Мета корпоративного управління

ефективний захист прав та законних інтересів акціонерів через:

забезпечення можливості представництва дрібних акціонерів у спостережній раді акціонерного товариства шляхом запровадження процедури кумулятивного голосування під час формування цієї ради;

установлення особливостей укладання товариством угод, які можуть суттєво вплинути на фінансовий стан товариства, а також недопущення укладання угод, які суперечать інтересам товариства;

удосконалення процедури підготовки та проведення загальних зборів акціонерів;

удосконалення системи внутрішнього контролю з метою додержання інтересів акціонерів та товариства в процесі діяльності товариства;

запровадження системи моніторингу порушень прав акціонерів;

врегулювання відносин між органами управління акціонерного товариства з чітким визначенням компетенції кожного з них, у тому числі через:

розширення кола повноважень, що належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам управління;

дальше утвердження спостережної ради як органу управління товариством, який представляє та здійснює захист інтересів акціонерів;

визначення порядку делегування окремих повноважень загальних зборів акціонерів іншим органам управління;

впровадження загальновизнаних цивілізованих, доброчесних норм ділових відносин у процесі здійснення корпоративного управління.

2. Принципи корпоративного управління — це основні, вихідні положення, які характеризують управління та мають істотне значення для розуміння його як системи і як механізму.

— принцип законності. Всі управлінські рішення повинні відповідати закону;

— принцип централізації поточного управління. Тобто зосе­редження поточного управління в межах виконавчого органу управління;

— принцип колегіального вирішення стратегічних питань. Най­важливіші рішення повинні прийматися за участю колективу. Маються на увазі не лише учасники, але й працівники юри­дичних осіб;

— принцип пріоритетності рішень вищих органів управління. Рішення загальних зборів мають вищу юридичну силу порівня­но з рішеннями інших органів управління. Якщо виконавчий орган вчиняє дії, які не відповідають рішенням вищого органу, такі дії є корпоративним правопорушенням;

— принцип плановості. Робота усіх органів управління має плановий, системний характер, що забезпечує послідовний і сталий розвиток організації;

— принцип підзвітності і підконтрольності. Органи управ­ління, котрі обираються зборами, звітують про свою роботу;

— принцип розподілу управлінських функцій. Усі органи управ­ління діють в межах своїх повноважень, визначених установ­чими документами;

— принцип добросовісності. Добросовісність полягає в належ­ному і сумлінному виконанні своїх обов'язків. Обов'язок добросовісно та розумно діяти в найкращих інтересах товарис­тва передбачає, що посадові особи органів товариства повинні під час виконання своїх функцій, визначених законодавством та внутрішніми документами товариства, виявляти турботли­вість та обачність, які, зазвичай, очікуються від розважливої людини в аналогічній ситуації;

— принципи розумності. Розумність можна пояснити як об­рання такого способу поведінки, який усуває або мінімізує можливість настання негативних наслідків для юридичної особи;

— принцип додержання інтересів товариства. Обов'язок діяти в інтересах товариства передбачає, що посадові особи органів товариства повинні використовувати свої службові повнова­ження та можливості, пов'язані із займаними ними посадами, виключно в інтересах товариства. Посадові особи органів това­риства не повинні здійснювати дії, які суперечать чи не від­повідають інтересам товариства. Зокрема, посадові особи не мають права отримувати будь-яку винагороду (прямо чи опосе­редковано) за здійснення ними впливу на ухвалення рішення органами товариства, використовувати у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб майно товариства, розкривати інформацію з обмеженим доступом тощо;

— принцип персональної відповідальності. Органи управлін­ня несуть різні види відповідальності за належне виконання своїх обов'язків.

Мета корпора­тивного управління — організація взаємодії учасників та праців­ників юридичної особи з метою забезпечення узгодженості їх сумісної діяльності, необхідної для досягнення цілей юридичної особи.

Функції управління — це найбільш типові однорідні та чітко виражені види (напрями) управлінської діяльності, котрі слу­гують інтересам досягнення цілей управлінського впливу.

