Зміст теми практичного заняття з епідеміології №2

 

Дератизація, дезінсекція, дезінфекція та стерилізація відносяться до заходів, які спрямовані на виключення з епідемічного ланцюга другої ланки – механізму передачі збудника і мають суттєве значення в системі протиепідемічних заходів у різних групах інфекційних хвороб.

Дератизація (франц. dératisation — дослівно: знищення щурів)

Дератизацією називають комплекс заходів, спрямованих на боротьбу з гризунами, які мають епідеміологічне значення або спричиняють економічні збитки.

Найбільше епідеміологічне значення мають гризуни, які є дже­релом збудників для людини більш ніж 40 різних інфекційних хвороб (чума, туляремія, геморагічні гарячки, кліщовий та японський енцефаліти, лептоспіроз, рикетсіози, ієрсиніози, спірохетози тощо).

За екологічними особливостями гризунів поділяють на синантропних, напівсинантропних та диких.

Синантропні (хатні) гризуни мешкають в житлі людини, підсобних приміщеннях і будівлях на території населених пунктів. Ти­пові представники цієї групи — сірий (рудий) та чорний щури, хатня миша.

Напівсинантропні гризуни мешкають поряд із населеними пунктами, на території, освоєній людиною. До них відносять во­дяну полівку (водяного щура), ондатру, звичайну полівку.

До диких гризунів належать види, що мешкають на тери­торії поза населеними пунктами, яка не освоєна людиною. Се­ред диких гризунів важливе епідеміологічне значення мають бабак, ховрах, піщанка, польова миша, лісова миша, лісна полів­ка, хом'як, бурундук.

Найважливішими в епідеміологічному відношенні, згідно з біологічною класифікацією гризунів, є види гризунів, які на­лежать до родин мишачих, білячих, хом'якових, тушканчиків та зайцеподібних.

Способи зараження людини від тварин:

— догляд за тваринами — через інфіковані виділення хворих тварин та предмети, які ними забруднені, при наданні вете­ринарної допомоги хворим тваринам туляремія, сибірка, бруцельоз);

— пиття води та вживання їжі, забруднених виділеннями тва­рин (туляремія, лептоспіроз, сибірка);

— купання у водоймищах, забруднених виділеннями тварин (лептоспіроз);

— укуси тваринами, які хворі на сказ, содоку (хвороба укусу щурів);

— забій хворих тварин, зняття шкіри, розтин тварин за наяв­ності пошкодження на руках (чума, туляремія, сибірка);

— обробка продуктів тваринного походження — шкіра, щети­на, хутро (сибірка, туляремія);

— використання в їжу м'яса та молока хворих тварин у сирому та напівсирому вигляді (туберкульоз, бруцельоз, ящур, саль­монельоз, трихінельоз);

— перенесення збудників інфекції кровосисними членистоно­гими, які можуть нападати на людину (чума, туляремія, кліщовий та японський енцефаліти, лейшманіоз, жовта га­рячка).

Дератизаційні роботи — це комплекс санітарно-гігієнічних, інженерно-технічних та протиепідемічних заходів, які включають роботи з винищування та захисту від гризунів у будівлях і спорудах населених пунктів, на транспорті та в навколишньому середовищі. Боротьбу з гризунами проводять відділи (відділення) про­філактичної дезінфекції, які є структурним підрозділом дезін­фекційних станцій або дезінфекційних відділів санітарно-епідеміологічних станцій (у сільській місцевості).

Боротьба з гризунами здійснюється у двох напрямах (види дератизації):

1. Профілактичні заходи (санітарно-гігієнічні, санітарно-технічні й агротехнічні).

2. Винищувальні заходи, які проводяться з використанням хімічних, механічних і біологічних методів.

Профілактичні заходи передбачають створення таких умов, за яких існування гризунів на території проживання людини стає неможливим.

Санітарно-гігієнічні заходи спрямовані на дотримання чис­тоти і порядку у житлових, підсобних та інших будівлях, а також на території, яка прилягає до цих будівель. Це позбавляє гризунів місць їхнього проживання і розмножування. Особливу увагу під час проведення цих заходів звертають на підприємства громадського харчування, харчової промисловості, холодильни­ки, складські приміщення, приміщення для свійських тварин.

Cанітарно-технічні заходи мають забезпечити гризунонепроникність будинків, технічних споруд, морських суден тощо. До них належать захищення цокольних поверхів будинків, вікон, люків дротяними сітками, створення суцільних міжповерхових перекрить із суцільних блоків тощо.

