Фундаментальний характер загальнотеоретичної юриспруденції

Загальна теорія держави і права є фундаментальною юридичною наукою, яка вивчає сутність і найбільш загальні закономірності ви­никнення, розвитку та функціонування права і держави в їх взаємо-зв 'язку, а також вихідні для всіх юридичних наук поняття.

Загальній теорії держави і права як науці притаманні певні специ­фічні риси.

По-перше, загальна теорія держави і права є наукою суспільною, оскільки відповідно до свого предмета вона досліджує такі суспільні явища, як право і держава, їх структуру, призначення, цінність та основні інститути.

По-друге, теорія держави і права входить до складу юридичних наук. Формулюючи базові юридичні поняття, розглядаючи загальні положення про державу і право, а також соціальні, психологічні, ідео­логічні передумови їх виникнення і розвитку, теорія держави і права посідає провідне місце в системі юриспруденції.

По-третє, для загальної теорії держави і права властивий двоєди­ний характер, що проявляється у дослідженні держави і права у межах однієї науки в їх єдності, взаємозв' язку і взаємодії. Теорія держави і права виходить з того, що сучасне право є невідривним від держави. Діючи у правових формах, держава повинна охороняти встановлений у суспільстві правопорядок та застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. У той же час право має верхо­венство над державою, що, зокрема, закріплено у ст. 8 Конституції України.

По-четверте, теорія держави і права є наукою загальною, оскільки досліджує лише найбільш істотні, широкі за обсягом питання вчення про державу і право, розглядає основні закономірності державно-правової дійсності, розв'язує проблеми, важливі для юриспруденції в цілому.

По-п' яте, теорія держави і права може бути охарактеризована як наука синтетична (узагальнююча). До складу загальної теорії держави і права входять не тільки знання, одержані цією наукою, а й в узагаль­неному вигляді наукові здобутки інших юридичних наук, які вивчають різні аспекти державно-правової дійсності.

По-шосте, загальну теорію держави і права слід розглядати як на­уку методологічну. Загальні закономірності, вироблені теорією держа­ви і права, використовуються іншими юридичними науками як мето­дологічні орієнтири при дослідженні останніми власного предмета та вирішенні своїх завдань. Методологічну роль виконує також єдиний для всіє юриспруденції понятійний апарат, якій розробляється загаль­ною теорією держави і права.

По-сьоме, важливою рисою загальної теорії держави і права є її фундаментальний характер. Пряма практична орієнтація не належить до головних завдань цієї науки. Лише обмежене коло загальнотеоре­тичних здобутків безпосередньо впливає на юридичну діяльність (прикладом орієнтованих на практику положень теорії держави і права може бути, зокрема, вчення про юридичну техніку).

Наведені риси загальної теорії держави і права дозволяють охарак­теризувати її як вихідну і основоположну дисципліну, що є ключовою для функціонування комплексу наукових знань про державу і право.

Предмет загальнотеоретичної юриспруденції

Предметом науки є сукупність закономірностей та особливостей явищ об'єктивної дійсності чи теоретичних знань про них, які вивчаються цією наукою. Відмінність цих двох понять полягає в тому, що об’єкт науки — це реально існуючі явища, а предмет — це результат теоретичного обґрунтування при дослідженні цих явищ. Під терміном „закономірності” мається на увазі стійкі, характерні зв'язки, які виражають сутність даних соціальних явищ.

Об’єктом теорії права і держави є право і держава, як самостійні, але органічно взаємопов'язані між собою важливі сфери суспільного життя.

Предметом теорії праваі держави є загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування права і держави, їхніх окремих елементів, а також органічно пов'язані з ними інші соціальні явища і процеси.

А сама теорія права і держави як юридична наука є системою об'єктивних знань про ці загальні та специфічні закономірності, їхні окремі елементи та органічно пов'язані з ними соціальні явища і процеси.

Теорія права та держави, хоч і входить до групи загальнотеоретичних та історичних наук, посідає в системі юридичних наук особливе місце як провідна методологічна наука. Зумовлено це тим, що:

· теорія права і держави вивчає не окремі суспільні закони, що стосуються окремих сторін функціонування права і держави, а вивчає всю систему цих законів, взятих у комплексі в найбільш узагальненому вигляді. Тому, вона має змогу оволодіти найширшими за обсягом і найглибшими за змістом знаннями порівняно з іншими юридичними науками, які вивчають лише окремі аспекти державно-правових явищ.

· знання, здобуті теорією права та держави використовуються галузевими юридичними науками як важливі з методологічного аспекту вихідні пункти дослідження, що дозволяють уникнути однобокості у вирішенні галузевих наукових проблем;

· теорія права та держави розробляє понятійний апарат (систему юридичних термінів), який використовується іншими науками;

· теорія права та держави розробляє методологію досліджень державно-правових явищ, яку використовують інші юридичні науки;

· виходячи зі свого предмету теорія права та держави визначає актуальні та перспективні напрями досліджень для інших юридичних наук.

Первинне і похідне виникнення держави

Форми первісного виникнення держави

Як зазначалось, на думку авторів класової (економічної) теорії походження держави причини виникнення держави і права в усіх народів є однаковими, а конкретні форми – різними, оскільки на цей процес впливали різні фактори. Вони розрізняють наступні форми виникнення держави:

1) афінська (класична) форма. Держава в афінському суспільстві виникла внаслідок загострення внутрішніх суперечностей між знатними за походженням та рядовими членами громади, які були пом’якшені шляхом послідовних реформ, без внутрішнього або зовнішнього насильства;

2) римська форма. Держава у Римі виникла внаслідок боротьби між повноправними патриціями та неповноправними плебеями, які не мали доступу до громадської землі та управління громадою. Тобто, вирішальну роль зіграла внутрішня суспільна боротьба;

3) германська форма. Виникнення держави у германських племен було прискорене завоюванням германцями величезних Римських володінь. Германці не могли панувати над римлянами за допомогою родоплемінних структур, тому й вимушені були створити новий управлінський апарат. За основу багато в чому вони взяли саме римські державні інституції.

Похідне виникнення держав

Держави виникають і в сучасному світі. Таке виникнення держави відрізняється від первинного тим, що нова держава виникає не на порожньому місці, а на основі окремих елементів колишньої держави і з використанням вже наявних готових моделей державності. Похідне виникнення держав має наступні варіанти:

1) ліквідація колишньої держави в результаті революції і виникнення нової держави (але на тій же території, населеній тим же народом). Прикладом тому може бути Перша республіка у Франції, проголошена в 1792 р., Російська Радянська Федеральна Соціалістична республіка, що виникла в результаті Жовтневої революції 1917 г.;

2) розділення держави. Таким чином виникли Чехія і Словаччина в результаті розділу федеральної Чехо–Словаччини, пострадянські держави в результаті розпаду СРСР;

3) сецесія частини держави і населення. Таким шляхом виникли Эритрея, що вийшла з складу Ефіопії, Бангладеш, що вийшла з Пакистану;

4) об'єднання декількох держав. Прикладом може бути об'єднання ГДР і ФРН в 1990 р.

5) виникнення держави в результаті національно–визвольного руху. Створення нових держав на руїнах колоніальних імперій (перш за все – Британської і Французької) стало найбільш поширеним способом створення держав в ХХ в. Багато держав (Мозамбік, Алжір, Ангола, В'єтнам) виникли в результаті збройної боротьби, інші (Мадагаскар, Танзанія) добилися незалежності від метрополій мирним шляхом. Деякі з народів, що добилися незалежності, мали власну державність в доколоніальний період (Індія, Єгипет), інші – ні. У будь–якому випадку і ті, й інші нові держави спочатку будувалися на державних моделях, що вже є в світі. Більшість нових незалежних держав орієнтувалися на державний лад колишньої метрополії, проте деякі проголошували своїм зразком соціалістичні держави. Надалі вони, як правило, відходили від спочатку вибраних моделей.