Найбільш важливими є такі функції:

— функція планування (розробка програми розвитку това­риства, визначення цілей та завдань, забезпечення ресурсів для розвитку, визначення засобів досягнення планів);

— функція організації (розробка організаційної структури, формування органів управління, розподіл компетенції між ними, встановлення правил їх взаємодії та процедур прийняття управ­лінських рішень, координація між структурними підрозділами та різними органами управління);

— функція керівництва (постановка завдань, котрі виплива­ють з планів);

— функція контролю (перевірка якості виконання управ­лінських рішень, контроль фінансово-господарської діяльності товариства);

—функція координації (узгодження завдань різних вико­навців).

 

3. Органи управління господарських товариств. Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом.

Вищий орган управління

В AT, TOB, ТДВ, виробничих кооперативах вищим органом закон визначає загальні збори. Виходячи з корпоративного принципу органі­зації діяльності цих організацій, немає об'єктивних причин протистав­ляти і природу їх вищих органів. Свого часу С. Ландкоф відмічав, що загальні збори акціонерів — джерело влади керуючих органів AT, бо воно дає життя іншим його органам, розподіляє різні функції між ними та зберігає за собою верховне значення1.

Слід відмітити, що в чинному законодавстві різниться назва вищого органу тих чи інших корпорацій. Так, в AT цей орган називається загальними зборами акціонерів (ст. 145 ЦК, ст. 32 Закону «Про акціонерні товариства»), в TOB та ТДВ — загальними зборами учасників (ст. ст. 151, 159 ЦК, ст. 58 Закону «Про господарські товариства»); у виробничому кооперативі — загальними зборами членів кооперативу (ст. 15 Закону «Про кооперацію»). Як видається, різниця несуттєва і обумовлюється найме­нуванням учасників цих видів корпорацій (акціонери, учасники, члени).

Законодавче регулювання питань вищих органів корпорацій здійс­нюється, за загальним правилом, на рівні як ЦК, так і спеціальних за­конів. Стосовно AT, TOB, ТДВ це ст. ст. 145, 151, 159 ЦК і ст. ст. 33-50 Закону «Про акціонерні товариства» та ст.ст. 41, 58, 65 Закону «Про господарські товариства». Що ж стосується виробничо­го кооперативу, то на рівні ЦК це питання не врегульоване, а йому при­свячено ст. 15 Закону «Про кооперацію». Це дало І. Кучеренко підставу стверджувати, що таке ставлення до виробничих кооперативів слід вва­жати не досить послідовним.

Те, що загальні збори учасників різних корпорацій є вищим органом, не піддається сумніву. Проте спірним виявилося ставлення до них як до органів управління. Тобто, дискусійним є питання про їх бачення як вищих органів управління корпорацією. Одні правники вважають, що загальні збори акціонерів не можна визнавати вищим органом AT. Зок­рема, Ю. Толстой підкреслює, що акціонери ніякого впливу на діяльність AT справити не можуть, бо їх багато, вони розпилені, а усіма справами заправляють ті, хто входить до ради директорів (наглядову раду) або виконавчого органу, іноді навіть і не будучи акціонерами.

Таку ж точку зору підтримує і Ю. Метелева, яка вказує, зокрема на періодичність проведення засідань загальних зборів, що не дає змоги останнім вести поточні справи та здійснювати представництво AT у зовнішніх відносинах.

Протилежну позицію займають О. Блюмхард, В. Луць, Р. Сивий, О. Яворська6, В. Борисова, які вважають, що загальні збори учасників (акціонерів) — вищий орган управління корпорацією.

Для того аби виявити дійсний стан речей, слід виходити з поняття самого управління, що і дозволить стверджувати чи відвертати те, що загальні збори управляють корпорацією.

