Поняття та ознаки юридичного процессу

Юридичний процес (лат. рrocessus – рух уперед; англ..juridical process) – урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, що виражається в системі їх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального та індивідуального характеру, при цьому відповідно до процедурно-процесуальних норм відбувається застосування норм матеріального права, вирішення індивідуально-конкретних справ і фіксування їх розгляду в правових документах.
Юридичний процес — збірне наукове поняття, різновид соціального процесу, що становить собою форму перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у національному законодавстві та у міжнарод-них актах, у реальну систему правовідносин з її процедурною сторо-ною, спрямованою на досягнення юридичного результату (мети).
Юридичний процес має структуру, що складається з таких елемен-тів: процесуальний режим (система юридичних гарантій), процесуальні провадження (комплекс процесуальних дій), процесуальні стадії (взаємозалежні частини процесу, що характеризують динаміку розгляду заведеної юридичної справи).Юридичний процес завжди проходить у межах процесуальної форми.
Процесуальна форма — врегульовані системою правових норм умови та послідовність провадження окремих процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень, взяті у сукупності.
В Україні процесуальна форма визначається конституційним, галузевим і спеціальним законодавством: кодексами — кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, про адміністративні право-порушення, господарським, а також регламентами Верховної Ради, Конституційного Суду та іншими нормативно-правовими актами. Юридичний процес і процесуальна форма не можуть існувати одне без одного. Недодержання процесуальної форми є підставою для скасування раніше прийнятого рішення або неприйняття рішення, повернення або залишення документа без розгляду (позовної заяви, скарги, конституційного звернення, подання та ін.). Законодавство виключає відступ від процесуальної форми, чим забезпечується без-сторонній, законний і обґрунтований розгляд справи.
Сутність юридичного процесу проявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цьому унормованому по рядку правової діяльності:—

· одночасність виникнення і дії процесуальних норм разом з нормами матеріального права, здійснення яких спрямоване забезпечувати такі процесуальні норми.

· відповідність законодавчого рівня процесуальних норм законодавчому рівню відповідних норм матеріального права.

· узгодженість процесуальних і матеріальних норм. Норми процесуального права повинні бути за своїм змістом узгоджені з матеріальними нормами, здійснення яких ці процесуальні норми забезпечують;

· розміщення процесуальних і матеріальних норм в одному правовому акті;

· відповідність змісту процесуальних норм їх соціальному призначенню.

· багатоваріантність і диспозитивність процесуального регулювання.

54. Види юридичного процесу
Юридичний процес як комплексна система має ряд специфічних ознак, характерних для всіх правових форм діяльності органів держави ю

Юридичний процес - це комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб'єктів права, що:
а) виражається в здійсненні операцій з нормами права в зв'язку з рішенням визначених юридичних справ;
б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадових осіб на користь зацікавлених суб'єктів права;
в) закріплюється у відповідних правових актах - офіційних документах;
г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;
д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.
Основні ознаки юридичного процесу як комплексної системи:

· юридичний процес – це розгляд (розгляд визначеної юридичної справи).

· юридичний процес, як діяльність по здійсненню операції з нормами права.

· юридичний процес як правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб.

· юридичний процес як діяльність, результати якої, обов'язково оформляються у відповідних документах.

· юридичний процес як діяльність, що викликає об'єктивну потребу в процедурно-процесуальній регламентації.

· юридичний процес як діяльність, безпосередньо зв'язана з необхідністю використання різних методів і засобів юридичної техніки Види юридичного процесу звичайно групуються по предметній ознаці, коли як підставу класифікації враховуються тільки відповідні галузі матеріального права, застосовувані в діяльності визначених органів держави. Звідси такі різновиди юридичного процесу,

· як карний,

· цивільний,

· адміністративний і т.д. Причому, як правило, самі процеси розуміються винятково в юрисдикційному значенні. Зазначена класифікація в принципі цілком прийнятна, тому що містить визначений матеріал для з'ясування загальних і особливих моментів процесу як комплексу, так і його окремих підрозділів У дійсності ж основ для класифікації різновидів юридичного процесу більше, наприклад, в узагальнених комплексах по функціональній ознаці, коли виділяються чотири основні комплексні різновиди процесів:

· установчий,

· правотворчій,

· правозастосовчій,

· контрольний.
Вони розрізняються перш за все за своїм змістом і функціям, характеру спонукальних чи обставин загальних юридичних фактів, специфічності безпосереднього юридичного наслідку

·. УСТАНОВЧИЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів.

 

· ПРАВОТВОРЧІЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів.

· ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙ ПРОЦЕС - це такий комплекс, що по своєму обсязі є домінуючим у системі юридичного процесу, а по своєму соціальному призначенню уступає лише правотворчості.

·. КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:
1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;
2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;
3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;
4) забезпечення оперативного найбільш повного і якісного виконання прийнятого рішення.

 

Сфери дії правової норми

Дію нормативного акта у часі характеризують чотири по-

казники:

1) момент набуття актом чинності, тобто початку його дії;

2) напрям темпоральної дії нормативного акта;

3) момент зупинення дії нормативного акта;

4) момент припинення (скасування) дії нормативного акта.

Отже, чинність закону (нормативного акта) у часі починаєть­ся з моменту набрання законом чинності. Набрання законом чинності означає, що з цього моменту всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотри­муватись його.

Відомо, що порядок і терміни набрання законами чинності встановлюються в кожній державі особливими актами. В Україні ці правила сформульовані насамперед у ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України, згідно з якими «закони та інші нормативно-правові ак­ти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути дове­дені до відома населення в порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають пра­ва і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у поряд­ку, встановленому законом, є не чинними».

Як бачимо, в Конституції порядок набрання чинності норма­тивними актами викладено лише в загальних рисах. Більше того, в Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з цього питання спеціального закону. На жаль, на сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі — Указ № 503).

Стаття 1 Указу № 503 визнає офіційними друкованими видан­нями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр». Регламент Верховної Ради Укра­їни додатково визнає офіційним виданням щодо актів Верховної Ради газету «Голос України».