Рекомендації кодексів корпоративного управління

 

Країна	Зміст рекомендації
Вимоги до членів ради директорів
Бразилія	Досвід роботи в раді; досвід кризового управління; знання в галузі фінансів, бух­галтерського обліку, специфіки галу­зі, міжнародного ринку; поєднання зна­нь і досвіду
Таїланд	Вік – старше 20 років; без судимості та звільнень з державної служби; вища освіта; дотримання етичних норм ком­панії; відсутність конфлікту інтересів, не обов’язкове постійне проживання в Таїланді
Індія	Можливість бути одночасно членом рад директорів не більше як у 10 компаніях
США	Продовження членства в раді не більше 5 років, відставка члена ради у разі досягненя ним 70-літнього віку
Киргизстан	Не менше 3 членів ради, розмір кворуму встановлює рада директорів (не менше 2 членів ради)

Продовження таблиці 3

Визначення поняття «незалежний директор»
Бразилія	Член ради директорів незалежний, якщо: 1) не має будь-яких зв’язків з ком­панією, крім членства в раді директорів і володіння акціями компанії; 2) ніколи не працював у компанії; 3) не надає будь-яких продуктів та послуг компанії; 4) не є чоловіком або родичем якого-небудь менеджера, посадової особи або конт­ролера компанії
Малайзія	Незалежний директор не пов’язаний зі службовцями компанії, не представляє скон­центровані або фамільні володіння пакетами акцій, представляє громад­ських акціонерів і вільний від будь-яких зв’язків, що могли б вплинути на неза­лежність його суджень.
Мексика	Незалежний директор не може бути: 1) співробітником компанії; 2) консуль­тантом компанії (дохід не залежить від таких контрактних відносин); 3) спів­робітником благодійних організацій, університетів чи інших організацій, що одержують значну підтримку компанії; 4) головним керівником або високо­поставленим службовцем – членом ради директорів іншої компанії, у якій головний високопоставлений служ­бо­вець цієї компанії є директором; 6) членом родини кого-небудь з перера­хованих вище посадових осіб
Таїланд	Незалежний директор має бути неза­лежним від основних акціонерів ком­панії або якого-небудь акціонера в такій групі акціонерів; не може бути членом персоналу й отримувати постійну зарп­лату або іншу регулярну винагороду від компанії; повинен мати пакет акцій цієї компанії не більше 0,5 % сплаченого капіталу
ПАР	Незалежні директори не повинні отри­мувати будь-яких благ від компанії, за винятком оплати їх послуг як дирек­торів; у раду можуть входити виконавчі директори дочірніх компаній, що вхо­дять у холдингову групу (частиною якої є ця компанія), які не мають виконавчих повноважень у материнській компанії
Внутрішні (виконавчі) і зовнішні (невиконавчі) члени ради
Бразилія	Більшість членів ради директорів повин-ні бути незалежними членами
Індія	Склад незалежних невиконавчих членів має бути: не менше 30 % рад директорів, якщо голова – невиконавчий директор; не менше 50 %, якщо голова – вико­навчий директор
Малайзія	Баланс виконавчих і невиконавчих чле­нів; незалежні невиконавчі дирек­тори повинні складати не менше 1/3 членів ради директорів
Мексика	Незалежні директори повинні складати не менше 20 % загального складу членів ради директорів
ПАР	Не менше ніж 2 невиконавчі члени; має бути однакова кількість виконавчих і невиконавчих директорів
Таїланд	Повинно бути принаймні 2 незалежні директори, інакше протягом трьох місяців потрібно обрати додаткового неза­лежного директора(ів)

 

 