За загальним розумінням управлінням перш за все є спрямовування діяльності, роботи кого-або чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; керувати. Проте не можна відкидати й бачення управління як упоряд­кування, регламентацію, а відтак, визначення основоположних дій щодо існування організації. Це не тільки віднесено законом до компетенції загальних зборів, а й покладено в основу структури органів корпорації. Крім того, по-перше, акціонери, здійснюючи права, що надаються їм акціями, беруть участь в управлінні АТ шляхом участі в загальних зборах, а вже як наслідок — в інших органах у разі їх обрання. Очевидно, саме тому, у ст. 145 ЦК, яка має назву «Управління товариством з обмеженою відповідальністю», йдеться про загальні збори учасників. По-друге, відповідно до чинного законодавства саме загальні збори формують інші органи корпорації, які їм підзвітні (ст.. 33 Закону «Про акціонерні товаритсва», ч. 5 пп. «в», «г» ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. З ст. 65 Закону «Про господарські товариства», ч. 2 ст. 15 Закону «Про кооперацію»). По-третє, саме загальні збори є волетворним органом, який визначає питання, що пов'язані з життєдіяльністю корпорації2, на всіх етапах її життєвого циклу аж до прийняття рішення про припинен­ня її діяльності (ч. 5 пп. «е», «ї» ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. З ст. 65 Закону «Про господарські товариства», ч. 2 ст. 15 Закону «Про кооперацію»). По-чет­верте, визнання загальних зборів корпорації волетворним органом, що втілюється й в управління, означає, що рішення, які ним ухвалюються, спрямовані на реалізацію корпоративних прав і необхідні для формуван­ня волі корпорації, яка пізніше втілюється в дії органів корпорації, зок­рема виконавчих, у певних правочинах.

Таким чином, можна стверджувати, що розбіжності між наведеними точками зору щодо розуміння загальних зборів органом управління або навпаки стосуються того, що вкладається в поняття управління. Якщо управління само розуміється широко, то загальні збори будуть органом управління, а якщо надто вузько — то ні, адже в такому разі органи уп­равління зводяться до виконувачів функції представництва корпорації та повсякденної організації її діяльності.

Безумовно, що загальні збори акціонерів створюють основну право­ву базу для діяльності інших органів AT, на підставі якої і повинно здій­снюватися управління ним спеціально створеним для цього виконавчим органом. Загальні збори є органом для виразу спільної (єдиної) волі ак­ціонерів (учасників, членів кооперативу). Втім, відповідно до законо­давства до компетенції загальних зборів належать й окремі питання, які межують з вузьким розумінням управління. Це затвердження договорів (правочинів), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті това­риства (ч. 5 пп. «і» ст. 41, ч. 1 ст. 59, ч. З ст. 65 Закону «Про господарські товариства»).

Специфіка вищого органу корпорації полягає також в тому, що він працює не постійно, а якнайменше раз на рік. У ст. 159 ЦК вказується, що в загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери. Відтак, неприпустимо говорити, що «до його складу входять» всі акціо­нери (учасники), або «загальні збори становлять» акціонери (учасники). Цей орган і не обирається, на відміну від інших. Саме участю в ньому всі акціонери (їх представники) (учасники товариства, члени кооперати­ву) реалізують свої корпоративні права. Однак вважається, що правом на управління охоплюються як участь у роботі загальних зборів акціо­нерів, так і право бути обраним до складу інших органів товариства, якщо це питання знаходиться в компетенції загальних зборів.

Отже, право на управління справами АТ надає акціонерам можливість формувати його волю як юридичної особи шляхом участі в загальних зборах акціонерів, наглядовій раді, правлінні, ревізійній комісії. Якщо участь у загальних зборах акціонерів доступна кожному з них і забезпе­чена гарантіями закону, то участь в інших органах АТ можлива лише в разі обрання до них акціонера. Так само це є в інших корпораціях.

Сукупна воля акціонерів виражається на загальних зборах безпосе­редньо, на відміну від інших органів АТ, в яких ця воля знаходить свій вираз «на підставі прийнятих на себе посад».

Нині в світі спостерігаються дві паралельні тенденції: зменшення ролі акціонерів в управлінні АТ і, навпаки, підвищення такої ролі, праг­нення набути і використати право на участь в управлінні акціонерним товариством, роботі його органів і повна відсутність такого не тільки у дрібних акціонерів, а й часто у власників великих пакетів акцій.

Прояв зменшення ролі акціонерів полягає, по-перше, в максималь­ному відокремленні акціонерів від управління підприємницькою діяль­ністю корпорації, від капітал-функції, що проявляється в американській моделі управління, яка характеризується тим, що рада директорів кор­порації, як правило, передає менеджерам практично всі правомочності по управлінню за винятком внесення змін до внутрішнього регламенту і вирішення питання про нарахування та виплату дивідендів. Згідно із французькою та німецькок/моделями управління зв'язок між виконавчим органом і акціонерами більшою мірою опосередкований наглядовою радою. Майже так само й за законодавством України, коли йдеться про загальні збори великих АТ. Тим більш, що питання, які ними розгляда­ються, хоч і є вельми важливими, але не повсякденними. Поточні ж проблеми, які й становлять суто підприємницьку діяльність з усіма її наслідками (в тому числі необхідні для вирішення загальними зборами питань щодо розподілу прибутків) розв'язуються управлінцями.

