідність нормам безпеки;

- наявність символу (знака) міжнародних перевезень і відмітного знака країни;

- вимоги до комфортабельності й ін.

При організації міжнародних перевезень автомобільним транспортом варто також вирішити наступні питання:

- технічної допомоги, ремонту й технічного обслуговування як на шляху проходження, так і в кінцевому пункті за кордоном;

- стоянки, організації заправки, відпочинку, харчування, медичного обслуговування;

- організації зв'язку на трасі маршруту й ін.

Основні вимоги до водія, який працює на міжнародних маршрутах:

- наявність відповідної ліцензії, посвідчення на право водіння, спеціального стажування;

- знання іноземної мови в межах пропонованих вимог;

- робота двох водіїв на маршруті;

- точне знання маршруту;

- одяг-форма;

- наявність повного пакета шляхової документації за встановленим переліком;

- наявність реквізитів, адрес і телефонів посольства, консульств та інших уповноважених органів тощо.

Права й обов'язки перевізника й туристів регламентуються договором на перевезення, договором на туристське обслуговування і ваучером. Квитки на міжнародні перевезення бувають іменні, на пред'явника і групові. Квитки повинні бути надруковані на мовах держав, у яких знаходяться початковий і кінцевий пункти поїздки.

У договорі або ваучері повинні бути зазначені всі умови перевезення (проміжні зупинки в дорозі, умови харчування, ночівлі, екскурсійного обслуговування, перевезення багажу та ін.).

Основним обов'язком перевізника є виконання умов договору на перевезення.

Якщо перевезення не відбулося через причини, що не залежать від перевізника, він зобов'язаний (по можливості) швидко про це сповістити пасажирів і оплатити (без відрахувань) вартість квитка та всіх послуг (якщо інше не передбачено договором). Якщо пасажир витратив гроші на поїздку до початкового пункту, а поїздка не відбулася, то перевізник зобов'язаний компенсувати і ці витрати.

У випадку затримки рейсу більше, ніж на одну годину, пасажиру виплачується визначена компенсація (тобто спрацьовує штрафна санкція до перевізника); це не стосується форс-мажорних умов: епідемій, стихійного лиха, землетрусів, страйків чи інших аналогічних причин.

У випадку втрати квитка пасажиром в дорозі пасажир зобов'язаний сплатити вартість проїзду зі штрафом.

У випадку недотримання умов перевезення пасажиром (невідповідна поведінка, хвороба, що представляє небезпеку для інших пасажирів, перевезення забороненого багажу й ін.) він може бути висаджений на найближчій зупинці на маршруті руху без права повернення платежів.

Пасажир має право безкоштовно (чи зі знижкою) провозити дітей, ручний багаж, домашніх тварин у кількостях, зазначених в умовах перевезення.

При виконанні міжнародних перевезень автобусами, як правило, діти до 5 років, що не займають окремого місця, провозяться безкоштовно; діти до 5 років, що займають місце, - зі знижкою 50% від вартості "дорослого" квитка. У ряді випадків передбачені інші пільги для дітей.

Посадка і висаджування пасажирів проводиться тільки в суворій відповідності з маршрутним розпорядженням. Невідкладні зупинки виконуються відповідно до встановленого в даній країні порядку.

Квиток не дає права призупинити поїздку пасажира й вийти в якомусь проміжному пункті (без підстав, що були викладені вище).

Якщо через прикордонно-митний чи санітарний контроль пасажир був знятий з автобуса і не перепроваджений у початковий пункт поїздки, то він має право продовжити поїздку з даним квитком протягом 30 діб, при наявності вільних місць в автобусі, за тим самим маршрутом. При цьому в його квитку повинен бути зроблений запис про причину змушеної зупинки.

Повернути квиток перевізнику з ініціативи туриста з оплатою його вартості, за винятком штрафу, можна не пізніше 24 годин до початку поїздки. Інші взаємини туриста й перевізника регламентуються договором.