Агротехнічні заходи проводять в сільській місцевості. Ці заходи передбачають сучасну систему агротехніки, яка позбав­ляла б гризунів на полях кормової бази.

Винищувальна дератизація спрямована на знищення гри­зунів, які заселили ті чи інші об'єкти. З цією метою використо­вуються механічні, хімічні та біологічні методи або комбінації цих методів.

Механічні методи дератизації використовують переважно у боротьбі з синантропними гризунами в житлових будинках, складських приміщеннях, дошкільних дитячих закладах, лікар­нях шляхом застосування пасток, капканів, клейкої маси тощо. У польових умовах з метою знищення гризунів розкопують нори і заливають їх водою.

Хімічний метод дератизації передбачає використання отруй­них речовин — ратицидів (від лат. rattus щур): ратиндан, фосфід цинку та інші — і посідає провідне місце в комплексі заходів щодо боротьби з гризунами. До недоліків ратицидів відносять їх токсичність для людини та свійських тварин, що не дозволяє застосовувати їх на окремих об'єктах (лікарні, дошкільні дитячі заклади, харчові підприємства).

Біологічний метод дератизації передбачає використання при­родних ворогів гризунів (собаки, кішки).

Дезінсекція

Розрізняють неживі (вода, страва, повітря, побутові предмети, ґрунт, медичні інструменти) та живі (окремі види комах і кліщів) чинники передачі,за допомогою яких збудник потрапляє в місце своєї специфічної локалізації в організмі людини.

Серед класу комах найбільше епідеміологічне значення мають родини комарів, вошей, мух, бліх та москітів. Серед класу павукоподібних найбільше епідеміологічне значення ма­ють представники таких родин кліщів, як іксодові, аргасові, гамазові та інші.

Серед членистоногих розрізняють переносників із механічним і біологічним способами передачі.До перенос­ників із механічним способом передачі відносять некровосисних мух, що переносять збудників на придатках тіла, лапках, у кишечнику. Для кровосисних переносників характерна біоло­гічна передача збудників, у результаті якої в організмі цих пе­реносників збудники розмножуються, накопичуються і лише після цього передаються новому хазяїну. Так, в організмі кома­ра роду Anopheles збудник малярії (плазмодій) проходить стате­вий цикл розвитку. Аргасові кліщі переносять збудників рикетсіозів, енцефалітів, геморагічних гарячок; іксодові кліщі – тайгового енцефаліту, туляремії; воші – паразитарних тифів; блохи – чуми тощо.

Дезінсекція — система заходів щодо боротьби з членистоногими, які є переносниками збудників інфекційних хвороб або мають санітарно-побутове значення. ЇЇ поділяють на два види: профілактична та винищувальна. Метою профі­лактичних заходів є створення умов, які перешкоджають роз­множенню й існуванню членистоногих або проникненню їх у житлові та господарські приміщення. Метою винищувальних заходів є боротьба з членистоногими на всіх стадіях їх розвит­ку і в усіх місцях, де вони перебувають. Для винищування членистоногих використовують фізичний, у тому числі меха­нічний, а також хімічний та біологічний методи. Фізичний метод пе­редбачає використання липких стрічок, сіток на вікнах, дію високої температури. Хімічний метод передбачає вико­ристання різних хімічних речовин-інсектицидів у вигляді розчинів, емульсій, суспензій, паст, порошків, олівців, аерозоль­них балонів, мила, шампунів. Біологічний метод передбачає застосування опромінення та препаратів, які впливають на статеву функцію членистоногих, перешкоджаючи їх розмноженню.

За механізмом проникнення в організм членистоногих інсек­тициди поділяють на контактні (проникають через зовнішні покриви), кишкові (проникають через кишечник) та фуміган­ти (проникають через дихальні шляхи). Хімічні речовини, щовідлякують членистоногих, називають репелентами, а ті, щоприваблюють, — атрактантами. Біологічний метод передба­чає застосування опромінення та препаратів, які впливають на статеву функцію членистоногих, що перешкоджає їх розмно­женню.

Мухи. Кімнатна муха (Musса dотеstіса) — найбільш по­ширений представник родини мушиних, що налічує понад 3000 видів. Весь життєвий цикл кімнатної мухи пов'язаний із людсь­кою оселею, у дикій природі цей вид не зустрічається. Середня тривалість життя мухи, що веде активний спосіб життя, — близь­ко місяця.

