Взаємозв’язок статутного капіталу з часткою в статутному капіталі та майном.

Попри всі спори щодо функцій статутного капіталу, у будь-якому разі слід враховувати один важливий момент. Ідеться про поділ. Це його поділ статутного капіталу на частки і визначен­ня їх правового режиму у співвідношенні, з одного боку, зі ста­тутним капіталом, а з іншого - з корпоративними правами учас­ників.

З приводу тандему «статутний капітал та його частка» по­трібно зауважити, що вони співвідносяться як ціле та частка. Відтак, їхній правовий режим має бути однаковим. Проте це не так, оскільки статутний капітал не є об'єктом права, а як бухгал­терський засіб являє собою лише вираження стану майна корпо­рації, а частка, навпаки, є об'єктом права, вона може перебувати в обороті, відчужуватися.

В акціонерному товаристві частка статутного капіталу пе­ретворилася на окремий об'єкт права - цінний папір - акцію. Втім, це не знищило облікового значення поділу статутного ка­піталу на частки, адже для АТ важливо не тільки те, скільки ак­цій належать особі, а скільки ця кількість акцій становить від­сотків статутного капіталу.

Пов'язаність частки (частки в статутному капіталі) з цілим (статутним капіталом) спостерігається й в залежності номіналь­ної вартості акції від статутного капіталу. Навпаки ж, курсова вартість акцій залежить від активів АТ, а не від його статутного капіталу. Тому нині в ЦК й передбачено приведення у відповід­ність цих категорій, наслідком чого стане співвідношення з кур­сом акцій. Таке співставлення також свідчить про відносну не­залежність акцій від своєї матриці - статутного капіталу, хоча на перший погляд це неможливо.

Співвідношення частки в статутному капіталі/акцій і кор­поративних прав демонструє їх пов'язаність, що вплинула на подвійність сприйняття прав учасника господарського товари­ства. Вдалу і точну характеристику надав М.М. Агарков сто­совно прав акціонера, які надаються йому акцією. Він слушно звернув увагу на існування «пpaвa на акцію» та «пpaв з акції». Права на акцію є правом на цінний папір як на об'єкт, з яким можна вчиняти правочини, вступаючи у відповідні правовідно­сини. Права з акції є корпоративними правами, які знаходять свій прояв у внутрішніх відносинах за типом «учасник» - «гoc­подарське товариство». Однак учасник може й позбутись своїх корпоративних прав внаслідок укладення договору про відчу­ження частки в статутному капіталі або акцій.

Так само можна охарактеризувати й права учасників ТОВ та ТДВ, які мають право на частку в статутному капіталі. Жодної різниці при цьому немає, крім того, що в акціонерів є акція як об'єкт їх права, а в учасників інших господарських товариств­ частка в статутному капіталі. Акція також закріплює певну част­ку в статутному капіталі. А в тих господарських товариствах, які акції не випускають, частка в статутному капіталі «нe одягне­на» в цінний папір.

Тоді виходить, що учасники всіх інших господарських това­риств, крім акціонерного, мають «право на частку» та «права з частки» (аналогічно правам «нa акцію» і «з акції»). І якщо вираз «право на частку» є загальновживаним, то вираз «права з част­ки» навряд чи можна почути, бо ними є права учасників госпо­дарських товариств або корпоративні права, що є тим самим.

Отже, поняття частки в статутному капіталі/акції та корпоративних прав тісно пов'язані між собою. Такий же тісний зв'язок існує і між поняттями «майно - власність - фонди».

Поширеним є уявлення про власність як майно, з яким во­на ототожнюється. Останнє згідно з ч. 2 ст. 139 ГК належить до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. У Цивіль­ному кодексі зазначені поняття взагалі не використовуються, бо вони є економічними, властивими податковому та бухгалтер­ському законодавству. Виключення становлять лише кошти, які статтями 177 та 190 ЦК відносяться до речей.

