Джерела формування банківського капіталу.

Власний капітал (кошти) банку являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. У порівнянні з пі-вами інших сфер діяльності ВК КБ займає незначну питому вагу у сукупному капіталі, приблизно 8 - 10%, тоді як у промислових підприємствах 40 - 60%, до того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це - забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує перш за все для страхування інтересів вкладників і меншою мірою - для фінансового забезпечення своєї оперативної діяль­ності. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Джерелами формування капіталу банку можуть бути: 1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд КБ формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу. Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФРДля реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку2. Резервний фонд. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються. 3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку. 4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на розширення банківського бізнесу. Розмір ВК КБ залежить від фак­то­рів: · рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим); · специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників; · характеру активних операцій. Капітал банку складається з суми основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. Відрахування (мінусування) вартості ОЗ здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень.

 

 

71.Особливості функціонування механізму управління бюджетним процесом і бюджетними відносинами в Україні.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. Учасниками бюджетного процесу є:

Президент України: підписує Закон Про Державний бюджет України на рік;у разі незгоди накладає вето;вносить зміни та доповнення до державного бюджету.

Верховна Рада України: розробляє пропозиції до проекту Основних напрямків бюджетної політики з конкретних макроекономічних показників;приймає постанову про схвалення напрямів бюджетної політики;розглядає проект бюджету в трьох читаннях;ухвалює Закон про Державний бюджет України;вносить зміни в цей Закон;розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України.

Комітет ВРади з питань бюджету: бере участь практично у всіх стадіях бюдж.процесу.

Рахункова палата: здійснює зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ;здійснює контроль за проведенням таємних видатків;

К М У: подає на розгляд В Р проект Основних напрямків бюджетної політики;розробляє проект Закону про Держ бюджет;доопрацьовую проект Закону про Держ бюджет України після першого та другого читання у ВР;приймає рішення про виділення коштів із резервного фонду Держбюджету;

Міністерство фінансів: погоджує єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов’язань;розробляє інструкції щодо підготовки бюджетних запасів;розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів;подає проект Закону про держ бюджет на розгляд КМ У

доопрацьовує проект після першого і другого читання;затверджує та контролює розпис, за яким виконується Держ бюджет,здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету протягом бюджетного року;установлює факт перевиконання доходної частини бюджету;

Державне казначейство: здійснює операції з коштами державного бюджету та місцевих бюджетів;здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

веде бух облік та складає звітність про виконання Державного та місцевих бюджетів.

Розпорядники бюджетних коштів: розробляють проекти кошторису та бюджетні запити і подають Міністерству фінансів;головні розпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня;контролюють хід виконання кошторисів.

Н б У: Подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України:

проект основних засад грошово кредитної політики на наступний бюджетний рік;

проект кошторису доходів та видатків НБУ на наступний бюджетний рік.

Державні органи місцевого рівня:

розробляють і доводять до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів; Місцеві державні адміністрації та виконавчі органи рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети; відповідні ради затверджують бюджети та звіти про їх виконання.

Ефективність бюджетного процесу на загальнодержавному та місце­вих рівнях залежить від тісної співпраці всіх гілок влади, активної грома­дянської позиції політичних партій, інших громадських об'єднань, фахівці» різного профілю.

 

72. Бюджетна система України: сутність, структура, принципи функціонування.

Бюджетна система України – це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахування економічних відносин, державного і адміністративно – територіальних устроїв. Бюдж. С-ма України складається з (структура):

- Державного бюджету Укр

- Бюджету АРК, - місцевих бюджетів.

Принципи побудови бюджетної системи України:

Єдність – забезпечується єдиною правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією, єдиним веденням бух. обліку і звітності.

Збалансованість - повноваження та здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Самостійність – забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади,органів влади АРК та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства.

Повнота – до складу бюджетів включаються всі надходження та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органи влади АРК та місцевого самоврядування.

Обгрунтованість – бюджет формується на основі реалістичних макропоказників економічного і соціального розаитку держави та розрахунків надходжень та витрат бюджету.

Ефективність - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Субсидіарність – розподіл видів видатків між Державним та місцевими бюджетами має ґрунтуватися на максимально можливому наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Справедливість і неупередженість – бюджетна с-ма Укр базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Публічність і прозорість – Держ бюджет і місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно ВРУ, ВР АРК та відпов. Радами.

Відповідальність – кожен учасник бюдж. процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

 

73. Бюджетне планування і прогнозування: сутність, завдання, методи, форми реалізації.