Продовження таблиці 3

Винагорода членів ради директорів і менеджерів
Більшість країн	Винагорода складається з фіксованої і змінної частин, причому остання зна­чною мірою має залежати від резуль-татів діяльності компанії. Основною формою змінної частини винагороди є опціон на акції – можливість зарезер-вувати право придбати акції за зазда-легідь визна­ченою ціною. Звіти компанії повинні розкривати інформацію про викорис­товувані компанією принципи і форми винагороди директорів
Підготовка і проведення зборів акціонерів
США	Директори повинні відвідувати річні збори акціонерів і відповідати на запи­тання акціонерів, що стосуються їх інте­ресів
Мексика	Готуючи порядок денний зборів акціонерів, варто уникати об’єднання різ­них питань в один пункт. Усю інформацію щодо кожного пункту порядку денного зборів треба повідомити не пізніше як за 15 днів до початку зборів
ПАР	Річний звіт має містити форми, які акціонери можуть використовувати для запитань у письмовій формі до правління і ради до зборів. Якщо на загальних річних зборах обговорювали дуже важливі питання, резолюція цього обговорення має бути надана всім акціонерам
Таїланд	На загальних зборах акціонери мають обрати тих директорів, які одержать право підпису від імені компанії. Якщо статут компанії не містить питання винагороди, збори акціонерів мають право затверджувати розмір винагороди директорів
Процедури голосування акціонерів
Більшість країн	Існування положень щодо ситуацій, для яких використовується кумулятивне го­ло­сування, і ситуацій, для яких вико­рис­товується просте голосування. Вико­ристання відкритого і таємного голосу­вання. Процедура допуску до голосу­вання представників (довірених осіб) акціо­нерів. Дотримання принципу «одна акція – один голос». Формування змісту пунктів порядку денного, з яких прово­диться голосування

 

Орієнтирами міжнародних норм корпоративного управління стали національні стандарти США, що визначають характер корпоративного управління у багатьох країнах. Сутність їх зводиться до максимальної відкритості і справедливості процесу корпоративного управління.

Американські експерти виділяють 6 основних взаємо­залежних принципів.

Звітність

Зобов’язання перед акціонерами. Члени ради директорів і менеджмент корпорації повинні бути підзвітними акціонерам. На раду директорів покладено особливу відповідальність за розвиток стратегічного планування в корпорації у такий спосіб, щоб підвищення вартості акцій на довгостроковій основі було домінуючим чинником в її діяльності. Рада і менеджмент мають бути відкриті для будь-якого запиту з боку акціонерів про стан справ у компанії і ефективність функціонування адміні­стра­тивної команди.

Нагляд. Ради директорів повинні мати можливість ефективного моніторингу діяльності менеджменту, а інвестори – можливість здійснення нагляду над правліннями. Опитування директорів великих американських компаній показало, що 51 % з них мають, а 19 % – намагаються створити в складі ради директорів офіційний комітет, що спостерігає за процесом корпоративного управління і діяльністю ради та менеджменту.

Оплата праці керівників компанії. Одна з найефективніших форм звітності – узгодження інтересів менеджменту з інтересами акціонерів. Оплата праці керівників має бути пов’язана з довгостроковою діяльністю компанії.

Прозорість

Відкритість. Дієвість і конкурентоспроможність ринку базуються на відкритості. Інвестори повинні бути впевнені у ринку та в інформації, яку він надає, а також у компаніях, у які вони вкладають свої інвестиції.

Стандарти звітності. Різні стандарти звітності заважають світовим інвесторам ефективно аналізувати ситуацію. Компанії мають прагнути до використання загальновизнаних міжнародних стандартів звітності.

Звіт про відповідність принципам взаємовідносин з акціонерами. На деяких ринках розробляють кодекси принципів взаємовідносин з акціонерами. Компанії, які працюють на ринках, де прийняті ці кодекси, повинні звітувати перед акціонерами про їх дотримання й обґрунтовувати будь-які відхилення від них.

Справедливість

Справедливе ставлення. Компанії, що діють на ринку, мають забезпечувати однакове ставлення до всіх акціонерів, включаючи іноземних інвесторів. Вони повинні поважати інтереси дрібних акціонерів і не починати дій, які б завдали їм значних збитків.

Одна акція – один голос. Кожна акція акціонерного капіталу корпорації надає її власнику право одного голосу на зборах акціонерів.

Методика голосування

Матеріали для голосування за дорученням. Матеріали для голосування за дорученням мають бути чіткими, стислими й надавати акціонерам адекватну інформацію, що дозволяє приймати рішення щодо розглянутих питань.

Підрахунок голосів. Результати голосування незалежно від форми (особисті або за дорученням) мають бути підраховані й оприлюднені.

