Тема 6. Доведення і спростування

1. Доведення, його структура, різновиди і правила

2. Спростування, його різновиди

3. Суперечка і дискусія як різновиди аргументації

4. Логічні пастки, способи їх подолання

 

Доведення, його структура, різновиди і правила

Отримання опосередкованих, похідних знань відбувається не лише у формі умовиводу. Іншою формою здійснення цього процесу в мисленні є доведення (доказ). Він якісно від базових форм мислення і тому розглядається окремо від них.

Доведення (доказ) – форма мислення, що обґрунтовує істинність суджень та умовиводів, яка не є очевидною. Доведенням людина перетворює їх на очевидно істинні.

Мовною формою вираження доведення є більш-менш складні мовні конструкції, які складаються з речень, пов’язаних між собою логічним зв’язком - за законами логіки.

Доведення структурно нагадує умовивід. Але якщо останній складається з суджень, доказ утворюється шляхом поєднання самих умовиводів і суджень, але є простою їх сумою.

До того ж слід розрізняти поняття “доведення” і “аргументація”. Останнє ширше за змістом. Якщо доведення призначене для обґрунтування істинності позиції, аргументація потрібна для впевнення співрозмовника у доцільності саме такої, а не будь-якої іншої позиції.

Структура доведення включає три складові.

Теза – судження, істинність якого має бути доведена. В якості тез можуть виступати найрізноманітніші судження, якщо вони не очевидні для співрозмовника. Наприклад, в науках це різноманітні положення (теореми – в геометрії, факти ійобставини – в юриспруденції), у повсякденній практиці – певні переконання, чужі та власні думки. Різновидом тези є гіпотеза – більш-менш імовірне припущення, яке може стати предметом доказу, а з часом отримати статус наукового положення чи теорії (за умов успішності доказу). Свогочасу Михайло Ломоносов зазначав, що гіпотези являють собою єдиний шлях, яким видатні люди дійшли до відкриття найважливіших істин науки. Розмірковуючи над сутністю гіпотези, більш точною стає одна з функцій доведення – бути необхідним засобом у розробці теорії або її розвитку. Тут доречно нагадати гіпотезу атомістичної будови матерії, якої дотримувалися Левкіп, Демокріт, Епікур, Тіт Лукрецій Кар та інші. Пізніше, будучи доведеною, вона була покладена в основу елементарної фізики. Іншим прикладом є гіпотеза І. Канта про виникнення Сонячної системи з протопланетної хмари пилу тощо.

Різновидом гіпотези в юридичній практиці є версія (від латинського versio – видозміна, поворот) – здогад або припущення правознавця про наявність або відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо.

Аргументи – судження, за допомогою яких доводиться теза. Це положення, з яких виводиться істинність тези. Роль аргументів у доведенні надзвичайно велика. У повсякденній практиці їх, власне, і називають “доказами”. В юридичній теорії використовують термін „юридична основа”. Аргументами можуть слугувати: достовірні факти, визначення, аксіоми і постулати (за потреби, бо вони, іноді спростовуються).

Саме факти у доказі мають значну примусову силу і, як правило, переконують найґрунтовніше. Академік І.П. Павлов називав їх „повітрям вченого”.

Форма доведення (демонстрація). Наявність тези і аргументів ще не означає, що доведення є наявним. Аналогічно тому, якщо ми маємо купу всіх необхідних автомобільних деталей, то це не означає, що вони є вже готовим автомобілем. Для того, щоб доведення було завершеним, необхідно встановити логічний зв’язок тез і аргументів, чим і є, власне, демонстрація - правильна побудова доказу за законами логіки.

Різновиди доказів

Відразу зауважимо, що поділ доведення на різновиди є певною умовністю, бо надзвичайно рідко людина оперує суто одним, “чистим” видом доведення. Разом з цим, теоретично виділяють такі їх види:

- пряме доведення – істинність тези випливає безпосередньо з істинності продемонстрованих аргументів. Приклади: „Анатолій Карпов – є видатним шахістом світу (теза) тому, що він виграв понад 150 турнірів та матчів (аргумент)”, „Студент Петренко запізнився на заняття (теза) тому що дійсно прийшов в аудиторію після дзвінка на нього (аргумент)”;

- непряме доведення – істинність тези виводиться шляхом демонстрації хибності антитези, абсурдних її наслідків. Таке доведення має два різновиди: власне апагогічне доведення (від протилежного) і доведення методом поділу.

Апагогічне, як зазначено вище, полягає в тому, що спочатку умовно істинною приймається теза, протилежна вихідній. Потім людині демонструються несумісні з об’єктивною реальністю наслідки цієї антитези. Таким чином, антитеза визнається хибною, а теза – істинною.

Непряме доведення методом поділу (виключення) полягає в тому, що з кількох можливих тез методом виключення менш імовірних доводиться одна. Наприклад, юристові відомо, що даний кримінальний злочин здійснили або Іванов, або Петров, або, скажімо, Бендер-Задунайський (і ніхто інший). Завдання правознавця полягає в тому, щоб поступово відсікати хибні тези для встановлення однієї особи, винної у даному злочині – шляхом встановлення наявності мотиву, спроможності, алібі тощо.

Правила доказу

Правила тези

Теза – центральний пункт доказу і вимоги пред’являються насамперед до неї.

1. Теза може бути доведена лише тоді, коли вона істинна. В доведенні істинність тези не народжується, а лише встановлюється, виявляється. Іншими словами, неправильно буде намагатися доводити істинність завідома хибної тези (це називається софістика).

2. Теза має бути чітко визначена – суб’єкти, предикати, модальність, квантори тези як судження мають бути чіткими і недвозначними.

3. Теза має залишатися однією (тотожною собі) протягом всього доведення.

 

Правила аргументів

4. Аргументи мають бути істинними.

5. Істинність аргументів має бути (за потреби) обґрунтована незалежно від істинності тези. Це означає, що, по перше, у аргументів мають бути власні докази і, по друге, неможна відволікатися від процесу доведення істинності тези на доведення істинності аргументів. Доведення тези слід довести до кінця, а потім (за потреби) – доводити істинність незрозумілих співрозмовникові аргументів.

6. Аргументи не повинні бути суперечливими, бо одночасне ствердження або спростування є неможливим за законами логіки.

7. Кожен з аргументів має бути необхідним, а їх сукупність - достатньою для обґрунтування тези. Іншими словами, у доведенні не повинно бути нічого зайвого і нічого випущеного з уваги.

Правило щодо форми доведення

8. Теза повинна з логічною необхідністю (за законами логіки) узгоджуватися з аргументами як висновок з засновків. Таким чином, мистецтво проводити доведення полягає у демонстрації достатньої кількості логічних і несуперечливих аргументів. Теза буде слідувати з них як висновок, а співрозмовникові, між іншим, пропонується його сформулювати.