Джерела статутного капіталу.

Створення господарського товариства пов'язане з фор­муванням його статутного (складеного) капіталу за рахунок вкладів учасників.

Вклад - це майно, яке передається учасниками у власність господарського товариства і грошовий еквівалент якого стано­витиме відповідну частку в статутному (складеному) капіталі товариства. Цим майном можуть бути як речі, так і майнові та інші відчужувані права, що мають грошову оцінку (ст. 115 ЦК).

Статутний (складений) капітал складається з вартості вкладів учасників. Тобто уречевлений вираз вкладу або його ін­ша характеристика, якщо ним є майнове право, нівелюється і набуває значення лише їх грошовий еквівалент.

Майном господарського товариства є сукупність речей, його майнових прав та майнових обов'язків. Воно формується за ра­хунок вкладів учасників (у грошовій або іншій майновій формі) та з інших джерел, зокрема, внаслідок здійснення товариством діяльності, укладення договорів тощо.

Вкладом до статутного капіталу може бути внесене будь-яке майно: гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчу­жувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встанов­лено законом (ч. 2 ст. 115 ЦК). Практично так само регулюється це питання й ГК (ч. 1 ст. 86).

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону «Про акціонерні товариства» опла­та акцій здійснюється грошовими коштами або за згодою між товариством та інвестором - майновими правами, немайновими правами, що мають грошову вартість, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є набувач, та векселів), іншим майном.

Варто звернути увагу передусім на те, що оплата акцій в ін­ший спосіб, ніж грошовими коштами, можлива лише за наявно­сті згоди між інвестором (тобто особою, яка купує акції) та А Т. Отже, такі форми оплати акцій є, скоріше, винятком, ніж загаль­ним дозволом.

Крім того, важливим є також те, що в ЦК ідеться про можли­вість внесення вкладів у вигляді «інших відчужуваних прав», які мають грошову оцінку. В Законі «Про акціонерні товари­cтвa» ці права називаються немайновими. Втім, протиріч тут немає, адже за ЦК існують майнові та немайнові права і якщо йдеться про інші права порівняно з майновими, то звісно, що ними є права немайнові. Єдине, що такі права не можуть бути відчужуваними, про що робиться окремий наголос у ЦК, і це згадується в Законі «Про акціонерні товариства». Між тим, це важливо, адже особисті немайнові права, які тісно пов'язані з особою - їх носієм, не можуть відчужуватися, а відтак - і вно­ситися до статутного капіталу.

Ще одна незначна розбіжність у термінології: за ЦК ідеться про немайнові права, що мають «грошову оцінку», а за Законом «Про акціонерні товариства» - про немайнові права, що мають «грошову вартість». Категорії оцінки та вартості пов'язані між собою, оскільки для визначення вартості потребується оцінка, і, навпаки, оцінка враховує критерії для формування вартості.

Втім, складнощі навіть полягають не в термінології, а в сут­ності того, які саме немайнові та майнові права можуть вноси­тись як вклад до статутного капіталу /в оплату акцій.

Особливого значення при цьому набувають об'єкти права інтелектуальної власності, які у ст. 199 ЦК називаються резуль­татами інтелектуальної творчої діяльності, - нематеріальні бла­га. Серед цих об'єктів для використання в підприємницькій ді­яльності особливо привабливими є права промислової власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок (гл. 39 ЦК). Водночас слід зауважити, що на зазначені об'єкти існують як майнові, так і немайнові права.

Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок згідно з ст. 464 ЦК є право на них та виключне право дозволяти їх використання (видавати ліцензії). У главі 75 ЦК, відповідно, передбачені різні види до­говорів щодо розпорядження майновими правами інтелекту­альної власності, серед яких названі ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про передання виключних майнових прав інтелектуаль­ної власності та інші договори (ст. 1107 ЦК).

Отже, майновими правами інтелектуальної власності можна розпорядитись або шляхом надання дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності (статті 1108, 1109 ЦК), або шляхом передання виключних майнових прав інтелектуаль­ної власності (ст. 1113 ЦК). У першому випадку, тобто якщо як вклад до статутного капіталу (в оплату акцій) вноситься право на використання об'єкта права інтелектуальної власності, учас­ник/акціонер зберігає своє майнове право інтелектуальної влас­ності. В другому ж випадку, навпаки, до корпорації переходять майнові права інтелектуальної власності, внесені як вклад/в оплату акцій.

