Пізнання, його різновиди та форми



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Пізнання, його різновиди та форми



Перш ніж ми будемо рухатися далі, потрібно з’ясувати, у чому полягає загальна природа власне феномену мислення.

З курсу філософії та психології нам відомо, що мислення є різновидом пізнання– процесу або діяльності, спрямованої на отримання, збереження і переробку інформації (знань), що є необхідним для доцільної поведінки і, зрештою, – для адаптації.

Нам також відомо, що процес пізнання у живій природі (зокрема фауні) може протікати у формі практичного (чуттєвого) пізнання, яке триває за умови безпосереднього впливу об’єктів та їх властивостей на відповідні сенсори організму. Воно протікає за такими етапами (формами):

- відчуття дає змогу відбивати окремі властивості предметів і явищ, які оточують суб’єкта – колір, форму, запах, смак тощо;

- сприйняття – більш складне відбиття дійсності у психіці. Предмет сприймається цілісно, у комплексі його властивостей і якостей;

- представлення (уявлення) базується на пам’яті та дає змогу заздалегідь створити у психіці чуттєвий образ предмета без розумових маніпуляцій над ним.

Принципово іншим різновидом пізнання є теоретичне (власне мислення). Воно є опосередкованим, тобто непрямим – здійснюється без необхідності безпосереднього чуттєвого контакту з предметами і явищами. Спроможність до мислення дає людині безліч переваг над іншими видами тварин. Пристосованість до цього виду пізнання найдосконалішою формою адаптації. Людина не має надзвичайно розвиненого слуху, зору, фізичної сили, природної досконалої термоізоляції, здатності літати тощо, але вона має мислення, завдяки чому вид Homo Sapiens домінує над живою і неживою природою.

Подібно до практичного (чуттєвого) пізнання, мислення також має три форми, виділені європейськими класиками:

- поняття – найпростіша форма, яка загалом потрібна для виділення об’єкту або його окремої властивості за допомогою знаку (як правило, слова);

- судження – більш складне раціональне утворення, закономірне поєднання кількох понять для вираження думки про властивість об’єкта або його наявність;

- умовивід – найскладніша з базових форма мислення, необхідна для формулювання нового для людини знання.

Теоретичні дані про ці форми мислення і складають переважну частину пропонованого курсу логіки, який викладено нижче. Проте важливо пам’ятати, що чуттєве і теоретичне пізнання в людини нерозривно пов’язані – науковці лише умовно їх розмежовують для більш детального дослідження.

Оперуючи цими видами пізнання людина домінує як вид, бо в спромозі заздалегідь отримати інформацію про найоптимальніший спосіб діяльності, вибудувати її алгоритм на тривалий час, чого не може зробити будь-яка інша істота.

Логіка та мова

Як було з’ясовано, що опосередкований характер мислення виявляється у тому, що людина, як правило, маніпулює не самими предметами, а їх знаками –посередниками і спроможність до цього дає непересічні переваги над тваринами. Людині досить отримати інформацію за допомогою знаків – дистанційно від об’єкта або навіть без його наявності в реальності (скажімо, заздалегідь), обрати найдоцільніший спосіб поводження з об’єктом, його складовими або властивостями і вже тоді реалізувати обраний алгоритм поведінки безпосередньо.

Мова є найтиповішою системою таких знаків-посередників, інформа­ційною системою. Мовлення виконує функції формування, збереження та передачі знань і є засобом спілкування між людьми.

Мислення безумовно виражається саме через мовлення (внутрішнє чи зовнішнє), а також діяльність людини. Але як віднайти чіткий індикатор правильності милення?

Людська діяльність взагалі є надто різнорідною і жодна з наук не в змозі простежити її в комплексі і розмаїтті проявів. Натомість саме мовлення є набагато більш зручним показником мислення і може бути проаналізоване набагато легше. Іншими словами, формальна логіка, досліджуючи мислення, відслідковує досконалість саме мовних конструкцій.

Розглянемо поняття про знак стосовно мислення і мовлення докладніше.

Класично, знаком є матеріальний предмет (явище, подія), що виступає представником іншого предмета. Існує специфічна наука, яка детально вивчає різноманітні знаки – семіотика. Розрізняють три різновиди знаків за характером їх відношення до об’єктів:

-значеннязнаків-копій повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають. Наприклад, фотографії, відбитки пальців, репродукції тощо.