По-друге, знижується роль загальних зборів акціонерів шляхом:

—законодавчого встановлення виключного переліку їх повноважень без права його розширення. У противному разі дії загальних зборів роз­цінюються як посягання на прерогативи інших органів корпорації і визнаються недійсними2. В Україні закон не передбачає такої вимоги, навпаки, загальні збори акціонерів мають право розглядати будь-які питання діяльності товариства;

—законодавчого обмеження права загальних зборів на вільне ухва­лення рішень — порядок денний та проекти рішень з усіх питань фор­муються іншими органами (наглядовим чи виконавчим)1, часто загальні збори взагалі не мають права вносити істотні зміни до таких проектів (наприклад, прийняти рішення про виплату дивідендів у більшому роз­мірі, ніж рекомендований радою директорів);

— передання частини повноважень, які традиційно належать загаль­ним зборам акціонерів, іншим органам АТ: наглядовій раді або виконав­чому органу чи відповідно раді директорів. Така тенденція притаманна і законодавству України, що дозволяє" більш оперативно вирішувати багато питань діяльності корпорації;

— допущення багатоголосих акцій і, навпаки, випуску безголосих акцій поряд із встановленням права власників облігацій на участь у загальних зборах. В Україні, навпаки, такі можливості виключені скасуванням норми, яка дозволяла встановлювати як мінімальну кількість акцій для участі в зборах акціонерів, так і максимальну кількість, що надає право голосу;

— поширення таких правових інструментів, як акціонерні угоди, які можуть ухвалюватися між усіма або деякими акціонерами, або акціоне­рами та товариством (корпорацією) і якими може істотно змінюватися правовий статус товариства;

— відмови дрібних акціонерів від здійснення права на управління через різні причини, до яких відносять і незначність ролі їх голосів при вирішенні питань, і незіставлення витрат, яких вимагає участь у діяль­ності загальних зборів (наприклад, пов'язаних із віддаленістю акціонера від місця знаходження акціонерного товариства), з результатами такої участі та ін.; законодавчо це позначається на постійному зниженні вимог до кворуму на загальних зборах (так, у Великій Британії незалежно від кількості акціонерів компанії кворум вважається досягнутим, якщо на зборах присутні хоча б дві особи).

По-третє, акціонери ставляться в такі умови, в результаті яких вони вимушені передавати своє право голосу за довіреністю або акції в уп­равління, як правило, банкам або іншим компаніям, які спеціалізуються на цьому. Внаслідок цього останні в особі своїх органів (правління, ди­ректорів) управляють не тільки іншими компаніями, а й власними. Подібні зв'язки, що зводяться до поступової і все більш суттєвої відда­леності первісних власників капіталу від свого капіталу, приводять до зосередження функцій управління чужою власністю у невласників з набуттям ними відповідних прав як на об'єкти права чужої власності, так і на повноваження, що надаються цими правами.

Тим самим абстрагованість акціонерів від капіталу проявляється найбільшою мірою. Фактично функції і повноваження по управлінню цим капіталом здійснюють сторонні особи, чия діяльність полягає у професійному управлінні. Це наймані управляючі — члени виконавчого органу або менеджери.

Причинами відсутності у акціонерів інтересу до участі в управлінні АТ є концентрація їх інтересу не на капітал-функції, а на капітал-власності на акції, здійснення своїх правомочностей власників, але вже на цінні папери як на капітал і не в матеріальному виробництві, а на фондовому ринку.

Підвищення ж ролі акціонерів проявляється, по-перше, в їх виключно­му праві формувати наглядову раду АТ і змінювати її склад (утім, в інших країнах поширеними є інші моделі формування наглядової ради, зокрема методом її кооптації, тобто самообрання). В Україні акціонери також мають можливість формувати виконавчий орган. Тим самим вони зберігають дуже суттєве право контролю за діяльністю корпорації та її органів, що (і оскіль­ки) безпосереднім чином пов'язане з їх правом на капітал-власність.