Епідеміологічна роль кімнатної мухи визначається особли­востями будови її тіла, зв'язком із життєдіяльністю людини. Кімнатна муха є переносником збудників різних інфекційних хвороб, передусім кишкових (шигельози, черевний тиф, холе­ра, сальмонельози, гельмінтози, ентеровіруси тощо). На волос­ках, що вкривають тіло мухи, на лапках і в кишечнику вона переносить збудників, які потім потрапляють на харчові продук­ти і посуд. Збудник від мухи може попадати на їжу і посуд також тому, що під час живлення вона випорожнюється або відригає вміст свого шлунка, залишаючи "мушині плями".

Заходи боротьби з мухами поділяють на профілактичні та винищувальні. Найефективнішими є профілактичні заходи, які позбавляють мух місць виплоду.

Для знищення мух застосовують фосфорорганічні інсектициди і такі, як "Емпайр 20", "Арріво", "Байгон" (липка стрічка), "Рапан-М" (оброблення місць перебування мух) тощо. Можна використовувати аерозольні балони "Байгон блакитний", липку стрічку в папе­ровій гільзі "Глобол", аерозольні балони "Раптор", "Рейд" та "Юкі-Матон А.П.".

Комарі. З родини комарів, що налічує тисячі видів, в Ук­раїні поширені декілька сотень. Важливою біологічною особли­вістю комарів є характер їх живлення. Якщо самці живляться соками рослин, то самки потребують більш інтенсивного білко­вого харчування, що забезпечується смоктанням крові тварин, людини і лише за їх відсутності — соками рослин. Кров, тобто інтенсивне білкове харчування, необхідне самкам для дозріван­ня яєць, до речі, як і у всіх інших комах-кровососів, яких зага­лом називають терміном "гнус".

Запліднена самка активно, в радіусі до 3 км, шукає годувальника, висмоктує більше крові, ніж важить сама, і шукає затишне місце, в якому немає прямого сонячного світла. Це місце "днівок", коли в організмі самки перетравлюється кров і водночас зріють яйця. Термін дозрівання яєць залежить від тем­ператури повітря — від 20 діб при 8 °С до 7 діб при 15 °С і 2— З доби при 25 °С.

Зрілі яйця самка малярійного комара звичайного або п'ятнистокрилого (Апорhelеs тасиlіреппіs) відкладає на поверх­ню води в невеликих чистих водоймищах зі спокійною те­чією, що добре інсолюються, прогріваються, мають багату прибережну рослинність, але без процесів гниття та бродін­ня (анофелогенні водоймища). Інші види комарів використовують для відкладення яєць також вологі затінені місця, вологий ґрунт, дупла дерев чи підвальні вологі приміщення в містах.

За один раз самка відкладає більше 200 яєць, а протягом життя (30—40 днів) робить відкладання 5—10 разів залежно від температури повітря. Запліднені восени самки зимують на горищах, у підвалах та нежитлових приміщеннях. Навесні за температури 9—10 °С самки вилітають із місць зимівлі і відкладають останню порцію запліднених яєць.

Комарі є переносниками збудників більше ніж 50 вірусних, бактеріальних, протозойних захворювань та гельмінтозів. Серед них найважливішими є малярія (переносники — комарі роду Апорhelеs), японський енцефаліт та туляремія (переносник ко­мар звичайний (пискун) — Сиіех ріріепs). Збудники жовтої гарячки та гарячки Денге переносить комар виду Aedes aegypti, який на території України не зустрічається.

Для боротьби з комарами на передімагінальних стадіях (до стадії дорослої комахи) має значення осушування боліт. Для знищування личинок у водоймищах розводять рибок-гамбузій, використовують бактокуліцид у вигляді емульсій або порошку, порошок піретруму, а також фосфорорганічні інсектициди (хло­рофос, карбофос тощо).

Для боротьби з окриленими комарами засітчують вікна та двері приміщень, використовують репеленти, захисний одяг, обробляють інсектицидами місця перебування комарів.

Серед протикомариних препаратів є ефективними і реко­мендовані до використання аерозоль "Байгон блакитний", електрофумігатор "Глобол", репелент "Офф-аерозоль", репелент "Офф-крем", електрофумігатор "Раптор-ліквід".

Москіти. Ці комахи розповсюджені в країнах із тропічним та субтропічним кліматом, у пустелях і горах (в Україні зустрі­чаються в південних областях).

Самки відкладають яйця два-три рази протягом життя в но­рах гризунів, у стайнях для худоби, печерах, гніздах птахів та вологому і захищеному від сонця смітті. Від гризунів москіти переносить збуд­ників шкірного лейшманіозу, москітну гарячку (гаряч­ку папатачі).

Для боротьби з москітами треба обробляти приміщення, нори гризунів, смітники, вико­ристовуючи такі самі інсектициди, як і проти комарів.