Технології. Варто застосовувати нові, більш прості і дешеві інформаційні технології в процесі голосування за дорученням.

Кодекс принципів

Розробка. Усі корпорації повинні розробити відповідний кодекс принципів взаємовідносин з акціонерами, які визнаватимуть директори і менеджмент корпорації. Цей кодекс має регламентувати відносини з акціонерами і зобов’язання перед ними.

Він повинен стати нормою у практиці корпоративного управління на ринку.

Застосування. Після розроблення кодексу корпоративного управління компанії повинні суворо дотримуватися його і доповідати акціонерам про будь-які відхилення.

Перегляд і удосконалення. Учасники ринкових операцій мають періодично переглядати кодекс, щоб стандарти корпоративного управління були конкурентоспроможними.

6. Стратегічне планування

Стратегічні пріоритети. Директори і менеджмент корпорацій повинні мати довгострокове стратегічне бачення, що, по суті, зумовлює нарощування вартості акцій. Хоча стратегія і тактика в різних акціонерів неоднакова, вони мають підтримувати менеджмент корпорації щодо протистояння одержанню швидких результатів, які суперечать стратегічним інтересам корпорації. Акціонерам слід підтримувати дії менеджерів, які забезпечують високу прибутковість на довгостроковій основі.

Останнім часом кодекси корпоративної поведінки створено як у країнах з найрозвинутішими ринками капіталу, так і в країнах трансформаційної економіки.

У Росії таким прикладом став Кодекс корпоративної поведінки, прийнятий 2001 р. Координаційною радою з корпоративного управління при Федеральній комісії з цінних паперів Росії.

Цей кодекс охоплює питання, що стосуються принципів корпоративної поведінки, загальних зборів акціонерів, ради директорів, виконавчих органів товариства, корпоративних дій, розкриття нформації, контролю за фінансово-господарською діяльністю, дивідендної політики, врегулювання корпоративних конфліктів.

У Росії були прийняті також Кодекс честі банкіра (1992 р.), Правила сумлінної діяльності членів професійної асоціації учасників фондового ринку (1994 р.), Кодекс честі членів «Російської гільдії ріелтерів» (1994 р.). Торгово-промислова палата РФ ініціювала створення національної програми «Російська ділова культура» (1996 р.). Серед інших заходів програма передбачає прийняття Кодексу підприємницької етики, що містить 12 принципів, згрупованих за чотирма ракурсами бізнесу:

1. Принципи особистості (самоповага та повага до загальної справи, виконання прийнятих зобов’язань, запобігання насильству як засобу досягнення ділових цілей).

2. Принципи професіоналізму (довіра в підприємництві, добра ділова репутація партнерів, гідна конкуренція, надійність та взаємовигідність партнерства).

4.Принципи громадянина Землі (незаподіяння шкоди навколишньому середовищу, протистояння злочинності і корупції, повага до представників інших культур, вірувань і країн).

Найбільші західні рейтингові агентства створили спеціальні рейтинги корпоративного управління, що мають стати важливим компонентом оцінки загального рівня інвестиційної привабливості компаній та інструментом корпоративного управління щодо забезпечення ефективної реалізації прав інвесторів.

Наявність таких рейтингів і правил, визнаних і дотримуваних інвесторами з різних країн, – дуже важлива перевага в умовах існуючої гострої конкуренції за залучення капіталів. При цьому застосування ефективних принципів корпоративного управління сприяє зміцненню довіри внутрішніх і зовнішніх інвесторів, залученню більш дешевих і стабільних джерел фінансування.

Додержання міжнародних стандартів щодо функціонування перехідних економік є резервом створення сприятливого інвестиційного клімату, зміцнення конкуренто-спроможності та інвестиційної привабливості підприємств, розширення зовнішньоекономічних зв’язків.

За даними опитування, проведеного компанією McKinsey & Company, більшість інвесторів готові витрачати додаткові кошти, якщо акціонерні товариства досягають вищих управлінських стандартів. Такі «премії» у Північній Америці та Західній Європі досягають 12-14 %, в Азії та Латинській Америці – 20-25 %, а у Східній Європі – до 30 % обсягу інвестицій.

