Інвестиційні якості цінних паперів

Цінні папери можна також класифікувати так (рис.8.2).

1. За рівнем ризику, пов’язаного з характером емітента, цінні папери поділяють на такі види:

1) Державні цінні папери, що представлені здебільшого борговими зобов’язаннями і мають найменший рівень інвестиційного ризику. Окремі види державних цінних паперів розглядають навіть як еталон безризикових інвестицій. Утім, рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами, як правило, найнижчий. При цьому шляхом зміни облікової ставки НБУ держава має можливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами у періоди різких коливань кон’юнктури фінансового ринку.

2) Цінні папери місцевих органів влади (зазвичай, боргові) відрізняються тим, що рівень їхніх інвестиційних якостей залежить від рівня інвестиційної привабливості відповідного регіону. Такі цінні папери важко віднести до безризикових, хоча рівень інвестиційного ризику за ними зазвичай невисокий. Відповідно невисоким є й рівень інвестиційного доходу.

3) Цінні папери, емітовані банками, мають високі інвестиційні якості, оскільки рівень дохідності за ними значно вищий, ніж за цінними паперами держави і місцевих органів влади. Крім цього, система економічних нормативів банківської діяльності та високий рівень державного контролю за їхньою діяльністю знижує потенційний ризик інвестування у цінні папери цих емітентів (хоча випадки фінансової неспроможності банків трапляються).

Рис. 8.2. Класифікація цінних паперів за інвестиційними якостями

4) Цінні папери підприємств мають в Україні найнижчі інвестиційні якості, що зумовлене низькою ефективністю господарської діяльності більшості підприємств, унаслідок чого за акціями багатьох з них не виплачують дивіденди. Рівень інвестиційного ризику за цінними паперами підприємств (особливо венчурних) найвищий. До того ж ці цінні папери характеризуються найнижчим рівнем ліквідності на ринку цінних паперів.

2. За рівнем ризику й ліквідності, пов’язаних з періодом обігу, вирізняють короткотермінові та довготермінові цінні папери.

Короткотермінові цінні папери мають високий рівень ліквідності на ринку. Крім цього, короткий період їхнього обігу значною мірою знижує рівень інвестиційного ризику, пов’язаного зі зміною кон’юнктури фінансового ринку й фінансового стану емітентів. Водночас відносно низький рівень ризику й доволі високий рівень ліквідності їх визначають відносно невисокий рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами.

Довготермінові цінні папери мають суперечливі характеристики — низький рівень ліквідності й високий рівень інвестиційного ризику. Відповідно, вони мають і вищий рівень інвестиційного доходу.

Щодо часу погашення — одні цінні папери підлягають погашенню лише в зазначений термін, інші — будь-коли.

Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і неретроспективні.

Термін платежу за цінним папером може визначатися конкретною датою, або така дата може бути відсутньою. Ця ознака також слугує підставою для відповідного групування цінних паперів. На ринку цінних паперів в обігу перебувають папери з відстроченням платежу і без цього.

3. За рівнем ліквідності, пов’язаної з характером володіння і обігом, цінні папери поділяють на іменні, на пред’явника та ордерні.

Іменні цінні папери мають найнижчу ліквідність, що зумовлено складною процедурою оформлення їх і жорсткішим контролем емітента за їхнім обігом.

Цінні папери на пред’явника. Вказана вище особливість випуску таких інструментів не заважає процесу вільного обігу їх, а отже, підвищує потенційний рівень їхньої ліквідності.

Ордерні цінні папери — це папери, права власників яких підтверджуються як пред’явником цих паперів, так і наявністю передавальних записів (індосаментів). Наголосимо, що кількість типів, видів, різновидів і модифікацій цінних паперів куди більша, ніж термінів в ужитку.

За метою випуску цінні папери поділяють на фондові капітальні та комерційні.

Фондові цінні папери призначені для формування капіталу (акції, облігації тощо), а комерційні — для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви тощо).

Такий поділ цінних паперів наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому та грошовому ринках).

Як правило, фондові цінні папери є безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є переважно короткотерміновими.

Усі без винятку комерційні папери є борговими, випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави). У певному сенсі комерційні папери є кредитними грошима й лише частково слугують для інвестування капіталу.

З огляду на цільове призначення цінних паперів їх можна класифікувати на папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.

За ознакою дроблення цінні папери поділяють на роздроблюванні й нероздроблювані.

Роздроблюванні цінні папери являють собою цінні папери, номінальну вартість яких можна змінити (деномінувати), а нероздроблювані — цінні папери, номінальна вартість яких залишається незмінною впродовж усього терміну існування папера.

Деномінація — це зміна номінальної вартості всіх цінних паперів певного виду, що супроводжується або їхнім дробленням, або консолідацією.

Спліт (дроблення) акцій полягає в зменшенні номінальної вартості акцій певного випуску шляхом ділення на визначений емітентом коефіцієнт. Кількість акцій збільшується пропорційно цьому коефіцієнту, а загальна номінальна вартість випуску залишається незмінною.

Консолідація (реверсний спліт) — це зменшення кількості акцій певного випуску відносно первинної у відповідності до заданого коефіцієнта за одночасного збільшення вартості кожної акції на той самий коефіцієнт.

Сумарна вартість акцій всього випуску за консолідації залишається незмінною.

Існують також безномінальні цінні папери.

