ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Протиепідемічні заходи щодо інфекційного хворого та носія



 

Хворий Носій
Виявлення (активне і пасивне) Виявлення (обстеження планові та за епідемічними показаннями), повідомлення про нього в СЕС
Рання діагностика (клінічна, епідеміологічна, лабораторна) Ізоляція у стаціонарі або в домашніх умовах (за епідемічними показаннями)
Реєстрація хворого і повідомлення про нього в СЕС
Ізоляція. В інфекційному стаціонарі (індиві­дуальна або за нозологічними формами); в домашніх умовах (за клінічними або за епідеміологічними показаннями) Санація
Етіотропне лікування Лабораторний контроль після санації
Лабораторний контроль при виписуванні зі стаціонару або після закінчення лікування в домашніх умовах Лабораторний контроль для допуску на роботу декретованих контингентів
Диспансерне спостереження після виписки зі стаціонару у кабінеті інфекційних захворювань поліклініки (КІЗ) Переведення на іншу роботу, яка не пов'язана з епідеміч­ною небезпекою (для тих, хто після санації продовжує виділяти збудника)
Лабораторний контроль для допуску на роботу після перенесеної хвороби декретованих контингентів Диспансерне спостереження протягом періоду носійства (у КІЗ поліклініки)
Завершальний лабораторний контроль при знятті з диспансерного обліку Завершальний лаборатор­ний контроль при знятті з диспансерного обліку

 

Виявлення інфекційних хворих у більшості випадків здійснюється в поліклініці чи в домашніх умовах, коли хворий звертається до лікаря за медичною допомогою (пасивне вияв­лення). У таких випадках строки ізоляції та госпіталізації хворих нерідко бувають запізнілими у зв'язку з несвоєчасним звер­ненням хворих за медичною допомогою.

Раціональнішим є активне виявлення інфекційних хворих, яке здійснюється під час профілактичних оглядів певних груп на­селення, в осередках та у разі епідемічного поширення окремих інфекційних хвороб, зокрема особливо небезпечних інфекцій.

Діагноз хвороби встановлюється з використанням клінічно­го, епідеміологічного і лабораторного методів.

За всією важливістю клінічного та лабораторного методів діагностики слід звертати увагу на обов'язковість і повноту зби­рання і знання лікарем-клініцистом епідеміологічного анамне­зу, оскільки він навіть при не досить вираженій клінічній кар­тині може орієнтувати лікаря стосовно діагностування тієї чи іншої хвороби. Правильне збирання й аналіз даних епідеміоло­гічного анамнезу нерідко допомагають у визначенні клінічного діагнозу.

Епідеміологічний анамнезз’ясовується з метою визначення джерела та причин виникнення інфекційного захворювання шляхом опитування хворого та вияснення низки обставин, пов’язаних з умовами його проживання, трудової діяльності, навчання тощо, умовами водопостачання, каналізації, харчування, дотримання правил щеплення, особистої гігієни та збирання й аналізу іншої інформації, що має епідеміологічне значення.

Важливі дані про те, де і коли хворий міг заразитися, мож­на отримати, опитавши його. Опитування хворого проводять у вигляді бесіди. Під час бесіди епідеміолог повинен коректно скерувати її в необхідний напрям. Потрібно, щоб вона була так­товною і довірливою, оскільки це може допомогти виявити фак­ти, пов'язані з зараженням.

Хворого треба опитувати обов'язково, незалежно від місця, де він перебуває. Виняток становлять малі діти і хворі в тяжко­му стані. Опитування подекуди не можна обмежити тільки рамками сім'ї хворого та його найближчого оточення. Якщо конкретне вогнище виходить за межі сім'ї і поширюється на дитячий або якийсь інший заклад, то опитувати слід усіх людей, пов'язаних з цим закладом.

Ставлячи спеціальні запитання, треба виходити з особливостей епідемічного процесу підозрюваної інфекції. У вогнищах кишкових інфекцій слід цікавитися характе­ром харчування хворого, користування водою, його санітарно-гігієнічними навичками. У вогнищах інфекцій дихальних шляхів (дитячих інфекцій) – правилами приймання дітей у дитячі заклади і режимом їх.