По-друге, має місце розширення права на інформацію про діяльність корпорації, що забезпечується законодавчими нормами про обов'язки її органів надавати таку інформацію на вимогу акціонерів, а також про публічну звітність АТ. Останнє є гарантією правильності першої інфор­мації і контролюється державними органами.

По-третє, формуються структури, які здійснюють контроль за діяль­ністю АТ. Ці структури можуть формуватися акціонерами (ревізійна комісія) або закликаються ними (незалежні аудитори). Крім того, над АТ з метою захисту публічних інтересів здійснює контроль держава в особі податкових органів, комісій з цінних паперів і фондових бірж і т. ін.

Для АТ країн континентального права, в першу чергу країн колишньо­го Союзу PCP, в тому числі України, взаємодія осіб, які об'єднують свої зусилля, працю, кошти, залишається важливою. Особливо це стосується АТ, створених на базі приватизованого майна державних підприємств, в яких збереглися зв'язки і відносини між людьми. Проте зі збільшенням капіталу порядок цих зв'язків та їх значення для кінцевого результату, який ставить перед собою функціонуючий капітал, поступово змінюються.

В будь-якому разі для належного рівня функціонування органів управ­ління АТ істотне значення мають економічне, психологічне, соціальне, культурне середовище їх діяльності, відшліфованість практикою тих чи інших механізмів. Отже дієвість моделі управління корпорації залежить від політики, культури, економіки, законодавчої системи тієї чи іншої країни1.

Зарубіжні правники доходять висновку про те, що відсторонення акціо­нерів від управління значною мірою зумовлюється архаїчністю, непристосо­ваністю до сучасних умов життя такого інституту, як загальні збори — у значенні фізичного зібрання акціонерів для вирішення певних питань. У бага­тьох країнах відбувається поступовий процес відмови від інституту загальних зборів із заміною його на більш зручні форми волевиявлення учасників компанії, які передбачають ухвалення учасниками рішень без проведення загальних зборів — письмове рішення, неформальне рішення (рішення проти якого не запере­чують учасники), проведення зборів в електронній (віртуальній) формі з вико­ристанням сучасних засобів зв'язку. Тобто, йдеться про зміну способу волеви­явлення учасників, а не позбавлення їх права виявляти свою волю взагалі1.

Законодавство України буквально таких механізмів не передбачає, але є подібні ним: ухвалення рішень учасниками TOB та ТДВ методом опитування.

Особливістю корпоративного управління в кооперативах слід вважати те, що законодавством передбачена можливість скликання зборів уповноважених кооперативу, якщо це встановлено статутом кооперативу, у разі, коли з органі­заційних причин, а саме через територіальне розміщення чи значну чисель­ність членів кооперативу проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе (ч. 7 ст. 15 Закону «Про кооперацію»). Кількість членів коопера­тиву, які мають право делегувати уповноважених, та порядок їх делегування визначаються статутом кооперативу Такий підхід створює умови для числен­них зловживань і не є властивим для корпоративних відносин.

Підбиваючи підсумки наведеному, можна дійти висновку про те, що, з одного боку, загальні збори учасників є вищим органом управління корпо­рації—вони визначають пріоритети і головні напрями розвитку корпорації, контролюють найважливіші сфери її діяльності, формують інші органи і здійснюють контроль за їх діяльністю, створюють внутрішню нормативну базу, тобто приймають локальні нормативні акти, вирішують найважливіші питання господарського і правового життя корпорації. З другого боку, в су­часних корпораціях загальні збори функціонують більше формально, аніж реально, оскільки їх повноваження істотно обмежуються законом на користь інших органів управління. Поряд із цим істотно підсилюється рівень захис­ту прав окремих учасників корпорації.

У світі існують декілька моделей організаційної побудови корпорації (див. таблицю):

дворівнева (германська) модель, тобто наявність, крім загальних зборів, виконавчого та наглядового органів управління (Германія, Австрія, Данія);

однорівнева (британська) модель передбачає функціонування в товаристві унітарного органу управління — ради директорів (Велика Британія, Ірландія, Бельгія, Італія, Іспанія, Греція). Як правило, дирек­тори, що входять до складу такого органу, розділяються на дві великі групи — виконавчих та наглядових директорів;

альтернативна модель надає товариствам право формувати в това­ристві наглядовий орган (Франція, Фінляндія, Португалія);

змішана модель базується на унітарній моделі, але передбачає обов'язкове формування наглядового органу за певних умов (Нідерлан­ди, Швеція).