У більшості країн Європи на "дорослий" квиток пасажир має право безкоштовно перевозити багаж до 30 кг і на дітей до 20 кг. Ручний вантаж не повинен перевищувати розмірів 60x40x20 см, а багаж - 100x50x30 см; платний багаж повинен бути не більше 50 кг на "дорослий" квиток і не більше 30 кг на дитячий квиток.

В умовах перевезення є перелік предметів, що заборонені до перевезення як ручним вантажем, так і в багажі.

При здачі речей у багаж пасажир може оголосити його суму цінності (у валюті держави відправлення). Верхня межа оголошеної цінності регламентується умовами перевезення або договором страхування. За прийом багажу з оголошеною цінністю з пасажира стягується окрема плата.

Якщо пасажиру видається багаж з ушкодженням (нестачею), то складається відповідний акт, завірений підписом перевізника й пасажира.

Якщо багаж не забрано протягом 24 годин, то він здається на збереження (до 6 місяців). Весь термін збереження оплачує пасажир, якщо інше не зазначено в договорі страхування.

Пасажир зобов'язаний мати при собі документи, що дають право перетинати границі, та інші документи, передбачені умовами перевезення.

Перевізник не несе відповідальності за втрату ручного вантажу. Багаж, не пред'явлений пасажиру впродовж 14 діб, вважається загубленим.

Перевізник або страхова компанія несе відповідальність:

- за шкоду, заподіяну здоров'ю пасажирів, у розмірах, передбачених законодавством і договором страхової відповідальності;

- за псування або нестачу багажу;

- за втрату багажу (в сумі оголошеної цінності або за умовами договору страхування).

Максимальна сума відшкодування збитку за Женевською конвенцією не повинна перевищувати 250 тис. золотих франків на одного потерпілого.

Всі претензії і позови, пов'язані з порушенням умов перевезення, розв'язуються у встановленому порядку. Претензії перевізнику пасажир може пред'явити на умовах, обговорених у Цивільному кодексі України.

Суд не має права вимагати відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" від пасажирів судових витрат на судочинство, якщо провина перевізника доведена.

Право на пред'явлення позову через дорожньо-транспортну пригоду (ДТП), пов'язану з нанесенням шкоди здоров'ю (чи смертю), має термін 3 роки, а термін давнини обчислюється в 5 років з дня здійснення ДТП.

Тарифи на перевезення пасажирів, багажу і надання інших послуг розробляються та затверджуються в кожній країні перевізником. Єдиних міжнародних тарифів не існує.

У країнах Західної Європи тарифи обчислюються на кілометр пробігу. У ряді країн Європи працює система пільгових тарифів. При груповому перевезенні 15 пасажирів - знижка на 10%; 20 - на 20%; 35 - на 30%; а більше 45 - на 40%. Якщо пасажир купує квиток в обидва кінці, також передбачена знижка до 15%.

Транспортні туристичні подорожі в міжнародному сполученні здійснюються також на особистих, прокатних чи взятих в оренду автомобілях. При цьому такий туризм реалізується як по вільній програмі, так і по цільовому маршруту.

Груповий туризм на автомобілях із причепами з повним комплексом життєзабезпечення називається караванингом. Турист може перевезти свій автомобіль на судні, залізниці, літаку і продовжувати в ньому подорож по країні. Крім того, передбачений прокат автомобілів, у тому числі з пільгою до 40 %, якщо турист є власником карти ІАРА, ETN тощо.

Для обслуговування автотуристів на шляху їх проходження функціонують:

q ротелі - дорожній готель на колесах (автопоїзд), де, крім пасажирських місць, існують спальні місця, а також кухня;

q кемпінги - табір для автотуристів, що служить для ночівлі або нетривалого відпочинку;

q мотелі - це готель, пристосований для тривалого перебування туриста і його автомобіля.

У мотелях передбачені: впорядкована стоянка, технічне обслуговування, ремонт, заправка автомобіля, його діагностика й ін.

