Протиепідемічні Заходи в осередках інфекційних хвороб

 

Важливим розділом епідеміологічної діагностики і практич­ної діяльності дільничного або сімейного лікаря чи лікаря-інфекціоніста є епідеміологічне обстеження осередку інфек­ційної хвороби та спостереження за ним. Розпочинаючи обсте­ження осередку інфекційної хвороби, лікар повинен чітко зна­ти, чим є осередок, які його територіальні межі і тривалість існування.

Осередок інфекційної хвороби (епідемічне вогнище) — місце перебування джере­ла збудника інфекції разом із навколишньою територією, в ме­жах якої при певному механізмі передачі збудник може певний час поширюватися серед людей.

Осередок інфекційної хвороби характеризується наявністю в ньому хворого, здорових людей, які з ним спілкуються, і нав­колишнього середовища, відносно яких проводяться відповідні заходи.

У такому розумінні осередком інфекцій­ної хвороби є квартира, кімната в гуртожитку, готелі, садиба в сільській місцевості, дитячий дошкільний заклад, школа, тобто місце постійного або відносно тривалого перебування людей. При зоонозних інфекційних хворобах осередком є населений пункт або територія, де є джерело збудника інфекції — домашні або дикі тварини, а при кров'яних інфекціях — відповідні живі переносники збудників цих хвороб.

При різних інфекційних хворобах межі осередку залежать від епідеміологічних особливостей певної хвороби.

При кишкових інфекціях межі осередку обумовлені можливими строками виживання збудника у воді, харчових продуктах та на об'єктах навколишнього середовища. Наприклад, збудники черевного тифу і дизентерії здатні поширюватися як у рамках обмеженої території (квартира, дитячий заклад) через їжу, контактним способом і предмети побуту, так і на декілька кілометрів, якщо збудник потрапляє у джерело води, яким користується населення навколишньої місцевості. В певних випадках сальмонели, ешерихії, лістерії, кампілобактерії тощо, які потрапили у харчові продукти, в процесі сучасної міжнародної торгівлі долають й міжконтинентальні простори. А от мухи, як механічні переносники збудників кишкових інфекцій, у сільській місцевості перено­сять збудника в межах території 2—3 садиб.

При інфекціях дихальних шляхів територія осередку невелика, як правило, не виходить за межі кімнати, де перебуває хворий, квартири або дитячого закладу. Це обумовлюється особливостя­ми крапельного механізму передачі збудників цієї групи інфекцій. Зараження може відбу­ватись і поза приміщенням, коли межі осередку визначити не­можливо.

Збудники інфекцій дихальних шляхів (кору, скарлатини тощо) звичайно не поширюються за межі кімнати, де знаходиться хворий, або квартири, дитячого закладу, що зумовлено краплинним механізмом передачі інфекції (збудники знаходяться в краплинах секрету верхніх дихальних шляхів, які перебувають у повітрі, як правило, в межах 1—2 м навколо хворого чи носія). І, навпаки, збудники грипу здатні до швидкого і глобального поширення серед населення.

Межі осередку при сапронозних інфекціях звичайно обмежуються місцем знаходження збудника. Резервуар сапронозів являє собою сукупність популяцій збудника у взаємодії з природним місцем існування (сукупність основних джерел).

Слід зазначити, що епідемічний осередок становить небезпеку протягом того часу, поки в ньому зберігаються життєздатні збудники, які можуть заразити здорових людей. Тому з моменту усунення джерела інфекції з осередку, практично з моменту госпіталізації хворого і проведення дезінфекції, можливість нових заражень виключається.

Протиепідемічні заходи щодо ліквідації осередку починаються з моменту його виникнення. Одним із головних таких заходів є епідеміологічне обстеження осередку, результати якого з пер­шого ж дня дають лікарю матеріал для оцінки епідемічної ситуації в осередку і проведення відпо­відних заходів.

Кожен осередок (випадок) особливо небезпечних і небезпеч­них інфекційних хвороб підлягає обов'язковому епідеміологіч­ному обстеженню незалежно від місця його виникнення (наказ МОЗ України № 133 від 19.07.1995 р.). У дитячих дошкільних закладах обов'язковому епідеміологічному обстеженню підля­гає кожен випадок будь-якої інфекційної хвороби.

Епідеміологічне обстеження осередку – це комплексний захід, метою якого є виявлення джерела інфекції, осіб, що встигли заразитися, а також з'ясування умов, що сприяють поширенню збудника.

Мета епідеміологічного обстеження осередку — встановлен­ня причин його виникнення, а також визначення умов поши­рення в ньому певного інфекційного захворювання. Під час прове­дення епідеміологічного обстеження осередку вирішуються наступні завдання:

а) виявлення джерела збудників інфекції, чинників і шляхів його передачі;

б) визначення меж осередку;

в) здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію осередку.

 

Схема епідеміологічного обстежений осередку інфекційної хвороби:

· Опитування хворого та осіб, які з ним спілкувалися

· Огляд та санітарне обстеження осередку

· Вивчення медичної та іншої документації стосовно осередку

· Лабораторне обстеження осіб, які спілкувалися з хворим

· Аналіз отриманих даних і проведення профілактичних та протиепідемічних заходів осередку

· Лабораторне дослідження об’єктів навколишнього середовища

 

Під час обстеження епідемічного осередку звичайно користуються такими прийомами: опитування хворого і всіх осіб, які можуть допомогти у виявленні раніше заражених (хворих, носіїв) і тих, що могли заразитися; огляд території вогнища; лабораторні методи обстеження як людей, так і об'єктів зовнішнього середовища; використання медичної документації епідеміологічного характеру (картотеки осіб, що перехворіли на кишкові інфекції, журнали реєстрації інфекційних хворих тощо) для виявлення попередніх захворювань у вогнищі; додаткові прийоми (дослідження тварин та інші, які можуть виявитися корисними).

Епідеміологічне обстеження осередку проводить лікар-епідеміолог або за його дорученням помічник епідеміолога. Іноді складається ситуація (відсутність епідеміолога), коли дільнич­ний (сімейний) лікар повинен сам провести епідеміологічне обстеження осередку й оформити потрібну документацію, зокрема карту епідеміологічного обстеження вогнища інфекційного захворювання за Формою МОЗ України № 357/0 (зразок карти додається).