Особливості антикризового управління в корпораціях

Кризові ситуації є невід'ємним атрибутом функціонування корпорації в умовах ринкової економіки (умовах економічної, фінансової та політичної нестабільності).

Сучасний стан більшості суб’єктів господарювання в Україні є кризовим. Але держава зацікавлена у максимальному збереженні підприємств, які мають необхідний потенціал виживання і є стратегічно важливими для країни. Саме цим зумовлено виникнення і поширення нового для України, специфічного за своїми завданнями та функціями виду управління – антикризового.

Антикризове управління корпораціями розглядається як самостійний вид професійної діяльності, спрямований на запобігання кризовим явищам та подолання їх на підставі раціонального використання наявних ресурсів і потенціалу виживання, мінімізації матеріальних та фінансових витрат[86].

Антикризове управління корпорацією у провідних компаніях країн із розвинутою ринковою економікою є невід'ємним елементом єдиної системи управління підприємством і являє собою систему заходів, спрямованих не тільки на вихід підприємства з кризи, але і на запобігання входження в таку ситуацію. Процес антикризового управління в таких компаніях проводиться постійно: починаючи зі створення компанії і протягом усіх наступних життєвих циклів підприємства[87].

Об’єктом антикризового управління є кризові явища в діяльності підприємства. Отже, аналізуються причини виникнення криз, їх розвиток, усунення та запобігання ним.

Одним з найважливіших завдань суб’єкта антикризового управління є оцінка вартості корпорації та її активів для визначення методичних засад і перспективної оцінки фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства, прогнозування можливостей корпорації щодо подолання кризових явищ; розробка антикризової програми корпорації; фінансово-економічні аспекти обґрунтування антикризових заходів.

Спеціалістами пропонується широкий перелік інструментів антикризового управління корпорацією, в тому числі використання внутрішніх резервів відновлення платоспроможності, реструктуризація активів та пасивів корпорації, зовнішня і внутрішня реорганізація, а також продаж підприємства як цілісного майнового комплексу.

Одним із можливих напрямів фінансового оздоровлення та недопущення банкрутства корпорації є реструктуризація активів. Цей дієвий інструмент належить до заходів внутрішньої санації силами самої корпорації без участі кредиторів і зовнішніх санаторів. Така форма фінансового оздоровлення дає змогу відвернути загрозу банкрутства чи відстрочити виникнення ситуації банкрутства. Завдяки цьому корпорація отримує час для вжиття заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення, уникаючи значних фінансових та організаційних витрат.

Для визначення можливих грошових надходжень від реструктуризації частини або повного обсягу активів корпорації розраховують вимушену ліквідаційну вартість. Мається на увазі оцінка можливого обсягу грошових надходжень від продажу активів корпорації у максимально короткі строки без належної маркетингової підготовки.

Тобто, ліквідаційна вартість - це ціна, за якою об'єкт може бути проданий на відкритому ринку при розумному терміні реалізації для об'єктів даного типу. Іншими словами це величина, що відображає найбільш ймовірну ціну, по якій даний об'єкт може бути реалізований за термін експозиції об'єкта, менший типового терміну експозиції для ринкових умов, при тому, що продавець змушений здійснити операцію з продажу активу.

На відміну від ринкової вартості, при розрахунку ліквідаційної вартості враховується вплив обставин, які змушують продавця реалізовувати об'єкт на умовах, не відповідають ринковим.

При розрахунку ліквідаційної вартості враховуються три фактори, які відрізнятимуть її від ринкової:

- обмежений час продажу майна;

- обмежені ресурси на продаж майна;

- вимушеність продажу майна.

Ліквідаційна вартість визначається на підставі ринкової ціни майна з урахуванням обмеженого періоду експозиції, тобто періоду з початку вистави об'єкта на продаж до моменту укладення угоди. Він є ключовим моментом при визначенні ліквідаційної вартості. Адже тривалий термін експозиції дозволяє провести масштабну рекламну програму, що приверне широкої коло інвесторів, а значить, можливість встановити більш високу ціну. І навпаки, коли термін експозиції невеликий, то коло покупців обмежене, отже, доведеться пропонувати майно за ціною, від якої вони не зможуть відмовитися, тобто досить низьку.

