Корпоративнi об’єднання в Українi

Одна з нагальних проблем постприватизаційного періоду української економіки – це проблема формування та ефективного функціонування корпоративного сектору. Його формування припадає на кінець 80-х – початок 90-х ровів, ще до початку ринкових реформ. Однак найактивніше цей процес став розвиватися після прийняття Закону України «Про господарські товариства», що зумовило масове створення господарських товариств через перетворення державних підприємств на акціонерні товариства, товариства з обмеженою відпові–дальністю та інші види корпоративних форм господа­рювання.

Незважаючи на досить тривалий період формування (близько 10 років), методологічні основи корпоративних відносин майже не розроблені. Немає чітко сформульованих визначень основних понять, що стосуються корпоративного сектору економіки, не вивчено взаємозв’язок між елементами корпоративних відносин, не сформульовано їх основні інструме­нти та засоби.

Вивчаючи корпоративні відносини та корпоративне управ­ління, насамперед слід відокремити поняття корпоративного сектору від інших складових частин ринкової економіки.

Корпоративний сектор економіки – це сукупність органі­заційно правових форм господарювання, основним принципом форму­вання яких є принцип корпорування, злиття капіталу окремих суб’єктів. При цьому частка кожного окремого учас­ника корпоративних відносин чітко визначена та відокремлена від часток інших учасників.

Отже, до корпоративного сектору економіки можна вклю­чити всі організаційно-правові форми господарювання, майно яких складається з окремих внесків їх учасників (часток, паїв, частин).

Важливе значення для розуміння сутності корпоративних від­носин має поняття «корпоративні права». Відповідно до чинного законодавства України, вони є правом власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації.

На українську економіку другої половини 90-х – початку 2000-х рр. значно впливає перерозподіл власності та пов’язана з ним трансформаційна криза, яку спричиняє предусім недосконале корпоративне управління.

Виникнення недержавного сектору економіки, що предс­тавлений переважно акціонерними товариствами, дало поштовх до створення та розвитку принципово нової системи управління корпоративного управління. Практика свідчить, що перенесення методів та прийомів, які застосовували вітчизняні менеджери для управління державними підприємствами, на акціонерні товариства призводить до негативних наслідків у діяльності цих приватизованих підприємств. Отже, це ще раз доводить наяв­ність та актуальність розгляду і розвʼязання проблем корпора­тивного управління.

Виділяють такі види корпоративних об’єднань: союзи, гос­подарські асоціації, концерни, консорціуми, картелі, корнери, конгломерати, трести, синдикати, франчайзи, холдинги. Таке різноманіття корпоративних об’єднань властиве західним країнам із високим рівнем технічного прогресу. В Україні такі об’єднання ще тільки створюються. Переважають союзи та асоціації. Останнім часом дедалі частіше з’являються об’єд­нання у вигляді холдингів та концернів. За твердженням Т. В. Кашаніної, «холдинги розглядаються багатьма як завуальовані структури адміністративно-командної системи. Їх створення є природною реакцією підприємств на знищення міністерств та неможливість відразу вийти у «вільне плавання».

На 1.07.2006 року в Україні здійснюють свою діяльність 33562 акціонерних товариства (з них відкритих акціонерних товариств 11144, закритих акціонерних товариств – 21728), товариств з обмеженою відповідальністю 337700, товариств з додатковою відповідальністю – 700, повних товариств – 1988, командитних товариств – 681, асоціацій – 2796, корпорацій – 831, консорціумів – 83, концернів – 407.

Розглянемо визначення об’єднань підприємств, які наведені в українському законодавстві:

1) асоціації – договірні об’єднання, створені для постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

2) корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

3) консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення спільної мети;

4) концерни – статутні об’єднання підприємств промис­ловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Законодавство допускає створення інших об’єднань підприємств за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об’єднання діють на підставі договору або статуту, який затверджують їх засновники або власники. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, збері­гають права юридичної особи, і на них поширюється дія цього закону.

В об’єднання підприємств, зареєстроване в Україні, мо­жуть входити підприємства інших союзних республік та держав.

Підприємства України можуть входити в об’єднання, заре­єстровані в інших союзних республіках та державах. По­рядок вступу в об’єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Об’єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєструють об’єднання в порядку, установленому цим законом для підприємства. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). Основою ефективності будь-яких принципово нових форм об’єднань є договірні засади, добровільне входження до їх складу всіх учасників, активна горизонтальна кооперація між ними.

Добровільні об’єднання створюються для успішного виконання підприємствами завдань, пов’язаних із розширенням їх можливостей у виробничому та соціальному розвитку, підвищенням ефективності використання матеріальних, фінан­сових та інших ресурсів на основі організації спільної діяль­ності, розподілу праці та кооперації, об’єднання зусиль та засобів у науково-технічному, виробничому та соціальному роз­витку.