«Майно» корпорації та її «статутний капітал» не є тотожни­ми поняттями, вони не збігаються ані у своєму зовнішньому ви­раженні, ані в оцінці, ані в обсязі, ані у своєму призначенні. Май­но корпорації - це постійно мінлива категорія, тоді як статутний (складений) капітал є відносно стабільною категорією, бо може зменшуватися або збільшуватися у встановленому законом по­рядку за наявності відповідних підстав.

У кожної юридичної особи завжди існує майно, навіть якщо речі на праві власності їй не належать. Однак іншою є ситуа­ція стосовно статутного (складеного) капіталу. Складений капі­тал - це категорія повних і командитних товариств. Статутний же капітал існує в ТОВ, ТДВ та АТ.

Утім, публічне законодавство встановлює.можливість ство­рення статутного капіталу (фонду) у юридичних особах усіх ор­ганізаційно-правових форм (ст. 14 ПК України), виходячи з того, що будь-яка юридична особа в момент створення завжди має певне майнове право - право на розміщення (оренду) у певному при­міщенні, без чого неможлива державна реєстрація. Воно розгля­дається як початковий вклад учасника до статутного капіталу при будь-якому підході до його формування.

При створенні господарського товариства шляхом реоргані­зації іншої юридичної особи увага законодавця передусім зосе­реджена не на його статутному (складеному) капіталі, а на формуванні майна, оскільки акцент робиться саме на правонаступництві, яке полягає в переході всіх майнових прав та майнових обов'яз­ків однієї юридичної особи до іншої. Що ж до статутного (скла­деного) капіталу, то в цьому випадку він відіграє другорядну роль і входить до загального обсягу правонаступництва. Тобто при припиненні з правонаступництвом статутний капітал однієї юридичної особи переходить до іншої юридичної особи - пра­вонаступника.

Тісний зв'язок і взаємообумовленість статутного капіталу з майном корпорації спостерігається в усіх тих випадках, коли господарське товариство мусить розрахуватися з учасником, його кредиторами або спадкоємцями. Сума виплат у таких си­туаціях залежить не тільки від частки учасника в статутному капіталі, а й від вартості майна корпорації. Згідно з ч. 2 ст. 148 ЦК і ст. 54 Закону «Про господарські товариства» учаснику ви­плачується частка майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. При цьому необхідно використовувати загальне поняття майна, яке надається в ЦК і згідно з яким до майна включаються сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК). Одночасно слід застережити проти застосування норм ГК, ст. 139 якого не передбачає в складі май­на майнові обов'язки, тим самим при визначенні поняття майна обмежуючись лише активами і не враховуючи борги товари­ства. Відтак, при проведенні розрахунків із учасником (його кре­дитором або спадкоємцем) виходить, що в разі застосування ЦК суми, які підлягають виплаті, будуть одні, а в разі застосування ГК вони можуть бути іншими. Звичайно, що це неможливо, так само як під майном не можна розуміти лише наявні речі та май­нові вимоги і не враховувати борги. Якщо б це було так, то учас­ник, який виходить з товариства, опинився б у кращому ста­ні, ніж ті, що залишилися в ньому і в яких збільшився б тягар збитків.

На момент подання учасником товариства заяви складаєть­ся баланс товариства, за яким розраховується сума, яка підлягає виплаті.

Важливим є й строк проведення розрахунків з учасником, який виходить з ТОВ/ТДВ. Згідно зі ст. 54 Закону «Про госпо­дарські товариства» виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 мі­сяців з дня виходу.

Щодо акціонерів, то вони не «виходять» з АТ, а відчужують свої акції в порядку, передбаченому статтями 7 та 24 Закону «Про акціонерні товариства». При цьому безпосереднього зв'яз­ку між вартістю акцій та вартістю майна АТ, як це має місце в інших господарських товариствах, не спостерігається. Водночас такий зв'язок існує і його не можна не побачити, адже від того, яким є стан майна АТ, чи прибутково воно працює, залежить і ринкова вартість акцій.

