Закон суперечності (несуперечності)

З двох суджень, з яких в одному щось стверджується про предмет думки в даний час, а в іншому в цей же час те ж саме заперечується, обидва не можуть бути одночасно істинними   або:   Два протилежних судження не можуть бути істинними в один і той же час і в одному і тому ж відношенні

 

Закон несуперечності виражається формулою .

Наприклад, два судження „Ворскла є притокою Дніпра” і „Ворскла не є притокою Дніпра” не можуть бути одночасно ні істинними ні хибними, якщо мається на увазі одна річка під назвою „Ворскла” (а не, скажімо, однойменна спортивна команда) – при цьому даний закон не встановлює, яке саме судження істинне, а яке хибне.

В той же час слід пам’ятати, що суперечності може не бути, якщо ми щось стверджуємо або заперечуємо стосовно одного предмета у різний проміжок часу. Наприклад, „Косовський – футболіст київського Динамо” і „Косовський – не футболіст київського Динамо”, „Петренко є студентом” і „Петренко не є студентом” можуть бути вірними у різний проміжок часу.

Предмет нашої думки ми також можемо розглядати в різних відношеннях. Так, стосовно пана Іванова ми можемо сказати, що він добре знає українську та російську мову, бо його знання задовольняють вимогам пересічного спілкування. Разом з тим, цих знань іноді може бути недостатньо (тобто він не досить добре знає) щоб бути перекладачем документів з української на російську і навпаки.

Зауважимо, що у цьому випадку ми певною мірою захоплюємо „поле дії” закону тотожності – бо суворо кажучи, спочатку повинні визначити критерії „доброго” знання.

Звертаючись до вже пройденого нами матеріалу, зазначимо, що суперечності закон заперечує одночасну істинність і хибність таких трьох пар простих суджень, які перебувають у відношеннях протилежності та протиріччя: (А – Е, Е – І, А – О).

Закон виключеного третього

	Два суперечливих судження не можуть бути одночасно хибними і одночасно істинними. Одне з них істинне, а інше – хибне. Третє судження виключене (істинним є лише А або не-А, третього не існує)   або:   З двох заперечувальних суджень, які знаходяться у протиріччі одне істинне, інше – хибне, а третього не існує

 

 

Наприклад, „держави можуть бути монархічними та не монархічними”. Третій елемент у цій дихотомії, ясна річ, відсутній (або А або не-А), тому даний закон виражається формулою .

Заперечувальні судження, які перебувають у взаєминах протиріччя несумісні ні за істинністю, ні за неістинністю, тобто не можуть бути ні одночасно істинними, ні одночасно хибними (дивися попередню тему).

За традицією, започаткованою Аристотелем, частина сучасних логіків вважає, що даний закон слід застосовувати лише у відношенні минулого або теперішнього часу, а не майбутнього, для якого закон виключеного третього не застосовується.

Як можна бачити, цей закон має сенс і діє за умов дихотомії (у двозначній логіці). У випадках, коли адекватно оперують лише квантором загальності, а наявність квантора часткового обсягу не приймають до уваги.

Наприклад, пляшка до половини наповнена водою. Одночасно є і наполовину повною і на половину порожньою (неповною) – у цьому випадку обидва судження, будучи протилежними, істинні. Також з суджень „всі гриби їстівні” і „всі гриби не їстівні” обидва не вірні – бо лише деякі гриби є їстівними.

Таким чином, поле дії закону виключеного третього не поширюється на відношення суджень А – Е (контрарність), а також І – О (субконтрарність). У цих випадках діє лише закон непротиріччя – сфера його застосування ширше.

 

Закон достатньої підстави

Кожна вірна думка мусить бути доведеною   або:   Для того, щоб вважатися вірним, всяке положення має бути достатньо доведеним

 

 

Цей закон теоретично обґрунтовує право будь-якої людини на сумнів, на критичне мислення. Будь-хто може вимагати від співрозмовника доказів істинності його позицій, але й повинен бути готовим до аналогічної вимоги стосовно нього самого.

Іншими словами, для певного положення мають існувати достатні базові параметри, підстави, через які воно вважається істинним.

Стосовно наукових знань достатніми підставами вважаються такі знання:

- перевірені (верифіковані) науково факти дійсності;

- наукові визначення, аксіоми;

- особистий досвід

При цьому апеляція до віри (бездоказової переконаності) у науці є однозначно неприйнятною – віра не може слугувати достатньою підставою, про що буде сказано докладніше у підрозділі „Логічні пастки” (Тема 6).

Характеризуючи основні закони логіки, необхідно зазначити, що існують і небазові закони. До них, на думку теоретиків зокрема належать: правила визначення змісту, поділу обсягу поняття, закони ідемпотентності, комутативності тощо. Самостійне ознайомлення з ними, як правило, не викликає значних труднощів.