Воші — це безкрилі комахи розміром 1—4 мм, що паразиту­ють на людині, живляться 2—4 рази на добу винятково людсь­кою кров'ю. Одежна воша живе у складках постільної білизни та одежі, головна воша щільно прикріплюєть­ся до волосся голови липкою речовиною, яку вона виділяє. Ураження людини вошами (педикульоз та фтиріоз) зустрі­чається серед певної частини населення (окремі категорії осіб, які ведуть асоціальний спосіб життя або контактували з остан­німи).

Для виявлення педикульозу проводять медичні огляди. Людей, у яких виявлено педикульоз, реєструють у журналі обліку інфекційних хвороб. Про кожний випадок педикульозу медичний працівник повинен повідомити територіальну СЕС за телефоном з наступним направленням термінового повідомлен­ня.

За наявності у людей одежних вошей або їх яєць, а також змішаного педикульозу їх необхідно направляти до дезінфек­ційної установи для санітарної обробки. Якщо встановлено на­явність лише головного педикульозу, допускається санітарна обробка людей вдома за умови контролю з боку дезінфекційного відділу СЕС.

Одежна воша, як більш рухлива й активніша, ніж головна, частіше переносить збудників висипного та поворотного тифів, а також волинської (інші назви — п'ятиденна, окопна, тран­шейна) гарячки.

Зараження висипним тифом можливе після нападу зараже­ної воші, що раніше живилася кров'ю хворої людини. Збудник висипного тифу, рикетсія Провачека, з кров'ю хворої людини потрапляє до кишечнику воші і проникає у клітини епітелію кишки, де протягом 5 діб розмножується і накопичується. Кліти­ни епітелію кишки воші розриваються і рикетсії потрапляють у просвіт кишки. При подальшому смоктанні крові здорової людини фекалії зараженої воші виділяються на шкіру разом із рикетсіями, а при розчухуванні людиною місця укусу через пошкоджені шкірні покриви збудник попадає в кров.

На відміну від висипного тифу, поворотним тифом можна заразитися лише при розчавленні воші, оскільки збудник пово­ротного тифу, спірохета Обермейєра, міститься в гемолімфі за­раженої воші, а не в кишечнику. Цим і пояснюється набагато вища захворюваність на висипний тиф у минулому, порівняно з поворотним тифом, при якому механізм передачі більш склад­ний.

Епідемічний висипний і поворотний тифи в України зараз не реєструються. Зустрічаються поодинокі випадки хвороби Бри­ля, що є проявом віддаленого (через десятки років) рецидиву висипного тифу.

Дезінсекційні заходи щодо боротьби з вошами проводяться з використанням механічного, фізичного та хімічного способів. Одяг, а також постільні речі обробляють у спеціальних камерах (сухо жарових, парових, пароповітряних тощо).

Останнім часом пропонуються нові протипедикульозні препа­рати, дозволені до використання в Україні: "Локодин", "Неопін", "Нітіфор", "Нок", "Нітілон", "Пара Плюс", "Педилін", "А-Пар".

Блохи. Відомо до 1500 видів бліх, які є ектопаразитами різних видів ссавців і птахів. Дорослі комахи живляться кров'ю, причо­му незалежно від виду і належності до певного хазяїна, оскільки блохи легко змінюють його і нападають на іншого.

Епідеміологічне значення бліх визначається передусім тією роллю, яку вони можуть відігравати в передачі збудників чуми, туляремії та щурячого висипного тифу. Циркуляція збудника серед гризунів здійснюється за допомогою бліх, що паразиту­ють на цих тваринах (ховрахи, піщанки, бабаки тощо).

Зараження людини від гризунів настає тоді, коли заражені блохи гризунів потрапляють на тіло людини і живляться її кров'ю. Серед людей чума може поширюватися і через людську блоху.

Боротьба з блохами передбачає проведення профілактичних і винищувальних заходів. Профілактичні заходи в основному зводяться до надійної дератизації, яка проводиться одночасно з дезінсекцією (знищенням бліх). З цією метою в нори гризунів вводять рідкий хлорпікрин, інсектициди у вигляді аерозолів, проводять обпилення або зрошення місць скупчення бліх інсек­тицидами.

Людям, які працюють в умовах можливого нападу бліх, ре­комендується носити одяг, просякнутий відлякуючими засоба­ми типу кюзолу, гексаміду, Дета. Для боротьби з блохами в житлі людини використовують хлорофос, "Арріво", "Байгон 20", "Емпайр 20".