Оскільки питання про підготовку і проведення загальних зборів (далі — 33) акціонерів досить об'ємне, для зручності зведемо усі його аспекти до вирішення таких завдань.

1. Які 33 проводяться — чергові чи позачергові.

2. Компетенція 33.

3. Підготовка 33:

3. 1. хто готує (варіанти: правління, наглядова рада, самі акціонери; допомагають реєстратори);

3. 2. коли готують;

3.3. як готують:

3. 3. 1. порядок денний,

3. 3. 2. списки акціонерів,

3. 3. 3. оформлення повноважень,

3. 3. 4. вирішення питання про місце проведення 33,

3.3.5. повідомлення акціонерів (індивідуально і через засоби масо­вої інформації),

3. 3. 6. підготовка інформації для акціонерів,

3. 3. 7. підготовка доповідей і матеріалів для виступів та прийняття рішень,

3. 3. 8. підготовка пропозицій по кандидатурах на посади членів органів АТ,

3. 3. 9. підготовка бюлетенів, пропозицій по кандидатурах членів мандатної і рахункової комісій,

3. 3. 10. підготовка проектів рішень і протоколу,

3.3. 11. технічне забезпечення 33 та інші питання (розселення, хар­чування тощо).

4. Проведення 33:

4. 1. реєстрація учасників 33; 4. 2. початок проведення 33; 4. 3. принципи голосування; 4. 4. порядок прийняття рішень.

Перша група питань залежить від вирішення того, які 33 проводять­ся — чергові або позачергові, враховуючи те, хто виступає ініціатором їх скликання.

Як правило, чергові 33 скликаються мінімум раз на рік, якщо інше не передбачено в статуті AT, у TOB — не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено в статуті (ст. 45 Закону «Про господарські товари­ства», ч. 4 ст. 15 Закону «Про кооперацію», ст. 61, ч. З ст. 65 Закону «Про господарські товариства»).

Оскільки одним із питань, які виносяться на розгляд чергових 33, є затвердження річної фінансової звітності, то логічно було б вважати, що такі збори мають проводитися не пізніше останньої дати надання фінан­сової звітності. Але оскільки законодавством про бухгалтерський облік та фінансову звітність не передбачено наявності на звітності AT відміт­ки про її затвердження чи незатвердження загальними зборами, то на практиці жодної прив'язки проведення 33 до дати подання фінансової звітності не існує. Більш того, виносити питання щодо затвердження звітності на 33 є недоцільним, оскільки правових наслідків «незатвер­дження» цієї звітності 33 закон не передбачає. Фінансова звітність має надаватись акціонерам для ознайомлення, а не затверджуватися ними. На практиці чергові збори, як правило, проводяться не пізніше дати подання річного звіту до ДКЦПФР (для відкритих AT — до ЗО квітня, для закритих AT — до ЗО вересня).

Позачергові 33 проводяться у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, передбачених його статутом, і в будь-яких інших випадках, якщо цього вимагають інтереси товариства, зокрема у TOB та ТДВ за наявності загрози значного скорочення статутного капі­талу на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 % го­лосів, а також учасників TOB та ТДВ, що володіють у сукупності більш як 20 % голосів. Позачергові 33 можуть скликатися ними у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства (ст. 45,61 та 65 Закону «Про господарські товариства»).

Закон «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоратив­ні інвестиційні фонди)» встановив, що позачергові 33 корпоративного інвестиційного фонду можуть скликатися на вимогу спостережної (на­глядової) ради або компанії з управління активами чи зберігача у разі: неплатоспроможності корпоративного інвестиційного фонду; зменшен­ня вартості чистих активів більш як на 25 % порівняно з останньою оцінкою (для фондів закритого або інтервального типу); зменшення вартості чистих активів більш як на 15 % за семиденний строк (для кор­поративних інвестиційних фондів відкритого типу); зменшення вартості чистих активів нижче їх номінальної вартості; необхідності затверджен­ня рішення про укладення або розірвання договору з компанією з управ­ління активами, зберігачем; необхідності обрання нових членів спосте­режної (наглядової) ради; наявності обставин, визначених у статуті корпоративного інвестиційного фонду (ч. 2 ст. 16).