Хоча цей інструмент відновлення платоспроможності корпорації фахівцями розглядається як небажаний (з огляду на зменшення майнового потенціалу підприємства та можливих доходів у майбутньому), його застосування в певній ситуації є доцільним. Це пояснюється різницею між обсягами грошових надходжень у разі упорядкованого та примусового продажу та обсягами витрат підприємства внаслідок проведення судових процедур банкрутства.

Загалом, оцінка майна – обов’язковий елемент підготовчої роботи, а її завданням є максимальне стимулювання платоспроможного попиту для забезпечення реалізації майна бажано на одних торгах. Оцінку майна проводять, як правило, залучені фахівці, які оформляють результати оціночної діяльності відповідно до чинних стандартів та вимог[88].

З метою підвищення ефективності продажу частини майна для фінансового оздоровлення підприємства та захисту інтересів кредиторів доцільно залучати експертів-оцінювачів якомога раніше: не тільки після створення плану санації, а й у ході його підготовки. Допомога експертів є важливою на етапі визначення найбільш раціонального переліку об’єктів продажу і термінів проведення торгів, при прогнозуванні можливих грошових надходжень і визначенні кошторису додаткових витрат, пов’язаних з маркетинговою підтримкою та організацією торгів.

Антикризова програма є результатом взаємодії суб’єктів і об’єктів антикризового управління та впроваджується за допомогою процесу управління.

Використовуючи інформаційне забезпечення, суб’єкти корпоративного управління розробляють та узгоджують комплексну антикризову програму, що дозволить підвищити ефективність функціонування підприємства незалежно від стану, в якому воно перебуває.

Розробка та впровадження антикризової програми може відбуватися як на підприємстві, що перебуває в кризі чи в процедурі, так і на стабільному підприємстві, з метою виявлення ознак і попередження можливої кризи, підвищення ефективності діяльності підприємства в цілому.

Антикризова програма повинна відповідати таким вимогам:

- наявність розширеного аналізу діяльності кожного підрозділу підприємства для відображення реального стану об’єкта антикризового управління;

- відповідно до здійсненого аналізу повинні бути визначенні "вузькі місця" та проблеми у функціонуванні підприємства, методи й інструменти їх усунення;

- необхідне визначення чітких цілей і завдань антикризової програми, а також конкретного часового періоду для їх виконання, кількості необхідних ресурсів і відповідальних осіб;

- обов’язковою є наявність кількох альтернативних заходів і кількісно визначених прогнозних результатів;

- кожен суб’єкт антикризового управління повинен усвідомлювати свої права, обов’язки, роль і функції у процесі антикризового управління, і відповідно чітко їх виконувати задля уникнення конфліктів і непорозумінь у ході процесу;

- антикризова програма повинна бути документально оформлена, усі зміни повинні вноситися на загальному засіданні, у присутності представників кожного суб’єкта управління, з метою досягнення компромісу;

- антикризова програма повинна бути прозорою, відкритою та доступною кожному суб’єкту управління;

- якщо антикризовою програмою передбачене залучення додаткових інвестицій за межами підприємства, то інтереси аутсайдерів повинні бути враховані, чітко визначені та задокументовані.

Ефективність антикризового управління характеризується ступенем досягнення цілей пом'якшення чи локалізації позитивного використання кризи в зіставленні з витраченими на це ресурсами

Ефективність антикризового управління обумовлюється сумісним впливом таких найважливіших факторів:

- професіоналізм суб'єкта антикризового управління та якість його фахової підготовки;

- особисті якості суб'єкта антикризового управління, його здатність бути лідером та забезпечити об'єднання усіх творчих конструктивних сил;

- психологія суб'єкта антикризового управління, його здатність до проведення управління в екстремальних ситуаціях;

- формування антикризової команди, здатної професійно, адекватно та творчо виконувати поставлені перед ними завдання;