Кліщі. Представники класу павукоподібних морфологічно відрізняються від представників класу комах наявністю 4 пар кінцівок, а також зовні несегментованим тілом. Це дрібні істо­ти, серед яких є велика кількість кровосисних переносників, а нерідко й стійких зберігачів у природі збудників багатьох інфек­ційних хвороб людини, домашніх і диких тварин.

Родина іксодових кліщів налічує сотні видів, які живуть у кліматичних зонах усіх материків земної кулі. Найбільш по­ширеними і важливими з епідеміологічного погляду є такі види іксодових, як тайговий кліщ та пасовищ­ний кліщ — переносники збудників кліщового (весняно-літнього або тайгового) енцефаліту, туляремії, хвороби Лайма (кліщового бореліозу). Окремі види іксодових кліщів є переносниками збудників Ку-гарячки та деяких інших інфекцій.

Аргасові кліщі зустрічаються в усіх частинах світу, але особ­ливо вони поширені на територіях з теплим кліматом, зокрема в країнах Середньої Азії, Закавказзя, у районах Північного Кав­казу, на півдні України. Ці кліщі живуть у норах гризунів і гніздах птахів, у житлах і господарських будівлях людини. Ос­новне епідеміологічне значення аргасових кліщів полягає в тому, що вони є переносниками збудників кліщових поворотних тифів (спірохетозів) у різних регіонах світу.

Гамазові кліщі поширені по всій земній кулі, живуть у ґрунті, лісовій підстилці, норах гризунів, гніздах птахів, в оселі людини. У багатьох видів кліщів цієї родини виявлено природ­не носійство збудників кліщового і японського енцефалітів, Ку-гарячки, кліщових поворотних тифів, кліщового висипного тифу Північної Азії, пацюкового висипного тифу, лімфоцитарного хоріоменінгіту, везикульозного рикетсіозу, туляремії.

Спорадичні випадки інфекцій, що їх переносять кліщі (ту­ляремія, хвороба Лайма, весняно-літній кліщовий енцефаліт та інші), в Україні реєструються постійно.

У кліщів добре розвинений нюх, а тому вони легко знахо­дять хазяїна, причому укус кліща не викликає відчуття болю. Хоча кліщі й живляться порівняно рідко (один раз у кожній стадії розвитку), сам акт ссання крові подовжений (від кількох днів до тижня й більше). Кліщі найбільш активні (кровососання та розмноження) у весняно-літній період, коли і відзначається сезонний характер захворюваності людей на ту чи іншу інфек­ційну хворобу, збудників якої кліщі переносять від гризунів до людини. Зараження відбувається у процесі ссання кліщем крові гризуна, а потім людини, коли зі слинних залоз кліща збудник хвороби потрапляє в кров останньої.

Боротьба з кліщами потребує проведення профілактичних і винищувальних заходів. До профілактичних заходів належить індивідуальний захист людей від заповзання та укусів кліщів, а також оздоровлення місцевості, на якій є кліщі (проведення агрономічних, лісогосподарських та лісотехнічних заходів).

Індивідуальний захист людей передбачає користування за­хисним одягом (типу комбінезон), який повинен щільно приля­гати до місць, на які можуть потрапляти кліщі. Важливо також не рідше ніж двічі на день проводити самоогляд і взаємоогляд тіла. Для захисту голови і шиї використовують захисні сітки, а також репеленти для відлякування кліщів.

Для знищення кліщів у природних осередках використову­ють різні препарати (карбофос, трихлофос, гексахлоран) шля­хом обпилення або зрошення території. Залежно від величини території використовують методи наземного та авіаобпилення. У випадках, коли виявлено велику кількість лісових гризунів, на яких паразитують кліщі, паралельно проводять і дератизаційні заходи.

У житлових і господарських приміщеннях можуть мешкати або заповзати в них різні види кліщів. Для їх знищення оброб­ляють інсектицидами тріщини, щілини, отвори у стінах, різні предмети, речі, що є у приміщеннях.

Дезінфекція (від французького префікса des..., що означає знищення або видалення чогось, та від латинського іпfесtо — отруюю) у дослівному перек­ладі означає знезараження, тобто знищення та (або) видалення збудників інфекційних хвороб із об'єктів навколишнього сере­довища.

Дезінфекцію (або методи знезараження) у широкому ро­зумінні цього слова поділяють на власне дезінфекцію — знищення збуд­ників інфекційних хвороб в навколишньому середовищі та на предметах медичного призначення; стерилізацію (від латинсь­кого sterilis — безплідний) — знищення всіх форм мікроор­ганізмів (переважно на предметах медичного призначення), зок­рема спорових форм; дезінсекцію (від des... і латинського insectum — комаха) — знищення комах як переносників збуд­ників інфекційних хвороб; дератизацію (від латинського пре­фікса de..., що означає видалення або припинення, і rattus — пацюк), тобто знищення гризунів — джерел збудників інфек­ційних хвороб.

