Загальний склад суб’єктів корпоративного права.

Суб'єктами корпо­ративних правовідносин є учасники корпоративних відносин, зокрема:

1) юридична особа. Це — центральний суб'єкт корпоратив­них відносин, оскільки ці відносини виникають саме у зв'язку із юридичною особою. Більшість корпоративних правовідносин існують саме за участю юридичної особи;

2) учасники — тобто особи, які мають корпоративні права щодо певної юридичної особи. Поряд із терміном "учасник" зако­нодавство містить інші, близькі, але не тотожні за змістом поняття "засновники", "члени", "акціонери", "вкладники".

Засновники — це особи, які прийняли рішення про ство­рення юридичної особи.

Члени — це поняття, найбільш наближене до поняття "учас­ник". Воно застосовується для позначення учасників непід-приємницьких товариств (наприклад, політичних партій, гро­мадських організацій), виробничих кооперативів. Вважаю, що оскільки різниці між учасником і членом немає, законодавцеві слід було б уніфікувати термінологію і використовувати один термін — "учасник".

Акціонер — це власник акції, учасник акціонерного това­риства.

Вкладник — учасник командитного товариства, який несе обмежену відповідальність.

Учасниками можуть бути фізичні, юридичні особи, терито­ріальні громади, держава;

3) органи управління юридичних осіб. Це специфічні учасники корпоративних відносин. Вони не мають цивільної право-суб'єктності, але закон надає їм певні права та передбачає обов'язки у сфері корпоративного управління. Назовні дії ор­ганів управління вважаються діями юридичної особи, однак у внутрішньокорпоративних відносинах кожен орган має свій правовий статус;

4) органи державного управління (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна, місцеві державні адміністрації та ін.). Ці органи, як правило, не є безпосередніми учасниками кор­поративних правовідносин, але вони здійснюють контроль за дотриманням корпоративного законодавства або управління державними корпоративними правами.

 

2. Юридична особа як учасник корпоративних відносин.

Центральною категорією корпоративного права є юридична особа. Тому без з'ясування суті цього явища неможливо зро­зуміти особливості корпоративних відносин.

Належне правове регулювання ство­рення, діяльності і припинення юридичних осіб, особливостей їх участі в суспільних відносинах має, насамперед, важливе практичне значення.

Нагадаємо, що юридична особа – це організація, що створена у передбаченій законом формі з метою реалізації інтересів своїх засновників (учасників) і бере самостійну участь у цивільних правовідносинах.

Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є не будь-яка організація, а організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Вста­новлений законом порядок передбачає вимоги як до форми організації, котра претендує на підтвердження її статусу юридич­ної особи, так і до дій засновників, пов'язаних із її створенням.

Будь-яка організаційно-правова форма може бути розкрита через такі елементи:

— мета юридичної особи. За цим елементом розрізняються організаційно-правові форми комерційних і некомерційних юридичних осіб. Так, в організаційно-правовій формі акціо­нерного товариства реалізується комерційна мета, а у формі політичної партії — некомерційна. Залежно від мети юридич­ної особи визначається група організаційно-правових форм, в яких вона може створюватися;

—склад учасників. Цей елемент характеризує мінімальну кількість засновників тієї чи іншої юридичної особи, а також вимоги до особи засновника та учасників. Наприклад, для ство­рення громадської організації необхідне спільне волевиявлення _не менше трьох громадян, створення казенного підприємства можливе лише за рішенням Кабінету Міністрів України;

—мінімальна вартість майна юридичної особи. Цей елемент полягає у встановленні мінімального розміру статутного капіталу, порядку його формування. Так, для товариств з обмеженою відповідальністю передбачено мінімальний статутний фонд в розмірі 100 мінімальних заробітних плат і особливий порядок його формування: до моменту державної реєстрації цього то­вариства його засновники повинні внести не менше 50% своїх внесків, що підтверджується довідкою, виданою банківською установою, а решта — протягом року. В свою чергу, для ство­рення політичних партій такі вимоги не ставляться. Від обра­ної організаційно-правової форми залежить і правовий режим майна юридичної особи. Так, майно казенного підприємства є державною власністю і належить йому на праві оперативного управління, а майно державних підприємств, хоч також є дер­жавним, належить їм на праві повного господарського відання;