У кооперативах позачергові збори скликаються на вимогу: не менше третини його членів; спостережної ради; ревізійної комісії (ревізора); органу управління кооперативного об'єднання, членом якого він являєть­ся (ч. ч. 6 та 7 ст. 15 Закону «Про кооперацію»).

Слід звернути увагу на право акціонерів, які володіють більш як 10 % голосів, на внесення пропозицій до порядку денного 33. У ст. 43 Закону «Про господарські товариства» зазначено, що такі пропозиції акціонерів мають обов'язково вноситися до порядку денного. При цьому можливі такі ситуації:

якщо акціонеру, який забажав скористатися цим правом, належать акції у кількості більш ніж 10 % голосів, йому не треба об'єднувати свої голосу для реалізації цього права;

якщо акціонери не мають достатньої кількості голосів, то вони мо­жуть об'єднатися для набрання у сукупності з іншими акціонерами більш ніж 10 % голосів;

якщо однакові пропозиції щодо порядку денного окремо надходять до виконавчого органу від різних акціонерів, кожен з яких не має 10 % голо­сів, але їх голоси перевищать 10 % голосів. В такому разі виконавчий орган має узагальнити ці пропозиції, підрахувавши загальний обсяг голосів, і якщо ця вимога буде додержана, запропоноване ними питання слід обов'язково включити до порядку денного. Втім, це питання не врегульо­ване в законі, і тому не всі правники погоджуються з таким підходом.

Отже, до порядку денного 33 мають включатися обов'язково пропо­зиції акціонерів, які володіють індивідуально чи в сукупності з іншими акціонерами більш ніж 10 % голосів, та акціонерів, які подали окремо однакові пропозиції, якщо цим акціонерам належить в сукупності 10 % і більше голосів1.

Зазначимо, що на практиці ця вимога досить часто використовується для введення міноритарних акціонерів в оману, коли за 45 днів до дати проведення 33 акціонерам повідомляється «номінальний» порядок денний, а потім нібито на вимогу контролюючого акціонера до нього вносяться істотні доповнення (наприклад, питання щодо внесення змін до статуту, переобрання органів управління, реорганізації товариства тощо). Чинним законодавством чітко не врегульовано порядок повідомлення акціонерів про зміни у порядку денному — це питання має вирішувати­ся статутом. Статути, які також складаються під впливом контролюючо­го акціонера (акціонерів), часто передбачають такі способи повідомлен­ня, які не дозволяють міноритарним акціонерам довідатися про зміни у порядку денному. Оскільки законом передбачено повідомлення акціо­нерів за 10 днів до дати проведення 33 (а це означає, що у цей строк має вийти повідомлення у друкованих засобах чи відправлене персональне повідомлення), то у кращому випадку довідатися про зміни порядку денного акціонери зможуть лише за декілька днів до проведення 33.

З огляду на викладене законодавче регулювання відносин, пов'язаних із доповненням порядку денного, має бути істотно вдосконалене.

У цілому підготовка, скликання і проведення чергових і позачергових 33 відбуваються за однаковими правилами, які встановлені чинним за­конодавством і статутом товариства.

33 як вищий орган АТ мають відбуватися в будь-якому разі і тому заборона їх проведення не повинна застосовуватись як заходи забезпе­чення позову, як то іноді трапляється на практиці. Адже питання, відне­сені законом до їх виключної компетенції, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства (ч. 2 ст. 159 ЦК), в противно­му разі це негативно би вплинуло на права акціонерів.

Друга група питань охоплює поняття компетенції 33. Компетенція 33 передбачена ст. 159 ЦК і ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства». Однак перелік питань, що їх закон відносить до компетенції 33, не є ви­черпним. Тому в статуті АТ можуть передбачатися й інші питання, що розглядатимуться 33.

Залежно від того, чи можуть ті чи інші питання передаватися на розгляд іншим органам товариства, вони поділяються на дві групи: ті, які належать до виключної компетенції 33, і ті, які до неї не належать. Зокрема, до першої групи ч. 2 ст. 159 ЦК відносить чотири питання:

1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

2) обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

3) затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;

4) рішення про ліквідацію товариства.

