Розвиток маркетингових структур на п-вах України.

Маркети нг, цей вид людської д-сті, спрямований на задоволення потреб споживачів за доп. обміну, включає до свого складу, крім товарної політики, політики ціноутворення та орг-ції розподілу прод-ї, також і маркетингову політику комунікацій. Цю ф-ію здійснює персонал служби мар-нгу організаційні особливості марк-вої політики комунікацій донині підпорядковуються загальним завданням та цілям маркетингу, який, у свою чергу, базується на стратегії підприєм­ства в цілому.На під-вах Укр. вже розпочався поступовий розви­ток маркетингових структур: створюються відділи маркетингу, визначаються функції комунікацій, з'явилися фірми, які надають деякі види послуг у галузі комунікації тощо. Але ще й досі відці­ди маркетингу та відділи збуту існують здебільшого паралельно (іноді — з відділом реклами на додачу)..Беручи загалом, можна стверджувати, що структура служби маркетингу залежить від факторів: Зовнішні фактори — це наявність ринку покупців (пропону­вання товарів перевищує попит), розвиток конкуренції, створен­ня належних законодавчих умов для підприємств і підприємців, свобода пересування капіталу та робочої сили, свобода економі­чної діяльності на зовнішніх і внутрішніх ринках. Внутрішні фактори створення служби маркетингу, а тим більше організації підрозділу з маркетингових комунікацій, — це специфіка діяльності підприємства, цільового ринку, на який во­но працює, прод-ї, що виробляється на під-стві, його ка­дрових та ринкових можливостей. За умов ек-ки України го­ловним є питання: чи є в під-ства достатньо коштів для того, щоб успішно та цивілізовано працювати на ринку (або чи є можливість дешево отримати такі кошти). Тому на теренах України діють такі чотири типові організа­ційні структури маркетингу: перша — маркетинг як ф-ція розподілу, коли продаж прод-ї під-ва не є проблематичним, а маркетинг обмежує­ться завданнями розподілу з максимальним для виробника ефек­том. у цьому головну роль відіграє відділ продажу (збуту), розробка асортименту прод-ї є обов'язком виробничого відділу та відділу головного конструктора чи головного технолога, а дослідження ринку, планування продажу, комунікації не мають значення; друга - організаційна концентрація завдань маркетингу як продажу, котра виникає тоді, коли підприємство «відчуває подих» конкурентів і має проблеми із продажем своєї продукції. На цих під-вах намагаються передати під керівництво відділу продажу деякі ф-ції інших відділів та починають ви­знавати вагому роль маркетингу для збільшення ефективності д-сті під-ва. Тому до ф-цій продажу починають додавати ф-ції політики розробки то­вару, ціноутворення, персонального продажу. У складі служб маркетингу з'являються фахівці з реклами та стимулювання попиту. Але це ще тільки примітивний попередник служб маркетингу; третя — організація спеціалізованих служб маркетингу, які є рівноправними з іншими виробничими структурами. Вони вже відповідають за розвиток продукту, за ціноутворення, персональ­ний продаж та товаропросування.; четверта — організація такої служби маркетингу, яка бере на себе вирішення всіх питань стосовно того, яку продукцію випус­кати, яку знімати з в-цтва, яку стратегію проводити на ринках продажу. Усі інші служби діють згідно із загальною стра­тегією маркетингу, тобто всі вони функціонально є підрозділами служби маркетингу. Маркетингу підпорядковане в-цтво, фінанси, постачання, розвиток в-цтва. Можна назвати такі базові організаційні структури служби маркетингу: • функціональна організація, коли у службі маркетингу на од­ному рівні підпорядкування створено підрозділи: досліджень, ви­значення попиту, політики ціноутворення, організації продажу та політики комунікацій • управління в рамках функціональної орг-ї маркетингу розрізі окремих продуктів або їхніх груп. • дивізіонні структури, коли організація служби маркетингу будується не за ф-ями, а за об'єктами.

 

26. Особливості маркетингової діяльності під-вств АПК.