Основні принципи корпоративного управління ОЕСР, застосовані у різних країнах, можуть бути покладені в основу методології оцінки системи корпоративного управління на рівні як країни в цілому, так і окремої компанії. Єдиного загально­визнаного «індикатора» корпоративного управління у світі немає.

Для оцінки рівня корпоративного управління засто­совують різні методи.

Так, методика визначення рівня корпоративного управ­ління, яка застосовується рейтинговим агентством Standard & Poor’s (S&P Corporate Governance Score – CGS), ґрунтується на оцінці рейтингу корпорації. Аналізуючи дані про дотримання компаніями кодексів та правил, розроблених у найкращих традиціях корпоративного управління, агентство Standard & Poor’s визначає рівень корпоративного управління CGS за шкалою від CGS- 10 (вищий рівень) до CGS- 1 (нижчий рівень).

Визначення рівня корпоративного управління включає аналіз двох компонентів: рейтингу компанії та національного фону.

Рейтинг компанії оцінюють за ефективністю взаємодії органів управління, Ради директорів, акціонерів компанії та інших зацікавлених осіб. У межах цього компонента перш за все оцінюють внутрішню структуру та процеси управління окремої компанії.

Аналіз національного фону поєднує оцінки ефективності правової, нормативної та інформаційної інфраструктур у країні. У межах цього компонента оцінюють, як зовнішні чинники на макроекономічному рівні впливають на якість корпоративного управління компанії. Висока оцінка національного фону не означає, що окремі компанії також отримають високі рейтинги. При цьому окрема компанія у країні, яку оцінено високо, може отримати низький CGS. Для присвоєння рейтингу викорис­товують як опитування, так і об’єктивну інформацію, отриману з установчих та внутрішніх нормативних документів товариства тощо.

Метод визначення рейтингу корпоративного управ­ління, який застосовується консалтинговою фірмою Deminor (DR). Цей рейтинг як і рейтинг CGS ґрунтується на застосуванні міжнародних стандартів корпоративного управ­ління та розраховується за шкалою від DR -10 (вищий рейтинг) до DR -1 (нижчий рейтинг). Консалтингова фірма Deminor, головний офіс якої знаходиться в Брюсселі, спеціалізується на послугах із захисту прав інституційних, приватних та корпоративних міноритарних інвесторів.

Рейтинг DR визначають компаніям на їх замовлення або на замовлення інвесторів, які бажають придбати акції компаній. Він ураховує меншу кількість факторів, але простіший в обчисленні.

Для надання рейтингу DR оцінюють чотири фактори:

– дотримання прав акціонерів та виконання ними своїх обов’язків;

– виплату дивідендів;

– прозорість процедур корпоративного управління;

– структуру та функції керівних органів акціонерного товариства.

Метод визначення коефіцієнта корпоративного управління (Corporate Governance Quotient – CGQ) запропоновано Institutional Shareholder Services (ISS). Ця методологія відрізняється від інших тим, що враховує не тільки структуру корпоративного управління компанії, але і її позицію на ринку.

Визначення коефіцієнта корпоративного управління ґрунтується на оцінці 51 фактора, які поділено на сім груп:

1. Склад і структура керівних органів.

2. Статут та внутрішні нормативні документи.

3. Виконання законодавства про акціонерні товариства.

4. Компенсації членам виконавчих органів управління.

5. Якісні показники, включаючи виконання фінансових планів.

6. Власність керівників та службовців компанії.

7. Освіта керівників.

Коефіцієнт розраховують для галузі, до якої належить компанія (наприклад, агентство Standard & Poor’s виділяє 23 галузі), та щодо ринкового індексу (наприклад, S&P 500), і розподіляють компанії на галузевий або груповий ранжи­рований ряд. Це дозволяє визначити, яка компанія посідає перше, друге, третє і т. д. місця серед подібних.

Метод визначення рейтингу якості корпоративного управління, яка застосовується Інститутом корпоративного права та управління Російської Федерації (CORE-rating). Рейтинг розраховують за методикою, розробленою спеціа­лістами Інституту корпоративного права та управління під контролем та за участю членів Blue Ribbon Panel – експертної ради, до якої входять визнані західні та російські фахівці у галузі корпоративного управління.