Як нематеріальне благо в ст. 200 ЦК зазначається інформа­ція. Особа, яка володіє інформацією на певному праві, так само як і результатами інтелектуальної, творчої діяльності, може пе­редати її як вклад або в оплату акцій. При цьому проміжне ста­новище серед зазначених об'єктів посідає так зване ноу-хау, і цікавим є питання про можливість його внесення як вкладу. З одного боку, ноу-хау часто вважається результатом інтелекту­альної праці, тобто об'єктом права інтелектуальної власності. Отже, «нoy-xay» розглядається, по-перше, як нематеріальне благо; по-друге, як комерційна цінність; по-третє, як результат творчої праці; по-четверте, як певна інформація. Співвідношен­ня цих висновків із загальним правилом про те, що вклади до статутного капіталу або в оплату акцій повинні мати грошову оцінку, доводить, що така оцінка стосовно ноу-хау цілком мож­лива. Відтак, немає перешкод проти внесення ноу-хау як вкла­ду до статутного капіталу корпорації.

Щодо майнових прав, які допускаються до внесення як вкла­дів у корпорації, то ними є різні права користування майном (наприклад, право оренди, лізинry), права на чужі речі (супер­фіцій, емфітевзис), право вимоги сплати боргу за договором тощо. Головне, щоб ці майнові права були оборотоздатними, тобто могли передаватися іншим особам. Так, сервітут за своєю природою не може передаватися окремо від майна, щодо якого він встановлений. Наприклад, земельний сервітут не може вно­ситися як вклад.

У Законі «Про акціонерні товариства» передбачається мож­ливість оплати акцій цінними паперами. Акції можуть оплачу­ватися акціями інших АТ. Під час сертифікатної приватизації в оплату акцій вносилися й приватизаційні папери. Не виключа­ється й внесення в оплату акцій казначейських зобов'язань, коносаментів тощо. Натомість Законом встановлені й певні ви­ключення щодо оплати акцій цінними паперами.

Серед іншого, ці виключення та деякі інші заборони форму­ють загальну картину того, що не може вноситися в оплату ак­цій. Це:

- боргові емісійні цінні папери, емітентом яких є набувач, тобто майбутній акціонер. Наприклад, акції не можуть оплачу­ватися облігаціями, що випускаються ТОВ, яке хоче придбати акції;

- векселі, заборона внесення яких як внеску до статутного капіталу господарського товариства передбачається, крім Зако­ну «Про акціонерні товариства», ще ст. 12 Закону України «Про обіг векселів в Україні»;

- акції не можуть оплачуватися шляхом взяття на себе зобо­в'язань щодо виконання для товариства робіт або надання по­слуг. Наприклад, особа не може набути акцій із зарахуванням як їх оплати вартості тих консультацій, які вона надавала для створення АТ, або підготовки документації, необхідної для його державної реєстрації;

- не можуть вноситися в оплату акцій та й взагалі як вклади ті види майна, яке не допускається законом мати юридичній осо­бі на праві власності;

- АТ не може надавати позику для придбання його цінних паперів або поруку за позиками, наданими третьою особою для придбання його акцій;

- у разі наявності в особи, яка виступає учасником товарис­тва, податкового боргу, коли її активи перебувають у податковій заставі, передання основних фондів до статутного капіталу юридичної особи підлягає письмовому узгодженню з податковим органом;

- за загальним правилом, відчужує майно його власник, і тому внесення як вкладів/ або в оплату акцій майна особою, яка не є його власником, не допускається. У зв'язку з цим постає питання про можливість придбання акцій державними та кому­нальними підприємствами, які не є власниками своїх коштів та майна, бо вони їм належать на праві господарського відання. Існує небезпідставне твердження про те, що АТ «не може прий­мати як оплату акцій майно, яким акціонер володіє на праві повного господарського відання або оперативного управління». Щодо вкладів до статутного капіталу ТОВ/ТДВ, то тут як та­кої проблеми немає, оскільки в господарських товариствах дер­жавні підприємства та установи брати участь не можуть, а від імені держави діє орган, уповноважений управляти державним майном;

- є певні обмеження щодо майнових вкладів до статутного капіталу окремих видів юридичних осіб, наприклад, банків, фор­мування та збільшення статутного капіталу яких може здійсню­ватися виключно шляхом грошових внесків (ч. 1 ст. 32 Закону «Про банки і банківську діяльність»);

- згідно з ч. 3 ст. 86 ГК забороняється використовувати для формування статутного капіталу (фонду) товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Крім того, законодавством передбачається в окремих випад­ках необхідність перевірки аудитором (аудиторською організа­цією) фінансового стану засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного ка­піталу (фонду) господарського товариства, а майнового стану засновників - фізичних осіб - підтвердження декларацією про їх доходи і майно, засвідченою відповідним податковим органом.