—організація (структура) управління. Цей елемент закріп­лює систему та компетенцію органів управління, порядок прий­няття ними рішень. Так, у відкритих акціонерних товариствах, число акціонерів яких перевищує 50, необхідно створювати раду товариства. Для цього виду товариств закон чітко пе­редбачає перелік питань, що становлять виключну компетен­цію загальних зборів акціонерів. З другого боку, особливістю приватних підприємств є відсутність ревізійної комісії, невизна­ченість компетенції засновника та виконавчих органів;

—права та обов'язки учасників. Для кожної організаційно-правової форми юридичної особи характерне своє співвідно­шення майнових та організаційних прав засновників. Так, члени політичної партії не мають прав на її майно, але мають право на участь в управлінні, а вкладники командитного товариства навпаки — мають право на отримання частини прибутку, але не можуть брати участі в управлінні справами товариства;

- умови відповідальності юридичної особи та її учасників. Цей елемент визначає види майна, на яке може бути звернено стягнення кредиторів, і вид відповідальності засновників — обмежена відповідальність, додаткова, необмежена. Наприклад, в акціонерних товариствах акціонери несуть лише ризик втрати­ти кошти, сплачені за акції. В повному товаристві всі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства.

Розмежування організа­ційно-правових форм відбувається внаслідок різного змісту цих елементів. Базуючись на наведених елементам організаційно-правової форми проведемо класифікацію юридичних осіб:

Класифікація юридичних осіб за елементами організаційно-правової форми.

За другим елементом організаційно-правової форми, скла­дом засновників юридичні особи можна поділити на такі, що:

1) створені одним засновником;

2) створені кількома засновниками.

Підвидом цієї класифікації є поділ юридичних осіб залежно від особи засновника на такі, шо створені:

1)фізичними особами (наприклад, приватні підприємства, об'єднання громадян),

2)юридичними особами (наприклад, дочірні підприємства, об'єднання підприємств);

3)державою в особі уповноваженого органу управління (на­приклад, казенні підприємства);

4) змішані (різними суб'єктами).

Це подібно до поширеної класифікації юридичних осіб за формами власності на приватні, колективні, державні, змішані.

За способом організації управління, можна виділити групи юридичних осіб, які мають:

1) триланкову систему органів у складі вищого, виконавчого і ревізійного органу (акціонерні товариства, товариства з обме­женою, додатковою відповідальністю, об'єднання громадян);

2) дволанкову систему органів у складі вищого та виконав­чого органу (державні та комунальні підприємства, повні та командитні товариства, установи);

3) одноланкову систему органів у складі лише вищого органу (приватне підприємство).

За характером прав та обов'язків засновників виділяються юридичні особи, щодо яких:

1) всі засновники (учасники) мають майнові (право на одер­жання частини прибутку) і організаційні (право на участь в управлінні) права (акціонерні товариства, товариства з обмеже­ною, додатковою відповідальністю, повні товариства, приватні підприємства);

2) частина засновників має майнові і організаційні права, а частина — лише майнові (командитні товариства).

 

Важливим елементом організаційно-правової форми є умови відповідальності юридичної особи та її учасників. За цією оз­накою виділяють юридичні особи, які:

1) відповідають усім своїм майном (господарські товариства, об'єднання підприємств та ін.);

2) відповідають лише частиною майна, що визначена в законі (державні установи, казенні підприємства — лише коштами).

Залежно від умов відповідальності засновника існують юри­дичні особи, шодо яких засновники:

1) несуть обмежену відповідальність — в межах внесків, акцій (приватні підприємства, товариства з обмеженою від­повідальністю, акціонерні товариства, державні, комунальні підприємства, кооперативи тощо);

2) несуть додаткову відповідальність (товариства з додатко­вою відповідальністю);

3) несуть комбіновану відповідальність — деякі засновники несуть необмежену відповідальність, а деякі — обмежену (ко­мандитні товариства);

4) несуть необмежену солідарну відповідальність (повні то­вариства).

Система юридичних осіб (корпорацій) за ЦК. Класифікація юридичних осіб передбачає їх логічно обґрунтований поділ, в межах якого були б передбачені усі види юридичних осіб. В Україні воно ускладнене існуванням двох взаємопов'язаних, але різних систем: системи юридичних осіб, яку закріпив ЦК, і системи суб'єктів господарювання, яка наведена в ГК.

