Узагальнені розділи медицини та методи досліджень

Розділ медицини	Переважний метод дослідження	Переважний рівень дослідження
Теоретичний Клінічний Профілактичний	Експериментальний Клінічний Епідеміологічний	Суборганізмений (лабораторія) Організмений (клініка) Надорганізмений (населення)

 

В останні десятиріччя XX століття широке визнання отри­мали поняття "клінічна епідеміологія" та "доказова медици­на". Клінічна епідеміологія — це дослідження, присвячені діаг­ностиці, поширенню, природному перебігу, лікуванню та про­філактиці захворювань, які ґрунтуються на епідеміологічних методах. У свою чергу, доказова медицина — це наукове об­ґрунтування лікарських рішень із використанням епідеміологічного методу дослідження. Тобто епідеміологія (епідеміологіч­ний метод) є методологією доказової медицини. "Золотим стандартом" клінічного епідеміологічного дослідження вважають рандомізоване контрольоване дослід­ження (РКД), правила проведення якого визначаються спеці­альними протоколами.

Дескриптивна епідеміологія

(описово-оціночні епідеміологічні методи)

Метою описово-оціночного епідеміологічного дослідження є визначення пріоритетних проблем профі­лактики на основі аналізу структури захворюваності за група­ми інфекцій та за окремими нозологіями, а відносно окремих нозологій — за територіями (де хворіють), групами ризику (хто хворіє) і часом ризику (коли хворіють), а також формулювання на цій основі первинних гіпотез щодо причин та умов або чин­ників ризику захворюваності.

Території ризику — території з високими показниками за­хворюваності. Визначаються наявністю дії (або більш вираже­ною дією) на певній території чинників формування епідемічно­го варіанта збудника і (або) чинниками його розповсюдження.

Групи ризику — соціальні, вікові, виробничі (професійні), побутові та інші групи населення з високими показниками за­хворюваності. Визначаються дією чинників формування епіде­мічного варіанта збудника і (або) чинниками його поширення.

Час ризику — період дії чинників, які визначають форму­вання епідемічного варіанта збудника і наступний за ним період підвищених показників захворюваності, який обумовлений дією чинників поширення епідемічного варіанта збудника.

Чинники ризику:

1) елементи соціального та природного середовища, особливості поведінки людей та (або) стан внутрішніх систем організму, які збільшують ризик виникнення захворювань;

2) умови, які формують інфекційну захворюваність і включають:

а) ризик становлення епідемічного варіанта збудника;

b) ризик поширення епідемічного варіанта збудника;

с) ризик зараження;

d) ризик захворювання у випадку зараження.

 

До категорії понять, які кількісно характеризують прояви епідемічного процесу, відносять такі: ендемічна захворюваність, екзотична захворюваність, епідемічна захворюваність і спо­радична захворюваність, епідемія, пандемія й епідемічний спалах.

Крім захворюваності, кількісними проявами епідемічного процесу вважаються показники поширеності, смертності, ле­тальності. Кількісні прояви епідемічного процесу вивчаються в багаторічній та річній динаміці.

Якісні прояви епідемічного процесу вивчаються на основі застосування:

а) типових ознак (вік, належність до організованого колек­тиву, професії, статі, етнічної групи, національності);

b) групових ознак (густота населення, скупченість населен­ня, людність, ступінь комунального благоустрою, водопо­стачання);

с) індивідуальних ознак (рівень імунітету, щеплення);

d) ознак, що відображають проведення протиепідемічних за­ходів (проводили або не проводили протиепідемічні захо­ди, якість проведення);

e) ознак, що відображають розподіл захворюваності за те­риторіями (за адміністративним і географічним принци­пом, а також за медичним обслуговуванням).

 

Вихідними данимидля епідеміологічних досліджень є облікові і звітні матеріали, а також результати вибіркових досліджень.

Для аналізу рівня і структури захворюваності, смертності, летальності населення, втрат працездатності використовують як дані первинного документального обліку інфекційних хвороб (статистичні форми, звітність), так і дані вибіркових дослід­жень (наприклад, мікробіологічний та серологічний моніторинги у системі епідеміологічного нагляду за окремими нозологіч­ними формами). При цьому вибіркове дослідження може бути одномоментним (поперечним) або тривалим (поздовжнім, перс­пективним). Дані облікових та звітних форм характеризуються простотою і доступністю їх отримання, а накопичення даних вибіркових досліджень може бути пов'язане з певними, іноді значними витратами матеріальних і людських ресурсів, але ос­танні є більш точними.