Згідно з Указом Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та прива­тизації» від 11.05.94 р., підприємства, що здійснюють діяльність в Україні, можуть інтегруватися в холдингові об’єднання. Цей указ визначає такі поняття:

v холдингова компанія – суб’єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) господарюючих суб’єктів;

v контрольний пакет акцій – кількість акцій (пай, частка у статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над суб’єктом господа­рювання. Рішення щодо підтвердження наявності контроль­ного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів суб’єктів господарювання у порядку, що встановлює цей комітет;

v дочірнє підприємство – суб’єкт господарювання, контроль­ним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Відповідно до українського законодавства, можливе існування ще одного виду корпоративних об’єднань підприємств, таких як промислово-фінансові групи (або фінансово-промислові групи). Закон України «Про промислово-фінансові групи» від 21 листопада 1995 р. визначає порядок їх створення, реорганізації та ліквідації, а також фінансово-економічні умови їх діяльності;

v промислово-фінансова група (ПФГ) – це об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільсько–господарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей вироб­ництва і структурної перебудови економіки України, вклю­чаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Головним підприєм­ством ПФГ є підприємство, що виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні й офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Голо­вне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. Президентом ПФГ є керів­ник головного підприємства. У складі ПФГ може бути тіль­ки одне головне підприємство. Учасники ПФГ виробляють проміжну продукцію або надають банківські та інші послуги іншим учасникам і головному підприємству. Проміжна продукція ПФГ використовується для виробництва кінцевої продукції і реалізується виключно іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. У разі реалізації такої продукції за межами ПФГ цю продукцію проміжною не вважають. Кінцева продукція ПФГ – продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об’єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ. Різновидом ПФГ є транснаціональна ПФГ, до складу учасників якої входять українські та іноземні юридичні особи.

У розрахунках між компаніями учасниками викорис­товують внутрішні ціни, за якими реалізується проміжна продукція ПФГ. Ініціаторами створення ПФГ є підприємства, наукові і проектні установи, банки, інші установи та організації всіх форм власності, які мають на меті отримання прибутку і відповідно до цього закону, Цивільного кодексу України та інших актів законодавства уклали Генеральну угоду про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ.

Реорганізація ПФГ – це зміна головного підприємства, перезатвердження переліку кінцевої продукції та (або) перезатвердження складу учасників ПФГ, що потребує внесення змін до Генеральної угоди.

Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до законодавства України та укладеної генеральної угоди про спільну діяльність.

Промислово-фінансова група не має статусу юридичної особи. Право діяти від його імені має виключно головне підприємство. Як інтегрована структура ПФГ припускає багатоваріантність свого утворення. У своїх конкретних виявленнях вона може бути ідентифікована майже зі всіма інтегрованими структурами і являє собою групу організацій з участю фінансової структури, пов’язаних відносинами влас­ності, контролюючими потоками та реалізацією єдиної стратегії.

Об’єднання підприємств, що кооперуються у ПФГ, зазвичай продиктоване їх прагненням до зміцнення партнер­ських відносин без значних майнових зв’язків. Для цього деякі координувальні функції делегуються центральній компанії групи. Наприклад, центральна компанія російської Волзько-Камської фінансово-промислової групи здійснила значні та результативні зусилля з пошуку балансу інтересів «АвтоВАЗ» та його постачальників, щоб стримати зростання цін на матеріали та комплектуючі.

Ряд учених класифікує ФПГ за типом інтеграції: горизон­тальні, вертикальні та конгломератні групи. Ця класифікація може бути з певною мірою умовності застосована до корпора­тивних відносин у групі. Більше того, належність ефективної ФПГ до того чи іншого типу значною мірою залежить від характеру корпоративних відносин між учасниками групи. Усе різноманіття корпоративних відносин усередині ФПГ можна звести до холдингової побудови, перехресних володінь та договірних альянсів.

Аналіз існуючих ФПГ показує, що групи використовують усі вказані засоби реалізації корпоративних відносин. Ступінь їх застосування визначається характером інтегрування певної організації у групу, що є наслідком використовуваної стратегії консолідації власності її учасників. Найбільший ступінь такої консолідації, безперечно, характерний для холдингової організації.

Сукупність створених корпоративних об’єднань указує на переважну кількість конгломератних форм ФПГ, що пов’язано з процесами приватизації та розподілу власності в контексті структурного впорядкування економіки в процесі її інтегру­вання у світову господарську систему.

Аналіз організації та функціонування українських і російських ФПГ дозволяє сформулювати основні ознаки сучасного інтеграційного процесу на базі формування структур фінансовопромислового типу: посилення консолідаційних процесів на переважній основі інституту довірчого управління, стратегічного партнерства, концентрації власності під час її перерозподілу; ранжування активів об’єднання, результатом якого є їх відокремлення/приєднання за критерієм значущості для реалізації стратегії групи; активізація участі фінансового капіталу щодо забезпечення усталеності позиціонування групи на відповідних ринках. На сьогодні найбільшу життєздатність мають групи, побудовані за вертикальним принципом інтеграції учасників кількох технологічних процесів. Це пояснюється, з одного боку, посиленням конкурентної боротьби, що провокує «переливи» капіталів між галузями (об’єктивна причина), та, з іншого боку, недовикористанням активів в умовах економічної кризи в Україні (специфічний фактор). Аналіз світової практики створення ФПГ свідчить про тенденцію включення до складу членів ФПГ великих промислових підприємств зі значними (реальними та/або потенційними) обсягами реалізації та інвестиційними пропозиціями. Це пояснюється, насамперед, міцнішими та усталенішими коопераційними зв’язками великомасштабного виробництва порівняно з дрібносерійним, перевагою від реалізації ефекту від масштабу та обмеженою можливістю виконання інвестиційних програм на основі власних джерел фінансування.

Порівняльну характеристику розглянутих видів корпоративних об’єднань підприємств в Україні наведено в табл. 4.

Таблиця 4