Статутом АТ та законом можуть встановлюватися й інші об­меження щодо форм оплати акцій.

Наступним важливим моментом є оцінка негрошових вкла­дів, які вносяться до статутного капіталу /в оплату акцій.

За загальним правилом, оцінка таких вкладів відбувається за взаємною згодою осіб, які вносять такі вклади, а в певних ви­падках - за згодою тих, хто вносить, і тих, хто приймає. Так, при створенні господарського товариства всі питання вирішуються засновниками за взаємною згодою, в тому числі щодо оцінки негрошових вкладів. Це питання розглядається ними спільно і фіксується в засновницькому договорі (статті 120, 134 ЦК), до­говорі про заснування ТОВ (ст. 142 ЦК) або про створення АТ (ч. 2 ст. 153 ЦК). Крім того, ст. 10 Закону «Про акціонерні това­риства» вимагається затвердження установчими зборами оцін­ки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства.

У разі якщо ТОВ/ТДВ або АТ створюється однією особою, вона самостійно визначає оцінку майна, яке нею вноситься як вклад/в оплату акцій, і фіксує це в статуті. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, оцінку май­нового вкладу здійснює він самостійно і зазначає її в меморан­думі (ч. 3 ст. 134 ЦК).

Між тим, у певних випадках, установлених законом, вимага­ється залучення незалежного експерта для оцінки майна, внесе­ного в оплату акцій (ч. 2 ст. 115 ЦК). Такі випадки передбачені ч.3 ст. 23 Закону «Про акціонерні товариства» та ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну ді­яльність в Україні». Згідно з цими законами обов'язкова оцінка майна здійснюється для: а) визначення вартості внесків учасни­ків господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна); б) якщо майно, що вноситься як плата за цінні папери, перебуває в державній або комуналь­ній власності; в) у разі розміщення цінних паперів публічного АТ, а також г) у разі виходу (виключення) учасника або заснов­ника із складу такого товариства. У випадках, передбачених пунктами «б» і «в», грошова оцінка такого майна повинна дорів­нювати його ринковій вартості. Ринкова вартість зазначеного майна визначається суб'єктом оціночної діяльності і підлягає затвердженню наглядовою радою. При цьому затверджена вар­тість майна не може відрізнятися більше ніж на 10 відсотків від вартості, визначеної оцінювачем, і в разі відмінності затвердже­ної ринкової вартості майна від визначеної оцінювачем рішення наглядової ради має мотивуватися.

Крім того, згідно зі ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майно­вих прав та професійну оціночну діяльність в Україні» прове­дення оцінки майна є обов'язковим у випадках створення гос­подарських товариств на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності, в тому числі внаслідок реорганізації державних, комунальних підприємств і господарських товариств з державною часткою майна (часткою комунального майна) та приватизації, в тому числі при перетворенні державних підпри­ємств на Ат.

Серед іншого, у ст. 22 Закону «Про акціонерні товариства» встановлюється заборона для АТ:

1) розміщувати або продавати викуплені ним акції за ціною, нижчою за її ринкову вартість, що затверджується наглядовою радою, крім випадків розміщення акцій:

- під час заснування товариства за ціною, встановленою за­сновницьким договором (договором про створення АТ);

- розміщення акцій під час злиття, приєднання, поділу, ви­ділення товариства;

- розміщення акцій за участю торговця цінними паперами, з яким укладено договір про андеррайтинг. У такому разі ціна розміщення акцій може бути нижчою за їх ринкову вартість на розмір винагороди цього торговця, що не може перевищувати 10 відсотків ринкової вартості таких акцій;

2) розміщувати акції за ціною, нижчою за їх номінальну вар­тість.

Останнім важливим моментом для формування статутного капіталу корпорації, який слід відзначити, є оформлення вне­сення вкладів до статутного капіталу/в оплату акцій.

Сутність внесення вкладу до статутного капіталу з точки зо­ру цивільною права - це договірні (іноді їх виокремлюють як специфічні корпоративні) відносини про зміну власника. Тоб­то, якщо це договір (між засновниками), то він буде договором, який опосередковує перехід права власності, як і договір купів­лі-продажу, міни тощо.

Публічне право внесення вкладу до статутного капіталу роз­глядається а) як обмін матеріальними цінностями на корпо­ративні права або б) як операції з придбання (продажу) корпора­тивних прав.

Оформлення внесення вкладу до статутного капіталу має сут­тєве значення, оскільки засвідчує виконання відповідних обо­в'язків учасників, визначає момент виникнення права власності у корпорації та тягне за собою наслідки, встановлені публічним законодавством.