Аналіз рівня та структури захворюваності за групами ін­фекцій та окремими нозологічними формами проводять для виз­начення їх епідеміологічної (поширеність у популяції), соціаль­ної (негативний вплив на різні форми життя суспільства) та економічної (прямі та непрямі економічні збитки) значущості, що дає змогу робити висновок про пріоритетність проблем про­філактики тієї чи іншої хвороби на даний момент.

Епідеміологічна значущість захворювань оцінюється за по­казниками середньо багаторічної захворюваності. За наявності вираженої багаторічної тенденції або циклічності під час оці­нювання епідеміологічної значущості необхідно використову­вати прогнозовані показники захворюваності, або лінію тен­денції.

Соціальна значущість — розраховується на основі сукупної шкоди, заподіяної хворобами здоров'ю людей, з урахуванням не тільки частоти захворювань, а й їх важкості і тривалості перебігу, а також того дезорганізуючого впливу, який справляє захворюваність та її наслідки (наприклад, режимні заходи) на різні форми життя і діяльності населення. Критерії: смертність, інвалідність, показник втрачених повноцінних років життя, показник неефективного використання працез­датного населення (кількість осіб із 100 осіб працездатного на­селення, яка не брала участі у виробничому процесі щоденно протягом року), і розраховується за формулою:

R =I•t /n,

де I — кількість випадків хвороби зі звільненням від роботи (довідка, лікарняний листок) у показниках на 100 працюю­чих; t — середня тривалість (кількість днів) втрати працездат­ності; n — часовий інтервал, на який розраховується показ­ник (365 днів року).

Описово-оціночні епідеміологічні дослідження реалізуються через статистичні спостереження та вимірювання, скринінгові дослідження, епідеміологічне обстеження осередку.

Статистичні спостереження та вимірювання. Формулюван­ня первинних гіпотез про чинники ризику захворюваності може ґрунтуватися на дослідженні статистичного (кореляційного) зв'язку (асоціації) між інтенсивністю дії можливого чинника ризику захворюваності і самим рівнем захворюваності, але на­явність причинно-наслідкового зв'язку між дією чинника і рівнем захворюваності визначають (доводять або спростовують) за допомогою інших прийомів епідеміологічного методу — ана­літичного та експериментального.

Скринінгові дослідження при­значені для виявлення людей із захворюваннями на ранніх ста­діях хвороби, до їх звернення за медичною допомогою. Скринінг не є повноцінною діагностичною процедурою і передбачає про­ведення додаткових досліджень. Особи, у яких при скринінговому дослідженні знаходять відхилення від норми, зазвичай обстежуються далі для підтвердження або уточнення ймовірно­го діагнозу і можливого раннього лікування. Важливою вимо­гою є використання тестів, які можна швидко виконати в ши­роких масштабах. Існують різні типи скринінгових досліджень і кожен з них має конкретну мету:

— масовий скринінг охоплює все населення;

— багатопрофільний (або багатостадійний) скринінг передбачає одномоментне використання різних скринінгових тестів;

— цілеспрямований скринінг проводять із групою осіб, які на­ражаються на дію специфічного чинника, наприклад працівників ливарного виробництва;

— пошуковий (або профілактичний) скринінг поширюється на пацієнтів, які звертаються до лікаря з приводу тих чи інших проблем.

Ретроспективний епідеміологічний аналіз інфекційної за­хворюваності — вивчення рівня, структури та динаміки інфек­ційної захворюваності за певний проміжок часу минулого періоду (не менше року), який забезпечує вирішення завдань епідеміологічної діагностики з метою обґрунтування та плану­вання профілактичних і протиепідемічних заходів (В. Д. Беляков).

Таким чином, кінцевою метою ретроспективного епідемі­ологічного аналізу є поточне та перспективне планування профі­лактичних і протиепідемічних заходів на основі виявлених чин­ників ризику захворюваності в часі, серед груп населення та на територіях, тобто тих природних та соціальних умов, які обу­мовлюють певну епідемічну ситуацію.