- підтримка суб'єкта антикризового управління трудовим колективом та власниками підприємства, забезпечення корпоративності, тобто інтеграції усіх ділових, соціально-психологічних та організаційних відносин, внутрішній патріотизм та ентузіазм;

- методологія розробки ризикованих управлінських рішень;

- обґрунтованість та науковість прийомів прогностично-аналітичних досліджень, що відбуваються на усіх етапах його здійснення;

- якість розробленої антикризової програми та адекватність існуючим умовам та обмеженням антикризових заходів;

- належна оперативність та гнучкість антикризового управління, насамперед в період реалізації антикризових заходів;

- наявність спеціального програмного забезпечення для проведення діагностичних та прогностичних процедур та досліджень.

 

УПРАВЛІННЯ РУХОМ АКЦІЙ

 

Управління рухом акцій здійснюється з моментів випуску (емісії) акцій певним акціонерним товариством.

Існує два основних напрями управління випуском акцій:

- розміщення при первинній емісії;

- розміщення при додатковому випуску акцій у разі збільшення статутного фонду.

Первинним ринком вважається купівля-продаж цінних паперів перших випусків, вторинним — такі самі дії з існуючими (зареєстрованими) цінними паперами. Відповідно корпоративне управління рухом акцій має дві стадії — при первинному розміщенні і при подальшій підтримці та створенні умов зростання їх ринкової вартості.

Від правильності та ефективності управління первинним розміщенням акцій багато в чому залежать подальше існування і діяльність акціонерного товариства. Річ у тім, що бажання засновників здійснити розміщення акцій аж ніяк не означав автома­тичного вирішення цього питання, оскільки остаточне рішення про придбання акцій приймають тільки інвестори. Як буде здійснено підготовчу роботу і організацію випуску, так і пройде підписка на акції. Для емітента позитивні моменти пов'язані з тим, що при вдалому первинному розміщенні акцій емітент отримує інвестиції, які можна використати на формування виробничого і потенціалу, при додатковому випуску акцій залучені кошти можна спрямувати на модернізацію та розвиток виробництва.

Попит на випущені цінні папери приносить компанії певні рекламні переваги, надійність у конкурентній боротьбі.

Від належного управління додатковим і первинним випуском цінних паперів залежить також можливість збереження контролю за власністю та відповідна гнучкість в управлінні акціонерними товариствами. У разі невдалої реалізації акцій їх значна частина може перейти в руки осіб, які мають свої інтереси, що можуть не збігатися з інтересами більшості власниківтовариства.

Для здійснення первинного розміщення акцій, як правило укладається угода з дилерами, які займаються продажем таких акцій інвесторам. Умови взаємодії емітентів та продавців визначаються угодами між ними.

Така діяльність називається " андеррайтинг " і становить, як правило, розміщення фінансовими посередниками нових випусків цінних паперів. Існує також можливість первинного продажу акцій самим емітентом, однак це покладає на засновників значні турботи щодо здійснення всього комплексу робіт з організації підписки.

При первинному розміщенні надійність цих акцій забезпечується так званим принципом повного пред'явлення, тобто розкриття всієї інформації емітентом, який виходить на первинний ринок цінних паперів.

На вторинні ринки акції потрапляють після їх первинного розміщення іноді досить складними шляхами. Вони можуть реалізуватись дрібними власниками-акціонерами з дотриманням або без дотримання вимог чинного законодавства, ними торгують і потужні дилери в позабіржовому обігу. Найбільш корпорації намагаються управляти рухом своїх акцій через посередництво фондових бірж.

Рішення про випуск акцій в обіг залежить не тільки від засновників та учасників створення господарських товариств. Діяльність корпорації і її цінні папери мають відповідати певним законодавчо визначеним вимогам для первинного розміщення акцій.

КОРПОРАТИВНИЙ АУДИТ

Аудит - це молода і нова наука в Україні, яка повинна не тільки захищати інтереси власника, але й держави, вирішувати проблеми, які стоять перед народним господарством країни.