ЦК та ГК не передбачають спеціальних вимог щодо цього, крім вказівки на обов'язок формування учасниками статутного капіталу в повному обся­зі протягом першого року з дня державної реєстрації товариства. Очевидно, при цьому слід керуватися загаль­ними нормами про виконання зобов'язання (гл. 48 ЦК, зокрема, ст. 545; гл. 22 ГК), хоча і тоді це питання фактично залишається відкритим.

Якщо ж вносяться речі, то постає питання про оформлення цього факту відповідною документацією, яка Законом «Про бух­галтерський облік та фінансову звітність в Україні» називаєть­ся первинними документами, що повинні складатися під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ст. 9). Зазвичай прийнятим при цьому є складання акта на підтвердження факту внесення речей.

У випадку внесення засновниками негрошових вкладів при створенні корпорації ці вимоги виконати складно, оскільки по­стають питання про те:

- хто складає цей акт і хто його підписує;

- куди або кому вносяться речі, майнові та немайнові права, коли немає суб'єкта, який би їх прийняв, адже зазначені об'єкти призначені для передання юридичній особі, якої ще немає, бо вона не зареєстрована;

- що підтверджує цей акт, адже при цьому не може йтися про передання речей у власність юридичної особи, яку ще не створено. А само по собі передання майна засновниками повинно мати наслідком перехід права власності на нього. Однак їх власником буде корпорація після її державної реєстрації. Ана­логічні проблеми виникають при внесенні як вкладів майнових та немайнових прав.

Висловлюються пропозиції складати такий акт спеціальною комісією, призначеною керівником юридичної особи, але це не прийнятно, оскільки сформувати таку комісію неможливо вна­слідок того, що до державної реєстрації юридичної особи немає ні її як суб'єкта права, ні, відповідно, її керівника, ані інших пра­цівників, які могли б увійти до складу такої комісії.

Узагалі ж майнові права можуть передаватися у різний спо­сіб, зокрема із додержанням норм про відступлення права вимо­ги (статті 512-519 ЦК). При цьому така ступінчаста передача речей, майнових та немайнових прав до статутного капіталу створюваної юридичної особи викликає великі сумніви.

Мають місце й особливості внесення вкладу у вигляді ноу­-хау, що фактично означає надання учасником товариства права використовувати інформацію, яка становить його сутність. По­рядок передання інформації сторони визначають самостійно, виходячи з її специфіки та обсягу. Як правило, цей факт має під­тверджуватися його фіксацією на тих чи інших носіях (матері­альних або електронних).

Часто застосовуваний вираз «передача з балансу на баланс» є неприйнятним для вирішення питань про внесення учасником вкладу, оскільки така дія є бухгалтерською операцією і не вирі­шує проблеми переходу права власності.

У разі злиття або приєднання юридичні особи, діяльність яких унаслідок цього припиняється, майно не передають як вклади до статутного (складеного) капіталу правонаступника, бо вони не стають учасниками створюваної юридичної особи. Тобто неправильно вважати, що статутний капітал останньої ста­новить вартість сукупності всього майна тих юридичних осіб, які припиняють свою діяльність. Статутний (складений) капі­тал нової корпорації складає вартість статутних капіталів її право­попередників, а обсяг і вартість усього її майна може бути іншою.

Навпаки, коли йдеться про приватизацію державного майна шляхом акціонування, що супроводжується перетворенням дер­жавного підприємства на АТ, його статутний капітал становить вартість усього майна державного підприємства, а не тільки ста­тутний капітал останнього.

При приватизації можливі випадки, коли майно передається до статутного капіталу АТ, а деяке майно закріплюється на поза­балансових рахунках (наприклад, житлові будинки). Є також непорозуміння з майном, яке належало до об'єктів соціально-­побутового призначення, що спричинено суперечливим регу­люванням цього питання у ст. 24 Закону України «Про прива­тизацію державного майна» в редакції, яка діяла до 2000 р. і встановлювала правило про безоплатну передачу такого майна створюваному господарському товариству за умов, якщо трудо­вий колектив державного підприємства викупив більше поло­вини вартості його майна. Проте в подальшому держава стала вважати, що вираз «безоплатну передачу майна» не слід сприй­мати так, що на це майно набувається право власності корпора­цією, яка приватизувала державне майно. Навіть було внесено відповідні зміни до названого Закону.

Однак, якщо зазначені об'єкти вважати такими, що не пере­йшли на праві власності до корпорації, тоді мусимо визнати, що на майно корпорації виникає складний правовий режим: одні об'єкти йому належать на праві власності, а інші - на невизначе­них правах. Навряд чи таке становище є правомірним.

 

Укладач: