Зовнішні та внутрішні інформаційні джерела

 

Процес управління корпорацією за всіх часів зводився до прийняття управлінських рішень на основі збору, обробки й аналізу існуючої інформації. Важливою проблемою є використання зовнішніх та внутрішніх джерел і формування каналів протікання інформаційних потоків. В акціонерному товаристві при прийнятті або невиконанні стратегічних рішень члени спостережної ради, директори, спираються на інформацію, підготовлену менеджерами і надану правлінням. Але ставка на виконавчих керівників як на єдине джерело інформації завжди пов'язана з очевидним ризиком. Утім, правові вимоги щодо проведення зовнішніх ревізій фінансових звітів компанії та діяльності ревізійних комісій, покликаних перевіряти достовірність внутрішньої фінансової звітності компаній, певною мірою зменшують цей ризик. Багато американських компаній заохочують свої ради директорів здобувати необхідну інформацію неофіційними каналами як у самій компанії, так і поза її межами. Джерелами зовнішніх інформаційних каналів для корпорації є: органи законодавчої влади, органи виконавчої влади конкуренти постачальники, споживачі, фінансові установи, громадськість. Кожна з цих інформаційних баз відповідає компонентам зовнішнього середовища в розрізі трьох сфер: безпосередня сфера дії сфера інтересів, сфера впливу. Кожна з цих сфер впливає на інтенсивність потоків інформації в каналах.

Найбільш впливові зовнішні інформаційні канали:

Ø спеціальні і загальні публікації, бази даних;

Ø інформація через контакти з клієнтами, постачальниками банкірами, дилерами;

Ø консультації, експертні і маркетингові дослідження сторонніх організацій і консалтингових фірм;

Ø особисті контакти на ярмарках, презентаціях, конференціях, салонах;

Ø контакти з представниками законодавчих і виконавчих органів влади;

Ø інформація з випадкових, непостійних джерел.

Протікання інформації із зовнішнього середовища по каналах регулюється й управляється інформаційною системою корпорації залежно від прийнятої методики збору інформації. Ці методики відрізняються поставленою метою, технологією збору й обробки інформації, використовуваними ресурсами і часом, необхідними для створення інформаційної підтримки управлінського рішення. Існують дві основні стратегії у формуванні методик управління зовнішніми інформаційними каналами:

Ø Інформація з каналів надходить постійно, без обмежень і одразу піддається аналізу. У цьому випадку необхідні значні ресурси для підтримки системи моніторингу навколишнього середовища, але при цьому досягається макси­мальна повнота інформаційної картини.

Ø Інформація з каналів надходить «до запитання» і аналізується відповідно до поставленої мети. У даному випадку інформаційні канали знаходяться ніби в «холодному резерві» і вимагають набагато менших затрат на підтримку їх у працездатному стані.

Зовнішні джерела є важливими для виконавчих директорів і менеджменту корпорації як підґрунтя у формуванні стратегії корпорації та її оперативної фінансово-господарчої діяльності. Для всіх невиконавчих учасників корпоративних відносин (перш за все акціонерів) та зацікавлених осіб джерелом інформації є звітність корпорації, яка стосується внутрішніх джерел.

Головним і найбільш інформативним джерелом у міжнародній практиці є річний звіт корпорації, який дозволяє акціонерам оцінити підсумки діяльності акціонерного товариства за рік. Наведемо деякі рекомендації до річного звіту з найкращої практики, які увійшли до Кодексу корпоративної поведінки Росії:

• Річний звіт повинен висвітлювати перш за все загальні питання діяльності товариства. До них варто віднести стан товариства в галузі, досягнуті за рік результати, виконання стратегічних завдань товариства, перспективи його розвитку, відносини з конкурентами. До загальних питань належать також опис основних напрямків діяльності товариства, огляд найбільш істотних угод, укладених товариством за минулий рік.

• Принципове значення для акціонерів має інформація про цінні папери товариства, у тому числі відомості про випуск акцій і рух капіталу за рік (зміни в списку акціонерів, що володіють великими пакетами акцій товариства), про виплату дивідендів, а якщо дивіденди не були виплачені, − про причини їх невиплати.

• У річному звіті рекомендується вказати дані про членів правління, розмір винагороди і критерії її визначення, а також інформацію про угоди між даними особами і товариством.

• Найбільш важлива для будь-якого акціонера інформація про діяльність товариства. Тому основні фінансові показники діяльності товариства також повинні міститися в річному звіті товариства.

• Річний звіт повинен подавати виступ голови ради директорів, а також доповідь, підготовлену виконавчим органом з оцінкою діяльності товариства за рік.

• Річний звіт має бути підписаний генеральним директором товариства, керівниками фінансової і бухгал­терської служб, членами ради директорів.

Окрім фінансової звітності (розділ 10) та звітності щодо роботи з цінними паперами, в акціонерному товаристві існують інші види звітності, що також можуть розглядатися як внутрішні інформаційні джерела. Акціонерне товариство періодично подає звіти до:

Ø органів статистики − звіти про заборгованість із заробітної платні, звіти щодо екологічних платежів, виплат за природні ресурси та поточні платежі на охорону природи, про зовнішню трудову міграцію та інші;

Ø державної служби зайнятості − звіти про кількість працівників у акціонерному товаристві, про наявність робочих місць, звільнених та прийнятих на роботу працівників та інші;

Ø пенсійного фонду − бухгалтерська документація, звіти про сплату страхових внесків до пенсійного фонду, інша документація;

Ø інших органів − відповідно до чинного законодавства України. З метою полегшення роботи на підприємстві рекомен­дується розробити та прийняти положення про організацію звітності в AT, яке передбачало б порядок складання звітності на підприємстві, термін її подання в державні органи, особу (осіб), відповідальну за правильне складання звітів та своєчасне їх подання до державних органів.

Для інформованого і ефективного керівництва корпора­цією члени спостережної ради та правління мусять мати у своєму розпорядженні певну інформацію щодо діяльності компанії, а саме:

• звіти про результати господарської діяльності, балан­сові звіти, звіти про рух грошової готівки, що дозволяють порівняти показники діяльності за поточний період і рік з контрольними показниками діяльності і результатами діяльності за минулий рік;

• інформацію про поточну діяльність, звіти підрозділів та служб корпорації, зокрема докладне пояснення причин відхи­лення від контрольних показників та уточнених показників діяльності на період до кінця року;

• інформацію про участь компанії в ринковій діяльності;

• протоколи засідань правління та спостережної ради;

• звіти спеціалістів у галузі фінансів про діяльність компанії та її найголовніших конкурентів;

• результати аналізу кадрового потенціалу та опитувань працівників щодо умов праці в компанії;

• дані маркетингових досліджень щодо тенденцій попиту та уподобань споживачів;

• інформацію про висвітлення діяльності компанії та її найголовніших конкурентів у засобах масової інформації, а також інформацію ЗМІ про тенденції ринкових процесів.

Вибір товариством каналів поширення інформації про свою діяльність має велике значення для реалізації можливості своєчасного одержання повної інформації про товариство. Канали поширення інформації повинні забезпечувати вільний, необтяжливий і невитратний доступ зацікавлених осіб до інформації, що розкривається.