Аудит (лат. audit — слухати) — перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.[89]

Класифікація видів аудиту.

ü Інвестиційний аудит.

Інвестиції - це всі види цінностей, які вкладаються безпосередньо в об'єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку (доходів).

Інвестиції здійснюються у вигляді:

- іноземної валюти;

- валютних цінностей;

- рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, обладнання);

- акцій;

- облігацій;

- авторських прав;

- прав на винаходи;

- торгових знаків;

- пільгових банківських вкладів;

- паїв;

- прав користування землею, природними ресурсами.

Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвестицій. Тут також важливо дослідити, як використовуються кошти, особливо цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, майно.

Визначаються об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності.

Об'єктом інвестиційної діяльності може бути майно (основні фонди, оборотні кошти, цінні папери, майнові права).

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:

· власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, заощадження юридичних і фізичних осіб тощо);

· позичені кошти інвесторів (банківські та бюджетні кредити, облігаційні займи тощо);

· залучені кошти інвесторів (кошти від продажу акцій, пайові внески юридичних і фізичних осіб);

· бюджетні інвестиційні асигнування тощо.

Аналізуючи інформацію про негрошові операції інвестиційної діяльності, аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". При цьому цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об'єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. У такому випадку дохід відображається у бухгалтерському фінансовому обліку в сумі реальної вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

ü Зовнішній аудит. Зовнішній аудит, який здійснюють спеціальні аудиторські фірми, з'ясовує: дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності з операцій, що здійснює корпоративне підприємство; стан внутрішнього контролю в умовах корпоративного підприємства та його оцінку; дотримання корпоративним підприємством положень законодавчих та нормативних актів України; виконання економічних завдань, встановлених рішенням загальних зборів власників.

ü Внутрішній аудит. Внутрішній аудит здійснює внутрішня аудиторська служба підприємства, що періодично здійснює перевірки та оцінює:

а) адекватність й ефективність заходів та системи внутрішньо-технологічного контролю;

б) управління господарськими та фінансовими ризиками;

в) повноту, своєчасність і достовірність фінансової та іншої звітності;

г) дотримання принципів і внутрішніх процедур обліку;

д) відповідність регулятивним вимогам.

Інститут внутрішніх аудиторів у Міжнародних стандартах професійної практики внутрішнього аудиту (видання 2013 року) дає наступне визначення внутрішнього аудиту: незалежна, об'єктивна діяльність з надання впевненості та консультування, що має додавати вартості організації та покращувати її діяльність.

Внутрішній аудит допомагає організації досягати поставлених цілей за допомогою систематичного, послідовного підходу до оцінки і підвищення ефективності процесів управління ризиками, контролю та корпоративного управління.

Головне призначення інституту внутрішніх аудиторів полягає в забезпеченні прозорості економіки бізнесу для його власника.

Під внутрішнім аудитом розуміється комплекс діагностичних процедур, спрямованих на виявлення, з одного боку, слабких сторін бізнесу, а з другого - установлення шляхів їхнього усунення.

У цьому терміні обидва слова є однаковою мірою ключовими: "аудит" - тому що необхідна глибока перевірка (ревізія) бізнесу, "внутрішній" - тому що ревізія провадиться власними ресурсами власника, яким він довіряє.

Основна увага приділяється загальним положенням внутрішнього аудиту та системі технологій, які могли б стати інструментарієм аудитора.

Сформулюємо основні положення інституту внутрішніх аудиторів. Виділило щонайменше три положення[90].

Положення 1. Внутрішній аудит підприємства повинен носити комплексний характер.

Положення2. Внутрішній аудит підприємства повинен носити конструктивний характер.

Положення 3. Внутрішній аудит підприємства повинен носити незалежний характер.

Слід відмітити, що внутрішній аудитор повинен бути незалежний від менеджменту підприємства, тільки в цьому випадку від його діяльності буде користь для власника. У противному випадку менеджмент і внутрішній аудит просто домовляться і результати експертизи не будуть носити незалежного характеру.