Оцінюють корпоративне управління на підставі інформації, яку розкриває компанія як в обов’язковому порядку, так і добровільно.

Для того щоб мати можливість визначати проблеми або, навпаки, досягнення у практиці корпоративного управління компаній, релевантна інформація поділена на такі групи:

– розкриття інформації;

– структура акціонерного капіталу;

– рада директорів та виконавчі органи управління;

– основні права акціонерів;

– наявність ризиків;

– історія корпоративного управління компанії.

Результат аналітичної обробки інформації – CORE-rating – індивідуальний числовий показник оцінювання корпоративного управління компанії за шкалою, максимальне значення якої відповідає ідеальній компанії, в якій не тільки не порушують вимог законодавства, але й застосовують процедури, які не обмежують прав акціонерів. Крім того, передбачається, що компанія вживає заходи, спрямовані на підвищення стандартів корпоративного управління, і проводить таку політику, за якої для акціонерів мінімізуються можливі ризики, пов’язані з корпоративним управлінням.

Метод визначення рейтингу корпоративного управ­ління, який застосовується Російським інститутом директорів (RID). Реально існуючі та потенційні ризики, пов’язані з корпоративним управлінням, розподіляють на 8 категорій та 20 підкатегорій, кожній з яких відповідає чітко визначений коефіцієнт ризику та вказівки щодо його застосування. Компаніям присуджують штрафні бали: чим вищий рейтинг тієї чи іншої компанії за сукупністю набраних нею балів, тим більший ризик. Компанії, які отримали понад 35 штрафних балів, вважають ризиковими, а компанії, рейтинг яких нижче 17, – відносно безпечними.

Згідно з економетричною моделлю, запропонованою Майклом Гібсоном, якість корпоративного управління оціню­ють за результатами діяльності компанії (продажем, прибутком, заборгованістю тощо).

Метод визначення індикатора корпоративного управління, який застосовується (Davis Global Advisors, Inc. – DGA). Метод передбачає оцінювання таких факторів:

1) структура ради директорів (спостережної ради);

2) право голосування;

3) прозорість;

4) захист прав власності.

Оцінка надається за десятибальною шкалою. У 2001 р. найвищий бал отримала Великобританія – 8,4; далі США – 7,5; Франція – 5,7; Нідерланди та Бельгія – 5,4; Німеччина – 5,1.

Метод визначення індексу ризику корпоративного управління (Corporate Governance Risk – CGR) за Кричтон-Міллером та Уорманом. Методологія передбачає оцінювання ризику втрат інвесторів від недосконалого корпоративного управління в окремих країнах. Якщо DGA застосовують переважно для розвинених країн, то CGR – для країн з перехідною економікою. Методика Кричтон-Міллера та Уормана базується на опитуваннях менеджерів акціонерних компаній. Питання поділяють на чотири групи, з яких виділяють підгрупи з відповідними питаннями, якими передбачено оцінити:

– чинне законодавство про акціонерні товариства;

– правові процеси;

– регуляційний режим;

– «етичне покриття (ethical overlay)».

Питання у межах груп та підгруп передбачають однозначну відповідь: «так» або «ні», що дозволяє розрахувати частку позитивних та негативних відповідей, побудувати рейтингову шкалу та визначити індекс CGR.

Кричтон-Міллер та Уорман уперше розрахували індекс CGR 1999 р. для Росії (CGR – 4) та Польщі (CGR – 16). У 2000 р. аналогічне дослідження провела на замовлення Асоціації економічних досліджень Merit Research група місцевих учених для Чеської Республіки (CGR – 11), а 2002 р. – для Польщі (CGR – 14,1).

Пошук критеріїв, які найбільш повно і точно відображають стан корпоративного управління, триває. Особливо інтенсивно дослідження проводять у країнах, що розвиваються, та у країнах з перехідною економікою, зокрема й в Україні. Як окремі компанії, так і країни в цілому мають усвідомити, що їхній інвестиційний імідж залежить передусім від рівня відповідності корпоративного управління міжна­родним стандартам.

Контрольні запитання та завдання

1. Назвіть основні елементи, що характери­зують моделі корпоративного управління.

2. Поясніть, у чому полягає особливість структури воло­діння акціями і контролю над корпорацією в англо-американській моделі корпоративного управління.

3. Дайте сутнісну характеристику західноєвропейської моделі корпоративного управління.

4. Поясніть теоретичні основи управління об’єктами корпоративного типу.

5. Які дії потребують схвалення акціонерами в німецькій системі корпоративного управління?

6. Назвіть ключових учасників корпоративних відносин у японській моделі управління.

7. Назвіть основні ознаки та сфери поширення перехідної моделі корпоративного управління.

Розділ 4

Корпоративні цінні папери

 

4.1. Акції: визначення і види.

4.2. Збільшення та зменшення статутного капіталу акціонерного товариства.

4.3. Облігації як корпоративні цінні папери.

Акції: визначення і види

 

Акції є одним із найбільш поширених видів цінних паперів, що обертаються сьогодні на фондовому ринку Україні. Так, на поча­ток 1999 року частка акцій у структурі емісійних цінних паперів фондового ринку України складала 98 %.

Правовий режим акцій визначається законами «Про цінні па­пери і фондову біржу», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про державне регулювання ринку- цінних паперів в Україні», «Про го­сподарські товариства» та іншими норма­тивними актами.

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному фонді акціонерного товари­ства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розпо­ділі майна при ліквідації акціонерного товариства (ч. І ст. 4 Зако­ну «Про цінні папери і фондову біржу»).

Тільки юридична особа у формі акціонерного товариства має право на випуск акцій. Випуск акцій акціонерним товарис­твом є одним із необхідних етапів його створення, а також засобом залу­чення фінансових ресурсів у процесі подальшої господарської дія­льності товариства.

Акціонерне товариство може випускати акції різних видів. Роз­різняють поняття:

v категорія акції (прості, привілейовані);

v тип акції (іменні, на предʼявника).

v за формою випуску акції підрозділяються на акції в документарній і бездокументарній формі.

Обсяг корпоративних прав, що випливають з акції, зале­жить від категорії акції.

Привілейовані акції дають їх власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна товариства у випадку його ліквідації. Виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться в розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного това­риством прибутку у відпо­відному році. У тому разі, коли прибу­ток відповідного року не­достатній, виплата дивідендів по привілейованих акціях прова­диться за рахунок резервного фонду. Пріоритетна участь у роз­поділі майна товариства у випадку його ліквідації реалізується акціонерами — власниками привілейованих акцій, шляхом одер­жання з майна товариства заздалегідь визначеної в акції ліквіда­ційної вартості перед розподілом цього майна серед власників простих акцій. Держателі привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено статутом. Привілейовані акції не можуть бути випу­щені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціо­нерного товариства. Товариство може розміщати один або кіль­ка типів привілейованих акцій, що надають їх власникам різний обсяг прав.

Прості акції дають акціонеру право: брати участь в управлінні справами товариства; брати участь у розподілі чистого прибутку після виплати дивідендів по привілейованих акціях; при ліквідації товариства брати участь у розподілі його майна, що залишилося після розрахунків з усіма кредиторами і власниками привілейова­них акцій.

Сьогодні привілейовані акції випускаються досить рідко. Доці­льність випуску привілейованих акцій для товариства ускладнюєть­ся тим, що його статутний фонд формується за рахунок коштів акціонерів, які не беруть участі в управлінні. Акціонери, що одержу­ють привілейовані акції, зменшують ризик своїх капіталовкла­день, оскільки мають гарантоване право на фіксований дивіденд і виплату заздалегідь визначеної ліквідаційної вартості акції.

Відкрите акціонерне товариство може випускати акції іменні і на пред'явника. Закрите акціонерне товариство може випускати тільки іменні акції. У іменних акціях зазначена особа їх власника (його прізвище, ім'я та по батькові або найме­нування вказані на бланку цінного папера), вони передаються шляхом вчинення індо­саменту (передавального запису, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Держателі іменних акцій реєстру­ються в спеціальному реєстрі. Акції на пред'явника не містять імені або найменування їх власника, вони передаються вільно, для реалі­зації корпо­ративних прав по даній акції досить її пред'явлення будь-якою особою. Акціонерне товариство веде загальний облік акцій на пред'явника і йому не доступна інформація про їх власни­ків. Громадяни можуть бути держателями, як правило, іменних ак­цій. Акції на пред'явника дуже привабливі для інвесторів, оскіль­ки дозволяють вільно здійснювати їх передачу у власність іншим особам (не супроводжується ніякими формальностями), особис­тість власника акції залишається невідомою для това­риства і тре­тіх осіб.

У процесі приватизації майна державних підприємств шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства можуть випуска­тися тільки прості іменні акції.

Акції можуть випускатися в документарній і бездо­кументарній формах.

Випуск акцій у документарній формі здійснюється шля­хом ви­готовлення і видачі акціонерам сертифікатів акцій. Сер­тифікат акції — це бланк цінного папера, що містить уста­новлені законом реквізити і засвідчує право власності на акції. Друк сертифікатів акцій може здійснюватися Банкнотно-монетним двором Національ­ного банку України і спеціалі­зованими поліграфічними підприєм­ствами Міністерства фіна­нсів України на підставі замовлень, що надійшли від акціо­нерних товариств. Вимоги до бланків сертифі­катів цінних паперів, їх зовнішнього вигляду, обов'язкових рекві­зитів, а також вимоги стосовно захисту сертифікатів цінних папе­рів від підробок установлені Положенням про вимоги до сертифіка­тів цінних паперів, випущених у документарній формі, затверд­женим рішенням ДКЦПФР № 95. від 31.07.1998 р.

Обов'язковими реквізитами бланка сертифіката акцій є:

1) найменування цінного папера — акція.

2) найменування і місцезнаходження емітента;

3) серія і номер сертифіката;

4) дата випуску;

5) тип (іменні, на пред'явника) і категорія (прості, привілейовані);

6) ім'я власника (для іменних акцій);

7) кількість акцій;

8) номінальна вартість;

9) термін виплати дивідендів;

10) підпис керівника або іншої уповноваженої особи;

11) печатка емітента;

12) реквізити реєстроутримувача (для іменних акцій);

Акціонери — власники акцій у документарній формі реєструються в реєстрі власників іменних цінних паперів, що може вестись незалежним реєстратором або самим товариством (за умов, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку).

Акції в бездокументарній формі існують у вигляді облі­кових записів на рахунку зберігача (на електронних носіях інформації). У випадку емісії акцій у бездокументарній формі емітент оформ­ляє глобальний сертифікат, що відповідає обсягу зареєстрованого випуску і передає його в обраний ним депо­зитарій. Глобальний сертифікат — це документ, оформлений у ДКЦПФР на весь ви­пуск цінних паперів у бездокументарній формі, що підтверджує право на здійснення операцій із цінними паперами даного випус­ку в Національній депозитарній системі. Вимоги до порядку оформ­лення і форми глобального серти­фіката встановлені Положенням про глобальний сертифікат емісії цінних паперів у бездокументарній формі, затвердженим рішенням ДКЦПФР № 25 від 12.02.1998 р. На період підписки на акції оформляється тимчасовий гло­бальний сертифікат, що замінюється на постійний після реєстрації випуску акцій у Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку або анулюється у випадку визнання цього випуску таким, що не відбувся. Глобальний сертифікат зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездоку­ментарній формі.

Підтвердженням права власності на акції, випущені в бездокументарній формі, є виписка з рахунку в цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний видати власнику акцій. Інформація про акціоне­рів – власників акцій у бездокументарній формі міститься в облі­ковому реєстрі рахунків акціонерів. Порядок здійснення операцій з акціями в бездокументарній формі, ведення реєстру рахунків акціонерів визначаються Положенням про депозитарну діяльність, затвердженим рішенням ДКЦПФР №61. від 26.05.1998 р. Депози­тарну діяльність мають право здійснювати юридичні особи, що відповідають вимогам Закону «Про Національну депозитарну си­стему та особливості електро­нного обігу цінних паперів в Украї­ні», і мають дозвіл на депо­зитарну діяльність, виданий ДКЦПФР відповідно до Ліцен­зійних умов здійснення професійної діяльно­сті на ринку цінних паперів, затверджених рішенням ДКПБФР і Державного комі­тету з питань регуляторної політики і підприєм­ництва № 49/60 від 14.03.2001 р.

Форма випуску акцій визначається рішенням емітента про ви­пуск акцій і затверджується ДКЦПФР при реєстрації випуску ак­цій. Акціонерні товариства, що виникають у процесі прива­тизації, із самого початку своєї діяльності повинні орієнтуватися на стандар­ти випуску акцій у бездокументарній формі. Акції в документарній формі можуть бути знерухомлені шляхом депо­нування їх сертифікатів у зберігача і/або в депозитарії. Право­вий режим знерухомлених акцій збігається з правовим режимом акцій у бездокументарній формі.

Бездокументарна форма випуску акцій значно спрощує обіг акцій, здійснення будь-яких операцій з ними; є більш деше­вою в порівнянні з документарною; надає можливість швидкого обігу акцій на організованому біржовому і позабіржовому рин­ках.

Основними характеристиками акції, закріпленими в стат-тях 4, 5 Закону «Про цінні папери і фондову біржу» висту­пають: безстро­ковість, неподільність, наявність вартості.

Строк обігу акції не обмежений, вона існує доти, поки не буде прийняте рішення про анулювання акцій у випадку зміни розміру статутного фонду, деномінації акцій, реорганізації або ліквідації товариства.

Акція неподільна. Вона може належати на правах спіль­ної власності декільком особам, але усі вони мають права одного ак­ціонера і можуть здійснювати ці права через одного з них або че­рез загального представника (на підставі договору доручення і належно оформленої довіреності).

Акція - це грошовий документ, що має визначену вартість. Роз­різняють номінальну, емісійну, ринкову й балансову вартість акції.

Номінальна вартість — це умовна величина, що дорів­нює роз­міру частки в статутному фонді акціонерного това­риства, яка при­падає на одну акцію. Номінальна вартість акції визначається засновниками товариства довільно, з урахуванням того, на яку кате­горію інвесторів орієнтований випуск акцій. Сумарна номінальна вартість придбаних інвесторами акцій складає статутний фонд акціонерного товариства. Номінальна вартість виступає обов'язко­вим реквізитом акції, але при цьому носить суто інформаційний (навіть «історичний») характер і не має істотного значення для подальшого обігу акцій на ринку. Всі акції акціонерного товарис­тва, включаючи привілейовані, повинні мати однакову номіналь­ну вартість. ДКЦПФР визначена мінімальна номінальна вартість акції — 0,01 грн. Номінальна вартість акції не може бути мен­шою за мінімальну номінальну вартість і повинна бути кратною їй. Для відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, встановлена стандартна номінальна вартість акції, що складає 0,25 грн. Акціонерне товариство має право змінюва­ти номінальну вартість акції. Такі зміни можуть здійснюватися: а) у зв'язку зі зміною статутного фонду акціонерного товариства (збільшенням, зменшенням); б) у зв'язку з деномінацією акцій — зміною їх номінальної вартості, не пов'язаною зі зміною статутно­го фонду (здійснюваною в його межах). Деномінація може мати форму дроблення або консолідації акцій.

Емісійна вартість — це вартість придбання акцій їх першими власниками (у ході розміщення випущених в обіг акцій першої або додаткової емісії). Емісійна вартість може дорівнювати номіналь­ній або перевищувати її. Різниця між емісійною і номінальною вартістю акції складає емісійний прибуток товариства, що включа­ється до складу його валового прибутку (враховується як додатко­вий, а не статутний капітал). Статутний фонд не може бути збіль­шений на суму емісійного прибутку.

Ринкова вартість акції — це основний показник ліквідності акції, що формується під впливом попиту і пропо­зиції, що склада­ються на фондовому ринку. Ринкова вартість акції залежить від багатьох чинників, таких як фінансовий стан товариства, його діло­ва репутація, перспективи розвитку, розмір дивідендів, що виплачу­ються, якість проведеної рекламної компанії й ін. Ринкова вартість може дорівнювати номінальній або бути більшою чи меншою за неї. Балансова (бухгалтерська) вартість акції відбиває частку власного капіталу (чистих активів товариства), яка припадає на одну акцію.