Маркетинг - це цілісна система інтегрованої підприємницької діяльності, що має системне планування, встановлення цін, просування і розподіл продуктів, послуг, що задовольняють потребам сьогодення і майбутнього клієнта в інтересах розвитку компанії. Агромаркетінг в АПК: У агропромислових комплексах розвинених країн активно і повсюдно застосовують теорію і практику маркетингу, детально вивчають потреби покупців, прогнозують і аналізують їх, що у вирішальній мірі дозволяє запобігти освіти диспропорцій. Маркетингова д-сть грунтується на аналізі отриманої вами інформації і вашої діяльності, і повинна включати, наступні заходи: * виявлення існуючого і потенційного попиту покупців на пропоновані сільськогосподарську продукцію і послуги шляхом комплексного вивчення ринку і перспектив його розвитку; * організація та вдосконалення методів і форм реалізації прод-ї; * розробка системи цін, перевірка його ефективності та удосконалювання в міру подібності; * управління асортиментом прод-ї, координації та планування в-цтва; * організація науково-технічної діяльності підприємств з освоєння виробництва та збуту інших видів продукції, що задовольняє запити користувачів; * аналіз економічної ефективності використання матеріально-виробничих запасів; * організація взаємодії з постачальниками, оцінка їх надійності; * формування плану маркетингу; * забезпечення контролю та управління функціями маркетингу. Для стабілізації пі-ва на ринку необхідно проведення докладного аналізу наступних положень: 1) Стратегія проникнення на ринок; 2) Стратегія росту підприємства; 3). Канали розподілу продукції (свій ринок збуту ); 4). Комунікації.

У стратегії проникнення на ринок має бути визначена послідовність дій п-ва:

1. Проникливість на новий ринок. 2. Введення нового товару на старий ринок.

3. Проникнення з товаром ринкової новизни на нові сегменти ринку.

Але 2 наступні елементи для п-ємств АПК поки не є актуальними, незважаючи на те, що у в-цтві с/г прод-ї намітилися тенденції та організації, до розширення випуску нетрадиційних для вітчизняного ринку товарів. Під-ства визначаючи стратегію маркетингу, аналізують Канали розподілу - сукупність підприємств і окремих осіб, які беруть на себе або посилають передати комусь іншому право власності на конкретний товар або послугу на їх шляху від виробника до споживача. Члени каналів розподілу (виробник, посередники) виконують такі функції: 1. Збір інф-ї для полегшення обміну. 2. Стимулювання збуту - створення і розповсюдження увещевательних комунікацій про товар.3. Встановлення контактів.4. Пристосування товару під споживача.5. Проведення переговорів.6. Організація товароруху.7. Фін-ня.8. Прийняття ризику - відповідальність за функц-ня каналу.9. С-ма маркетингових комунікацій - включає в себе наступний набір елементів: Реклама - це інформація про споживчі властивості і якості товару. Паблік рінейтіз - організація громадської думки. Основне завдання паблік рінейтіз - створення іміджу п-ва. Для ефективного управління маркетингом необхідна сучасна і правильна оцінка ринків збуту і конкуренції.

27. Охарактерезувати с-му оподаткування підприємств.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи її побудови:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної прод-ї; - рівномірність сплати; - компетентність; - доступність.

- обов'язковість; - рівнозначність і пропорційність; - єдиний підхід;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- соціальна справедливість; - стабільність; - економічна обгрунтованість;

У с-мі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юр. осіб (під-мств) та оподаткування фіз. осіб. П-ємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загально державні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

- прямі податки [под. на прибуток – 16%,под.на доходи фіз.. осіб(15%) плата за землю, под.. за першу реєстрацію ТЗ та ін.. самохідних машин і механізмів, екологічний];

- непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ)-17%, акцизний збір,Фс/гП];

- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; * за користування надрами, за спец.використання води; за спец. Використання лісових ресурсів; рентні збори;);

Основними показниками фінансове - господарської діяльності, на які впливають податки є: - собівартість продукції; - прибуток від реалізації товарів (робіт, послуг); - прибуток підприємства;- обсяг реалізації;- виручка від реалізації; - платоспроможність під-ства;- фінансова стійкість під-ва; - іммобілізація оборотних коштів;- прибуток, що залишається в розпорядженні п-ва; - залишки нереалізованої продукції;- чистий прибуток;- обсяг залучених кредитів;- використання прибутку.

Методами податкового планування є: Поточний фінансовий контроль (короткострокове оперативне податкове планування передбачає контроль за податковими платежами при періодичному складанні прогнозів їх зміг спостереження у відповідності з прогнозами реальних платежів податків за ті ж періоди. Попередня податкова експертиза (середньострокове перспективне податкове планування передбачає експертизу нових проектів і найважливіших управлінських рішень. Він передбачає вже наявності на підприємстві ґрунтовної інформаційно - аналітичної бази і податках: не лише текстів нормативних документів, але коментарів до них провідних юристі бухгалтерів, аудиторів, матеріалів державних органів, рішень судів за податковими спорам матеріалів по податках з періодики, проектів податкового законодавства. Порівняльний аналіз (довгострокове стратегічне податкове планування) передбачає аналіз нових проектів діяльності підприємства в цілому. У відповідності з цим методом проводиться порівняння різних варіантів діяльності підприємства з метою визначення їх податкової ефективності: на короткій період діяльності (при постійних значеннях податкових ставок) і на тривалі періоди (при різних варіантах очікуваних змін у законодавстві та ставках). Ефективність податкової політики досягається дотриманням наступних принципів: 1. Суворе дотримання діючого законодавства по оподаткуванню. 2. Доцільність застосування на підприємствах малого бізнесу спрощених систем оподаткування. 3. Управління виробничим процесом у залежності від зміни діючої системи оподаткування. 4. Вплив на елементи бази оподаткування в залежності від групи податків, зборів та платежів.

28. Джерела фінансування капітальних вкладень.

Капітальні вкладення — це використання фінансо­вих ресурсів на відтворення (просте й розширене) основних засобів виробничого і невиробничого призна­чення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціаль­ної сфери (будівництво житла, заклади культури, охорону здоров'я тощо). здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Структура джерел фін-ня капітальних вкладень п-ва залежить від багатьох факторів, зокрема: • оподаткування доходів підприємства;

• темпів зростання реалізації товарної продукції і її стабільності;• структури активів підприємства; • стану ринку капіталу;• відсоткової політики комерційних банків; • рівня управління фінансовими ресурсами п-ва;• суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства. Капітальні вкладення підприємств-інвестор ів забезпечуються фінансовими ресурсами з різних джерел. Фінансові ресурси, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень підприємств-інвесторів, можуть бути сформовані за рахунок: • власних джерел фінансових ресурсів інвесторів; • позикових джерел фін. ресурсів інвесторів; • залучених джерел фінансових ресурсів інвесторів; • бюджетних інвестиційних асигнувань; • коштів позабюджетних фондів; • інших власних джерел фінансових ресурсів інвесторів;• коштів іноз.інвесторів.Склад джерел фінансування, що спрямовуються на капітальні вкладення, залежить від рівня централізації здійснюваних капітальних вкладень, а також від того, хто є інвестором і яка його форма власності.І нвестор — це юридична (фізична) особа, що приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених коштів у формі капітальних вкладень в об'єкти будівництва. Внески засновників формуються в обсягах, передбачених установчим договором. Внески засновників, що надійшли у грошовій формі, звичайно вкладаються спочатку у придбання основних фондів, тобто використовуються як джерела фінансування створюваних основних фондів. Прибуток як одне з основних власних джерел фінансування розширення капітальних вкладень підприємств, що працюють у ринкових умовах, спрямовується на фінансування відповідних витрат з метою розширення основних фондів в обсягах, що передбачаються підприємствами при розподілі. Амортизаційні відрахування є основним власним джерелом фінансування простого відтворення основних фондів п-ємств. Розмір аморт.відрахувань на повне відтворення ОФ п-ємств визнач. множен. встановлених норм амортизації на балансову вартість відповідних груп ОФ, що викор. у виробничому процесі. Економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом, визначається в розмірі встановленого відсотка від суми собівартості будівельно-монтажних робіт, що виконуються господарським способом. До ін. власних джерел фінансування капітальних вкладень п-ємств належать кошти, одержувані від продажу непотрібних машин, устаткування, ЦП. Кошти бюджетів і позабюджетних фондів, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, а також довгостроковий кредит концентруються в банках на відповідних окремих рахунках. Власні кошти підприємств, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, концентруються і зберігаються, як правило, на їх основних поточних рахунках. Це створює п-вам і організаціям умови для оперативного маневрування власними коштами. Водночас на прохання підприємств і організацій на договірних умовах і за відповідну плату банки можуть відкривати їм окремі рахунки для ведення обліку власних коштів та їх використання на капітальні вкладення. Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою: М = (О - П) - (К1 - К2), де О - очікувана наявність оборотних активів у капіт. будівництві на поч. планового періоду; П - планова потреба будови в оборотних коштах на кін. планового періоду; К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду; К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

29. Принципи класифікації показників оцінки фінансового стану п-ва.