Огляд осередку й оцінювання його стану проводять з ураху­ванням епідеміологічних особливостей інфекційної хвороби. Звертають увагу на ті умови, які могли вплинути на реалізацію відповідного механізму передачі збудника (стан житла, скуп­ченість людей, характер харчування, санітарний стан навко­лишньої території, водопостачання, каналізація тощо). При епі­деміологічному обстеженні осередків кишкових інфекцій пе­ревіряють спосіб приготування і зберігання харчових продуктів, санітарний стан кухонь і їдалень. Звертають увагу на стан туа­летів, вигрібних ям, ящиків для збирання покиді, наявність мух тощо. Важливе значення має стан водопостачання. Якщо, наприклад, у сільській місцевості хворий користувався водою із шахтного колодязя, то необхідно встановити, хто з жителів ще користувався водою з цього колодязя, наявність в будинку хворих на кишкові інфекції або носіїв збудників цих хвороб.

Під час проведення епідеміологічного обстеження осередку необхідно виявити, в яких межах в конкретних умовах осеред­ку і при певній інфекції можуть заражатись люди, тобто діє механізм передачі збудника.

Під час обстеження осередків інфекцій дихальних шляхів треба звертати увагу на розміщення приміщень у квартирі, ди­тячому закладі, на кількість спальних місць і віддаленість їх одне від одного. Слід оглянути двір, ігрові майданчики, зверну­ти увагу на тривалість перебування дітей у дворі і на форми спілкування, за яких можливе зараження. Необхідно звернути увагу також на те, як щоранку приймають дітей у дитячий зак­лад (огляд дітей, опитування батьків про стан їх здоров'я тощо).

Вивчення медичної документації, яка є в СЕС та поліклініці, дає можливість отримати додаткові дані щодо осередку, які сто­суються захворюваності на певну інфекційну хворобу в будин­ку, де мешкає хворий або носій, у мікрорайоні, населеному пункті, дитячому дошкільному закладі, школі, а у разі потреби і за місцем роботи або навчання захворілого. Під час епідеміо­логічного обстеження осередків кишкових інфекцій аналізують матеріали щодо водопостачання і каналізації, бактеріологічні та хімічні показники якості води, санітарні умови на харчових підприємствах, в закладах громадського харчування і торгівлі, стану особливо значущих в епідеміологічному відношенні об'єктів (молокозаводи, молочні кухні тощо).

У процесі пошуку джерела збудника інфекції аналізують списки всіх осіб, від яких міг заразитися захворілий (хворі на цю хворобу, реконвалесценти після виписки із лікарні, носії). Звертають увагу на те потенційне джерело збудника, з яким хворий спілкувався протягом максимального інкубаційного пе­ріоду при цій хворобі.

Під час епідеміологічного обстеження осередку, джерелом збудника якого є тварини (домашні, дикі та гризуни), разом із ветеринарним лікарем проводиться епізоотологічне обстежен­ня, в процесі якого вивчають територію поширеності зоонозної хвороби. Епідеміологу треба ознайомитися з матеріалами про захворюваність домашніх або диких тварин в регіоні та випад­ками зараження людей.

Рання діагностикаінфекційних захворювань дає можливість своєчасно провести такий важливий протиепідемічний захід, як ізоляція джерела збудників інфекції, яка здійснюється в домашніх умовах та в інфекційних стаціонарах (госпіталізація).

Реєстрація. У випадку виявлення хворого на інфекційне захворювання або лише підозріння щодо наявності інфекційного захворювання лікар має негайно подати екстрене повідомлення в територіальну санепідстанцію за формою № 058/0, затвердженою наказом МОЗ України № 360 від 29.12.2000 р (форма екстреного повідомлення додається).

Таке повідомлення направляється до санітарно-епідеміологічної станції не пізніше ніж через 12 год від моменту виявлення хворого. Водночас інформацію необхід­но передати телефоном, факсом або електронною поштою. Повідомлення має бути заповнене розбірливо, прізвище та ім'я медичного працівника, який надсилає повідомлення, треба писати чітко й повністю. Діагноз пишуть латиною або українсь­кою мовою на вибір особи, яка заповнює термінове повідомлення. Якщо діагноз точно не встановлено, пишуть, що є підозра на відповідне захворювання. Особливу увагу треба звернути на заповнен­ня одинадцятого пункту термінового повідомлення (дата і час пер­винної сигналізації в СЕС), що має бути зроблено в осередку до початку епідеміологічного обстеження.

Ізоляція

Ізоляція хворого є обов'язковим заходом, який проводиться в осередку. Хворий повинен перебувати в таких умовах, коли поширення ним збудника інфекції стає неможливим. Найбільш ефективною формою ізоляції є госпіталізація його в інфекцій­ний стаціонар, яка здійснюється за клінічними та епідемічни­ми показаннями. У першому випадку вона обумовлюється тяж­кістю перебігу захворювання і значною заразністю хворого, а в другому — відсутністю необхідних умов для організації ізо­ляції в домашніх умовах (однокімнатна квартира, відсутність побутових зручностей, проживання в гуртожитку тощо),

Іншою формою ізоляції інфекційного хворого є його ізоляція в до­машніх умовах, яка може здійснюватися за наявності окремої кімнати для хворого та необхідних побутових зручностей. Ізо­ляцію хворого в домашніх умовах необхідно проводити таким чином, щоб унеможливити розповсюдження інфекції в осе­редку і за його межами (проведення специфічної профілакти­ки осіб, які спілкувалися з хворим, проведення поточної дез­інфекції тощо). Ізоляція вдома застосовується стосовно хворих тими інфекціями, які ха­рактеризуються відносно легким клінічним перебігом (грип, кір, кашлюк, вітряна віспа, епідемічний паротит, шигельози тощо). При всіх інших гострих інфекційних хво­робах ізоляція вдома застосовується як тимчасовий захід до вста­новлення діагнозу, але не більше ніж на три дні. У разі ізоляції інфекційного хворого вдома необхідно забезпечити відповідний проти­епідемічний режим, щоб унеможливити зараження осіб, які спіл­куються з хворим. Контроль за додержанням протиепідемічного режиму здійснює територіальна лікувальна установа й епідеміо­логічний відділ районної СЕС.

Госпіталізація в інфекційний стаціонар для окремих інфекційних хвороб є обов'яз­ковою (холера, чума, черевний тиф, дифтерія, поліомієліт, ме­нінгококова інфекція, ВГА та ВГВ, хвороба Бриля, лептоспіроз, ботулізм, малярія, сибірка, правець, СНІД тощо). Транспор­тування інфекційних хворих до стаціонару має проводитися транс­портом, призначеним спеціально для цієї мети, який потім підля­гає дезінфекції. Хворий, якого доставили до інфекційної лікарні, потрапляє в приймальне відділення, у якому він проходить са­нітарну обробку і в якому вирішують питання щодо форми його ізоляції в стаціонарі.

Розрізняють такі форми ізоляції хворого в інфекційному стаціонарі:

1. Загальні палати.

2. Боксовані палати:

а) відкритий бокс — палата, розділена перегородками, які не дістають стелі;

б) закритий бокс — палата, розділена суцільними перегородками.

3. Бокси системи Мельцера з ізольованим зовнішнім входом (він же і вихід), тамбуром, санпропускником і санвузлом.

Для запобігання внутрішньолікарняним зараженням необхідно суворо дотримуватися порядку госпіталізації хворих в інфекційний стаціонар.

У бокс системи Мельцера госпіталізують:

— хворих на карантинні інфекції та при підозрі на них (холера, чума тощо);

— хворих із підозрою на інфекцію дихальних шляхів або хворих з нез'ясованим епідеміологічним анамнезом;

— хворих на інфекції, які рідко зустрічаються, або з підозрою на них.

У боксовані палати з закритими боксами госпіталізують хворих з однорідною інфекцією з крапельним механізмом передачі, в палати з відкритими боксами — хворих з іншими інфекціями. Всі наведені вище форми ізоляції особливо необхідні в дитячих інфекційних лікарнях (відділеннях), де через концентрацію хворих на інфекції з крапельним механізмом передачі існує велика ймовірність внутрішньолікарняного розповсюдження збудників інфекції. Тому за нормативами передбачається відведення не менше 25% ліжкового фонду дитячої інфекцій­ної лікарні під бокси.

Етіотропне лікування

Лікування інфекційних хворих повинно бути спрямоване не тільки на відновлення здоров'я людини (терапевтична мета), а й на звільнення організму від патогенних мікроорганізмів, тобто на знешкодження джерела збудників інфекції (протиепі­демічна мета). Тому лікування інфекційного хворого повинно бути етіотропним і починатись якомога раніше.

 

Лабораторний контроль

Після одужання хворого проводиться лабораторний контроль для перевірки звільнення організму від збудників. Особливу увагу приділяють перехворілим, які відносяться до декретованих груп населення (працівники харчових підприємств, дитячих дошкільних закладів тощо), яким обов'язково проводять бакте­ріологічний контроль перед допуском до роботи.

В осередках окремих інфекційних хвороб (шигельоз, дифте­рія та ін.) лабораторному обстеженню підлягають здорові особи, які спілкувалися з хворим. Це дає можливість виявити в осе­редку носія, від якого міг заразитися захворілий.