Кожна підсистема управління підприємством забезпечує інформацією внутрішній аудит з метою встановлення її достовірності для підготовки і прийняття управлінських рішень.

Згідно з міжнародним нормативом "Використання результатів роботи внутрішнього обліку" внутрішній аудит здійснюється за такими напрямками:

- аналіз системи обліку внутрішнього контролю;

- вивчення бухгалтерської (фінансової) й операційної інформації (за окремими статтями витрат, залишків на бухгалтерських рахунках та ін.);

- вивчення економічності й ефективності управлінських рішень на різних рівнях господарювання;

- аналіз ефективності політики у сфері менеджменту;

- оцінка якості інформації;

- розроблення проектів управлінських рішень;

- проведення стратегічного аналізу;

- розроблення фінансових прогнозів;

Чим же внутрішній контроль відрізняється від контролю взагалі?

Внутрішній контроль - це контроль внутрішньогосподарський, на противагу зовнішнім видам контролю, таким як законодавче регулювання, увага з боку контролюючих органів, органів влади та місцевого самоврядування, незалежний зовнішній аудиторський контроль.

Деякі вчені ототожнюють внутрішній аудит і внутрішній контроль.

Внутрішній аудит є різновидом внутрішнього контролю, а саме контролю за діяльністю підприємства з боку власника, менеджерів. Під час здійснення контрольних функцій внутрішній аудит, як уже зазначалося вище, виконує частину функцій керівництва підприємства, інакше кажучи, частину управлінських функцій.

Слід наголосити, що не потрібно прирівнювати внутрішній аудит до контролінгу - напрямку, який також набуває неабиякого поширення.

Контролінг поєднує в собі різні аспекти управління діяльністю в організаційних системах, одним із яких і є внутрішній аудит, та забезпечує інтегроване управління підприємством[91].

Саме тому важливим видом контролю є поточний контроль, який проводиться безпосередньо під час здійснення господарських операцій та їх документування. Наприклад, фахівці внутрішнього аудиту повинні бути присутні під час проведення інвентаризацій, під час роботи комісій по списанню та ліквідації будь-яких активів підприємства тощо.

У разі виявлення під час здійснення контролю невідповідностей (відхилень, помилок, шахрайства) внутрішній аудитор надає власнику, менеджерам рекомендації щодо коригування діяльності або системи управління, які, відповідно, знаходять своє відображення в обліку. У противному разі, тобто якщо невідповідності не виявлено, функції внутрішнього аудитора зводяться до спостереження та поточного контролю за діяльністю підприємства.

Ще одним видом контролю є попередній контроль, який здійснюється ще на етапі планування діяльності чи господарської операції. Внутрішні аудитори визначають зони ризиків та можливості уникнення майбутніх недоліків чи нестач, допомагають ідентифікувати та усунути слабкі місця у системах управління, виявити принципи управління, які були порушені.

Внутрішній аудитор більше підконтрольний власнику порівняно із зовнішнім аудитором. Відповідно, у власника більша довіра до внутрішнього аудитора, ніж до зовнішнього при вирішенні питання, наприклад, оптимізації оподаткування. Власник хоче бути впевненим у тому, що конфіденційна інформація не буде розголошена, і в цьому аспекті зростає роль саме внутрішнього аудитора.

Все це дозволяє зробити висновок:

- внутрішній аудит є органічною частиною загальної системи менеджменту (функцією управління в комерційній організації і, по суті, здійснює внутрішньогосподарський контроль, метою якого є визначення адекватності фінансової політики цілям та завдання діяльності комерційної організації;

- необхідність впровадження внутрішнього аудиту в комерційній організації виникає, ж правило, у зв'язку з потребами вищої ланки керівництва у відповідній інформації або ствердженні достовірності звітів менеджерів нижчої ланки керівництва;

- у ринковій економіці контрольна функція дублюється.

Мета такого дублювання - мінімізувати інформаційний ризик у прийнятті управлінського рішення. Це у свою чергу забезпечує високу якість управління, поєднує інтереси підприємства та держави.