Поняття логіки як науки, її стисла історія

Термін “логіка” походить від давньогрецького слова “logos”, яке можна перекласти як “поняття”, “розум”, “міркування”. Сьогодні воно вживається в таких головних значеннях. По-перше, ним позначають будь-яку необхідну закономірність у взаємозв’язку об’єктивних явищ – „логіка фактів”, „логіка взаємин” тощо. По-друге, „логікою” називають виявлені закономірності розвитку, динаміки подій, думок – „логіка міркування”, „логіка подій”, „логіка розвитку”. Нарешті, логікою називають окрему науку, яка розглядає мислення з позиції його формальної правильності.

У чому ж полягає специфіка логіки-науки в порівнянні з деякими іншими царинами знання, що вивчають мислення?

Філософія (зокрема гносеологія) досліджує мислення в цілому. Вона розв’язує фундаментальні філософські питання, пов'язані з відношенням людини та її мислення до навколишнього світу.

Психологія вивчає мислення як один з пізнавальних психічних процесів поряд з емоційними та вольовими. Вона розкриває взаємодію мислення з ними в ході практичної діяльності та наукового пізнання, аналізує спонукальні мотиви розумової діяльності, виявляє особливості мислення у людей різного віку тощо.

Фізіологія розкриває матеріальні (фізіологічні) процеси у нервовій системі, які вважаються базою мислення, досліджує їх фізико-хімічні та біологічні закономірності.

Лінгвістика показує нерозривний зв'язок мислення з мовою, їх єдність і відмінності, взаємодію. Вона розкриває способи вираження думок за допомогою засобів мовлення.

Своєрідність власне логіки як науки про мислення і полягає саме в тому, що вона розглядає цей загальний для ряду наук об'єкт під кутом зору його структури і базових закономірностей. Тобто логіка досліджує складові мислення, закономірні зв'язки та відношення між ними. Тому вона визначається як наука про форми та закони правильного мислення.

Виникнення логіки належить до того періоду, які німецький вчений Карл Ясперс визначив як „вісьовий час”. В цей час (VI – V ст.ст. до н.е.) одразу у кількох найпотужніших центрах тодішньої цивілізації – Китаї, Ірані, Греції та Індії логіка (а саме формальна) формується і розвивається як окрема філософська дисципліна.

Як і будь-яка наука, логіка виникає внаслідок соціального замовлення. Представники ряду новітніх на той час професій у містах-полісах (оратори, різноманітні юристи, керівники значних мас людей) були зацікавленні у появі спеціальної теорії, яка б навчала такому мовленню, за допомогою якого можна було б легко інтелектуально подолати співрозмовника, впевнити масу у правильності власної позиції тощо. Першими вчителями цих фахівців стали (на тлі Європи) своєрідні філософи – софісти.

Ці мислителі були чи не першими, хто намагався підняти цю дисципліну на рівень мистецтва, формування практичних навичок. Але, разом з цим, слід зауважити, що власне логікою їх вчення не було – воно являло собою предтечу, що передувала стрімкому виникненню аристотелівського наукового вчення про істинне мислення.

Саме Стагірит, критикуючи софістів за те, що вони, почасти переслідують вузькопрофесійні й особисті інтереси, чітко окреслив логіку як нейтральну, позбавлену упереджень науку, її структуру, базові форми та закони правильного (істинного) мислення. Попри те, що після смерті мислителя минуло понад два тисячоліття, формальна логіка зберігає основні його ідеї.

Таким чином, перший етап розвитку логіки як специфічної науки пов’язаний з роботами Аристотеля, стоїків і мислителів доби Середньовіччя. Він отримав назву „традиційного” і логіка впродовж нього існувала як формальна. Традиційно вона досі містить такі розділи: Поняття, Судження, Закони логіки, Умовивід, Доведення.

Другий етап пов’язаний з творчістю німецького філософа Готфріда Вільгельма Лейбніца, який є основоположником математичної (символічної) логіки. Він намагався побудувати універсальну мову, за допомогою якої суперечки між людьми можна було б вирішувати шляхом обчислення. Цей напрямок науки досліджує логічні зв’язки та відношення, які лежать в основі дедуктивного умовиводу. Отже, ця логіка розробляє застосування математичних методів до аналізу форм і законів доведення.

До сучасної логіки, крім формальної і математичної (символічної) входять також інші галузі, розвитком яких опікуються лінгвісти, фахівці з проблем штучного інтелекту, штучних мов тощо.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що практичне значення компетентності у логіці є очевидним для кожної людини, яка прагне до індивідуального інтелектуального прогресу. Воно полягає у формуванні культури мислення і мовлення, які є не спадковими, а набутими здібностями.