Під час проведення ретроспективного епідеміологічного ана­лізу використовують описовий прийом епідеміологічного мето­ду дослідження й аналітичне когортне дослідження за минулі роки. Схема ретроспективного епідеміологічного аналізу включає:

1. Аналіз багаторічної динаміки захворюваності сукупного населення.

2. Аналіз річної динаміки захворюваності сукупного населення.

3. Аналіз захворюваності за групами населення (соціальними, віковими, професійними тощо).

4. Аналіз багаторічної та річної динаміки захворюваності за групами населення.

5. Аналіз захворюваності за колективами.

6. Аналіз захворюваності за територіями.

7. Аналіз захворюваності за певними ознаками, які випливають із особливостей кожної нозологічної форми хвороби і кінцевої мети дослідження (етіологічна структура захворювань та аналіз чинників передачі збудників при кишкових інфекціях, захворюваність щеплених і не щеплених при інфекціях дихальних шляхів тощо).

Епідеміологічне обстеження осередку — це спосіб вивчен­ня епідемічного осередку, що використовується для встановлення причин і умов його виникнення, виявлення джерела інфекції, шляхів і чинників його передачі, а також осіб, які мали ризик зараження. Епідеміологічне обстеження — один із найбільш суттєвих розділів діяльності епідеміолога.

Епідеміологічна діагностика — сукупність методів розпі­знавання конкретних проявів епідемічного процесу, причин та умов його виникнення і розвитку, тобто використання епідемі­ологічного методу в практичній роботі.

Епідеміологічна діагностика залежно від конкретного призна­чення (або шляхів вирішення завдань епідеміологічної діагности­ки) реалізується у вигляді ретроспективного епідеміологічно­го аналізу, оперативного епідеміологічного аналізу й епідеміо­логічного обстеження осередків інфекційних захворювань. Оперативний епідеміологічний аналіз призначений для вивчення особливостей розвитку епідемічного процесу серед населення за короткий (не більше 1 року) проміжок часу або на певний момент.

За допомогою епідеміологічного методу дослідження на ос­нові наукових даних про причини, умови та механізми розвит­ку епідеміологічного процесу вивчаються прояви захворюваності й епідемічний стан населення на певній території. Кінцева мета епідеміологічної діагностики — розкриття механізму виявле­ного причинно-наслідкового зв'язку захворюваності з конкрет­ними чинниками ризику, що дає змогу вибрати головний на­прям у комплексі профілактичних і протиепідемічних заходів.

Епідеміологічна діагностика вирішує такі завдання:

1. Оцінювання проявів епідемічного процесу на території, серед різних груп населення та колективів і в часі.

2. Виявлення конкретних умов життя і діяльності людей як соціальних і природних чинників, що визначають прояви епідемічного процесу (формулювання гіпотез про чинники ризику).

3. Перевірка сформульованих гіпотез, виявлення причинно-наслідкового зв'язку, результатом якого стало зростання захворюваності.

4. Оцінювання вірогідності гіпотез про чинники ризику шляхом використання аналітичних досліджень та епідеміологічного експерименту.

5. Прогнозування розвитку епідемічного процесу.

6. Проведення ефективних профілактичних і протиепідемічних заходів на основі результатів епідеміологічної діагностики.

Усі завдання епідеміологічної діагностики взаємопов'язані та взаємозалежні і вирішуються на основі епідеміологічних ме­тодів дослідження в їх логічній послідовності.

 

 

Планування протиепідемічних та профілактичних заходів.

Заходи, спрямовані на профілактику інфекційних хвороб, називають «протиепідемічними заходами».

Протиепідемічні заходи – це уся сукупність обґрунтованих на даному етапі розвитку науки рекомендацій, що забезпечують запобігання інфекційним захворюванням серед окремих груп населення, зниження захворюваності сукупного населення і ліквідацію окремих інфекцій

[В.Д. Беляков, Р.Х. Яфаев, 1989].

 

Відповідно до існування трьох ланок епідемічного ланцюга, виділяють основоположні протиепідемічні заходи, спрямовані на 1) джерело інфекції; 2) механізм передачі збудника; 3) сприйнятливий організм: