Нацiональнi кодекси корпоративного управлiння

 

У формуванні загальних підходів до принципів корпоративного управління активну участь беруть не тільки уряди більшості країн, але й недержавні (громадські, підприємницькі) організації і групи. Якщо зусилля державних органів спрямовані насамперед на удосконалення законодавства з метою закріплення обов’язковості певних стандартів розкриття інформації про діяльність компаній, захисту прав акціонерів і забезпечення однакового ставлення до них, урахування інтересів інших зацікавлених сторін, то діяльність ділових кіл та інших недержавних структур і груп спрямована на формування правил і процедур корпоративного управління, які добровільно прийняли б ділові кола і які б відповідали міжнародно визнаним принципам та водночас ураховували національні особливості.

Результат такої роботи – поява в різних країнах так званих кодексів корпоративного управління – зводу добровільно прийнятих стандартів і внутрішніх норм, що встановлюють і регулюють порядок корпоративних відносин.

У країнах з найрозвинутішими ринками капіталу (Великобританія, США, Канада) кодекси корпоративного управління з’явилися на початку 90-х рр. Вони регулювали практику корпоративної поведінки, зокрема питання забезпечення прав акціонерів і підзвітності керівництва компаній.

Найбільш досконалі і відомі стандарти національного рівня такі:

v Кодекс Кедбері, сформований комітетом під керів­ництвом Адріана Кедбері, Радою інформації, Лондон­ською фондовою біржею і професійною спілкою бухгалтерських службовців 1991 р. у Великобританії.

v Кодекс найкращої практики для німецького корпоративного управління, підготовлений Німецькою групою з корпоративного управління у січні 2000 р.

v Рекомендації Комітету з питань корпоративного управ­ління під керівництвом М. Вьєно (у редакції 1995 і 1999 рр.), підготовлені групою, створеною Націона­ль­ною радою французької промисловості, Французькою асоціацією приватних підприємств і Рухом французьких підприємств.

v Принципи корпоративного управління Греції, підготовлені 1999 р. Комітетом з питань фінансових ринків.

v Основні напрями і проблеми корпоративного управління, підготовлені 1994 р. радою директорів «Дженерал моторз».

v Основні принципи і напрями корпоративного управління в США, підготовлені в 1998 р. Каліфорнійським пенсійним фондом цивільних службовців у відставці – найбільшим у світі пенсійним фондом і одним із найбільших світових інституційних інвесторів.

v Кодекс найкращої практики, підготовлений 1999 р. Бразильським інститутом корпоративного управління.

v Кодекс корпоративного управління, підготовлений 1998 р. Конфедерацією промисловості Індії.

v Кодекс корпоративного управління, підготовлений 1999 р. Вищим фінансовим комітетом Малайзії.

v Кодекс найкращої практики і рекомендації для директорів публічних компаній, підготовлений 1989 р. (з наступними доповненнями) Гонконгівською фондовою біржею.

v Кодекс найкращої практики, підготовлений 1999 р. Комітетом з питань корпоративного управління Підпри­єницької координаційної ради Мексики.

Правовий статус кодексів корпоративного управління неоднаковий у різних країнах. В одних країнах кодекс – частина загального пакета обов’язкових умов, яких компанії треба дотримуватися для того, щоб її цінні папери продавалися на біржі. В інших – документ, що має виключно рекомендаційний характер і не пов’язаний з будь-якими обов’язковими вимогами.

Основу кодексів корпоративного управління становлять питання пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності ради директорів і забезпечення контролю цього органу, що предс­тавляє інтереси акціонерів у цілому, за діяльністю компанії і її менеджменту. Рекомендації кодексів різних країн з деяких проблем формування рад директорів наведено в таблиці 3.

Таблиця 3