Під час санітарного огляду осередку може виникнути не­обхідність бактеріологічного дослідження об'єктів навколишнього середовища. Так, в осередках кишкових інфекцій проводять обов'язкове бактеріологічне дослідження харчових продуктів, які, ймовірно, є чинниками передачі. Визначається наявність кишкової палички на руках працівників харчоблоку, на посуді тощо. Нерідко виникає потреба в оцінюванні якості питної води, в зв'язку з чим визначається її колі-титр і проводиться хімічний аналіз. В осередках кров'яних інфекцій, при яких є живі пере­носники збудників, проводять ентомологічні дослідження.

Диспансерне спостереження та лабораторний контроль

Після одужання осіб, які відносяться до декретованих контингентів (дитячі колективи, медперсонал, обіг харчових продуктів тощо), для допуску на роботу чи в колектив здійснюється лабораторний контроль і в деяких випадках встановлюється диспансерне спостереження протягом періоду носійства.

За особами, які перехворіли на черевний тиф і паратифи, холеру, шигельози, сальмонельози, вірусні гепатити А та В, диспансерне спостереження встановлюється в кабінеті інфекційних захворювань (КІЗ) на різні тер­міни (залежно від перенесеної інфекції) — від одного місяця (шигельози) до двох років (черевний тиф). Це спостереження передбачає амбулаторне обстеження хворого лікарем-інфекціоністом КІЗ та періодичне лабораторне дослідження, останнє з яких проводиться перед зняттям з диспансерного обліку.

За здоровими особами, які є в осередку, проводиться медичне спостереження протягом максимального тер­міну інкубаційного періоду, починаючи від часу спілкування їх із хворим. Таке спостереження за здоровими особами в осе­редку передбачає їх періодичний огляд і термометрію, які про­водить медичний персонал поліклініки.

Декретовані групи населення, діти дошкільних закладів і шкіл при деяких інфекціях відсторонюються від роботи, відвіду­вання дитячих дошкільних закладів і шкіл на період інкубації або до отримання даних лабораторного обстеження.

В осередках інфекційних хвороб з урахуванням їх епідеміологічних особливостей здійснюється термінова профілактика: імунізація не щеплених в осередках кору або введення гамма-глобуліну, хіміопрофілактика (малярія), антибіотикопрофілактика (холера, чума тощо), дезінфекція, а також санітарна обробка, дезінсекція, дератизація за показаннями.

Поточна дезінфекція проводиться в осередку за умови, якщо хворий ізолюється в домашніх умовах. Завершальна дезінфек­ція проводиться в осередку після госпіталізації чи одужання хворого і передбачає дезінфекцію приміщення і предметів, а також знезараження речей у дезінфекційних камерах (кишкові інфекції, туберкульоз, дифтерія тощо).

Санітарна обробка осіб, які спілкувалися з хворим, дезінсек­ція речей проводиться в осередках висипного тифу, хвороби Бриля та педикульозу.

Під час визначення терміну існування осередку необхідно враховувати можливість збереження збудника інфекції в ньому протягом тривалого часу (особи, які оточували хворого, можуть перебувати в інкубаційному періоді або бути носіями, хворий після одужання може стати носієм-реконвалесцентом). Довго зберігається збудник серед гризунів, кровосисних членистоно­гих, домашніх тварин тощо.

Осередок інфекційної хворо­би вважається ліквідованим, якщо після останнього випадку захворювання серед осіб, які є в осередку, пройшов максималь­ний інкубаційний період і в ньому проведені відповідні заходи щодо осіб, які спілкувалися з хворим, а також заходи, спрямо­вані на знищення збудника в навколишньому середовищі.

Усі дані епідеміологічно­го обстеження осередку заносять у картку епідеміологічного обстеження (ф. 357/о), яка складається із таких розділів: відо­мості про хворого, виявлення джерела і чинника передачі збуд­ника інфекції, санітарно-гігієнічна характеристика осередку, пов'язаного з хворим, місцем його проживання, роботи, навчан­ня тощо. До картки додаються інші матеріали, які були отри­мані під час обстеження осередку (дані бактеріологічних і хімічних аналізів, різні довідки тощо).

На основі узагальнення матеріалів обстеження осередку епі­деміолог робить висновки щодо причин та умов виникнення осередку та проведення в ньому необхідних протиепідемічних заходів, а також щодо рекомендацій, які стосуються епідеміо­логічного спостереження за осередком.

Карта епідеміологічного обстеження протягом існування осе­редку є робочим документом, який епідеміолог доповнює необхід­ними матеріалами. Після ліквідації осередку карта стає статис­тичним документом, який містить необхідні дані про осередок інфекційної хвороби і використовується під час проведення ре­троспективного епідеміологічного аналізу захворюваності насе­лення.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-12-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.24.113.182 (0.015 с.)