Третя група питань стосується підготовки до проведення 33. На­самперед відповімо на запитання: хто ж проводить цю роботу. У ЦК прямої відповіді на це немає, а в Законі «Про акціонерні товариства» зазначено, що цим займається наглядова рада АТ, яка приймає це рішення або самостійно, або акціонерів, що у сукупності володіють більш 10 % голосів. При цьому, якщо протягом 20 днів наглядова рада АТ не прийняла рішення про скликання поза­чергових 33, ці акціонери мають право самі скликати 33.

Якщо 33 скликаються акціонерами, то вони для ефективності вико­нання цього завдання можуть створювати структуру, не передбачену Законом «Про акціонерні товариства», наприклад, організаційний комітет. Акціонери можуть звернутися і до осіб, що надають подібні послуги (наприклад, до юридичної компанії чи реєстратора). Законодав­ство не передбачає відшкодування товариством витрат акціонерів на скликання та проведення позачергових 33. Утім, акціонери, які скликають 33, можуть включити питання про відшкодування витрат до порядку денного і якщо вони будуть підтримані відповідної кількістю голосів, то товариство буде зобов'язане відшкодувати їм витрати.

Слід також відмітити, що підготовкою до скликання 33 наглядова рада займається за участю реєстратора, депозитарія, а часто й спеціалізованої юри­дичної компанії на підставі укладених договорів.

Оскільки повідомлення акціонерів слід здійснювати за 30 днів до скликання 33, то рішення про це приймається, як правило, не пізніше двох місяців до цієї дати.

Наглядова рада приймає рішення про скликання 33; визначає дату проведення 33; визначає відповідальних за підготовку 33 осіб (можливо, вони іменуватимуться комітетом); призначає членів реєстраційної і лі­чильної комісії; визначає порядок денний 33 та спосіб повідомлення акціонерів про це у межах, встановлених статутом.

З огляду на складність роботи з підготовки 33 наглядовій раді доцільно розробити графік проведення тих або інших заходів із вказівкою на одержання та розробки необхідних матеріалів для цього, строки ви­конання заходів та відповідальних осіб.

Порядок денний 33 є одним з найважливіших питань корпоративно­го управління. При його формуванні слід ураховувати:

- що 33 не мають права ні за яких обставин ухвалювати рішення відносно питань, які не включені до порядку денного;

- необхідність чіткого формулювання кожного питання порядку ден­ного і неприпустимість включення до нього такого пункту, як «різне»;

- положення статуту АТ з того чи іншого питання;

- пропозиції акціонерів, які вони надсилають наглядовій раді не пізніше 20 днів до скликання 33 після ознайомлення з запропонованим їм порядком денним.

Як уже зазначалося, в цей же строк акціонери, що володіють більш 5 % голосів, можуть вимагати включення додаткових питань до поряд­ку денного. На підставі таких пропозицій наглядова рада АТ вносить зміни і доповнення до порядку денного і вживає заходів щодо ознайом­лення акціонерів з такими змінами і документами, які стосуються їх.

На практиці деякі АТ навіть спрощують процес внесення ними до­повнень за пропозиціями акціонерів. Для цього останнім надають мож­ливість заздалегідь ставити питання й одержувати на них відповіді від наглядової ради. Такий підхід найчастіше знімає проблему наполя­гання акціонерів на включенні того чи іншого питання до порядку ден­ного. Між тим в разі необхідності запобігти зайвій активності з боку тих чи інших акціонерів, яка шкодить АТ, наглядові ради справедливо вживають заходів, аби не допустити спроб з боку таких акціонерів внести до порядку денного 33 питання, що не належать до їх компетенції по суті або є провокаційними.

Разом з тим на рівні закону не визначено порядок розміщення питань порядку денного 33. Здавалося б, це не принципово, однак це лише пер­ше враження. Такий порядок набуватиме значущості тоді, коли йдеться про питання, запропоновані акціонерами для включення їх до порядку денного. У такому разі виникають два варіанти розміщення питань:

«причіпний вагон» для питань акціонерів, тобто коли їх додають напри­кінці порядку денного, запропонованого наглядовою радою; розміщен­ня їх так, як підказує логіка, а саме між питаннями запропонованого порядку денного.