На міжнародних туристичних маршрутах доцільно використовувати закордонні моделі автобусів з високими екологічними характеристиками і хорошими ходовими якостями: "МЕРСЕДЕС", "РЕНО", "ВОЛЬВО", "СЕТРА", МАН, ДАФ і ін., що відповідають міжнародним стандартам.

На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про місце нашої держави на світовому ринку туристичних послуг. Україна має всі об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів.

Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більш як З тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, але й міжнародне значення.

Історико-культурні пам'ятки теж є вагомою складовою туристичного потенціалу України. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор'я (Тіра, Ольвія. Херсонес, Пантікапей); пам'ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам'ятки оборонної архітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам'янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацові комплекси в Криму, на Львівщин та Чернігівщині; пам'ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині у Почаєві, Мукачеві й Чернівцях, а також дерев'яної культової та цивільної архітектури в Карпатах.

Крім того, наша держава розташована на перехресті шляхів між Європою та Азією. Важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіамережа здатні забезпечити їй інтенсивні багатосторонні зв'язки з багатьма країнами.

Тим часом, незважаючи на наявні об'єктивні передумови, іноземний туризм досі не відіграє належної ролі в господарському житті України. Аналіз офіційної статистичної інформації свідчить про негативні риси в розвитку іноземного туризму у нашій країні за останні роки. Потік іноземних туристів до неї зменшується. Лише за 1997-1999 pp. вдвічі скоротилася кількість організованих туристів, майже втричі - приватні відвідування України іноземцями і вчетверо-прибуття іноземного обслуговуючого персоналу. Таке скорочення відбувається на фоні збільшення (вп'ятеро) транзиту іноземних туристів українською територією (табл. 5.1.2). Усе це дає підстави стверджувати про втрату Україною привабливості як місця міжнародного туризму.

Практично не набув поширення такий перспективний вид туризму, як екологічний, хоча природоресурсний потенціал, наявний в Україні для його розвитку, є надзвичайно великим.

Як свідчить порівняльний аналіз, в Україні недостатньо розвинутою і водночас нераціональною є туристична інфраструктура, що в поєднанні з низькою якістю сервісу зумовлює її низьку привабливість і, відповідно, прибутковість на фоні аналогічних показників по інших країнах Європи (табл. 5.1.3).

Таблиця 5.1.2

Відвідування України іноземцями *

(тис. чол.)

 

Показники	Роки	1999р. у % до 1997р.
1997	1998	1999
Відвідування (всього) у тому числі з метою: туризм службова поїздка організований туризм приватна поїздка обслуговуючий персонал транзит	14743,6   12103,7 1194,2 1414,4 9495,1 1740,4 899,5	2003,0   9858,7 1478,3 852,6 7527,8 845,7 1298,6	10989,0   6014,1 1548,0 712,5 3753,6 404,2 4571,4	74,5   49,7 129,6 50,4 39,5 23,2 508,2

* Дані Держкомкордону України

 

Фактори, що спричиняють розвиток іноземного туризму, не адекватні природоресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загально-економічній) площинах. Основними з галузевих факторів є:

- недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об'єктів туристичної інфраструктури, невідповідність їх світовим стандартам (виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів, з орієнтацією переважно на невибагливого радянського туриста; серед об'єктів інфраструктури переважають великі, порівняно з аналогічними закордонними комплексами в адміністративних (які іноді збігаються з рекреаційними) центрах, зі значною концентрацією місць і низьким рівнем комфортності; більшість з них збудовані кілька десятиліть тому і мають великий ступінь як фізичного спрацювання, так і морального старіння);

- відсутність скоординованої системи дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок (на цьому ринку туристичні організації та послуги подано фрагментарно; як правило, офіційні туристичні видання лише популяризують привабливі туристичні маршрути та об'єкти, не даючи потенціальним споживачам відповідей на запитання, що цікавлять їх найбільше: про порядок отримання візи, ціни в готелях і на транспорті, відповідність цін якості послуг, прикордонні та митні процедури, транспортні трансферти тощо);

- технологічна відсталість галузі (в Україні практично не застосовуються туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком та вартістю послуг, які ними надаються; у світі практично всі довідники з туризму випускаються в електронному, а більшість - в Internet-форматах, що дає їхнім користувачам можливість бронювати місця в готелях і на транспорті у режимі реального часу - "on-Line");

- низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі (на сьогодні в Україні відсутні відповідна система підготовки і перепідготовки кадрів для туризму, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги);

- відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, яке значною мірою пояснюється перманентною адміністративною реформою в Україні.

Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.

Таблиця 5.1.3

Основні показники розвитку туризму в Україні та країнах Європи (вихідні дані за 1997 р.) *

 

Показники	Країни
	Україна	Іспанія	Греція	Вели-кобри-танія	Німеч-чина	Швей-царія	Фран-ція
Кількість закладів** у розрахунку на 100 тис. жителів Середній розмір (місць) Кількість місць у розрахунку на 1 тис. жителів Середня заповнюваність Перебування іноземних туристів (діб/ 1 тис. жителів) Виручка від іноземного туризму (ЕКЮ у розрахунку на 1 жителя країни/рік)	8,6     12,2 22,0       88,9	26,1 57,5     289,9   599,7	55,0 58,4       319,8	12,3 40,5       174,9	37,4 38,5       1007,6	25,3 53,5       422,4

* Розраховано за даними статистичного бюлетеня: Туризм в Україні-98. К., Цержкомтуризму України, 1999.

** Готелі та інші подібні заклади.

 

Одним з дієвих засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий у Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів державного значення понад 9 тис. км є магістралями, пов'язаними з МТК). У поєднанні з потужним туристичним потенціалом нашої країни цей факт може стати важливим фактором розвитку вітчизняної економіки.

З огляду на це, облаштування туристичної інфраструктури в мережі МТК, які пролягають територією України, визначено одним з першочергових кроків у реалізації Основних напрямів розвитку туризму в Україні, схвалених Указом Президента України від 10 вересня 1999 р. та Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо подальшого розвитку туризму" (від 29 квітня 1999 p.).

Проблема розвитку туристичної сфери України і перетворення її на потужну індустрію в мережі МТК (як і світової туристичної галузі в цілому) вимагає максимального залучення всіх підойм і повноважень, які є у центральних і місцевих органів виконавчої влади, - з тим, щоб повністю використати потенційні можливості природних, рекреаційних та історико-культурних ресурсів наших територій.

Формування законодавчої та нормативної баз у сфері туризму з урахуванням норм міжнародного права є необхідним фундаментом для становлення індустрії туризму. Серед основних напрямів розвитку відповідної нормативно-правової бази слід виділити:

- розробку проектів нормативно-правових актів з питань забезпечення державного регулювання міжнародної торгівлі туристичними послугами з урахуванням членства України у ВТО;

- створення економічних і правових механізмів щодо пріоритетної підтримки в'їзного та внутрішнього туризму (зокрема - підготовку законодавчих і нормативних актів з питань ліцензування та стандартизації у сфері туризму; вдосконалення відповідної системи оподаткування та бухгалтерського обліку, а також правил і умов перетинання державного кордону України; розробку та впровадження державних стандартів у сфері туризму й готельного господарства);

- законодавче оформлення й практичне дотримання державних гарантій та системи безпеки для іноземних і вітчизняних туристів;

- правове врегулювання питань стимулювання інвестицій у туристичну сферу (включаючи мережу МТК), і в тому числі - на засадах спеціального режиму інвестування;

- підготовку проектів і укладання нових міжурядових угод, а також угод між спеціалізованими національними та іноземними органами управління про співробітництво у сфері туризму (і в тому числі - розгляд питань щодо можливості розширення застосування безвізового режиму обміну туристичними групами з сусідніми державами).

При розробці законодавчих і нормативни актів слід керуватися міжнародними нормами та правилами, викладеними у Глобальному Кодексі етики туризму, прийнятому наприкінці 1999 р. у Сантьяго (Чилі) на сесії Генеральної Асамблеї ВТО і відкритому для приєднання.