У практичній роботі поширеною є Класифікація організацій­но-правових форм господарювання (ДК 002:2004), затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97. Усі органі­заційно-правові форми суб'єктів господарювання об'єднані у кілька груп:

1) підприємства: фермерське господарство, приватне під­приємство, колективне підприємство (не передбачене чинним законодавством), державне підприємство, казенне підприємство, комунальне підприємство, дочірнє підприємство, іноземне під­приємство, підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємство споживчої кооперації, орендне підприємство (не передбачене чинним законодавством), індивідуальне підприємство (не передбачене чинним законо­давством), сімейне підприємство (не передбачене чинним за­конодавством), спільне підприємство (не передбачене чинним законодавством);

2) господарські товариства: акціонерне товариство (відкрите акціонерне товариство, закрите акціонерне товариство), державна акціонерна компанія, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство;

3) кооперативи: виробничий кооператив, обслуговуючий кооператив, споживчий кооператив, сільськогосподарський ви робничий кооператив, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, кооперативний банк;

4) організації (установи, заклади): орган виконавчої влади орган місцевого самоврядування, державна організація

установа, заклад), комунальна організація (установа, заклад) приватна організація (установа, заклад);

5) об'єднання підприємств (юридичних осіб): асоціація, корпорація, консорціум, концерн, холдингова компанія, інш.;,

6) об'єднання громадян, профспілки, благодійні організації та інші подібні політична партія, громадська організація, спілка об’єднань громадян, релігійна організація профспілка, об'єднання профспілок, творча спілка (інша поо' фесіина організація), благодійна організація, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку;

7) інші органі з аційно-правові форми: товарна біржа, фондова біржа, кредитна спілка, споживче товариство.

Початково всі юридичні особи поділяються на приватні та публічні. У ЦК поділ приватних юросіб закріплений за їх внутрішніми ознаками, зокрема за організаційно-правовою формою – товариства і установи (ст. 83)

Товариства поділяються на підприємницькі і непідприєм­ницькі. Такий поділ провадиться за основною метою створення. Відповідно до ст. 84 ЦК для підприємницького товариства характерні дві ознаки:

1) здійснення підприємницької діяльності;

2) наступний розподіл прибутку між учасниками.

Підприємницькі товариства поділяються на господарські товариства і виробничі кооперативи. В основі цього поділу — організаційно-правова форма. Господарські товариства поділя­ються на акціонерні товариства, товариства з обмеженою від­повідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні і командитні товариства.

Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладе­ного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприєм­ницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання грома­дян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків.

Система юридичних осіб (корпорацій) за ГК. Однією із найскладніших проблем на шляху класифікації юридичних осіб в Україні є неузгодженість, а деколи й суперечливість двох кодексів — ЦК і ГК.

ГК не містить класифікації юридичних осіб як таких. У цьому акті сам термін "юридична особа" застосовується лише для того, щоб позначити статус того чи іншого суб'єкта госпо­дарювання. Усі ті суб'єкти, які створені компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами, називаються підприємством (ст. 62 ГК). Це поняття є родовим, оскільки підприємство — це узагальнена назва всіх суб'єктів господарювання — юридичних осіб.

Відповідно до ст. 63 ГК усі підприємства класифікуються за двома критеріями: за формою власності і за способом утворення та формування статутного фонду.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної влас­ності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності) та інші.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним зас­новником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Уні­тарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної органі­зації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управ­ління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учас­ників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпора­тивними є кооперативні підприємства, підприємства, що ство­рюються у формі господарського товариства, а також інші під­приємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

3. Створення юридичної особи. Юридичні особи, як і всі організації, не виникають самі по собі. Вони є результатом свідомої вольової поведінки інших суб'єктів — засновників, які таким шляхом реалізують свої інтереси.

Право на створення юридичної особи — це передбачена за­коном можливість суб'єкта вчинити дії, передбачені законом, що матимуть наслідком створення юридичної особи.

Це право включає в себе кілька елементарних прав (фактичних можливостей), які в сукупності складають його зміст:

— право заснувати організацію самостійно або спільно з іншими суб'єктами;

— право обрати організаційно-правову форму;

— право обрати найменування організації;

— право обрати місцезнаходження юридичної особи;

— право сформувати органи юридичної особи;

— право звернутися до державного реєстратора і вимагати проведення державної реєстрації;

— право оскаржити відмову у державній реєстрації.

Способи створення юридичних осіб. В літературі розрізня­ються такі способи створення юридичних осіб:

— розпорядчий. Уповноважена особа приймає рішення (роз­порядження) про створення певної організації та затверджує її установчі документи;

— нормативно-явочний. Умови створення юридичних осіб певного виду передбачено законом у вигляді загального дозво­лу держави, але для виникнення конкретної юридичної особи необхідний вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі;

— дозвільний. Юридична особа виникає лише з дозволу від­повідного органу;

— договірний. Засновники укладають між собою установчий договір та добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей¹.

Стадії створення юридичних осіб. Створення юридичних осіб — складний процес, який можна поділити на чотири стадії:

1) ініціативна. На ініціативній стадії відбувається "обдуму­вання" мети, заради здійснення якої створюється юридична особа, формується партнерська команда, розробляється бізнес-план майбутньої підприємницької діяльності та ін. На цьому етапі ще не здійснюється жодних юридичних дій, вона прохо­дить у так би мовити позаправовій сфері;

2) організаційна. Організаційна стадія має на меті вчинення юридичних дій, спрямованих на заснування юридичної особи. Зокрема, обирається організаційно-правова форма юридичної особи, розробляються і затверджуються установчі документи, підшукується приміщення для розташування підприємства, обирається найменування, скликаються загальні збори, фор­муються органи управління;

3) легалізаційна. Мета легалізаційної стадії — офіційне визнан­ня створеної юридичної особи. Легалізація здійснюється шляхом державної реєстрації. Саме з цього моменту виникає юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців; юр. особу ставлять на облік в державній податковій інспекції, управлінні статистики, відділеннях Пенсійного фонду, фонду зайнятості, фондів соціального страхування;

4) постлегалізаційна. На постлегалізаційній стадії зареєстро­вана юридична особа відкриває банківський рахунок, виготов­ляє печатку, тощо.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Окремо прошу звернути увагу на вибір найменування юридичної особи.

Вимоги щодо написання найменування ЮО затверджені Наказом Державного комітету з регуляторної політики та підприємництва № 65 від 09.06.2004. Складається з орган-правової форми та назви.

 

4. Органи управління юридичної особи. Традиційно органи юридичної особи поділяються на дві групи: вищі та виконавчі. Вищими органами є загальні збори акціонерів, збори учасників, власник підприємства тощо. Головною харак­теристикою цих органів є те, що до їх складу входять заснов­ники (учасники, члени, акціонери), в широкому розумінні — усі особи, які мають корпоративні права або є членами юри­дичної особи. Вищі органи ніким не обираються, їх склад визначається членством, участю в юридичній особі або самим фактом її заснування певною особою. Це прослідковується в усіх приватних юридичних особах. Членами вищих органів можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи (вони діють через представників). Цей орган може бути як колегіальним, так і одноособовим, залежно від органі­заційно-правової форми юридичної особи. Одноособовий ви­щий орган існує в юридичних особах, які засновані одним засновником (унітарні юридичні особи). Якщо засновників декілька, то кожен з них входить до складу вищого органу, а тому цей орган є колегіальним. Основне призначення (функція) вищого органу полягає у формуванні волі юридичної особи та вирішенні основних питань її діяльності. Компетенція вищого органу залежить, насамперед, від організаційно-правової форми юридичної особи.

Порядок роботи вищих органів законом регламентовано найбільш докладно. Виконавчі органи (управляючі, правління, рада директорів, рада управляючих, адміністративна рада та ін.) формуються (призначаються або обираються) вищими органами, що характер­но для законодавства більшості країн.

Функція виконавчого органу полягає у реалізації рішень вищого органу та керівництві поточною діяльністю організації. Саме через виконавчі органи юридична особа набуває права та обов'язки за угодами. Ці органи лише виконують, виражають волю вищого органу шляхом безпосереднього вчинення юри­дичних дій від імені юридичної особи.

Контрольні органи (спостережна рада, рада, ревізійна комісія, ревізор, контрольна комісія тощо) формуються вищим органом з числа учасників (членів) юридичної особи.

Для установ характерною є дволанкова система органів управління: вищий орган і виконавчий.

Необхідно виділяти два види перевищення повноважень. У першому випадку йдеться про порушення повнова­жень, визначених законом, в другому — повноважень, визна­чених установчими документами. Правові наслідки мають бути різними.

Інші особи, уповноважені представляти юридичну особу в си­лу закону. Дії, спрямовані на набуття прав та обов'язків, можуть вчиняти лише відповідні органи. Однак здійснення (реалізація) прав та обов'язків юридичної особи відбувається силами всього колективу її працівників. У зв'язку з цим відповідні дії будь-якого працівника, вчинені ним на виконання своїх трудових обов'язків, визнаються діями самої юридичної особи та тягнуть правові наслідки для останньої.

У випадках, прямо передбачених законом, юридичну особу можуть представляти не лише її органи, але й інші особи.

Ліквідаційна комісія.