Всі показники фінансового стану підприєм­ства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оці­нити реальний фінансовий стан п-ємства можна лише на під­ставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. Основні показники, які ви­користовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської дія­льності підприємства. А. Показники оцінки майнового стану

1. Сума господарських коштів, що їх п-ємство має у розпо­рядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі п-ва. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу п-ва. 2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нор­мативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція. 3. Коеф. зносу ОЗ. Показник характеризує ча­стку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Викор. в аналізі як характеристика стану ОЗ. Допов­ненням цього показника до 100% (або одиниці) є так званий коефіцієнт придатності. 4. Коеф. оновлення ОЗ. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять мо­ві основні засоби. 5. Коеф. вибуття ОЗ. Показує, яка частин;і основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з ін.. причин. Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності

1. Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капі­тал). Хар-зує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів п-ва (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цєй. розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для під­приємств. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тен­денція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. 2. Маневреність власних оборотних коштів. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт покриття загальний. 4. Коеф. швидкої ліквідності. Він аналогічний коефіцієнту по­криття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розра­хунку виключають найменш ліквідну їх частину— виробничі запаси). 5. Коеф. абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності п-ва і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2. 6. Частина власних оборотних коштів у покритті записів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована ниж­ня межа цього показника — 50% 7. Коеф.т покриття запасів. Розрахов. як співвідно­шення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. В. Показники оцінки фінансової стійкості: 1. Коеф. концентрації власного капіталу хар-зує частку власності самого п-ва у загальній сумі коштів, інвестованих у його д-сть. Що більший цей коефіцієнт, то більш фінансове стій­ким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цьо­го показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капі­талу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює І (чи 100%). 2. Коеф. фінансової залежності є оберненим до поперед­нього показника. Коли його значення наближається до І (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. 3. Коеф. маневреності власного капіталу показує, яка час­тина власного капіталу викор. для фін-ня поточ­ної д-сті, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталі­зовано. 4. Коеф. довгострокових вкладень показує, яку частину ос­новних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зов­н. інвесторами, а не власни­кам п-ва. 5. Коеф. довгострокового залучення позикових коштів хар-є структуру капіталу. Зростання цього показника — негатив­на тенденція, яка означає, що п-во починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів. 6. Коеф.співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника свідчить про посилен­ня залежності п-ва від кредиторів, тобто про зниження йо­го фін. стійкості.

 

30. Нормативні значення показників оцінки фінансового стану п-ва.

Фінансову стійкість п-ва тісно пов'язано із перспектив­ною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінан­сові можливості п-ва на відповідну перспективу.Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі Типи фінансової стійко­сті п-ва:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;2) нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довго­строковими позиковими джерелами;3) нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпе­чуються за рахунок власних оборотних коштів, довгостроко­вих позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;4) кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забез­печуються джерелами їх формування і підприємство стає на межі банкрутства.

Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельнос­ті. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із в-цтвом прод-ї (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації прод-ї до її собівартості: Р=(П/С)100,де Р — рівень рентабельності, %;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.; С — собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності під-в торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товаро­обороту. Практика рекомендує для оцінки рентабельності п-ва використовувати с-му взаємозв'язаних показників рентабельнос­ті. З цією метою необхідно викор. 2 основні групи пока­зників рентабельності: а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу); б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничо­го капіталу (виробничих активів).

Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі да­них бух. обліку прибутків та збитків і становлять сис­тему таких коефіцієнтів:

1) коеф. граничного рівня валового прибутку (К1) К1 = Вп/Чоп = 1 - ВПр/Чоп,

де Вп — сума валового прибутку; ВПр — вартість продажу (реалізації прод-ї, робіт,);

Чоп — чистий обсяг продажу (реалізації");

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної опера­ційної діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп, де Под — сума прибутку, отриманого від основної діяльності;

3) коеф. граничного рівня прибутку від усієї діяльності під­приємства — операційної, фінансової, інвестиційної (К3) К3=П/Чоп, де П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зо­бов'язаннями і податкових виплат;

4) коеф. граничного рівня чистого прибутку (К4) К4 = Чп/Чоп.

де Чп — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;5) критичний коефіцієнт рентабельності (К5 ) К5-(Чоп—Зв)/Чоп, де Зв — це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відно­шення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами.