Якщо дезінфекція та дезінсекція спрямовані на розрив механізму передачі збудників інфекційних хвороб, то під час проведення дератизації діють на джерело збудників інфекції.

Види дезінфекції

Дезінфекцію за місцем і часом проведення поділяють на осе­редкову і профілактичну. Додатково виділяють камерну дезінфекцію речей і санітарну обробку людей.

Осередкова дезінфекція проводиться з метою ліквідації епідемічного вогнища (у випадку виявлення заразного захворювання чи підозри на нього або носія інфекції в осередку) у родині, гуртожитку, дитячій чи учбовій установі, в іншому місці, наприклад, на залізничному, водному, авіаційному транспорті, у лікувальному закладі для соматичних хворих тощо.

Розрізняють дві форми осередкової дезінфекції: поточну і завершальну (заключну). Але такий поділ лише умовний, оскільки обидві форми дезінфекційних робіт тісно пов'язані між собою і фактично складають єдине ціле.

Осередкова поточна дезінфекція - це дезінфекція предметів, що знаходяться у безпосередньому оточенні хворого чи бактеріоносія (тобто, у вогнищі інфекції). Вона проводиться багаторазово протягом усього часу перебування у ньому джерела інфекції, з метою попередження розсіювання збудника інфекційної хвороби у навколишньому середовищі. Поточну дезінфекцію в осередках інфекційних хвороб проводять:

до госпіталізації хворого;

у разі лікування хворого в домашніх умовах до його одужання;

за наявності носіїв до повної їх са­нації, а при окремих інфекціях (черевний тиф тощо) — за наяв­ності перехворілих до зняття останніх із диспансерного обліку.

Поточну дезінфекцію організовує медичний працівник, який першим виявив хворого. Проводять її особи, що доглядають за хворим, а в окремих випадках — сам хворий або носій. Поточну дезінфекцію в медичних закладах проводить ме­дичний персонал.

Осередкова завершальна дезінфекція має на меті знищення збудників інфекційних хвороб в осередку після госпіталізації, одужання або смерті хворого, а також на об'єктах, де були виділені пато­генні мікроорганізми, незалежно від наявності хворих.

Завершальну дезінфекцію проводять дезінфекційні відділи (відділення) санітарно-епідеміологічних станцій (у сільських районах) та міські дезінфекційні станції (у великих містах з районним адміністративним поділом). В окремих ви­падках завершальну дезінфекцію може здійснювати населення під керівництвом медичного персоналу санітарно-епідеміологі­чної або дезінфекційної станції.

Профілактична дезінфекція проводиться з метою запобі­ганню виникненню інфекційних захворювань, коли джерело збудників інфекції не виявлено, але є ймовірність його існу­вання у цей час або появи у майбутньому. Вона може бути пла­новою (тривалою або короткочасною) та за епідемічними пока­заннями (у разі погіршення епідемічної ситуації на певній те­риторії чи за наявності несприятливого прогнозу щодо її по­гіршення). Профілактична дезінфекція ефективна за умови ре­гулярного її проведення з дотриманням встановлених термінів, які обумовлюються характером знезаражуваного об'єкта (знеза­раження питної води, пастеризація або кип'ятіння молока, зне­зараження господарсько-побутових стічних вод, планова про­філактична дезінфекція в лікувально-профілактичних закладах, дезінфекція місць громадського користування, вокзалів, дотри­мання санітарного режиму в дитячих дошкільних закладах, школах, гуртожитках тощо). Профілактична дезінфекція най­частіше спрямована проти поширення кишкових інфекцій.

Профілактичну дезінфекцію проводять відділення профілак­тичної дезінфекції санітарно-епідеміологічних і дезінфекцій­них станцій за заявами установ і підприємств. Контроль за про­веденням дезінфекції в лікувально-профілактичних та дитячих дошкільних закладах здійснюють працівники санітарно-епіде­міологічної служби.

Методи дезінфекції

У практиці проведення дезінфекції використовують фізич­ний, механічний (як різновид фізичного), біологічний, хімічний методи.

Механічний метод зводиться до видалення патогенних мікробів шляхом обмивання, чищення, вологого прибирання, прання, провітрювання, вентиляції, фільтрування. При цьому досягається значне зниження бактеріального забруднення на­вколишнього середовища. Оскільки механічний метод знезара­ження при використанні його окремо (за винятком фільтрації води та повітря за допомогою бактеріологічних фільтрів) є най­менш ефективним, то найчастіше його застосовують одночасно з фізичним та хімічним методами.