Усі цінні папери (незалежно від решти їхніх ознак) можна розподілити на ринкові, які можна перепродавати, та неринкові, які дозволено продавати лише раз: емітент продає цінні папери інвесторові, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не лише продавати, а й дарувати або заповідати, що теж є однією з ознак їхньої класифікації.

Одні цінні папери мають вільний обіг, інші — обмежений, а треті взагалі не обертаються на ринку. Не всі цінні папери навіть з вільним обігом у деяких країнах можна переказувати за кордон.

За складом реквізитів і характером обігу цінні папери поділяють на основні й допоміжні.

В основних цінних паперах зафіксоване основне майнове право або вимога, а допоміжні є підтвердженням додаткових прав, умов і вимог. Найтиповішим допоміжним цінним папером є купон, який засвідчує право його власника на відповідні відсотки або дивіденди.

Існують різні види купонної ставки:

- фіксована;

- плаваюча;

- зі збільшенням;

- нульова;

- мінікупон;

- оплата на вибір;

- змішані види.

Купони можуть вільно обертатися на ринку незалежно від основного цінного папера.

Самі ж цінні папери утворюють дві групи — купонні та безкупонні. За способом виплати доходу цінні папери групують так: цінні папери з фіксованим платежем (облігації та привілейовані акції); цінні папери з плаваючою ставкою (наприклад, облігації з плаваючим відсотком, що залежить, головним чином, від облікової ставки); цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати)[84].

Вирішальну роль у класифікації цінних паперів відіграють різновиди доходів.

Наприклад, існують цінні папери, дохід від яких виплачують без застережень, а є такі, що ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибутку тощо.

Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу та з постійною (багаторазовою) виплатою.

За черговістю виплати цінні папери можна поділити на першозаставні та загальнозаставні, а за ознакою відстрочення виплати — з відстроченим доходом і без відстрочення.

Зазвичай виплату доходу здійснюють у грошовій формі, але можлива також виплата товарами (під цільові цінні папери).

Важливою ознакою цінних паперів є їхня здатність конвертуватися, що слугує підставою для класифікації.

Відповідно до законодавства України, конвертацією цінних паперів є вилучення емітентом з обігу й анулювання цінних паперів певного виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого емітента.

За видами забезпечення цінних паперів їх підрозділяють на папери, випущені під заставу і під гарантію.

Класифікують цінні папери за видом застави:

1. емісія під нерухоме майно;

2. під рухоме майно;

3. під фондові цінності;

4. під майбутні податкові надходження;

5. під доходи від проекту тощо.

Залежно від виду гарантії цінні папери поділяють на гарантовані зобов’язання та реорганізаційні папери.

На класифікацію цінних паперів також впливають різновиди відповідальності за виконання зобов’язань: індосамент і аваль.

Індосамент — передатний надпис на зворотному боці документа, що засвідчує перевідступлення права власності на документ.

Аваль — письмове поручительство, яке сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей власника документа. Існує й більш узагальнене групування цінних паперів на забезпечені та незабезпечені[85].

Цінні папери також групують на цінні папери, які можуть купувати будь-які особи (юридичні й фізичні), і папери, які можуть купувати лише юридичні особи, у зв’язку з чим створюються дві різні групи цінних паперів.

Існує поділ цінних паперів на ті, що реєструються, й ті, що не реєструються.

За формою випуску: цінні папери, які підлягають приватному (без публічного оголошення) або відкритому розміщенню (з публічним оголошенням).

За способом розповсюдження — безпосередньо розповсюджувані й розповсюджувані лише через дилерів.

Залежно від наявності та видів їхнього випуску (відкликання) емітентом існує три групи цінних паперів:

- папери з можливістю викупу всього випуску;

- викупу частини випуску;

- взагалі без права викупу.

Є цінні папери, які індексуються й не індексуються, корегуються й не корегуються, папери з дисконтом і без нього, ті, що оподатковуються, й неоподатковувані, навіть такі папери, як платні (які купують), так і розповсюджувані безплатно (преміальні).

Вище було розглянуто загальні властивості цінних паперів, що визначають їхні інвестиційні якості відповідно до наведеної класифікації.

Утім, головним завданням у процесі фінансового інвестування є оцінювання інвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються на ринку цінних паперів.

Така оцінка диференціюється за основними видами цінних паперів — акціями, облігаціями, ощадними сертифікатами тощо.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Поняття цінних паперів.

2. Види цінних паперів.

3. Цінні папери, що засвідчують право власності, їх основні характеристики.

4. Цінні папери, які можуть виступати інструментами позики.

5. Розкрити суть поняття "акція", її види та особливості обігу.

6. Акція: види та основні характеристики. Види акцій, які можуть випускати АТ, створені в процесі приватизації.

7. Поняття державного регулювання ринку цінних паперів.

8. Цілі та форми регулювання ринку цінних паперів.

ДОПОВІДІ ПО ТЕМАМ:

 

1. Світовий досвід застосування форм і типів акцій.

2. Основні форми обігу акцій в Україні.

3. Світовий досвід існування основних форми функціонування цінних паперів: документарна і бездокументарна.

4. Процес ведення реєстрів власників іменних акцій.

5. Організація зберігання й обігу цінних паперів.

6. Особливості електронного обігу цінних паперів.

7. Процес переходу і реалізації права власності на цінні папери.

8. Порядок випуску та обіг акцій ВАТ на вторинному ринку.

9. Форми випуску акцій, вимоги до них.

10. Придбання акціонерними товариствами акцій власного випуску.

11. Реєстрація випуску акцій: порядок та нормативні документи.