Бюджетне прогнозування – визначення основних показників бюджету на перспективу. У процесі цієї роботи визначається концепція, основна мета, головні напрями розвитку й основні цілі, які мають бути досягнуті.

Мета бюджетного прогнозування – оптимізація розподілу і використання сукупного суспільного продукту, а в кінцевому підсумку – підвищення ефективності виробництва.

Завдання прогнозування:

- Визначення основних вартісних показників для заданого об»єкта управління,

- Створення математичних методів прогнозування, обробки одержаної інформації,

- Реалізації отриманої інформації.

Бюджетне планування – це діяльність по формуванню й використанню цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, які спрямовують на розширене відтворення та на задоволення насущних потреб держави.

Завдання планування:

- Визначення джерел і обсягів грошових ресурсів

- Зосередження в руках держави централізованого фонду грошових засобів, необхідного для успішного виконання державних функцій.

- Стимулювання найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, зниження собівартості продукції.

- Забезпечення необхідних пропорцій в розподілі й використанні грошових ресурсів.

Виконання цих завдань реалізується через: Держ бюджет і бюджети всіх рівнів, кредитний і касовий план НБУ і КБ, баланси і звіти держ підприємств і організацій, фінансові плани асоціацій, фірм, кооперативів, кошториси установ що фінансуються з бюджету.

При плануванні використовують спеціальні методи:

Метод коефіцієнтів – базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів щодо результатів певного проміжку часу:рік, квартал, місяць. Недолік-він не стимулює виявлення резервів і не сприяє впровадженню режиму економії коштів.

Нормативний метд – ґрунтується на використанні прогресивних норм і нормативів, при цьому враховуються особливості галузей, зміни в попередньому періоді. Дає можливість об»активно оцінити потреби галузей у фінанс ресурсах, ефективне викор фін ресурсів.

Балансовий метод – допомагає збалансувати джерела ресурсів із запланованими видатками, встановити взаємозв»язок виробничих і фінансових показників, створювати фінансові резерви. Практично вся с-ма бюджетного планування будується за балансовим методом.

 

 

74. Економічні передумови виникнення бюджетного дефіциту в Україні. Заходи держави щодо подолання бюджетного дефіциту та джерела його покриття.

Бюджетний дефіцит відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками спільного виробництва в процесі фінансових ресурсів понад їх наявну величину.

Види держ. бюджету: За формою прояву:

Вікритий - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік.

Прихований – виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

Вимушений – є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни.

Свідомий – виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни і розміри державних витрат, податків.

За напрямом дефіцитного фінансування:

Активний – х-ся спрямуванням коштів на інвестування ек-ки, що сприяє розвитку ВВп.

Пасивний – х-ся спрямуванням коштів на покриття поточних видатків.

Причини бюджетного дефіциту в Україні є:

- Зменшення приросту національного доходу.

- Збільшення бюджетних витрат,- Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками. - Відсутність чіткої фінансової стратегії.

- Інфляційні процеси, - зростання внутрішнього і зовнішнього боргу.

Заходи щодо подолання бюджетного дефіциту:

- Перехід від всеохоплюючого фінансування економіки до кредитування

- Ліквідація дотацій збитковим підприємствам,

- Скорочення витрат на управління

- Реформування с-ми оподаткування з метою зниження податкового тиску на фіз. І юридичних осіб.

Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

- Позики держави (не інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту)

- Грошово – кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту)

75. Казначейська форма виконання бюджету. Функції Держ. казначейства.

Державне казначейство утворене згідно з Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. “Про Державне казначейство України”. Свої функції здійснює відповідно до постанови Кабінету Міністрів України. “Питання Державного казначейства”, де передбачено положення про Державне казначейство.Систему Державного казначейства становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи.Державне казначейство України, його органи є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Основні завдання Державного казначейства:

· організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим;

· фінансування видатків Державного бюджету України;

· ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

· здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів;

· розроблення нормативно-методичних матеріалів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів.У Бюджетному кодексі передбачені такі повноваження Державного казначейства України:

1. Ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень та витрат Державного бюджету України.

2. Установлення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, розроблення інструкцій з цих питань та здійснення контролю за їх дотриманням.

3. Контроль за відповідністю платежів узятим зобов’язанням та бюджетним асигнуванням.Цим же кодексом визначена відповідальність.Керівники органів Державного казначейства України несуть персональну відповідальність у разі вчинення ними бюджетного правопорушення та невиконання вимог щодо казначейського обслуговування бюджетів, установлених цим кодексом.