Фізичний метод включає в себе:

а) дію високих температур (обпалювання, наприклад, країв пробірок і бактеріологічних пе­тель; спалювання заражених трупів, контамінованих речей і пред­метів; прасування (200—300 °С), кип'ятіння (100 °С), пастериза­цію (50—60 °С при експозиції 15—30 хв. або 70—80 °С при експо­зиції 5—10 хв.); тіндалізацію (5—6-разове нагрівання до темпера­тури 56~58 °С протягом 1 год. з інкубацією в термостаті 1,5— 2 доби між нагріваннями), роздрібнену (триразову) стерилізацію при 100 °С з витримкою при кімнатній температурі протягом доби між стерилізаціями, дію водяної пари при підвищеному чи нормальному тиску, а також дію сухого гарячого повітря, вису­шування;

б) дію променевої та хвильової енергії (пряме сонячне випромінювання, ультрафіолетове випромінювання (200—450 нм), уль­тразвук (2Ч•10⁴—2Ч•10⁶ Гц), радіоактивне та іонізуюче випромінювання, струми ультрависокої частоти тощо).

Біологічний метод дезінфекції передбачає знищення пато­генних мікроорганізмів в навколишньому середовищі за допомо­гою біологічних процесів. Цей метод використовують для знеза­раження господарсько-побутових стічних вод на полях зрошення чи фільтрації, органічного сміття і покиді — в компостах, біокамерах, септиках, септиках-дегельмінтизаторах тощо. У більшості випадків біологічний метод не дає можливості досягти повного знезараження, а інколи його використання малоефективне (на полях зрошення чи фільтрації частина вірусів поліомієліту, Коксакі, гепатиту А може зберігати життєздатність).

Хімічний метод дезінфекції ґрунтується на тому, що ок­ремі хімічні речовини та їх сполуки здатні зумовлювати заги­бель мікроорганізмів на поверхні і всередині об'єктів навко­лишнього середовища, а також у повітрі й у різних біологічних субстратах (кров, слиз, фекалії, гній тощо). Хімічні засоби діють більш поверхнево, ніж висока температура. Проте хімічний ме­тод дезінфекції має широке застосування в дезінфекційній прак­тиці головним чином тому, що він є значно зручнішим і про­стішим у використанні, оскільки не потребує обов'язкового зас­тосування складного, зокрема стаціонарного, обладнання.

Хімічні дезінфектанти

Залежно від механізму дії на мікробні клітини всі хімічні дезінфекційні засоби поділяють на чотири групи:

1) окисники (галоїдовмісні речовини, перекис водню, перманганат калію, органічні надкислоти);

2) коагулянти (солі важких металів — срібла та інших, неорганічні кислоти, спирти, фенолвмісні сполуки, крезоли);

3) речовини, які зумовлюють набухання і розчинення білків (основи, поверхнево-активні речовини (ПАР);

4) речовини, що взаємодіють з аміногрупами білків, вільними амінокислотами та амінокислотними залишками білків (альдегідовмісні речовини: формальдегід, альдегіди глутаровий та бурштиновий).

Усі хімічні засоби, які використовують у дезінфекційній практиці, можна розподілити за наявністю активно діючої речовини на декілька основних груп: галоїдовмісні; окис­ники або кисневмісні; поверхнево-активні речовини (ПАР); гуанідинвмісні; альдегідовмісні; спирти; основи; кислоти; композиційні (включають в себе декілька дію­чих речовин з наведених вище груп дезінфектантів).

Для ефективного застосування хімічних дезінфікуючих засобів необхідно дотримуватися визначених умов, найважливіші з яких наступні:

· застосовувати хімічні дезінфектанти в рідкій формі, переважно розчиненими у воді, або у формах емульсій чи суспензій;

· дотримуватись визначених концентрацій дезінфікуючих речовин;

· забезпечити достатній щільний контакт між деззасобом та об'єктом, що знезаражується;

· дотримуватися визначених термінів дії дезінфікуючих речовин (експозиції);

· перед дезінфекцією поверхонь обладнання, інструментів тощо їх необхідно механічно очищати від органічних залишків.

Стерилізація

Стерилізація — комплекс заходів щодо забезпечення асептики в роботі лікувально-профілактичних та інших закладів, профілак­тики внутрішньолікарняних інфекційних хвороб, які спричиню­ються умовно-патогенними мікроорганізмами, зокрема збудника­ми гнійно-септичних інфекцій, а також окремих інфекцій, збудни­ки яких передаються через кров (гепатити В, С і, ВІЛ-інфекція).

