Інституалізація державної влади та механізм держави

Апарат держави - частина механізму держави.

Апарат держави - юридичне оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

Можливе двояке розуміння апарату держави: у вузькому і широкому розумінні.

Апарат держави (у вузькому розумінні) - власне управлінський апарат або апарат виконавчої влади, який складається з чиновників і очолюється вищими виконавчими органами.

Апарат держави (у широкому розумінні) — поряд із власне управлінським апаратом включає главу держави, парламент, місцеві органи управління, збройні сили, міліцію (поліцію), дипломатичні представництва за кордоном та ін. Ознаки апарату держави:

1) система державних органів, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави;

2) система юридичне оформлених державних органів, тобто таких, що наділені компетенцією (повноваженнями, предметом ведення, юридичною відповідальністю) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади;

3) система державних органів, у рамках якої діяльність державних службовців суворо відмежована від "власності", яка належить їм як суб'єктам;

4) система органів, кожний із яких має матеріально-технічні засоби для здійснення цих функцій;

5) система органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

6) система органів, яка здійснює свою діяльність з управління суспільством і виконання функцій держави у формах безпосередньо управлінських і правових.

Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають юридичного характеру. їх функції:

— організаційно-регламентуюча - розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;

— організаційно-господарська - бухгалтерський облік, статистика, постачання та ін.;

— організаційно-ідеологічна - роз'яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча.

Правотворча діяльність - форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування правових норм. Ця діяльність охоплює підготовку проектів нормативних юридичних актів, їх прийняття та видання.

Правозастосовна діяльність - форма діяльності компетентних органів держави з реалізації правових норм. Ця діяльність охоплює організацію і контроль за додержанням правових норм.

Правоохоронна діяльність - форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників (див. докладніше §"Правові форми діяльності держави").

Державні органи є структурними ланками державного апарату.

Орган держави - частина державного апарату - група осіб або одна особа, що має юридичне визначену державно-владну компетенцію для виконання завдань і функцій держави. Кожний орган держави створюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свої предмет ведення, завдання і функції.

Структура органу держави:

Апарат, що безпосередньо виконує завдання і функції держави

Допоміжний апарат- має державно- владні повноваження - не має державно-владних повноважень.

Ознаки органу держави:

1) формується державою або безпосередньо народом (наприклад, парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

2) має передбачені конституцією або іншими законами спеціальні функції, які він здійснює від імені держави;

3) має державно-владні повноваження, що дозволяють йому здійснювати юридичне обов'язкові дії:

а) видає нормативні та індивідуальні акти;

б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами;

в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування заходів виховання, переконання, стимулювання, у разі потреби - державного примусу;

4) функціонально взаємодіє із іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом "дозволено лише те, що прямо-передбачено законом". Принцип "дозволене усе, що не заборонено законом" не належить до діяльності державних органів. Цей принцип діє у сфері майнових відносин громадян, юридичних осіб;

5) складається із службовців, що перебувають в особливих правовідносинах один з одним і органом: обсяг, порядок використання ними владних Повноважень встановлюються законом і набувають конкретизації в посадових інструкціях, штатних розкладах та ін.

6) має необхідну матеріальну базу - казенне майно, що знаходиться в його оперативному управлінні; свій рахунок у банку; джерело фінансування - державний бюджет;

7) має організаційну структуру (побудова за видами окремих служб і чисельним складом), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності та службової дисципліни.

Інститут держави - відносно відокремлена частина державної структури, що користується певною автономією.

Відповідно до структурно-функціонального принципу інститути держави можна поділити на:

- організаційні (інститут президента, інститут парламенту);

- функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут державної влади).

Види інститутів держави за ступенем складності:

— прості (елементні) - не можуть бути розділені на дрібніші інститути (інститут надзвичайного стану, інститут адміністративного контролю, інститут референдуму, інститут відповідальності уряду);

— комплексні - складаються з декількох підінститутів, які, у свою чергу, можуть бути інститутами для спадного роздрібнення (інститут форми держави включає підінститути: форми правління, форми устрою, форми режиму; інститут державного суверенітету: повнота і верховенство всередині, незалежність і рівноправність зовні; інститут представника держави на місцях: губернатор, префект та ін.).

Види інститутів держави за пріоритетністю положення:

- основні (наприклад, інститут державної влади);

- примикачі - належать до перших (наприклад, інститут державного суверенітету, інститут представника держави на місцях).