Вище вже йшлося про неправильність ототожнення акціоне­рів або учасників інших господарських товариств із співвласни­ками. Тут доцільно зробити ще одне зауваження з цього приводу. Незважаючи на схожість поняття часток у статутному (складе­ному) капіталі з частками в спільній власності, вони мають різ­ний правовий режим. Втім, між відносинами спільної власнос­ті і власності господарського товариства є й певна схожість, особливо щодо складеного капіталу повних і командитних това­риств.

В останньому випадку йдеться про майно товариства, його складений капітал, частку учасника в ньому. Якщо ж говорити про спільну часткову власність, то ми маємо спільне майно, во­но ж є правом спільної власності (ст. 355 ЦК), і є частка в праві спільної часткової власності. Отже, на відміну від товариств, в яких законодавець вказує на частку в капіталі (а не праві!), при виникненні спільного майна, що належить кільком особам на праві спільної часткової власності, кожен з них має частку в праві.

Також потребує визначення те, від чого залежить різний пра­вовий режим часток: від входження до складу спільного майна чи від наявності або відсутності іншого фігуранта - юридичної особи, якій воно б належало? В першому випадку право на май­но належить кільком особам одночасно, а право на частку в пра­ві на це майно - кожному співвласнику. В другому випадку право на майно належить товариству як юридичній особі. Скла­дений капітал у повних та командитних товариствах не є окре­мим об'єктом права, а отже, не використовується вираз «частка в праві на складений капітал», але в ньому також є частки.

Будучи майновими правами, право на частку в праві спіль­ної власності і право на частку в складеному капіталі (як і право на частку в статутному капіталі, і право з акції) співіснує з ін­шим правом немайнового характеру, оскільки ці права надають право на управління так само, як і за відсутності юридичної осо­би. Втім, законодавець і тут вживає різну термінологію. Так, він узагалі уникає цього терміна в гл. 26 ЦК «Право спільної влас­ності», а в гл. 77 ЦК «Спільна діяльність» застосовується тер­мін «ведення спільних справ учасників» (ст. 1135 ЦК), як і при регулюванні аналогічних питань у повному товаристві (ст. 122 ЦК). Водночас законодавець запроваджує термін «управління» товариством (статті 121, 136 ЦК), яким розмежовує ведення спільних справ учасників (як зовнішню діяльність У відносинах з третіми особами) та управління як внутрішню діяльність (від­носини між учасниками).

Важливо зосередити увагу й на впливі частки на правовий режим усього майна. Незалежно від розміру частки, за загаль­ним правилом, учасник впливає на правовий режим усього майна товариства так само, як і спільного майна, оскільки всі питання вирішуються учасниками за взаємною згодою. Але в учасників повного та командитного товариств є також можливість іншого варіанта - голосування (ч. 1 ст. 121 ЦК).

Навпаки, у ТОВ та АТ вплив учасника на правовий режим усього майна товариства відбувається залежно від розміру част­ки в статутному капіталі. Між тим, спостерігається й подальша трансформація, обумовлена цією залежністю:

- незначна частка взагалі не надає жодної можливості впли­ву на режим майна, оскільки на загальних зборах вирішуються голосуванням лише окремі питання стосовно майна (виплату його частки у вигляді дивідендів, затвердження значних право­чинів тощо), а основна маса питань вирішується виконавчим органом, обрання до якого відбувається нечасто і до якого потрапляють особи або їх представники (ставленики) зі значною част­кою майна;

- значна частка дозволяє вирішувати питання правового ре­жиму всього майна товариства.

Розмір цих часток і насиченість змісту понять «значна» та «незначна» частки залежать від багатьох факторів і не можуть бути чітко визначеними. Так, «незначною» для вирішення май­нових питань буде й частка, трохи менша за 50% статутного ка­піталу, якщо у когось буде зосереджена частка більше ніж 50%. А у разі великої кількості акціонерів буває, що й частка розмі­ром менше 10% надає можливість впливати на вирішення майнових питань усього товариства.