Між стерилізацією та дезінфекцією існують певні відмінності. Якщо після дезінфекції знезара­жені предмети або речі не зберігаються у стерильному стані, то після стерилізації вони протягом певного часу зберігаються сте­рильними, оскільки їх перед стерилізацією поміщають у непро­никну оболонку. З цією метою використовують бікси та різні види пакувального матеріалу (папір, металева фольга, пластма­сова плівка, металеві та скляні ємності), зовнішня поверхня якого зазвичай втрачає свою стерильність.

Стерилізація медичних виробів складається з кількох етапів: дезінфекція, передстерилізаційне очищення і безпосередньо стерилізація. Для проведення стерилізації використовують фізичний (механічне очищення, водяна пара, гаряче повітря, іонізуюче випромінювання) та хімічний (розчин хімічних за­собів, гази) методи.

Дезінфекції підлягають вироби медичного призначення, які використовувалися під час проведення гнійних операцій або хірур­гічних чи стоматологічних маніпуляцій у інфекційного хворого, медичні інструменти після операцій, ін'єкцій тощо, проведених у осіб, які перенесли вірусні гепатити або є ВІЛ-інфікованими, а також всі інші ме­дичні інструменти. Дезінфекцію виробів медичного призначення зі скла, металу, термостійких полімерів і гуми проводять методом кип'ятіння протягом ЗО хв, вироби зі скла, металу, гуми, латексу і термостійких матеріалів обробляють 20 хв паровим методом за температури 110 °С. Сухим гарячим повітрям за температури 120 °С 45 хв обробляють вироби зі скла та металу.

Для дезінфекції виробів медичного призначення використову­ють хлорамін, пероксид водню (Н₂О₂), формалін, "Дезоксон-1", "Гібітан", "Дихлор-1", "Сульфохлорантан", "Хлорцин", "Дезам", "Глутаровий альдегід", суміш Н₂О₂ з пральними порошками (ОСТ 42-21-2-85), а також "Дезофори", "Деконекс 50 ФФ", "Клорсепт", "Корзолекс АФ", "Корзолекс базік", "Корзолін ІД", "Лізоформін-3000" тощо (нині МОЗ України дозволено біля 200 дезінфекційних засобів). Передстерилізаційному очищенню та стерилізації підля­гають вироби медичного призначення, що контактували з раньовою поверхнею, кров'ю чи ін'єкційними препаратами, а також окремі види виробів, якими торкалися слизових оболонок.

Передстерилізаційному очищенню (ПСО) підлягають всі ви­роби медичного призначення перед їх стерилізацією з метою видалення білкових, жирових та інших забруднень. ПСО здійснюється ручним або механізованим (за допомогою спе­ціального обладнання) способом. Передстерилізаційне очищення виробів медичного призна­чення має такі етапи:

· Полоскання проточною водою протягом 5 хв.

· Замочування в миючих засобах ("Біомий", "Бланізол", "Бодофен" тощо) за температури 40 °С протягом 15 хв.

· Миття кожного виробу в миючому засобі йоржиком або ватно-марлевим тампоном.

· Полоскання у проточній воді протягом 3—10 хв.

· Полоскання дистильованою водою.

· Висушування гарячим повітрям за температури 85°С.

Контроль якості ПСО. Перевірка якості ПСО виробів ме­дичного призначення проводиться шляхом постановки проб на наявність залишків крові, жиру і повноту очищення виробів від лужних компонентів синтетичних миючих і фармакологічних засобів. Контролю якості ПСО підлягає 1% кожного виду ви­робів, що обробляються за одну добу.

Якість очищення інструментів від залишків крові оціню­ють при постановці азопірамової та амідопіринової проб. У суміш, яка складається з 5% спиртового розчину амідопірину та 30% оцтової кислоти, додають 3% розчин Н₂О₂. При пози­тивній азопірамовій пробі виникає фіолетове забарвлення, яке швидко, протягом кількох секунд, переходить в рожево-синє або бурувате. Забарвлення, що виникло пізніше, ніж через 1 хв, не враховується. При позитивній амідопіриновій пробі виникає синьо-зелене забарвлення. Наявність прихованої крові на виробах медичного призначення можна встановити за допо­могою проби з розчином люмінолу та окисником гідроперитом (комерційна назва препарату — "Делатест").

Наявність жиру визначається постановкою проби із Суда­ном III. При позитивній пробі із Суданом IIIвиявляються пля­ми жовтого кольору.