1) коеф. віддачі на всю суму виробничих активів (К6) Кб = Чп/ВА,

де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів під­приємства;

2) коеф. віддачі від інвестованого капіталу (К7) К7 = П/СА,

де СА — середньорічна сума всіх активів п-ва за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізова­них коштів

3) коеф. віддачі на акціонерний капітал (K8) K8 - Чп/СК,

дСК — середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

31. Визначення потреби в оборотних активах під-ва.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборот­них коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукціїУ практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кош­торисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає враху­вання багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:• умови постачання підприємств товарно-матеріальними ціннос­тями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми роз­рахунків за матеріальні цінності;• організація процесу виробництва: тривалість виробничого ци­клу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, но­менклатура випущеної продукції;• умови реалізації продукції: кількість споживачів готової про­дукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспорту­вання, форми розрахунків за відвантажену продукцію. Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмір­них запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; ство­рення умов для викор. оборотних коштів не за призначенням.Значення нормування оборотних коштів полягає в: По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва. По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно викор. оборотні кошти на кожному п-ві. По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану в-цтва, реалізації прод-ї, прибутку та рівня рентабельності. По-четверте, обгрунтовані нормативи оборотних коштів сприя­ють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємниць­кої діяльності.Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний пе­ріод — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за прове­дення таких робіт:1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.Норма оборотних коштів — це відносний показник, який обчис­люється в днях, відсотках чи гривнях. Одноденне ви­трачання на підприємствах несезонних галузей промисловості ре­комендується розраховувати на підставі даних четвертого квар­талу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг вироб­ництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом в-­цтва. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробни­чу собівартість товарної продукції.3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях. 4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на п-ві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.5. Заключний етап нормування — визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підпри­ємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

32.Назвіть і охарактеризуйте розділи фінансового плану.

Фінансовий план – визначає необхідність для бізнесу інвестицій і показує чи є бізнес – план економічно вигідним для інвестора. Він включає:

Звіт про прибуток за 3-5 років (для діючого п-ва)Звіт про зміну фін. стану за 3-5 р. (для діючого п-ва).Аналіз беззбитковості п-ваПрогнозні звіти про прибуток по місяцях і кварталах протягом терміну реалізації інвестиційного проекту.5.Таблиці прогнозів грошових коштів від реалізації проекту по місяцях і кварталах.Прогнозовані баланси на період реалізації інвестиційного проектуРозрахунок показників ефективності інвестиційного проекту (чиста теперішня вартість проекту)Аналіз попередніх і прогнозованих фінансових коефіцієнтів.Док-ти, що підтверджують розраховані показники.Пояснювальні записки Аудиторський висновок про доцільність реаліз. проекту.

* Фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;б) баланс грошових надходжень та витрат;в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації. Одержана величина коригується на позитивний чи негативний Cash-Flow, який очікується в період проведення санації.

33. Особливості плану санації, який реалізується в процесі справи про банкруцтво.

Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санато-ра, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо. У першому розділі відображається вихідна ситуація на п-ві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:
* Оцінка зовнішніх умов. * Аналіз фінансово-господарського стану.
* Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць. * Наявний потенціал.
Оцінка зовнішніх умов, що в них функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних по-літико-економічних тенденцій, які впливають на д-сть п-ва, аналіз галузі та ринкового сегменту Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за напрямками:* аналіз виробничо-госп. діяльності;* аналіз фін. стану.
Наявний у п-ємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:
* фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;
* наявність кваліфікованого персоналу;* наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;* наявність ринків збуту продукції;* виробничий потенціал; * ефективна організаційна структура;* висока якість менеджменту.
Ефективність проведення санації можна забезпечит и планомірним розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації.На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У 2 розділі змальовуються стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації п-ва.Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну (Crash-) програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності п-ва. У каталозі санаційних заходів у рамках Crash-програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:* рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду); * мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів; * зменшення та збільшення статутного капіталу; * реструктуризація кредиторської заборгованості; * заморожування інвестиційних вкладень; * зворотний лізинг;* розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом.
Розділ 3 є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими частинами цього розділу є:
* План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; * План виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу

* Організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення ррганізації менеджменту. * Фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;б) баланс грошових надходжень та витрат;в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності).

Розділ 4 містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.
Основними критеріями оцінки ефективності санації є:
- ліквідність та платоспроможність;- прибутковість;- додаткова вартість, створена в результаті санації;- конкурентні переваги.Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою: Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку / Розмір вкладень на проведення санаціїї.

 

34. Методичні підходи до визначення ліквідності та платоспроможності під-ва.

Ліквідність – можливість перетворення активів/майна в гроші. Аналіз ліквідності п-ва здійснюється: 1) Шляхом складання балансу ліквідності в якому порівнюються кошти по активах згруповані за ступенем ліквідності і по пасивам – згруповані за строком погашеня.

Групування активів (по 2 і 3 розділах):високоліквідні(А1), швидко ліквідні, повільно ліквідні, важко ліквідні активи(А4). Групування пасивів: найбільш термінові(П1), короткострокові, довгострокові, постійні(П4). Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо дотримуються співвідношення: А