Види інститутів держави за принципом "поділу влади":

— інститути законодавчої влади (парламент, референдум та ін.);

— інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, виконавчі органи влади на місцях та ін.);

— інститути судової влади (звичайні суди, надзвичайні суди, спеціальні суди, судова відповідальність, судовий контроль та ін.).

Інститути держави змінюються в ході історичного розвитку. Деякі інститути зникають (інститут абсолютної монархії), інші з'являються (участь громадян в управлінні державою). Специфічні інститути існують у мусульманських країнах (маджиліс - порядок звернення до правителя члена мусульманської общини), в Ізраїлі (кібуци - особлива форма місцевого самоврядування) та ін.

Класифікація правових норм

Види норм права

Но́рма пра́ва (правова́ норма) — формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, закріплене в праві і забезпечене державою.

Всі норми права в сукупності складають об'єктивне право, а регулюючі лише певний круг суспільних відносин — галузь права. Усередині галузей норми також групуються за інститутами і субінститутами (підінститутами).

Правові норми розрізняють по:

1. Галузевої приналежності (норми конституційної, карної, цивільної, трудової й іншої галузей права),

2. виконуваної функції в правовому регулюванні

а) регулятивні (розраховані на правомірне поводження, установлюють юридичні права й обов'язки учасників регульованих суспільних відносин);

б) правоохоронні (розраховані на неправомірне поводження й завжди містять санкції, застосовувані до правопорушників);

3. Рівню правового регулювання

а) норми матеріального права (прямо, безпосередньо регулюють суспільні відносини, визначаючи юридичні права й обов'язки їхніх учасників);

б) норми процесуального права (визначають порядок, процедуру реалізації норм матеріального права);

4. Характеру диспозиції

а) уповноважуючі (вказують на можливість робити певні дії);

б) зобов'язуючі (указують на необхідність робити певні дії),

в) заборонні (указують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій);

5. Способу встановлення диспозиції

а) імперативні (правило поведінки встановлюється державою);

б) диспозитивні (установленою державою правило поведінки діє лише тоді, коли учасники регульованих суспільних відносин самі не встановили для себе іншого правила);

6. Призначенню в правотворчестве а) первинні; б) похідні (детализирующие, що конкретизують первинні),

7. Дії в просторі а) загальні (загальнодержавні); б) місцеві; в) регіональні; г) локальні;

8. Дії в часі а) постійні; б) тимчасові;

9. Дії по колу осіб а) загальні (поширюються на все населення країни); б) спеціальні (поширюються на певне коло осіб); в) виняткові (роблять вилучення із загальних і спеціальних);

10. Юридичній чинності а) норми законів; б) норми підзаконних актів.

Класифікація джерел права

У правознавстві та юридичній практиці термін «джерело пра-ва» має багато значень, а іноді вживається як тотожний до терміна «форми права». Разом з тим важливо вміти чітко їх розрізняти для правильного використання в правотворчості джерел права, а в правозастосуванні - форм права. Зміст цих понять буде різним залеж-но від того, в якому контексті вони вживаються - чи стосовно права як цілого, чи стосовно окремої норми, групи норм. Так, право має внутрішню та зовнішню форму, під якими традиційно розуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права - це законодавство. Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, санкцію, а зовнішньою - спосіб її зовнішнього виразу, в якому вона набуває офіційності та загальнообов'язковості (нормативно-правовий акт, правовий договір тощо)
Виділяються джерела права в матеріальному, гносеологічному, ідеологічному і у формальному значенні.
Джерела права в матеріальному значенні:
матеріальні умови життя суспільства;
форми власності;
інтереси людей.
Джерела права в гносеологічному значенні:
літописи;
історичні хроніки;
тексти законів минулого.
Джерела права в ідеологічному значенні:
політична орієнтація законодавця і груп тиску;
правосвідомість;
правові вчення;
принципи права;
юридичні доктрини;
погляди та ідеї відомих людей;
релігійно-правові акти.
Джерела права у формальному значенні (форми права):
нормативно-правовий акт;
нормативний договір;
правовий звичай;
юридичний прецедент.
Джерела права в матеріальному значенні - це матеріальні умови життя суспільства, що об'єктивно зумовлюють виникнення права, необхідність правового регулювання і певної державної влади.