-знаки-символи фізично не пов’язані з відповідними об’єктами. Їх значення встановлюється переважно за умовною згодою - конвенційно. Наприклад, дорожні знаки, переважна більшість слів будь-якої мови.

-значення знаків-індексів повністю визначається тим контекстом у якому вони виявляються. Наприклад, стрілка годинника, показання термометра, положення флюгера, займенники („тут”, „зараз”, „сьогодні” тощо).

За іншим підходом, знаки поділяють на мовні та немовні. Як бачимо, мовні знаки, які, власне, і розглядає логіка, можуть бути або знаками-символами або знаками-індексами.

Одна з найважливіших функцій мовних знаків складається в позначенні ними предметів. Для цього вони виступають у якості їх імен.

Ім'я це слово або словосполучення, що позначає певний предмет. Зазначимо, що „предмет” розуміється в широкому змісті ним може буди об’єкт, властивість, відношення, процес природний, суспільний, психічний тощо.

Кожне ім’я, у своб чергу, має предметне значення (денотат) і зміст.

Предметним значенням ім’я є предмет, який ім’ям позначається.

Зміст імені – це спосіб, яким ім’я позначає предмет. Такий спосіб реалізує всі суттєві ознаки предмета у даному контексті імені.

Наприклад, одне і те ж предметне значення (предмет - конкретна людина) може виражатися різними іменами „Іванов І.М.”, „мій викладач з логіки”. Відповідно, значення матиме різний зміст – перше ім’я буде актуальне для, скажімо, бухгалтерії, бо воно є суто формальним, а друге – для студентів цього викладача.

Така схема може бути застосована до будь-якого мовного знаку.

Зауважимо, що мовлення, звісно, значно складніше – принаймні структурно, за просту артикуляцію окремих слів. Вони поєднуються у різні комплекси, які є відображенням форм мислення, якими у даний момент оперує людина.

Отже, характеризуючи загалом формальну логіку, слід зауважити, що ця наука прагне дослідити структурні компоненти – форми мислення, які відбиваються у мовленні, взаємозв’язок між ними, віднайти закони цього взаємозв’язку, ознаки правильного мислення і простежити спектр застосування цих теоретичних знань на практиці.

 

Стислі висновки за лекцією

1. Поняття „логіка” широко застосовується у повсякденному житті, але у науковому сенсі воно, як правило, означає окрему наукову дисципліну, яка спрямована на власний унікальний предмет – форми і закони вірного мислення (теоретичного пізнання).

2. Логіка, принаймні формальна, є частиною філософії. На тлі Європи вона формується за часів античного полісу. Засновником логіки як окремої науки вважається Аристотель.

3. Логіка традиційно опікується аналізом мовлення, яке є чітким індикатором дисциплінованості, багатства, гнучкості, розвиненості мислення.

4. Мовлення є типовою знаковою системою, за допомогою якої людина володіє теоретичним пізнанням, на відміну від інших істот.

 

Питання для самоконтролю за темою 1:

1. Розкрийте зміст поняття „логіка”, наведіть його різні інтерпретації.

2. В чому полягає сутність пізнання?

3. Характеризуйте чуттєве (практичне) і теоретичне пізнання, назвіть їх форми.

4. Що таке знак? Назвіть його різновиди та наведіть самостійні приклади.

5. Стисло простежте основні етапи розвитку європейської логіки.

Основна література для самостійної роботи за темою 1:

Берков В.Ф. Логика. – Минск: Тетра Системс, 2001. – С. 196 – 217.

Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001. – С. 9-19, 33-38.

Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: Омега-Л, 2008. – С. 7 - 27.

Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. – К.: Знання, 2008. – С. 7 – 24.

Ивин А.А. Логика: учебник для гуманитарных факультетов. – Москва: Фаир-Пресс, 1999. – С. 25 – 33.

Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 3-32, 99-120.

Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. - С. 84 – 88.

Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 4 – 81.

Маслов Н.А. Логика: учебник. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. С. 3- 45

Тофтул М.Г. Логіка: Підручник. – К.: Академія, 2006. - С. 9 - 19.

Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К.: Четверта хвиля, 1998. - С. 3 – 21.

Хоменко І.В. Логіка. Підручник. – К.: ЦУЛ, 2007. – С. 9- 44 с.

Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 5 – 24.

Тема 2. Поняття

1. Визначення поняття, його загальна характеристика

2. Об’єм та зміст поняття, види понять, взаємовідношення між ними

3. Операції з поняттями

(обмеження, узагальнення, поділ обсягу та визначення змісту)

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.235.216 (0.013 с.)