Розбудова туристичної інфраструктури в мережі МТК повинна грунтуватися на:

- дослідженнях тенденцій щодо розвитку світового ринку туризму і туристичних потоків, а також кон'юнктури та цін на ньому;

- комплексному аналізі стану українського ринку туристичних послуг і прогнозах щодо його розвитку:

- прогнозах щодо реальних можливостей залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) для розвитку туристичної інфраструктури, з наступним формуванням бази даних щодо відповідних інвестиційних пропозицій.

Важливими факторами є також організація та регулювання туристичної діяльності на МТК. Серед першочергових заходів щодо інституціонального забезпечення розвитку такого туризму (і в тому числі іноземного) мають стати:

- розширення міжнародного співробітництва у сфері розвитку туризму, вироблення механізму взаємодії представництв МЗС і Державна туристична адміністрація України за кордоном, а також центральних і місцевих органів виконавчої влади (і зокрема спеціалізованих підрозділів з питань туризму обласних та міських державних адміністрацій) з метою узгодження практичних дій щодо розбудови та використання туристичної інфраструктури у мережі МТК;

- розробка спеціальних туристичних маршрутів у мережі МТК для туристів, які подорожують групами, та схем підключення до них об'єктів туристичної інфраструктури;

- розробка прогресивних (комп'ютерних) систем для сфери туризму (і зокрема з організації бронювання та оплати туристичних послуг);

- формування та ведення реєстру туристичних операторів і агентів, які працюватимуть у сфері туристичного бізнесу на МТК.

Серед необхідних заходів рекламно-інформаційного забезпечення слід виділити такі:

- підготовка та розповсюдження базового пакета інформаційно-рекламних матеріалів про можливості туристичного ринку України;

- проведення рекламних кампаній у вітчизняній та зарубіжній пресі, на радіо й телебаченні з метою формування образу України як держави, привабливої для туризму;

- активна участь нашої країни у міжнародних туристичних виставках і ярмарках;

- формування й поповнення інформаційних банків даних вітчизняних і зарубіжних туристичних фірм, турів, маршрутів, схем транспортного забезпечення сфери туризму, туристичних об'єктів державного значення тощо;

- створення й підтримка у межах глобальної світової інформаційної мережі WEB-сайта з постійно оновлюваною інформацією про Україну.

Актуальними є також видання і розповсюдження серед реальних і потенційних іноземних туристів інформаційних видань, які б вміщували адреси та телефони державних органів України, що відповідають за туризм, посольств і консульств, національних туристичних представництв та перевізників, а також дані про паспортно-візові формальності, митні правила, опис туристичних можливостей регіонів (визначних пам'яток, екскурсійних програм, готельної бази, транспортних можливостей, додаткових послуг) з картами.

Підвищенню якісного рівня надання послуг у вітчизняній сфері туризму сприятимуть:

- розробка технологій і засобів навчання кадрів для цієї сфери з урахуванням світового досвіду;

- формування переліку учбових спеціальностей та освітніх стандартів з туризму й готельного господарства, затвердження переліку туристичних професій і кваліфікаційних вимог до них;

- створення єдиної системи безперервної освіти у сфері туризму, а також мережі спеціальних учбових закладів з підготовки відповідних кадрів;

- впровадження новітніх (і зокрема комп'ютерних) технологій у туристичну діяльність;

- налагодження видання професіональних періодичних видань для працівників туристичної галузі, де б вмішувалися актуальна інформація з питань державного регулювання, ліцензування, сертифікації, оподаткування, бухгалтерського обліку, договірних відносин, судово-арбітражної практики, нових технологій, зразки документів тощо.

Активна державна політика та узгоджені дії органів з розвитку туризму (і в тому числі - на МТК), а також створення прийнятних і "прозорих" "правил гри" здатні перетворити його на потужну індустрію, яка забезпечуватиме надходження до бюджетів.